80Немає сумніву, що в процесі викладання педагогічного циклу вам не раз пояснювали сутність процесу навчання. Проте на кожному рівні педагогічної підготовки, а також через власне розуміння кожним викладачем поняття «освіта» ця сутність постійно збагачувалась та поглиблювалась. Тому й ми не зможемо встояти перед спокусою висловити своє бачення цього таємничого процесу. Сучасні погляди на цілі, об’єкт і види діяльності в навчанні
Традиційне трактування освіти полягає в тому, що освіта — це процес перетворення засвоєних у навчанні знань, умінь, навичок у властивості особистості, коли знання стають переконаннями, їх обсяг — ерудицією, уміння та навички — звичками та професійною майстерністю. Тому освіта складається з навчання як процесу викладання й учіння та виховання — як функції навчання і як функції середовища (сім’я, релігія, навчальний заклад).
Якщо розглядати процес навчання як передачу (активну чи пасивну) знань, способів діяльності, досвіду мислення та досвіду соціального спілкування або діяльності, то процес учіння
— це засвоєння цих знань та способів діяльності (рис. 2.8). Причому у чіння не збігається із засвоєнням, хоча прагне до такого збігу.
Рис. 2.8. Схема процесу навчання
Викладацький досвід свідчить, що у термінології щодо педагогічних цілей навчання існує дуже багато непорозумінь. Нелегко буває відрізнити кінцеву мету від загальної, оперативне завдання від поведінкового або ще спеціального і т. д. Це погано впливає на практику реалізації кінцевих цілей у педагогічних діях. Розбіжність в розумінні певних фундаментальних педагогічних понять існу є не тільки в нашій педагогічній науці, а й, наприклад, у французьких викладачів.
Щоб спробувати внести певну ясність, але без претензій на остаточне вирішення проблем, ми пропонуємо зупинитись на таких принципових моментах. Навчитися — означає вміти реалізувати. Це — основна мета навчання.
Взагалі розглядають педагогічні цілі: у сферах емоційній, пізнавальній та дійовій; у більш чи менш організованій формі; тією чи іншою мірою спрямовані до інтеграції цілей.
Навчально-методичний матеріал повинен створюватись у тісному зв’язку з кінцевими цілями системи освіти на двох рівнях. На свідомому рівні він має бути узгоджений із цією кінцевою метою. Наприклад, якщо самостійність — це одна з головних цінностей, проголошених у програмах, підручник повинен пропону вати практичні завдання, які дозволяють розвивати навички самостійної роботи. Або якщо захист довкілля є складовою системи цінностей, яку має формувати освіта, то підручник повинен зорієнтувати в цьому напрямі завдання й вправи.
Підсвідомий рівень кінцевих цілей системи освіти не менш важливий, ніж свідомий, і так само впливає на форму вання учня і студента. Наприклад, при створенні підручника автори повинні добре усвідомлювати, які цінності (патріотичні, релігійні, етичні) вони збираються утверджувати в практичних ситуаціях, змісті навчальних текстів, що їх буде запропоновано учням у наведених прикладах та ілюстраціях.
Цікавий погляд на об’єкти навчання і різні види діяльності висловлюють Ф. Жерар і К. Роеж’єр. Якою б не була концепція навчання, можна стверджувати, що сутність її полягає в тому, щоб навчитися здійснювати певні дії над певним об’єктом. Загалом, є три можливі ситу ації залежності від навчальної цілі: ? навчання спрямовано на новий об’єкт; ? навчання спрямовано на новий вид діяльності; ? навчання спрямовано одночасно на новий об’єкт і на новий вид діяльності.
82Пізнавальна (когнітивна) діяльність учня і викладача — це складніші пізнавальні завдання, тобто такі завдання, які потребують докласти певних інтелектуальних зусиль до переробки інформації отриманої і/або неотриманої. Це стосується головним чином «базових видів пізнавальної діяльності», як-то: ? відокремити головне від другорядного; ? скласти план тексту; ? зробити узагальнення; ? розв’язати проблему; ? порівняти дані; ? висунути гіпотезу; ? зробити висновки тощо.
На різних об’єктах навчання здійснюється різноманітна діяльність: репетитивна (відтворення слів і рухів); пізнавальна (розташування в хронологічному порядку); рухова; поведінкова (життєва позиція); уміння реалізувати.
За Д. Кетелем існує вищий серед видів діяльності: «уміння реалізувати». Це — уміння перетворити задум на конкретний проект, розробити цей проект, спланувати, реалізу вати, оцінити та відкоригувати його. !
Уміння реалізувати є особливо важливим у період кризи, у перехідний період від одного періоду життя до іншого. Людина, яка перестає сприймати зміни й реагувати на них, — це людина, яку задовольняє пасивний стиль життя. Навчитися умінню реалізувати означає, таким чином, навчитися постійно братися до реалізації нових проектів.
Реалізація проекту — справа досить складна, вона проходить через багато етапів і вимагає уміння: передбачати майбутній стан справ; врахову вати особисті прагнення та умови, нав’язані ззовні; знаходити компроміс між ними залежно від мети і відповідно діяти.
Уміння реалізувати поєднує всі види діяльності (відтворення слів/ру хів, пізнавальну діяльність, рухову діяльність, життєву позицію, або поведінковий вид діяльності). Отже, навчитися реалізувати — це також навчитися комплексно застосовувати набуті вміння на практиці. Це означає користуватися знаннями в динаміці. Це те, чого, на жаль, так часто бракує в шкільних закладах.
83Навчити так, щоб навчити діяти — ось завдання кожного викладача!
Як відомо, глобальною метою освіти є засвоєння загальнолюдської та національної культури. Нині до нашої культури входить блок нової для нас економічної культури.
Україна робить перші (і не завжди правильні) кроки до ринкових відносин. Реальне економічне життя випереджає наші знання у галузі економіки, ставить масу проблем, які потрібно вирішувати вперше і негайно. Однією з них є економічна поведінка молоді. Деякі принципи створення освітнього простору для розвитку особистості людини
У наш час молоді люди швидко засвоюють деякі принципи ринкових відносин, механізми економічного способу мислення, але, на жаль, дуже часто навчаються в тіньової економіки. Особливо ту рбує відсутність розуміння тісного зв’язку між економікою та моральністю. І це треба обов’язково врахувати у викладанні економічних дисциплін. Мішель Монтень писав у «Думках про виховання та навчання»: «Ми працюємо тільки для того, щоб напхати пам’ять, а розум і совість не поповнюємо». «Соціальне тіло» особистості й викладання економіки. У процесі економічної освіти форму ються так зване соціальне тіло особистості, її економічна культура і мотиви економічної поведінки. Поняття соціального тіла у Б.Г. Матюніна — це те, за допомогою чого особистість «бачить», «споживає», а також «виробляє» «соціальну їжу», тобто психіка та її вищий вияв — свідомість. Роль викладання економіки у створенні соціального тіла особистості дуже велика.
У змісті й методиці викладання в нас відбулася підміна понять економічної теорії практикою формування постсоціалістичного ринку. Але економіка — це наука, а не зведення побутових правил. В основі розуміння економічних явищ лежить економічний вибір і знання моделей поведінки того, хто вибирає. Для організації економічної підготовки дуже важливо знати, в яких випадках нам потрібен «ширвжиток», а в яких — «індивідуальне пошиття». !
Виходячи з концепції неперервної економічної освіти, можна уявити собі, як у педагогічному лабіринті педагоги передають дитину, підлітка, юнака, а також і дорослу людину з однієї педагогічної системи в іншу.
84Як вважає Б.Д. Ельконін, нині ми переживаємо критичний період розвитку дитинства. Цей період вимагає зміни системи освіти, оскільки втрачені засади, за допомогою яких осмислюється та організується вся система культури. Основні протиріччя між кризою дитинства та освітньою системою в тому, що відбувається розбіжність останньої (її цінностей та результатів) із системою «дорослішання».
В основу розробки філософії економічної освіти доцільно покласти принципи Б.Д. Ельконіна, який розглядає освітній простір як простір розвитку людини, як процес привласнення форм культури.
Для жартівливої розрядки нагадаємо «есе» про стадії розвитку людського мозку. Отже, народжується людина з досконалим мозком, потім батьки роблять «його роз пластування і злам», школа дає «вторинну деструкцію», а вища школа — «сирне бродіння». Потім йде утворення жовтково-білкової маси і «закисання». І тільки кохання повертає мозок до гармонії і творчості (рис. 2.9).
Рис. 2.9. Стадії розвитку людського мозку
Наша мета полягає в тому, щоб (у найзагальніших рисах, звичайно) з’ясувати специфіку методичних прийомів викладання
85економіки в школі, вищому навчальному закладі, в системі підвищення кваліфікації.
Ясна річ, що погляд на економічні явища в дитини один, у школяра інший, а в студента ще інший. Крім того, після закінчення середньої школи шляхи випускників розходяться. Один залишиться тільки зі шкільним рівнем економічних знань. Інший відкриє малий бізнес, і в нього буде свій рівень економічної підготовки. А третій стане менеджером високого класу, і обсяг його підготовки має бути відповідно високим.
Основна мета економічного виховання — форму вання у людей ощадливості, економності, розважливості, діловитості, організованості: «Дбайливо і уважно рахуй гроші, хазяйнуй економно».
Специфіка виховної дії на людину цілісної системи економічного виховання визначається тим, що вона діє на кожну людину протягом ус ього її життя, охоплює всі сторони економічного життя й діяльності людей. При цьому діє тенденція: чим вищим є рівень освіти працівника, тим важливішим є для нього відповідний рівень економічного виховання.
Механізм системи економічної освіти включає три етапи: засвоєння економічних знань; перетворення економічних знань у переконання та ус тановки; набуття вмінь реалізовувати знання в економічній дійсності. Ефективність економічного виховання залежить від раціонального здійснення кожного етапу окремо.
Засвоєння економічних знань визначається рівнем теоретичної розробки економічної теорії, правильним відбором знань для засвоєння, рівнем теоретичної та методичної підготовки викладачів, інтересом учні в до економічної теорії, поєднанням різних ефективних форм навчального процесу. Перетворення економічних знань у переконання — найскладніший. Дуже серйозно вивчав це питання В.Д. Попов, який вважав, що «знання, осмислені результатом, «прогріті» почуттями, пропущені крізь емоційний світ людини, і дають переконання».
Дуже часто ми стикаємося з поверховими знаннями й так само поверховими переконаннями сту дентів. Більше того, студенти частіше вірять обивательській економічній інформації, що породжує помилки в практичній діяльності. !
Як відомо, кожній людині передовсім потрібен характер, а потім певні професійні знання, так само й випускникові школи потрібні не тільки певні економічні знання, а й певні підпри
86ємницькі риси характеру. Ось чому, особливо в молодших класах, необхідно не забувати про виховну функцію економічного навчання.
Якими народжуються діти, це не від кого не залежить, але зробити їх хорошими шляхом правильного виховання — це в нашій владі.
Плутарх
Центральною проблемою будь-якого навчання, а економічного особливо, можна вважати відповідь на запитання: як зробити духовно-моральні сили учня підґрунтям і спонукою до саморозвитку та самоосвіти?
Як зробити духовно-моральні сили людини підґрунтям і спонукою до саморозвитку та самоосвіти впродовж усього життя?
Найбільшою складністю педагогічної діяльності є те, що її об’єкт (студент) являє собою суб’єкт спілкування, пізнання та праці. Його (цей об’єкт) можна розвити, перетворити, тільки не вбиваючи в ньому творчу особистість.
Психологія викладача та психологія людського спілкування поєднуються в проблемі педагогічного спілкування. У концепції виховання як діалогу викладача та учня педагогічне спілкування є наріжним каменем для аналізу найважливіших питань педагогіки. Очевидно, що в ку рсі «Педагогіка та психологія» ви вже вивчили: методи переконування учні в; логіку доказів; види навіювання та умови їх ефективності; взаємозв’язок переконування та навіювання тощо.
Нині фахівці звертають увагу на руйнівний процес «вимивання» процесу виховання з освітніх систем. У наш час уже подолано примат класових цінностей та відновлюється статус загальнолюдських цінностей. Проте якщо у людини немає жодної ієрархії цінностей, вона стає інфантильною, навіть дебільною. Але парадокс виховання полягає в тому, що зло, аморальність легше засвоюються на рівні свідомості, а моральність, ду ховність — на рівні підсвідомості — тонкої душевної організації, яка не піддається безпосередньо логіці переконувань. Чи не тому «поганий приклад є заразливим»? !
У педагогічній літературі триває полеміка про співвідношення освіти, навчання та виховання. Навчання завжди пов’язано з вихованням: чим ефективнішою є освіта, тим надійнішим є виховний ефект навчання. Зараз на перший план вихо-
дить завдання саморозвитку, самоосвіти, саморегулювання, мобільності особистості, її здатності до швидкої перебудови у відповідь на зміну соціально-суспільних обставин.
Звичайно, жодна освіта не здатна передбачити всі ситуації, які людині судилося пережити. Але в процесі навчання необхідно забезпечити потенційні ресурси особистості для самоорієнтації та саморегулювання в різних ситуаціях. Виховання — це не ру х в один бік — від вихователя до вихованців. Воно є єдністю самовиховання вихователів і вихованців, їхнього взаємовпливу.
Автор сучасної системи поглядів на педагогіку Б.Г. Матюнін сформулював принципи концепції сучасного виховання молоді.
Матюнін висловлює, на мій погляд, дуже справедливу думку про традиційну педагогіку. Він пише: «Чим більше я занурювався у реальний та складний педагогічний світ, тим частіше ловив себе на ду мці — світ книжкової педагогіки стає для мене все менш цікавим... !
Розібравшись у своїх відчуттях, невиразних асоціаціях, думках, я усвідомив, що передусім мені бракує у книжках та підручниках педагогічної правди життя, повітря, емоцій, почуттів, пізнавальної свободи. Я весь час відчував на собі жорстокі обійми логіки, цілей, задач. Пригнічувала невідповідність між оптимістичним пишноквіттям виховних теорій, напрямів, практичних рекомендацій та реальними гіркими плодами виховання учні в».
У книзі «Нетрадиційна педагогіка» Матюнін зазначає, що взаємовідносини педагогічної науки та реального життя, правомірність прямого перенесення наукових принципів і закономірностей у практичну діяльність — дуже важливе питання.
Що заважає адекватно відтворювати життєві процеси?
Перша причина. Упевненість педагогів в у ніверсальності знань і передбачуваності результатів, свята віра у безсмертні тріади: ? мета — засіб — результат; ? зміст — форми — методи; ? знання — вміння — навички.
Монопольна присутність у педагогіці таких магічних тріад насамперед є наслідком культового ставлення до теоретичного знання, що призводить до створення обмеженої та самозамкненої системи раціонально-практичних форм освоєння педагогічного світу. Ми штучно завищуємо роль знань! — вважає Матюнін. Так, мудра селянка часто досягає успіху в вихованні не тільки власних, а й чужих дітей, не знаючи «закономірностей» педагогіч ного процесу. !
88Друга причина. Банально-спрощена, механічна логіка педагогічних дій. Саме тому традиційне, вузьке визначення виховання позначено печаткою біблійної простоти: цілеспрямований, організований, керований процес, результат якого — поява у вихованця соціально-цінних рис та якостей. На жаль, навіть останні педагогічні видання переконують у перемозі позитивних педагогічних стереотипів. Як пише Б.Г. Матюнін, «то з однієї сторінки, то з іншої... виглядають ріжки позитивної педагогіки».
Ми вже не раз акцентували увагу читачів на цьому, оскільки економіка має розумітися людиною на поведінковому рівні. І це пояснює, чому кожний процес освіти — це виховний процес. Особливо нині, коли у нас вже даються взнаки труднощі, пов’язані з дефіцитом таких необхідних в умо вах демократизації якостей людини, як ділова обов’язковість, вірність слову; установка на економію ресурсів; підприємливість; заінтересованість в інноваціях; ініціативність і самостійність тощо. Усе частіше у зв’язку з економічними труднощами в засобах масової інформації лунають слова: «мораль», «етика бізнесу», «гнучка чесність» тощо.
Виховання спрямовано на підготовку учня до життя. Але в реальному житті навіть дуже порядні люди не завжди ідеально безпорочні. І цей факт потрібно прийняти як вічну, дуже важливу неформальну норму моральної сфери су спільства.
Тому в концептуальне поле економіки потрібно поряд з позитивним упровадити і розумно розраховані дози негативного. Це буде потужним каталізатором підвищення ефективності самого педагогічного процесу та його кінцевого результату і значною мірою зніматиме відчуження між у часниками педагогічної взаємодії. !
Сучасні ідеї активізації навчання ґрунтуються на відмові від книжкового виховання, тому що традиційна педагогіка виховує однаковість думок, зовнішностей, амбіцій (подивіться, як одягнена молодь — лише кілька видів китайсько-ту рецької продукції, а «круті хлопці» в однакових піджаках і довгополих пальтах), стандартні набори музичних записів, стандартні набори еротичних і детективних романів найнижчого ґатунку — усе це ознака дуже небезпечного занепаду духовності. Розвиток масової комунікації та хибно сприйнятої ідеї соціальної рівності також роблять свій внесок у стирання індивідуальних відмінностей. Так з’являються люди-маски. Багато хто витрачає більше зусиль на створення відповідної маски, ніж на розвиток власних здібностей. І найсумніше те, що іноді саме маска (її ще називають «нау
89ково» імідж) і справді є основою успіху! Що ж, люди набагато складніші, загадковіші від фізичних явищ, від будь-яких виробничих процесів, вони не піддаються точним визначенням і ми дуже мало знаємо про людську природу. Формальна та неформальна освіта таких знань неспроможна дати. Відтак учитель не повинен захоплюватись «апостольською ф ункцією».
Допоможіть студенту знайти самого себе, і ваша педагогічна діяльність стане по-людськи цікавою, зніме пута вимушеного фарисейства, фальші та формалізму. Вчителі, які прагнуть зберегти унікальність особистості, — великі! !
Наслідком невмілої праці викладача може бути порушення крихкої моральної аури душі учня. Тому головний принцип виховання — не зашкодь!
Соціологи й педагоги давно звернули увагу на те, що система виховання, яка склалася в нашому суспільстві, основана на ненормально низькій самостійності дитини, школяра, студента, та й спеціаліста, робітника. Це все і веде до зниження активності, точніше, до пасивності людського чинника в суспільному виробництві. Коріння цього лиха починаються в сім’ї. Ту т (особливо в умовах міської родини, та й в сільській родині це теж спостерігається) майже немає системи трудового виховання. Так, дітей частіше за все усувають від домашньої праці (маленьких — тому що малі, школярів і студентів — тому що їм ніколи). На жаль, виробничі заняття стали відходити від сім’ї. Етичні проблеми економічного виховання
Основне — це формування ставлення до праці у вигляді неусвідомленої установки — емоційної готовності до праці. К. Ушинський у «Педагогической антропологии» писав про «душевную лень», розвиток творчого інтелекту й духовності, основи моральності, емоційну готовність до праці. Результати наукових досліджень в Україні і США показали, що якість знань випускників шкіл (їх навчальний рейтинг) майже повністю визначається якістю їх підготовки при вступі до школи, а вплив школи на фор мування особистості — незначний. Це потребує справді кардинальних змін у підготовці і вихованні дошкільнят. Якщо цих змін не буде, то не буде змін у вихованні в цілому.
Виховання, за енциклопедією, є частиною суспільного життя, завдяки чому насту пні покоління сприймають результати суспільного досвіду. Освіта — лише частина виховання, яка спрямована на передачу досвіду в галузях науки, освіти та культури, на розвиток творчого потенціалу особистості.
90Майбутньому підприємцю дуже важливо «зробити кар’єру», тому що, за висловом Куринського: «наше справжнє я знаходиться і в нас і одночасно поза нами, у соціальному просторі наших відносин». На камені біля входу до центру підготовки кадрів компанії ІВМ викарбовано слова «Повага до людини — над усе».
А біля входу до заводоуправління телевізійного заводу японського концерну «Мацусіта денкі» каліграфічним почерком написано: «Мацусіта денкі» — місце, де виховуються люди. Ми також створюємо електронне устаткування». Ці слова теж можна було б узяти за девіз навчального закладу.
Стратегія розвитку добробуту суспільства залежить від ступеня реалізації творчих можливостей людей. А примусити працювати творчо — неможливо. Потрібно створити у мови для розвитку творчих здібностей.
Як відомо, люди в підприємницькій діяльності прагнуть результатів, мобілізують величезну життєву енергію, коли вони заінтересовані у своїх цілях і коли їм довіряють; за розумного керівництва вони не намагаються уникнути відповідальності; успіх та визнання часто для них є важливішими за гроші (для слов’ян особливо).
Уміння подолати конфлікти, труднощі, нестатки — ця якість, потрібна кожній людині в житті. Пам’ятаєте, у Кіплінга: «Якщо тебе спіткають біль та лихо, зу стрічай їх так само, як і радість». Сучасні соціологічні опитування молоді в Україні свідчать про серйозне падіння значення морально-етичних цінностей, культури, зміну понять про щастя тощо. З другого боку, опитування у КНЕУ показало, що з 7 різних пріоритетів студенти вибрали родину, гроші, працю. Це не так вже й погано!
Для підготовки до економічної діяльності потрібно навчити людину елементарної віри в себе та свої сили, яка допоможе вистояти у складних соціально-економічних умовах. «Руку допомоги переду сім шукай біля власного плеча». Цим дуже добре володіють американці та японці. Поваги до себе, почуттю власної гідності потрібно вчити з раннього віку. Правильно кажуть, що любити дітей не дуже складно, а поважати — значно складніше! У навчальному колективі, школі головним має бути девіз японської компанії Кадзу ма Татеісі: «Розвиток духу гармонії як прагнення створити атмосферу довіри на основі самоповаги». !
91Дуже важливо навчити людину не боятись негативного в собі, але розуміти свої недоліки. Абсолютно ідеальних морально людей, як і ідеально фізично здорових, у житті не існує, і діти чудово це знають. Отже, завдання педагога полягає в ненав’язливому, непомітному для студента «переведенні» його вад у площу, нешкідливу для нього самого й су спільства.
Нам здається, що адекватна життєва педагогіка зніме з порядку денного традиційну проблему викорінення пороків і замінить її педагогікою «окультурювання» пороків, яка вирішуватиме складне реальне завдання: зведення пороку з варварського рівня до цивілізованого.
Щодо цього важливе значення має виховання так званої асертивної поведінки. Асертивною є така поведінка, коли людина точно знає, чого вона хоче, а чого не хоче в конкретній ситу ації і може це чітко сформулювати — без страху, невпевненості, напруження, іронії, сарказму та інших форм нападу на протилежну сторону. Людина з асертивною поведінкою не діє на шкоду комусь, поважає права інших людей, але при цьому не дозволяє уще мити себе. Бажаної цілі вона досягає без шкоди іншим. За будь-якого зіткнення інтересів вона може знайти компроміс.
Проблеми виховання багато в чому зводяться також до проблеми справедливості. Її дуже високо цінують студенти у викладача. Звичайно, більш глибоко питання совісті, справедливості та чесності потрібно розглядати у ку рсі «Психологія діяльності», але оскільки в економічній освіті дуже важливі поняття «економічної справедливості» та «чесності підприємця», це питання викладачеві економіки не обминути.
Тим, хто цікавиться проблемами морального виховання, можна порадити читати праці Ш.А. Амонашвілі, В.О. Сухомлинського, В.Ф. Шаталова. Всі вони сповнені любові до тих, кого вчать, і ця любов породжу є найдосконалішу методику викладання.
Як писав В.О. Сухомлинський, «дотик до людини через колектив — найскладніша частина виховання», тому особливо слід спинитися на проблемі справедливості.
Для людини (незалежно від її віку) проблема справедливості є однією з кардинальних. Погана школа в уявленні учня — це зовсім не те, що погана школа в уявленні вчителя. С. Соловейчик описує випадок зі школярем, який вважав свою школу поганою, бо вчителі роблять зау важення не тим, кому потрібно, і не за те, за що потрібно. Ніде правди діти, погана школа. Можна мати багато чудово обладнаних кабінетів, комп’ютерів, ідеаль
92них підручників, забезпечити вчителям допомогу найкращих, найрозумніших методистів — все одно школа буде поганою, якщо в ній роблять зауваження не тим і не за те.
В.О. Сухомлинський був проти покарань у школі тому, що 99% усіх покарань, вважав він, несправедливі. «Суворий, але справедливий» — улюблений вираз дітей про вчителя або батька. Не дуже діти полюбляють су ворість, але вони на все згодні, аби тільки було дотримано справедливості. !
Спробуйте скласти перелік допущених вами несправедливостей щодо студентів. Це і буде ваш особистий підручник педагогіки. Пам’ятайте! Чим менше в нас Бога, тим більше диявола!
У вихователя існують дві складні проблеми: ? як виростити добру та чесну, правдиву людину? ? коли виростиш добру і правдиву людину, то як їй жити?
Тільки дуже наївні люди думають, нібито світ зміниться від пропозицій, що починаються зі слова «нехай»: «Нехай кожен на своєму місці займається собою, спробує бути добрішим — і всі будуть добрі»; «Нехай кожна мати виховає гарну людину». Ох, це легкокриле «нехай»!
Як виховати гарних людей у поганих обставинах?
Як їм поведеться в житті з їхньою чесністю та добротою?
Що це буде для них — сила чи слабкість?
Виховати чесних та добрих людей можна за будь-яких обставин, але для цього необхідно, щоб хтось з їхнього оточення, хоча б одна людина з багатьох, щиро, глибоко, без су мнівів вірив, що доброта та чесність, або любов та совість (це те саме), не тільки не є слабкістю або дурістю, а саме в них сила світу, що любов та совість правлять світом (порівняйте зі словами Р. Штайнера).
Досить лише один раз «перестрибнути через сором», як дорога до безсоромного відкривається назавжди.
Формування сучасного економічного мислення неможливе без економічного виховання. Таке виховання являє собою цілеспрямований вплив на членів суспільства для вироблення в них сукупності поглядів і уявлень, підходів до оцінки й прийняття рішень, якими вони керуються у своїй діяльності й у своєму повсякденному житті. Воно важливе, тому що неможливо знайти такої сфери людського існування, де було б непотрібне мислення, у тому числі й економічне.
93Економічне виховання повинно здійснюватися протягом усього життя людини, а починається воно в родині. Ставлення до іграшок, речей, предметів побуту виховує в дітей певне розуміння економічних цінностей. Пізніше формується й важлива риса економічного мислення — ощадливість. Основи економічного мислення конкретизуються в ході виховної роботи в школі. Нині стала гострішою необхідність розширення викладання економіки. Економічне виховання головним чином проходить у вищих навчальних закладах, але все ж воно не дає потрібних результатів через свою недосконалість.
Запровадження ефективної системи шкільної та вищої економічної освіти буде одним із засобів реалізації принципу: «Багатий і заможний народ — багата й процвітаюча держава».
Тому на обкладинці нашого підручника ми підкреслили зв’язок економічних знань, що форму ють мислення і вчинки, економічної поведінки і процесу підвищення економічної культури, яка сприяє зростанню добробуту в Україні. «Залишити старше покоління, а зосередити зусилля на молоді». Це відомий академік І.М. Дзюба говорив про поширення української мови. Те ж саме можна сказати про економічне виховання. Пріоритетом треба вважати економічне виховання молоді. Проблеми виховання бідних і знедолених дітей досить часто обговорюються в пресі. Ту т велике і зрозуміле поле діяльності. Але у багатих батьків теж існують проблеми з дітьми, тому що «в них є все, але вони нічого не хочу ть!».
Економічне виховання потрібно використовувати як засіб виховання і саме виховання особистості, що визначається загальнолюдськими цінностями: ? чесністю, сумлінням та порядністю; ? підприємливістю й діловитістю; ? людською гідністю та особистою відповідальністю; ? ініціативністю та дисциплінованістю; ? здатністю до прийняття оптимальних рішень в екстремальних умовах тощо; ? високою компетентністю та професійною мобільністю.
Мета виховання, і економічного в тому числі, — навчити наших учнів приймати рішення і діяти без нас, тобто самостійно й правильно. Як відомо, в житті і в літературі є досить багато прикладів того, що гроші руйнують етичні якості особистості. Девізом співробітників фірми «Гербалайф» є «Нам за скромність не платять!»
