У більшості випадків вплив оподаткування на ефективність розподілу ресурсів є досить специфічним та важким для розуміння. В узагальненому вигляді цей вплив можна розглянути на схемі. Податкові ефекти щодо розподілу ресурсів — це різні результати впливу податків на ефективність розподілу ресурсів, що проявляються як поведінкові та фінансові ефекти, ефекти кори-гування наслідків екстерналій, ефекти загальної рівноваги, ефекти оголошення майбутніх податкових змін та непередбачувані ефекти (рис. 9.4).

Рис. 9.4. Вплив оподаткування на ефективність розподілу ресурсів

Вплив оподаткування на поведінку суб’єктів ринку, або так звані поведінкові ефекти, можуть бути як негативними, так і позитивними [55]. Поведінкові ефекти оподаткування стосуються можливостей чи обмежень щодо споживання та заощаджень домогосподарств, стимулів до праці, сімейного добробуту взагалі.

Оподаткування впливає на суб’єкти бізнесу з погляду їхньої готовності до підприємницького ризику, на рівень та форми інвестицій, на впровадження досягнень НТП у виробництво, на темпи використання природних ресурсів тощо, а в довгостроковій перспективі — на рівень економічного зростання країни.

Фінансові ефекти оподаткування стосуються вибору суб’єктами економіки форми трансакційної угоди, наприклад при виборі форми пенсійного забезпечення чи страхування, що справляє реальний вплив на економіку, так само як і індивідуального вибору щодо вкладення грошового капіталу в різні форми фінансових активів, наприклад на купівлю акцій чи депозитні внески в комерційні банки, оскільки дивіденди та проценти за депозитами оподатковуються неоднаково.

Ефекти коригування наслідків екстерналій мають позитивне значення, бо застосуванням коригуючих податків можна збільшити надходження до бюджету і підвищити ефективність розпо-ділу ресурсів. Наприклад, у США існує податок на хімічну промисловість, який покликаний відшкодовувати кошти, витрачені на очищення та знищення токсичних відходів. Цей податок можна розглядати як коригуючий.

Ефекти загальної рівноваги є результатом застосування різних податків і призводять до порушення рівноваги на макрорівні. Наприклад, податок на проценти від депозитів може зменшити обсяг заощаджень і, відповідно — акціонерного капіталу. Це, у свою чергу, може знизити продуктивність праці робітників та їхню заробітну плату. Саме такі непрямі впливи оподаткування називаються ефектами загальної рівноваги. Вони мають важливі наслідки щодо розподілу ресурсів в економіці, бо їхній вплив є іноді протилежним до законодавчо визначеного напряму.

Ефекти оголошення майбутніх податкових змін виникають в економіці тому, що деякі ефекти від оподаткування можуть бути відчутні ще задовго до того, як відбуваються податкові зміни, а саме після оголошення про майбутнє оподаткування певного активу, що спричиняє негайний вплив на вартість активу. Якщо поширюється думка, що певні категорії активів (наприклад, нерухомість) підлягатимуть більшому оподаткуванню, то ціна таких активів може істотно знизитися. Власники таких активів після оголошення про зміни в податку тримають на своїх плечах головний його тягар. Ефекти оголошення можуть породжувати не лише серйозну проблему справедливості, а й спричиняти дефіцит пропозиції активів. Обговорення можливості застосування певних податкових змін може викликати в індивідів певні передчуття серйозних втрат і спонукати їх до певних дій тощо.

Наочно продемонструвати вплив податків на ефективність розподілу ресурсів можна за допомогою кривих байдужості, що використовуються в мікроекономічному аналізі для дослідження поведінки споживача.

9.3. Структура оподаткування: взаємодія податків і характер впливу

Н е пр я м і по да т ки	По дат к и , що не по в ’ яз ані зі ст во р ення м но во ї ва р то с т і , але вклю ч а ю т ься в цін у тов а ру чи по сл у г и , тому тяга р ві д них ф а ктич но несе спо ж ивач ( дер ж ава оп ос е ре д к ов а н о ст я г у є по датки зі спо ж ивач і в )	В и ди не пр ямих по да тк і в	ф і ск ал ь н а мо но по л і я	вст ано влю є т ь ся на мо но по ліз о ва ні д е ржа в ою то вар и		види мо но по лії
			м ито	вст ано влю є т ь ся п р и вв ез ен ні / ви ве з е нн і аб о т р анс по р т у ва нн і т р ан зи том		види мит а
			а к цизи	специф іч ні акциз и	ма ю т ь ди ф е р ен ці йо ва ні ст а в ки на об м е жений пер е лік то вар і в
				уні в ер са льні акциз и	маю т ь у н і в ер саль н і ст ав к и на вс і гр у п и тов а рів та ши року баз у оп од а т ку ва н н я
Прямі по да т ки	По дат к и на до хо ди ф із ич них та ю р идич них ос іб або ок р емі види майн а , р озм і р я ких за л е жи ть ві д м асш т а бі в об ’ єкт а оп од а т к у в а н н я	Ви д и пр я м и х по да тк і в	ре ал ь н і по да тк и	пе р едбач а ют ь оп о датк ування майн а за зо вн іш н і ми оз на ками	• зе м е л ь н и й • до мо вий ; • п ром и с л ов и й ; • на грош ов и й ка пітал
			ос об и с т і по да тк и	вст ано влю ю т ь ся п е рс он а л ь н о для ко нк р ет но г о плат ника	• пр ибу т ко вий ; • майно вий ; • на сп адщ и н у та дар у в а ння ; • по ду ш ний

274

Таблиця 9.3

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОДАТКІВ ЗА МЕХАНІЗМОМ СТЯГНЕННЯ

1. За способом стягнення
розкладні	окладні
установлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, а потім цю суму розкладають на окремі частини між територіями, між платниками	спочатку встановлюються ставки, а з них — і розмір податків як сума платежів для кожного платника окремо
2. За суб’єктом стягнення
загальнодержавні	місцеві
установлюються вищими органами влади, є обов’язковими на всій території країни та надходять до державного бюджету країни	установлюються місцевими органами влади й поповнюють місцеві бюджети
3. За характером використання
загальні	спеціальні (цільові)
використовуються для задоволення загальнодержавних потреб країни	мають строго визначене призначення

У світовій практиці для макроекономічного аналізу використовують класифікацію податків за критерієм об’єкта, що відображає найважливіші етапи загального економічного кругообігу. Цю класифікацію наведено в табл. 9.4 [51].

Як свідчить інформація в таблиці, стягнення податків може відбуватися на різних етапах загального економічного кругообігу, а саме: при отриманні доходів власниками ресурсів, на етапах придбання товарів і послуг, при використанні майна, здійсненні зв’язків із зовнішнім сектором.

Крім названих класифікацій податків існує ще один підхід до їх структурування — за ступенем поширення, за яким розрізняють національні, або внутрішні, податки на товари та послуги з фізичних та юридичних осіб та міждержавні, або податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції. З цього погляду аналіз структури оподаткування є дуже важливим, бо дає змогу насамперед оцінити загальний рівень розвитку економіки країни. Отже, здійснюючи аналіз податкової політики держави, велику увагу приділяють структурі оподаткування саме з цієї точки зору.

Варто зазначити, що у країнах з низькими доходами структура оподаткування має такий вигляд:

• більшу частину надходжень становлять податки на вітчизняні товари та зовнішньоторговельні операції (близько 70 % усіх податкових надходжень, причому на частку імпортного мита припадає більше 40 %);

• внутрішні прибуткові податки є не настільки значущими (становлять близько 25 % податкових надходжень), причому юридичні особи охоплені цими податками більше, ніж фізичні. Це пов’язано зі зручністю використання великих (часто зарубіжних) компаній як джерел доходів, а також з адміністративними труднощами організації обкладання ефективним прибутковим податком приватних осіб.

Таблиця 9.4

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОДАТКІВ ЗА КРИТЕРІЄМ ОБ’ЄКТА

Об’єкти оподаткування	Види податків
Доходи домашніх господарств	Податок з доходів фізичних осіб Податок на заробітну плату Плата за патент при деяких видах підприємницької діяльності
Прибутки корпорацій (юридичних осіб)	Податок на прибуток корпорацій Податок на прибуток підприємств
Товарні операції	Податок на додану вартість (універсальний акциз) Специфічні (для окремих товарів і послуг) акцизи Податок з обороту
Виплачена заробітна плата	Внески підприємців-роботодавців за різними напрямами соціального страхування (пенсійне, у зв’язку з безробіттям, медичне тощо) Внески працівників за різними напрямами соціального страхування
Майновий стан	Податок на землю Податок на майно Податок зі спадщини та при даруванні
Експортно-імпортні операції	Мито (експортне та імпортне) Податок з обороту на імпорт

На відміну від країн з низькими доходами, податки на зовнішньоторговельні операції у промислово розвинутих країнах відіграють незначну роль, а головними джерелами надходжень слугують податки з фізичних осіб та податки, що стягуються відповідно до програм соціального страхування [35].

Кожна з названих вище класифікацій податків має свої вади та переваги, але для розроблення та прийняття рішень під час формування податкової політики виникає потреба застосувати узагальнену класифікаційну структуру, яка дає змогу максимально використати переваги системного підходу щодо аналізу податкових показників, сприятиме забезпеченню порівнянності податків та обов’язкових платежів та їх взаємоув’язці, а відтак — і створенню ефективно діючої системи оподаткування (табл. 9.5).

Таблиця 9.5

УЗАГАЛЬНЕНА КЛАСИФІКАЦІЙНА СТРУКТУРА ОПОДАТКУВАННЯ

Критерій класифікації	Класифікаційні групи податків, зборів та обов’язкових платежів
Здійснювані функції: а) позитивні; б) негативні	Фіскальні, розподільчі, регуляторні, обмежуючі, контролюючі, стимулюючі, гальмуючі, руйнівні

Умови діїЗвичайні, спеціальні, надзвичайні

Рівень використання	Загальнодержавні, місцеві
Ступінь поширення	Національні, міждержавні
Термін дії	Короткострокові, середньострокові, довгострокові, тимчасові
Принцип стягнення	Лінійні, нелінійні
Об’єкт стягнення	Шедулярні, глобальні (унітарні)

Стабільність діїФіксовані, плаваючі

Ступінь укрупнення	Індивідуальні, групові, універсальні
Обов’язковість застосування	Типові, єдині

Послідовність стягненняПрості, багатоступінчасті

Спосіб стягнення	Прямі, непрямі
Характер обкладання	Пропорційні, прогресивні, регресивні, середні, диференційовані, змішані
Стан розробки	Діючі; такі, що переробляються; такі, що підлягають розробленню

Через свою природу податки завжди перебувають на межі суспільних і приватних інтересів та часто підлягають критиці з боку як громадян і підприємств, незадоволених «непосильним по-

датковим тягарем», так і представників державних органів, не задоволених тим, що податки не цілком виконують покладені на них функції щодо регулювання економічних відносин усередині країни та поповнення дохідної частини бюджету. Саме через цю причину дуже важко (якщо взагалі можливо) знайти податок, який би влаштовував усіх суб’єктів економіки. Важливу роль відіграє не стільки природа самого податку, скільки правильне його застосування в ситуації, що склалася, бо той самий податок на різних стадіях економічного циклу може мати діаметрально протилежні наслідки для економіки.

Крім цього, в основу методології створення чи реформування системи оподаткування має бути покладено не механічне поєднання наявних і знов розроблених податків та обов’язкових платежів, а якісне використання методів формування податкових інструментів на основі дослідження взаємозв’язків між ними.

Залежно від об’єкта оподаткування стосовно підприємницької діяльності умовно можна виокремити такі види податків:

• податки при здійсненні товарних операцій;

• прибуткові податки;

• податки на капітал.

Така класифікація є значущою з того погляду, що показує, як обкладаються податками всі основні економічні складові діяльності підприємства — головного донора бюджету [89].

Податки при здійсненні товарних операцій — найбільш численна та динамічна щодо свого розвитку група податків. Незважаючи на те що податки цієї групи з’явилися дещо пізніше, ніж податки двох інших груп, вони широко використовуються за сучасних умов. До цієї групи податків належать такі податки, як ПДВ, податок з обороту, специфічні акцизи. Ці податки впливають на економічну активність у країні, оскільки від їхньої величини залежить дохідність (рентабельність) операцій, які здійснюються агентами ринку. Отже, ці податки безпосередньо впливають на потенційні прибутки підприємств. Інший бік застосування цієї групи податків полягає в тому, що вони можуть «підштовхувати» підприємства до зниження собівартості продукції. Якщо вони мають наміри підвищити свою рентабельність, передусім вигідніше скоротити свої витрати, у результаті чого дохідність операцій зростатиме.

Збільшення ставок податків цієї групи призводить, як правило, до зменшення вільних грошових засобів у підприємств, що обмежує підприємницьку активність. В остаточному підсумку зростання ставок цих податків сприяє скороченню прибутків компаній або стимулює скорочення витрат. Надмірні ставки цих подат-ків зумовлюють нестачу ліквідних засобів, розорення та вихід контрагентів з ринку або їхній перехід на напівлегальне існування чи в тіньовий сектор економіки.

Скорочення ставок податків цієї групи стимулює зростання готівки, що перебуває в розпорядженні підприємств, збільшення оборотів, ширше використання грошових засобів на інвестиційні цілі (важливим чинником тут слугує величина ставок на капітал). Однак надлишок грошових засобів здатний створити ілюзію успіху, коли така ситуація сприймається керівництвом як ознака прибутковості діяльності. Крім цього, якщо в економіці сукупний попит задоволений, збільшення оборотів агентів ринку за певних умов призводить до перевиробництва.

Прибуткові податки стягуються безпосередньо з одержаного прибутку підприємств за підсумками певного періоду часу. Від розмірів їхньої ставки залежить величина прибутків, що залишається в розпорядженні підприємств. Отже, податки на прибуток визначають величину ресурсів, що використовується підприємствами для забезпечення подальшого зростання, та обсяг нагромадженого в економіці країни інвестиційного потенціалу, насамперед приватного сектору, необхідного для її розвитку на найближчу перспективу.

Зростання ставок податків на прибуток веде до скорочення прибутків, що залишаються в розпорядженні підприємств, до загальної збитковості окремих проектів і поточної діяльності в цілому. Скорочуються можливості зростання ділової активності. Через нестачу власних засобів підсилюється залежність підприємств від позикових коштів, що обмежує автономію діяльності окремих підприємств.

Скорочення ставок податків на прибуток безпосередньо збільшує прибутки компаній, що сприяє зростанню інвестиційних вкладів та економічної активності. Якщо ж в економіці великі ставки податків на капітал, то одержані прибутки будуть спрямовуватися не на подальший розвиток підприємств, а на споживання («проїдання») прибутку або його вкладення в іноземну економіку зі сприятливішим податковим режимом («відплив капіталу»).

Податки на капітал (податок на майно, податок на землю тощо) — найстабільніша група податків, що легко стягуються, оскільки економічним суб’єктам складно штучно занизити податкову базу. Тому величина податків цієї групи є важливим чинником під час прийняття рішень щодо здійснення інвестиційних проектів та оновлення основних засобів. Водночас податки на капітал виконують «санітарну» функцію, змушуючи підприємства позбавлятися потужностей, що простоюють, та раціональніше використовувати основні засоби, щоб не сплачувати «зайвих» податків.

Отже, зростання ставок податків на капітал сприяє скороченню інвестицій, що спрямовуються на оновлення основних засобів і забезпечення зростання фондоозброєності підприємств. Посилюються старіння та моральний знос основного капіталу, що призводить до зростання витрат, втрати національною економікою конкурентоспроможності та нарощення її відставання від розвинутих країн.

Скорочення ставок податків на капітал стимулює зростання капіталовкладень в основні засоби, застосування новітніх технологій. Однак існує ризик нераціонального використання основних фондів (особливо, якщо надмірно великі податки при здійсненні товарних операцій), оскільки за малих податків на капітал вигідно зберігати свої засоби, уклавши їх у майно, що призводить до надлишкової фондоозброєності за постійного скорочення фондовіддачі. Тож спостерігаються симптоми «нідерландської хвороби», коли значний виробничий капітал, нагромаджений в економіці країни, не відповідає рівню ділової активності (оборотам) національних суб’єктів, що в результаті призводить до скорочення конкурентоспроможності країни на світовому ринку та до структурної кризи в її економіці.

Таким чином, неможливо однозначно визначити вплив певної групи податків на національну економіку. Необхідно насамперед з’ясувати, на якій стадії економічного циклу вона перебуває. Якщо відбувається економічне пожвавлення, то податкова політика повинна мати ліберальніший, «полегшений» характер, на стадії циклічного піку вона має бути «захисною», спрямованою на стримування розширення виробництва за збалансованого та стабільного попиту, щоб запобігти кризі перевиробництва. Щодо структури економіки, то варто з’ясувати, які галузі в ній домінують. Якщо в економіці країни широкий розвиток має торговельно-посередницький сектор, то вона буде чутливою до змін ставок податків, що стягуються при здійсненні товарних операцій, оскільки торговельні підприємства, як правило, мають у розпорядженні мінімум основних засобів, а їх витрати припадають, головним чином, на оборотні засоби. В індустріально розвинутій економіці з великою кількістю великих виробничих підприємств, зрозуміло, важливу роль відіграють податки на капітал.

Однак слід також зазначити, що врахування названих тенденцій зовсім не гарантує досягнення «правильних» результатів від використання певних податків. Важливо передбачити наслідки взаємодії різних груп податків між собою, тому що ефекти від їх застосування можуть бути різноспрямованими. Необхідно оцінити, чи відповідає здійснювана податкова політика іншим інструментам

державного регулювання. Наприклад, якщо теоретично зниження ставки податку на прибуток слугуватиме стимулом до зростання інвестицій, то щодо конкретної ситуації цього може не відбутися, оскільки можуть залишатися високими ставки податків двох інших груп. За таких умов власникам компаній невигідно інвестувати вільні засоби в позаоборотні активи або збільшувати оборот. Інший приклад — за підвищення ставки ПДВ з обороту підприємства стягуються додаткові кошти, що зменшує загальну рентабельність його діяльності та обмежує ділову активність. Проте якщо в цей же час центральний банк знизить облікову ставку, що приведе до скорочення банківських ставок за депозитами, то вільні засоби підприємств, що до цього перебували на рахунках у банках, «перекочують» в їхні оборотні активи, що призведе до зростання коефіцієнта оборотності, і чисті (очищені від податків) обороти підприємств не скоротяться.

Як негативний приклад невідповідності застосування інструментів податкової політики іншим інструментам державного регулювання можна навести таку ситуацію — уряд навмисно здійснює підтримку інноваційним підприємствам наданням їм прямих субсидій з бюджету, у такий спосіб розв’язуючи проблему залучення грошових засобів. Однак цей добрий початок може не мати результату взагалі, якщо в податковому законодавстві не передбачено податкових пільг для компаній, що здійснюють інвестиції.

Отже, значну роль у проведенні ефективної податкової політики відіграє додержання послідовності запланованих перетворень, насамперед на основі чіткого визначення структури оподаткування, податкових ставок і податкової бази. Ці інструменти в комплексі можуть спрацювати на те, щоб запобігти маніпуляціям з податковою базою та не допустити використання напівлегальних способів ухилення від сплати податків.