1. Загальна характеристика правових засад та головних напрямів державної політики в паливно-енергетичному комплексі
Одним із базових секторів економіки будь-якої країни є її паливно-енергетичний комплекс. Паливно-енергетичний комплекс України, що складається з нафтогазової та вугільної галузей, а також електроенергетики, є важливою складовою народного господарства. Так, за даними Державного комітету статистики України протягом 2009 року підприємствами паливно-енергетичного комплексу вироблено 55 млн т вугілля, 2,9 млн т нафти, 20,7 млрд куб. м природного газу, 1,1 млн т газового конденсату, 174 млрд кВ. т год електроенергії [1].
З метою забезпечення сталого розвитку паливно-енергетичного комплексу України та його позитивного впливу на інші сектори економіки держава здійснює управління цим комплексом, у процесі чого проводить відповідну державну політику. Державна політика в паливно-енергетичному комплексі України формується та здійснюється на підставі таких нормативно-правових актів, як Конституція України, Закони України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08.02.1995 р., «Про електроенергетику» вiд 16.10.1997 р., «Про альтернативні джерела енергії» від 20.02.2003 р., «Про нафту і газ» вiд 12.07.2001 р., «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу» вiд 05.04.2005 р., «Про теплопостачання» від 02.06.2005 р., «Про газ (метан) вугільних родовищ» від 21.05.2009 р., «Про підвищення престижності шахтарської праці» від 02.09.2008 р. та ін.
Діяльність держави у сфері енергетики також регулюється міжнародними договорами, якими є Угода про основні принципи співробітництва в галузі мирного використання атомної енергії (СНД) вiд 26.06.1992 р., Договір до Енергетичної Хартії та Заключний акт до неї (ООН) від 17.12.1994 р., Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про науковотехнічне та економічне співробітництво в галузі атомної енергетики вiд 14.01.1993 р., Угода про співробітництво між Україною та Сполученими Штатами Америки стосовно мирного використання ядерної енергії вiд 06.05.1998 р. та ін.
Виходячи з положень ст.ст. 85, 116 Конституції України, Верховна Рада України визначає засади, а Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення державної політики, зокрема з питань роз-
— нарощування обсягів виробництва та споживання енергії, виробленої з альтернативних джерел, з метою економного витрачання традиційних паливно-енергетичних ресурсів та зменшення залежності України від їх імпорту шляхом реструктуризації виробництва і раціонального споживання енергії за рахунок збільшення частки енергії, виробленої з альтернативних джерел;
— дотримання екологічної безпеки за рахунок зменшення негативного впливу на стан довкілля при створенні й експлуатації об’єктів альтернативної енергетики, а також при переданні, транспортуванні, постачанні, зберіганні та споживанні енергії, виробленої з альтернативних джерел;
— дотримання безпеки для здоров’я людини на об’єктах альтернативної енергетики на всіх етапах виробництва, а також при переданні, транспортуванні, постачанні, зберіганні та споживанні енергії, виробленої з альтернативних джерел;
— науково-технічне забезпечення розвитку альтернативної енергетики, популяризація та впровадження науково-технічних досягнень у цій сфері, підготовка відповідних фахівців у вищих та середніх навчальних закладах;
— дотримання умов раціонального споживання та економії енергії, виробленої з альтернативних джерел;
— залучення вітчизняних та іноземних інвестицій і підтримка підприємництва у сфері альтернативних джерел енергії, в тому числі шляхом розроблення і здійснення загальнодержавних і місцевих програм розвитку альтернативної енергетики.
Як випливає з положень ст. 5 Закону України «Про нафту і газ», державна політика в нафтогазовій галузі базується на принципах:
— державного управління в нафтогазовій галузі;
— державного регулювання діяльності в нафтогазовій галузі;
— збереження цілісності та забезпечення надійності і ефективності функціонування Єдиної газотранспортної системи України, єдиного диспетчерського (оперативно-технологічного) управління нею;
витку паливно-енергетичного комплексу. Визначення засад державної енергетичної політики відбувається шляхом прийняття Верховною Радою України відповідних законів. Так, ст. 3 Закону України «Про альтернативні джерела енергії» визначає такі основні засади державної політики у сфері альтернативних джерел енергії:
— створення умов для розвитку та підвищення ефективності діяльності нафтогазової галузі;
— безпеки експлуатації об’єктів нафтогазової галузі;
— раціонального споживання газу, нафти та продуктів їх переробки та впровадження енергозберігаючих технологій, включаючи обладнання газопроводів газотурбінними та турбодетандерними установками;
— додержання єдиних державних норм, правил і стандартів усіма суб’єктами відносин, пов’язаних з видобутком, транспортуванням, постачанням і використанням газу, нафти та продуктів їх переробки;
— забезпечення екологічно безпечного функціонування об’єктів нафтогазової галузі;
— забезпечення захисту прав та інтересів усіх суб’єктів відносин, що виникають у зв’язку з геологічним вивченням нафтогазоносності надр, розробкою родовищ нафти і газу, переробкою нафти і газу, зберіганням, транспортуванням та реалізацією нафти, газу та продуктів їх переробки, споживачів нафти і газу та працівників галузі;
— сприяння розвитку конкурентних відносин на ринку газу, нафти та продуктів їх переробки;
— забезпечення підготовки кадрів високої кваліфікації для нафтогазової галузі;
— створення умов для підтримання стабільного фінансового становища нафтогазової галузі;
— взаємної відповідальності постачальників газу, нафти і продуктів їх переробки та споживачів;
— створення умов для перспективних наукових досліджень;
— забезпечення раціонального використання надр в інтересах українського народу і надрокористувачів;
— пріоритетного використання вітчизняного науково-технічного, технологічного та кадрового потенціалу.
Практична реалізація державної політики в паливно-енергетичному комплексі України, основні засади якої визначені зазначеними актами законодавства, здійснюється через механізм державного управління, у процесі якого з метою деталізації положень законів органами виконавчої влади приймаються підзаконні нормативно-правові акти. До них, зокрема, належать Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової економічної програми енергоефективності на 2010 — 2015 роки» вiд 01.03.2010 р. № 243, «Про закупівлю енергетичного вугілля» вiд 17.02.2010 р. № 126, «Про затвердження
Серед правових актів Уряду України, що стосуються розвитку паливно-енергетичного комплексу, державної політики та державного управління в цій сфері, особливе місце належить Енергетичній стратегії України на період до 2030 року, затвердженій Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.03.2006 р. № 145-р. У цьому документі чітко деталізовано основні цілі, завдання, напрями та основні заходи державної політики України в паливно-енергетичному комплексі загалом та окремо за кожною із галузей, з яких він складається.
Як випливає з положень Енергетичної стратегії України на період до 2030 року, її основними цілями є:
— створення умов для постійного та якісного задоволення попиту на енергетичні продукти;
— визначення шляхів і створення умов для безпечного, надійного та сталого функціонування енергетики та її максимально ефективного розвитку;
— забезпечення енергетичної безпеки держави;
— зменшення техногенного навантаження на довкілля та забезпечення цивільного захисту у сфері техногенної безпеки ПЕК;
— зниження питомих витрат у виробництві та використанні енергопродуктів за рахунок раціонального споживання їх, упровадження енергозбережувальних технологій та обладнання, раціоналізації структури суспільного виробництва і зниження питомої ваги енергоємних технологій;
— інтеграція Об’єднаної енергосистеми України до європейської енергосистеми з послідовним збільшенням експорту електроенергії, зміцненням позицій України як транзитної держави нафти і газу.
Реалізація зазначених цілей дасть змогу створити умови для інтенсивного розвитку економіки й підвищення рівня життя населення країни.
Основними завданнями та напрямами реалізації Енергетичної стратегії є:
— формування цілісної та дієвої системи управління і регулювання в паливно-енергетичному секторі, розвиток конкурентних відносин на ринках енергоносіїв;
— створення передумов для докорінного зменшення енергоємності вітчизняної продукції за рахунок впровадження нових
Правил користування електричною енергією для населення» від 26.07.1999 р. №1357, «Про організацію державного контролю за ефективним (раціональним) використанням паливно-енергетичних ресурсів» від 22.10.2008 р. № 935 та ін.
— розвиток експортного потенціалу енергетики переважно за рахунок електроенергії, шляхом модернізації й оновлення генеруючих потужностей, ліній електропередач, у тому числі міждержавних;
— розвиток вітчизняного енергетичного машинобудування, приладобудування та енергобудівельного комплексу як передумови конкурентоспроможності підприємств України в енергетичних проектах, у т.ч. за кордоном;
— оптимізація видобутку власних енергоресурсів з урахуванням їх пропозицій на зовнішніх ринках, цінової та геополітичної ситуації, збільшення обсягів енергії та енергопродуктів, видобутих із нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії;
— диверсифікація зовнішніх джерел постачання енергетичних продуктів, а також диверсифікація маршрутів їх транспортування;
— створення єдиної державної системи статистики, стратегічного планування, моніторингу виробництва і споживання енергетичних продуктів, формування балансів їх попиту та пропозицій;
— збалансування цінової політики щодо енергетичних продуктів, яка має забезпечити покриття витрат на їх виробництво та створення відповідних умов для надійного функціонування і сталого розвитку підприємств ПЕК;
— нормативно-правове забезпечення реалізації цілей Енергетичної стратегії з урахуванням чинних міжнародних зобов’язань, передбачених Договором до Енергетичної Хартії, Кіотським протоколом, численними двосторонніми міжнародними договорами, а також вимогами європейського енергетичного законодавства.
З метою реалізації державної політики в паливно-енергетичному комплексі підзаконні нормативно-правові акти можуть ухвалювати також центральні органи виконавчої влади, насамперед профільні міністерства: Міністерство палива та енергетики України, Міністерство вугільної промисловості України, а також Національна комісія регулювання електроенергетики України. Це, зокрема, наказ Міністерства палива та енергетики України «Про затвердження Галузевої програми енергоефективності Мінпаливенерго на 2010-2014 роки» від 20.07.2009 р. № 365, «Про затвердження Правил пожежної безпеки для об’єктів зберігання,
