Posibniki.com.ua Мікроекономіка Економіка підприємств агропромислового комплексу 14.5. Власний капітал підприємств та їх платоспроможність


< Попередня  Змiст  Наступна >

14.5. Власний капітал підприємств та їх платоспроможність


Власний капітал — це одна з основних категорій, що характеризує економічний стан підприємства. Під власним капіталом розуміють частину авансованого капіталу, що сформована за рахунок різних джерел, є власністю підприємства і кількісно визначається як різниця між його активами і зобов’язаннями (позичковим капіталом).

Чим більша вартість власного капіталу, тим за інших однакових умов міцніший фінансовий стан підприємства, тим більше воно має підстав йти на діловий ризик, розраховувати при цьому на одержання кредитів. Без знання величини власного капіталу підприємства жоден кредитор не прийме рішення про надання йому позики навіть у невеликому розмірі.

Власний капітал, відповідно до П(С)БО 1 «Баланс» відображається в першому розділі пасиву балансу річних бухгалтерських звітів підприємств усіх форм власності і господарювання, тут же наведені й складові цього капіталу: статутний капітал

— зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства; ємств, що передбачена установчими документами. Ця складова власного капіталу характерна для виробничих сільськогосподарських кооперативів. У даних підприємствах джерелом пайового капіталу є пайові внески членів і асоційованих членів кооперативу; додатковий вкладений капітал — це сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їх номінальну вартість. Інші (неакціонерні) підприємства в цій складовій власного капіталу відображають суму активів, яку вкладено засновниками понад статутний капітал; інший додатковий капітал — це сума дооцінки необоротних активів, а також вартість таких активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних чи фізичних осіб; резервний капітал — сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок прибутку підприємства. Резервний капітал є обов’язковою складовою власного капіталу усіх видів господарських товариств, які згідно з чинним законодавством зобов’язані створювати такий капітал. Його можуть створювати й інші типи підприємств. Використовується резервний капітал для покриття збитків, непередбачених витрат тощо; нерозподілений прибуток(непокритий збиток) — сума прибутку, реінвестована в підприємство, або сума непокритого збитку. Це по суті прибуток, що залишається після виплати доходів власникам (дивіденди) та відрахувань на поповнення резервного капіталу. Що стосується непокритого збитку, то його сума відображається в дужках і вираховується при визначенні підсумку власного капіталу ; неоплачений капітал — це заборгованість власників (учасників) за внесками до статутного капіталу. Сума такої заборгованості наводиться в дужках і вираховується при визначенні підсумку власного капіталу; вилучений капітал — фактична собівартість акцій власної емісії акціонерних товариств або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу наводиться в дужках і підлягає вирахуванню за визначення величини власного капіталу.

Власний капітал, взятий разом із зобов’язаннями підприємства, дорівнює сумі активів даного підприємства, тобто виводиться баланс засобів, що знаходяться в його розпорядженні. Відсоткове співвідношення між окремими складовими власного капіталу називають структурою цього капіталу. При її визначенні неоплачений і вилучений капітал до уваги не беруться. Це ж стосується і непокритих збитків.

Який же конкретно економічний зміст категорії власного капіталу підприємства? Відповідь на це запитання одержимо, аналізуючи такий приклад. Якщо, скажімо, активи підприємства становлять 12 500 тис. грн, а загальні зо

1

Економічну оцінку цього елементу власного капіталу потрібно здійснювати з урахуванням тієї обставини, що в ньому відображається накопичена за минулі роки сума реінвестованого прибутку, а не лише прибутку звітного року. Тому величина нерозподіленого прибутку може бути значно більшою, ніж одержаний підприємством прибуток за звітний період. Більше того, у підприємства можуть бути відсутні грошові кошти на рахунках у банках за мільйонних сум нерозподіленого прибутку. Іншими словами, йдеться про некоректність назви цієї складової власного капіталу. грн. Іншими словами, якби підприємство продало всі свої активи за вартістю, відображеною в балансі станом на кінець звітного року і сплатило всі свої зобов’язання, в нього залишилося б 7400 тис. грн власних коштів.

Частина цих коштів матеріалізована в основних і оборотних засобах, а частина перебуває у вигляді грошових коштів і коштів у розрахунках. І якби підприємство використало ці грошові кошти на придбання, наприклад, обладнання, техніки, тоді розмір власного капіталу, а також сума активів від цього не змінилися б. Набуває лише незначних змін структурне співвідношення між окремими елементами активу балансу.

Але якщо підприємство взяло кредит і придбало обладнання чи техніку, то при цьому власний капітал не зміниться, але відбудуться зміни в активі і пасиві балансу — за інших однакових умовах вони зростуть на величину взятого кредиту. Власний капітал підприємства зростає за збільшення прибутку підприємства в разі його реінвестування і використання на поповнення резервного капіталу.

Ці прості приклади дають підстави стверджувати, що існує тісний взаємозв’язок і різне співвідношення між власним і позичковим капіталом, а також істотний вплив такого співвідношення на авансований капітал, який значною мірою репрезентує розмір підприємства і його вартість.

Насамперед зазначимо, що авансований капітал АК може зростати без змін величини власного капіталу ВК за рахунок кредитів та інших залучених коштів. За такої ситуації буде знижуватися коефіцієнт незалежності як відношення власного капіталу до авансованого. І якщо за такого зниження він не переходить критичної межі (0,5 і нижче), то таке зростання авансованого капіталу підприємства, за інших однакових умов, слід розглядати як позитивний крок у його розвитку, оскільки збільшуватимуться масштаби виробництва і потенційні можливості для підвищення його ефективності. Але при цьому необхідно мати на увазі, що реальна (чиста) величина авансованого капіталу за такого його зростання залишиться незмінною.

З огляду на сказане особливо важливо простежити за змінами величини власного капіталу. Його зростання може відбуватися двома шляхами. Перший — завдяки скороченню боргових зобов’язань. У результаті такого скорочення авансований капітал залишається незмінним, але збільшується чиста (реальна) його величина ВК, зростає коефіцієнт незалежності підприємства, що є свідченням зміцнення його фінансового стану. Але можливості для нарощування масштабів виробництва залишаються у підприємства незмінними з огляду на величину функціонуючих ресурсів.

Другий шлях — реінвестування отриманого прибутку в основний капітал і в приріст оборотного капіталу. Як наслідок водночас зростає і авансований капітал. При цьому можлива ситуація, коли ???????, тобто авансований капітал зростає на таку ж абсолютну вартісну величину, як і власний капітал. Коефіцієнт фінансової незалежності в цих умовах підвищується, фінансовий стан підприємства зміцнюється, можливості для нарощування масштабів виробництва і підвищення ефективності зростають. якого ??ДВДА — приріст позичкового капіталу. Тобто в даному випадку приріст АК формується як за рахунок приросту ВК, так і приросту ПК. І якщо в цих умовах ???ДПДВ, то коефіцієнт незалежності уже буде знижуватися, не кажучи вже про ситуацію, коли . Математично доводиться, що коефіцієнт фінансової незалежності в умовах зміни АК, ВК і ПК тоді залишається незмінним, коли ??ДП?ДВ

?, оскільки тут ?????ДПДВДА, де ?ДП

2,1ДПП:???? , тобто коли приріст власного капіталу перевищуватиме приріст позичкового капіталу на 20 %.

Зрозуміло, що даний коефіцієнт буде зростати в разі, коли . Цей варіант зростання авансованого капіталу є найбільш прийнятним, оскільки при цьому збільшується його чиста величина, зростають можливості для нарощування масштабів виробництва і підвищення його ефективності, зміцнюється фінансовий стан підприємства.

2,1???ДП:ДВ

Прийнятним для нього може бути і такий варіант зростання авансованого капіталу, коли і навіть, коли ???ДПДВ???ДПДВ, але за умови, що при цьому коефіцієнт незалежності не знижується за критичну межу.

Від величини і структури авансованого та власного капіталу безпосередньо залежить платоспроможність і ліквідність підприємства.

Платоспроможність підприємства це його здатність витримувати збитки і повертати борги за рахунок наявних у нього активів.

Формально підприємство можна вважати платоспроможним, коли продаж його всіх активів дозволяє повернути всі борги, тобто розрахуватися за всіма зобов’язаннями. Зрозуміло, що більш платоспроможним буде те підприємство, яке має більше плюсове сальдо власного капіталу. Проте інформація про платоспроможність підприємства є недостатньою, оскільки не враховує його ліквідність.

Ліквідність підприємства — це здатність підприємства виконувати зобов’язання по заборгованості точно в момент настання терміну платежу.

Отже, коли йдеться про ліквідність суб’єкта господарювання, то потрібно брати до уваги термін продажу окремих елементів авансованого капіталу і можливість такого продажу взагалі.

Тому для оцінки фінансового стану підприємства важливо проаналізувати ліквідність балансу, під якою розуміють можливості погашення зобов’язань за рахунок відповідних статей активу підприємства, що мають різну ступінь ліквідності, тобто неоднакову швидкість перетворення в готівку. Саме за цим критерієм активи підприємств можна згрупувати в чотири групи. Наведемо один з варіантів такого групування.

1. Активи, що мають моментальну (абсолютну) ліквідність, — грошові кошти та їх еквіваленти.

2. Активи, що швидко реалізуються: поточні фінансові інвестиції, акцептовані банком векселі, депозитні сертифікати, а також засоби в розрахунках — відвантажені товари і виконані роботи, строк оплати яких не настав, інша дебіторська заборгованість з високою ймовірністю повернення в термін 12 міс. з дати балансу, тварини на вирощуванні і відгодівлі. частина дебіторської заборгованості, що немає високої ймовірності погашення і часто може бути стягнута через арбітражні і судові органи. Є підстави включати до цієї групи і частину основних засобів, на які є попит і які можуть бути реалізованими. Дискусійним залишається питання включення до цієї групи незавершеного виробництва, адже воно може бути реалізованим лише в складі цілісного майнового капіталу. Тому виправдано цей елемент активу включати до наступної четвертої групи.

4. Активи, що важко реалізуються, — нематеріальні активи, основні засоби, незавершене будівництво, незавершене виробництво, довгострокова дебіторська заборгованість і довгострокові фінансові інвестиції.

Відповідно до такого поділу активу балансу здійснюють поділ на чотири групи зобов’язань підприємства за критерієм терміновості їх погашення з метою зіставлення цих груп з відповідними їм групами активу балансу. На основі такого зіставлення робиться висновок про ліквідність балансу, тобто про платоспроможність підприємства.

До першої групи відносять термінові зобов’язання, а саме: довгострокові кредити та позики, непогашені в строк, а також розрахунки по оплаті праці, з бюджетом і позабюджетних платежах, по виданих векселях, по страхуванню, заборгованість за товари, роботи і послуги, неоплачені в строк.

До другої групи відносять короткострокові зобов’язання, наприклад, короткострокові кредити банків, короткострокові залучені кошти, частина заборгованості по довгострокових позиках, що повинна бути погашена в поточному році, розрахунки з кредиторами за товари, роботи, послуги, термін оплати яких не настав. До третьої групи відносять довгострокові зобов’язання, зокрема, довгострокові кредити банків і довгострокові фінансові зобов’язання (довгострокові зобов’язання із залученням позикових коштів (крім кредитів), за якими виплачуються відсотки); відстрочені податкові зобов’язання. До четвертої групи відносять постійні пасиви — джерела власних і прирівняних до них коштів.

За умови, що виділені групи активів перевищують або дорівнюють відповідним групам пасиву балансу, вважається, що баланс є ліквідним, тобто підприємство цілком платоспроможне, і навпаки. Якщо невідповідність виникла лише за окремими групами активів і пасивів, то підприємство є лише частково платоспроможним.

Все ж слід зазначити, що такий підхід до оцінки платоспроможності підприємства вимагає залучення первинної інформації, яка недоступна для зовнішніх споживачів — партнерів підприємства, потенційних інвесторів. Тому дана методика платоспроможності може використовуватися лише спеціалістами підприємства для точної оцінки його фінансово-економічного стану.

У зв’язку з цим виникає необхідність у застосуванні такої методики визначення платоспроможності підприємства, яка базувалася б на використанні доступної для всіх зовнішніх споживачів інформації. Така інформація міститься в балансі річних бухгалтерських звітів підприємств. На її основі можна визначити три важливі коефіцієнти ліквідності: загальної ліквідності, швидкої ліквідності і моментальної (абсолютної) ліквідності. зл визначається з виразу

ВМПОА зл ? ? ?К, де ОА — оборотні активи; ВМП — витрати майбутніх періодів; ПЗ — поточні зобов’язання; ДМП — доходи майбутніх періодів.

ДМППЗ

Питання введення в чисельник формули витрат майбутніх періодів вимагає певного роз’яснення. Нагадаємо, що в складі витрат майбутніх періодів відображаються витрати, що мали місце протягом поточного чи попередніх періодів, але належать до майбутніх звітних періодів.

Мета здійснення таких витрат (авансові платежі за продукцію, роботи, послуги) — отримати доходи в майбутньому. Вказані витрати зберігають кошти підприємств, проте можуть мати різну ліквідність. При розрахунку коефіцієнти К зл у складі ВМП доцільно було б залишити ту частину витрат майбутніх періодів, яка буде сплачена протягом року з дати складання балансу.

Зрозуміло, що решта витрат майбутніх періодів, доходи від яких перевищують термін 12 міс. з дати складання балансу, до уваги не повинні братися. Але щоб практично реалізувати цей підхід, потрібна первинна інформація. Тому для зовнішніх користувачів при розрахунку коефіцієнта К зл витрати майбутніх періодів доцільно брати в повному обсязі.

До складу доходів майбутніх періодів включаються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Мається на увазі, що підприємство гроші від партнерів уже одержало, але на кінець року ці гроші ще не зароблені. Тому підприємству в майбутньому періоді потрібно буде понести відповідні витрати (надати послуги, поставити продукцію тощо).

Отже, доходи майбутніх періодів — це зобов’язання підприємства. Певна їх частина може бути найбільш терміновими зобов’язаннями, якщо заробити ці доходи потрібно протягом операційного циклу підприємства, а коли цей цикл становить менше 12 міс., то протягом року починаючи з дати складання балансу. Саме такого характеру доходи потрібно брати до уваги для розрахунку коефіцієнта К зл . Проте це також вимагає використання первинної інформації, яка недоступна зовнішнім споживачам. Тому для таких споживачів ДМП береться в повному обсязі.

Коефіцієнт швидкої ліквідності К шл розраховується за формулою

ВМПЗАОА шл ? ?? ?

К, де ЗА — запаси, що відображаються у ф. № 1 «Баланс».

ДМППЗ

Зауваження, викладені стосовно елементів ВМП і ДМП при обґрунтуванні коефіцієнта К зл потрібно брати до уваги і при розрахунку коефіцієнта швидкої ліквідності.

Як видно з формули, запаси виключаються з поточних активів, оскільки вважаються найменш ліквідними у складі цих активів через невизначений тер-продажу.

Доцільно також, щоб у складі оборотних активів враховувалася лише та дебіторська заборгованість, яка буде погашена протягом операційного циклу підприємства (чи менше як за 12 міс. з дати складання балансу). Але оскільки така інформація в балансі відсутня, то для зовнішніх споживачів дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги у складі оборотних активів відображається за чистою реалізаційною вартістю.

Коефіцієнт моментальної (абсолютної) ліквідності К мп визначається з виразу

ГК мп ? ?К, де ГК — грошові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валюті.

ДМППЗ

Даний коефіцієнт показує, в якій мірі короткострокові зобов’язання можуть бути погашені високоліквідними активами, характерними рисами яких є мінімальний термін, що потрібний для погашення ними поточної заборгованості (цей термін можна брати на рівні строків здійснення грошових переказів банками — шість або менше днів).

Якщо фактичне значення розглянутих коефіцієнтів ліквідності більше за їх критичне значення (відповідно 1,0, 0,5 і 0,2), то підприємство вважається платоспроможним. Оптимальне значення цих коефіцієнтів становить відповідно 2; 0,8 — 1 і 0,5 — 0,6.

Для оцінки платоспроможності підприємства важливо визначити його власний оборотний (робочий) капітал. Для цього потрібно від оборотних активів відняти поточні зобов’язання. Його наявність є необхідною умовою забезпечення безупинності виробництва і своєчасної сплати поточних зобов’язань. Тому чим більша частка власного оборотного капіталу в загальній величині оборотного капіталу, тим міцніший за однакових інших умов фінансовий стан підприємства.

Ті підприємства, в яких відсутній власний оборотний капітал або його величина незначна, піддаються великому ризику порушення нормальної роботи або навіть ризику банкрутства через значну обтяженість борговими зобов’язаннями.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Тема 15. ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ ТА ОЦІНКА ЇХ РИНКОВОЇ ПОЗИЦІЇ
15.1. Суть ефективності як економічної категорії
15.2. Рентабельність виробництва і методика визначення її показників
15.3. Методика аналізу рентабельності виробництва і фактори її підвищення
15.4. Аналіз співвідношення «витрати — випуск — прибуток» і механізму дії виробничого важеля. Фактори підвищення економічної ефективності виробництва
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)