Posibniki.com.uaБанківська справаБанківський наглядВимоги щодо прямих інвестицій, які здійснюють банки


< Попередня  Змiст  Наступна >

Вимоги щодо прямих інвестицій, які здійснюють банки


З метою забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю банків, а саме за прямими інвестиціями, Національний банк установлює нормативи інвестування.

Прямі інвестиції банків — це внесення банками власних коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.

Банки мають право здійснювати прямі інвестиції (за рахунок власних коштів і від власного імені) лише на підставі письмового дозволу Національного банку, що надається згідно з правилами, установленими відповідними нормативноправовими актами Національного банку.

Банки мають право здійснити інвестицію без письмового дозволу Національного банку, якщо:

  • • інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 % регулятивного капіталу банку;
  • • юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг;
  • • регулятивний капітал банку повністю відповідає встановленим вимогам та вимогам щодо інвестицій, установленим нормативноправовими актами Національного банку.

Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачено повну відповідальність його власників.

З метою обмеження інвестиційного ризику, пов’язаного зі здійсненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, Національний банк установив такі нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), норматив загальної суми інвестування (Н12).

До розрахунку нормативів інвестування не включаються суми акцій та інших цінних паперів, придбаних банком:

а) у зв’язку з реалізацією права заставодержателя та за умови, що банк не утримує їх більше одного року;

б) з метою створення фінансової холдингової групи, за умови, що емітентом придбаних акцій є інший банк;

в) у результаті андеррайтингу, за умови, що придбані цінні папери перебувають у власності банку не більше одного року;

г) за рахунок та від імені своїх клієнтів.

Про невключення відповідних сум до розрахунку нормативів інвестування банки зобов’язані повідомляти Національний банк одночасно з поданням форм звітності щодо розрахунку цих економічних нормативів, а також мають подавати план реалізації одержаних цінних паперів у зв’язку з реалізацією права заставодержателя та відповідного документального підтвердження, що такі папери було одержано на погашення заборгованості за попередньо наданим кредитом.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку. Цей норматив визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, та регулятивного капіталу банку.

Нормативнезначеннянормативу Н11немаєперевищувати 15 %. Норматив загальної суми інвестування (Н12) встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будьяких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку. Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будьякої юридичної особи. Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будьякої юридичної особи, та регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н12 не має перевищувати 60 %.

Обмеження ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку

Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті та в банківських металах, пов’язана з валютними ризиками (одним з елементів ринкового ризику), які виникають у зв’язку з використанням різних валют та банківських металів під час проведення банківських операцій. Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов’язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті та в кожному банківському металі. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності — відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов’язань за проданою валютою та банківськими металами перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою та банківськими металами перевищує обсяг зобов’язань. При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку зазначається зі знаком «плюс», а коротка відкрита валютна позиція — зі знаком «мінус».

З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н131) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н132). При розрахунку нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції уповноважений банк приймає суму регулятивного капіталу, яка розрахована за балансом за станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів.

Валютна позиція уповноваженого банку визначається щодня, окремо щодо кожної іноземної валюти та кожного банківського металу.

На розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку впливають:

  • купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти та банківських металів, поточні й строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та ін.), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах та в банківських металах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;
  • одержання (сплата) іноземної валюти та банківських металів у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках;
  • купівля (продаж) основних засобів і товарноматеріальних цінностей за іноземну валюту;
  • надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду; 9погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті та в банківських металах (списання якої здійснюється з відповідного рахунку витрат);
  • інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів за незмінності пасивів і навпаки).

У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноважений банк може здійснювати такі валютні операції:

  • • купівлю іноземної валюти та банківських металів для виконання зобов’язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов’язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;
  • • купівлю іноземної валюти або банківських металів на міжбанківському валютному ринку України за гривні без наявності зобов’язань;
  • • купівлю банківських металів без наявності зобов’язань на міжнародному ринку за рахунок власної іноземної валюти або за рахунок купленої іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за гривні;
  • • купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їхніх зобов’язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком кредитами (позиками), що одержані резидентами від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, а також від нерезидентів;
  • • купівлю іноземної валюти для виконання зобов’язань перед клієнтами за неторговельними операціями. Операції з продажу готівкової іноземної валюти в касі банку та в пунктах обміну іноземної валюти, що не пов’язані з виконанням вищезазначених зобов’язань, можуть здійснюватися лише в межах суми іноземної валюти, купленої касою банку та пунктом обміну іноземної валюти;
  • • купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарноматеріальних цінностей;
  • • залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);
  • • з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті та в банківських металах (списання здійснюється з відповідного рахунку витрат);
  • • за різницею між нарахованими, але не отриманими доходами банку та нарахованими, але не відшкодованими власними витратами банку, а також з одержання (сплати) іноземної валюти та банківських металів у вигляді доходів або витрат;
  • • з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.

Уповноважений банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком та (або) припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку. Цей норматив визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами й банківськими металами у гривневому еквіваленті та регулятивного капіталу банку.

За кожною іноземною валютою та кожним банківським металом обчислюється підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активами і всіма балансовими та позабалансовими зобов’язаннями банку та розраховується загальна відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою та кожним банківським металом (розрахунок проводиться за звітну дату). Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами та за всіма банківськими металами.

Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не більше ніж 35 %.

При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:

  • загальна довга відкрита валютна позиція (Н131) має бути не більше ніж 30 %;
  • загальна коротка відкрита валютна позиція (Н132) має бути не більше ніж 5 %.

Національний банк здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків і встановлює спеціальні вимоги стосовно певного виду діяльності банків. Банк набуває статусу спеціалізованого банку, якщо понад 50 % його активів є активами одного типу, пов’язаного з іпотекою, інвестиційною діяльністю, кліринговою діяльністю, а також статусу ощадного банку, — якщо понад 50 % його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Спеціалізованим банкам та уповноваженим банкам, що спеціалізуються на здійсненні однієї чи кількох банківських операцій, залучають кошти фізичних осіб для довгострокового кредитування будівництва житла, у зв’язку з концентрацією ризиків установлюються спеціальні (підвищені) значення економічних нормативів для забезпечення більш високого, порівняно з універсальними банками, рівня адекватності регулятивного та основного капіталу, рівня ліквідності та запобігання надмірному перекладанню банками ризиків на своїх кредиторів (вкладників).

Для спеціалізованих ощадних банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

  • нормативу миттєвої ліквідності (Н4) — не менше ніж 30 %; нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) — не більше ніж 5 %;
  • нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), — не більше ніж 2 %;
  • нормативу максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), — не більше ніж 20 %.

Для спеціалізованих іпотечних банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

  • нормативу миттєвої ліквідності (Н4) — не менше ніж 30 %; нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) — не більше ніж 5 %;
  • нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), — не більше ніж 2 %;
  • нормативу максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), — не більше ніж 20 %.

Для спеціалізованих розрахункових (клірингових) банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

  • нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) — не менше ніж 20 %;
  • нормативу адекватності основного капіталу (Н3) — не менше ніж 12 %;
  • нормативу миттєвої ліквідності (Н4) — не менше ніж 90 %; нормативу великих кредитних ризиків (Н8) — не більше ніж 100 %;
  • нормативу загальної суми інвестування (Н12) — не більше ніж 10 %;
  • залучення вкладів фізичних осіб має бути не більше 5 % регулятивного капіталу банку.

Для спеціалізованих інвестиційних банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

  • нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) — не менше ніж 20 %;
  • нормативу адекватності основного капіталу (Н3) — не менше ніж 12 %;
  • нормативу загальної суми інвестування (Н12) — не більше ніж 90 %;
  • залучення вкладів фізичних осіб має бути не більше 5 % регулятивного капіталу банку.

Для уповноважених банків, що залучають кошти фізичних осіб для фінансування житлового будівництва, установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

  • мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) — не менше ніж 35 % від суми залучених коштів фізичних осіб та одночасно не менше ніж 5 млн євро;
  • нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) — не менше ніж 18 %;
  • нормативу адекватності основного капіталу (Н3) — не менше ніж 12 %;
  • нормативу миттєвої ліквідності (Н4) — не менше ніж 30 %.

Контроль за дотриманням банками встановлених економічних нормативів здійснюється відповідними територіальними управліннями та підрозділами центрального апарату банківського нагляду Національного банку на постійній основі.

Розрахунок економічних нормативів банки (юридичні особи) проводять на підставі щоденних балансів. При цьому звітними є дані про дотримання економічних нормативів, що розраховані:

а) за щоденними розрахунками:

нормативи мінімального розміру регулятивного капіталу банку (Н1), максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), великих кредитних ризиків (Н8), максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

б) за формулою середньозваженої величини (за місяць): нормативи адекватності основного капіталу (Н3), миттєвої ліквідності (Н4), інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), загальної суми інвестування (Н12), норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13);

в) за станом на 1ше, 11те та 21ше число кожного місяця: нормативи адекватності регулятивного капіталу (Н2), поточної ліквідності (Н5), короткострокової ліквідності (Н6).

Якщо за результатами безвиїзного нагляду або інспекційної перевірки встановлено факти невиконання банками економічних нормативів, то до банків мають застосовуватися заходи впливу згідно зі ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та відповідними нормативноправовими актами Національного банку з питань застосування заходів впливу.

Алгоритм розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків затверджується окремою постановою Правління Національного банку.

Генеральний департамент банківського нагляду має право вимагати та перевіряти звітність афілійованих з банком осіб, дочірніх установ, інших учасників консолідованої групи з метою визначення їхнього впливу на діяльність і стан банку, а також будьякого власника істотної участі банку, якщо вважає, що він негативно впливає на банк. Департамент банківського нагляду має право вимагати й отримувати потрібну інформацію від банків та від їх споріднених осіб незалежно від виду їхньої діяльності, якщо вважає, що ці особи мають суттєве значення з точки зору фінансового стану банку або оцінки ризиків банку.

Материнський банк/центральний кооперативний банк та інші учасники консолідованої групи зобов’язані надавати уповноваженим працівникам Національного банку повну інформацію, що потрібна для виконання ними наглядових функцій щодо їхньої діяльності та перевірки достовірності отриманих консолідованої фінансової та статистичної звітності.

Банківський нагляд на підставі консолідованої фінансової звітності здійснюють територіальні управління Національного банку (структурний підрозділ центрального апарату Національного банку, що безпосередньо здійснює нагляд) за місцезнаходженням материнського банку/центрального кооперативного банку.

Для забезпечення нагляду за діяльністю материнського банку/центрального кооперативного банку на підставі консолідованої фінансової звітності відповідні територіальні управління Національного банку мають проводити таку роботу:

  • порівнювати значення величини власних коштів (чистих активів), розрахованих на підставі індивідуальної звітності материнського банку/центрального кооперативного банку, та консолідованої фінансової звітності;
  • порівнювати значення економічних нормативів, розрахованих на підставі консолідованої фінансової звітності, з відповідними значеннями, розрахованими материнським банком/центральним кооперативним банком на підставі індивідуальної звітності;
  • визначати розмір (рівень) впливу операцій, які були виключені під час складання консолідованої фінансової звітності, на показники економічних нормативів материнського банку/центрального кооперативного банку порівняно з його індивідуальною звітністю;
  • визначати склад учасників консолідованої групи.

Висновок територіального управління Національного банку щодо діяльності материнського банку/центрального кооперативного банку подається до Генерального департаменту банківського нагляду в строк до 25 квітня року, наступного за звітним, та має містити:

  • дані про балансові та позабалансові активи і зобов’язання,
  • прибутки і збитки із супровідними поясненнями та розшифрування балансових і позабалансових позицій і резервів, які включені до капіталу;
  • оцінку дотримання економічних нормативів, розрахованих на підставі консолідованої фінансової звітності;
  • інформацію про великі сумарні обсяги наданих кредитів, класифікацію кредитів та формування резервів під активні операції;
  • інформацію про факти застосування заходів впливу доматеринського банку/центрального кооперативного банку.

< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
4.3. Система раннього реагування й упереджувальних заходів
Розділ 5 ІНСПЕКТУВАННЯ БАНКІВ І ВСТАНОВЛЕННЯ УЗАГАЛЬНЮЮЧОЇ ОЦІНКИ ЇХНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. 5.1. Організація інспектування діяльності банків
5.2. Планування інспекційних перевірок
Порядок складання планів інспектування
5.3. Порядок проведення інспекційних перевірок
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki