Для багатоукладної економіки характерним є існування різних форм власності і різноманітних організаційних форм господарю-вання. Відповідно до закону «Про підприємства в Україні» в на-шій державі можуть діяти такі види підприємств:
У 2002 р. в нашій державі функціонують і такі корпоративні підприємства, в статутному капіталі яких є державна частка влас-ності. Управління такими підприємствами відбувається за участю представників державних органів у наглядових радах, якщо част-ка держави в статутному капіталі становить менше 50 %. В про-цесі подальшої приватизації такі підприємства можуть перетво-рюватися в звичайні господарські товариства.
7. Спільне підприємство з іноземними інвестиціями (СП), засноване на об’єднанні майна і підприємницької діяльності україн-ського та іноземного власників, і в статутному капіталі якого іно-земна інвестиція становить не менше 10 % від його величини. Це підприємство може мати будь-яку організаційно-правову форму (найчастіше — товариство з обмеженою відповідальністю). Засновниками спільного підприємства з іноземними інвестиціями виступають з українського боку різні типи приватних аграрних підприємств, а з іноземного — іноземні фірми певного профілю діяльності. Вони (засновники) залишаються юридичними особа-ми, разом формують статутний капітал СП. Іноземний засновник свій внесок у цей капітал може здійснювати у формі конвертова-ної валюти, рухомого і нерухомого майна, цінних паперів, вира-жених у конвертованій валюті, будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами країни-інвестора або міжнародними торгове-льними звичаями. Український засновник свій внесок може здій-снювати рухомим і нерухомим майном, правом користування зем-лею, іншими природними ресурсами, грошовими коштами тощо. Розподіл прибутку СП між засновниками може бути різний, один із найбільш розповсюджених — пропорційно вкладам засновни-ків у статутний капітал.
У сільському господарстві України в 2002 р. функціонувало більшість названих видів підприємств, за виключенням комуна-льних підприємств та державних казенних підприємств. Так, до приватних підприємств належать селянські (фермерські) госпо-дарства, сільськогосподарські виробничі та обслуговуючі коопе-ративи; до господарських товариств — сільськогосподарські ак-ціонерні товариства закритого і відкритого типів, товариства з обмеженою відповідальністю та інші типи товариств; до держав-них підприємств — науково-дослідні інститути і науково-дослідні станції аграрного спрямування, племзаводи, воєнні сіль-ськогосподарські підприємства .
Слід підкреслити, що в світовій практиці, в тому числі і в на-шій державі, існує таке поняття, як мале підприємство (малий бізнес). Це — не якийсь окремий тип підприємств щодо власності, організаційної форми господарювання чи функцій. Критерієм віднесення підприємства до категорії малих (відповідно до зако-ну «Про підприємства в Україні) є кількість працюючих. У про-мисловості та будівництві до малих відносять підприємства з кі-лькістю працюючих до 200, в інших галузях виробничої сфери, в тому числі і в сільському господарстві — до 50, в науці і науко-вому обслуговуванні — до 100, в галузях невиробничої сфери — до 25, в роздрібній торгівлі — до 15 осіб. Порівняно з іншими країнами у нашій державі ці критерії дещо завищені. Наприклад, в Англії, США розрізняють дрібні підприємства з кількістю пра-цюючих до 10 і малі — від 11 до 100 осіб. В Японії взагалі вико-ристовують три критерії — кількість працюючих, обсяг продажу і величину доходу. Такий підхід дає можливість повніше оцінити роль малого бізнесу в економіці країни.
За останні десятиріччя в світі відбулося переосмислення ролі малого бізнесу. Раніше його розглядали як щось допоміжне і не-істотне для економічного розвитку. Проте тепер стало очевидним, що великі підприємства й економіка в цілому не можуть норма-льно функціонувати без малого бізнесу, оскільки саме тут наро-джується багато ідей, інновацій. Малі підприємства надто мобі-льні, гнучкі, швидко пристосовуються до вимог ринку. Вони є тим плідним ґрунтом, на якому зростає середній і великий бізнес. Тому в багатьох країнах, у тому числі і в Україні, розвиток мало-го бізнесу регулюється законодавчими актами, розроблено дер-жавну програму його підтримки. Так, у нашій державі прийнято Закон України «Про державну підтримку малого підприємницт-ва», а також розроблено і затверджено Законом України (від 21.12.2000 р.) «Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні», якою передбачається активізація фі-нансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприєм-ництва, створення умов для розвитку його інфраструктури, вдос-коналення регіональної політики сприяння становленню і зміцненню малих підприємств (на початку 2001 р. їх було майже 200 тис., з них близько 40 тис. фермерських господарств), а також розвиток індивідуального підприємництва без створення юридич-ної особи (таких підприємців працює близько 1 млн чоловік). За-коном передбачено, що до суб’єктів малого підприємництва від-носять, крім фізичних осіб, і юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких серед-ньооблікова чисельність працюючих на календарний рік не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не більше 500 тис. євро.
Підприємства з метою підвищення ефективності виробництва можуть на добровільних засадах створювати об’єднання з пра-вом юридичної особи як особливу організаційну форму діяльнос-ті, що забезпечує зручніші й ефективніші зв’язки між ними порі-вняно зі звичайними договорами чи угодами. Підприємства на певних умовах залежно від їх економічних інтересів, спеціаліза-ції і мети можуть об’єднувати свою виробничу, наукову, комер-ційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимоно-польному законодавству. Саме ці фактори переважно визначають і вид об’єднань, їх структуру і функції. Зокрема, підприємства можуть об’єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, кон-церни тощо за галузевим, територіальним або іншими принципа-ми, зберігаючи при цьому права юридичної особи.
Асоціації — це договірні об’єднання з найбільш м’якими вну-трішніми зв’язками. Головною функцією їх є постійна координа-ція господарської діяльності підприємств-учасників без втручан-ня в їх виробничу чи комерційну діяльність.
Корпорації також є договірними об’єднаннями1. Порівняно з асоціаціями вони мають більш жорсткі внутрішні зв’язки. Під-приємства-учасники, поєднуючи свої виробничі, комерційні, а за необхідності і наукові інтереси, делегують окремі повноваження об’єднанню, надаючи йому право централізованого регулювання їх діяльності у певних межах. Можуть централізуватися такі, на-приклад, функції, як збут продукції, матеріально-технічне поста-чання, ціноутворення, виконання проектних робіт, певна частина маркетингової діяльності та ін.
Консорціуми — це статутні тимчасові об’єднання промисло-вого і банківського капіталу, що створюються для досягнення пе-вної мети.
Концерни є також статутними об’єднаннями. До їх складу можуть входити різнопрофільні підприємства — промисловості, транспорту, торгівлі, банків, наукових організацій тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.
У сільському господарстві України вже створені і функціону-ють деякі види об’єднань. Так, у 1992 р. стала функціонувати асоціація селянських (фермерських) господарств, яка розробляє рекомендації щодо координації спільної діяльності, надає фермерам юридичну допомогу тощо. На асоціативних засадах працю-ють виробничі і науково-виробничі системи.
Головна функція їх — запровадження у виробництво передо-вого досвіду і досягнень науки (на госпрозрахункових засадах). Підприємства — учасники системи одержують кваліфіковану до-помогу з організації високоефективного виробництва окремих видів продукції від головного підприємства цього об’єднання — передового господарства або наукової установи. За результатами діяльності підприємства-учасники переказують на рахунок головного підприємства частину вартості додатково одержаної про-дукції відповідно до прийнятого в системі нормативу. У 2001 р. створена асоціація агроторгових домів України та ін.
