5. Дж. Хікс виводить норму відсотка як своєрідну ціну, що фігурує у строкових угодах. Відсоток встановлюється залежно від відносин, що складаються на товарних ринках і на ринку позикового капіталу.
Відсоткові ставки належать до найуживаніших фінансових показників. Існує чимало різновидів відсоткових ставок за кредитами і вкладами. Ці ставки різняться не лише за розміром, а й за методом їх обчислення. Одні відсоткові ставки є фіксованими впродовж усього періоду чинності договору, інші можуть змінюватися згідно з обговореними умовами у певні проміжки часу. Існують і такі, наприклад, за іпотечними позиками, що можуть змінюватися за бажанням кредитора. Відсоткові ставки можуть відрізнятися залежно від якості активів.
Гроші дають вигоду або забезпечують добробут лишень побічно, бо є засобом обміну. Це означає, що їх необхідно обміняти на інші товари або послуги, які безпосередньо будуть корисними. Таким чином, коли певна особа інвестує гроші, вона відмовляється від можливості перевести їх у товари та послуги, що приносять безпосередню користь. Тому їй доведеться вдовольнятися нижчим рівнем корисності порівняно з тим, якби гроші були використані для придбання товарів та послуг замість інвестування. Втрата потенційної корисності має бути компенсована — у цьому полягає найважливіша функція відсотка.
Далі кредитор стикається зі значною невизначеністю щодо вартості грошей, коли вони до нього повертаються (майбутня вартість цих грошей невизначена). Кількісна міра цієї невизначеності відома як ризик. Кредитори мають справу з різними видами ризиків, і це може зменшити їхню вигоду або добробут. Однією з функцій відсотка є компенсація втрати вигоди, зумовленої ризиками.
Перший вид ризику, що впливає на рівень відсоткових ставок, — це ризик втрати купівельної спроможності, більше відомий як інфляційний. Якщо економіка характеризується наявністю інфляції в період інвестування суми грошей або надання позики, на цю суму, коли вона буде повернута, можна буде придбати меншу кількість товарів та послуг, ніж до надання позики або інвестування. Тому інвестори вимагатимуть компенсації за втрату купівельної спроможності. Наприклад, в Україні ймовірність інфляційного ризику в окремі періоди останнього двадцятиліття була значною, тому разом з іншими видами ризику він іноді стає нездоланною перешкодою для інвестування, особливо для залучення зовнішніх позик. Це підтверджується суттєвими коливаннями рівня відсоткових ставок (рис. 5.1).
Другий вид ризику є більш узагальненим і називається ризиком невиконання зобов’язань.
За визначенням В. Шарпа, ризик — це невизначеність, пов’язана з вартістю інвестицій на кінець періоду. Інвестори, вкладаючи свої кошти, ризикують розміром цих коштів і тими можливостями, які вони надавали їм у теперішній час, тому вони справедливо розраховують на премію за ризик. Згода інвестора ризикувати виражається в терпимості до ризику (баланс між ризиком та очікуваною дохідністю, яка влаштовує інвестора).
Якщо об’єднати всі види ризиків, отримаємо групу чинників, які роблять володіння грошима сьогодні більш вигідним порівняно з володінням ними в майбутньому. Про гроші говорять, що вони характеризуються позитивною часовою перевагою (positive time preference).
Таким чином, відсоткові ставки за різними цінними паперами різняться одна від одної за:
— рівнем ризику;
— ліквідністю;
— умовами оподаткування;
— терміном погашення (якщо він властивий даним фінансовим інструментам).
Важливими є й такі відсоткові ставки, як облікова відсоткова ставка та ставка рефінансування.
За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 № 679-XIV, облікова ставка Національного банку України — це один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб’єктів грошовокредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів. Визначення цього поняття дається в п. 1.1 розділу 1 Положення про відсоткову політику Національного банку України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18.08.2004 № 389, де зазначено, що облікова ставка Національного банку — один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб’єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період і є основною відсотковою ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.
Відповідно до положень грошово-кредитної політики в контексті реалізації саме відсоткової політики Національний банк України:
— встановлює порядок визначення облікової ставки та інших відсоткових ставок за своїми операціями (ст. 27 Закону України «Про Національний банк України»);
— здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов’язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют (абзац другий ст. 46 Закону України «Про Національний банк України»).
Згідно з п. 3.2 зазначеного вище Положення рівень та характер змін облікової ставки Національного банку залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошовокредитного ринку. Національний банк здійснює оприлюднення облікової ставки, затвердженої постановою Правління Національного банку, через засоби масової інформації. Розмір облікової ставки НБУ коливався у різні роки від 300 % 1994 р. до 6,5 % 2013 р.
Відсоткова політика центрального банку — це інструмент грошово-кредитної політики, який є широко відомим і застосовується центральними банками практично всіх країн з розвиненою ринковою економікою. Дія цього інструменту полягає в установленні й періодичній зміні центральним банком відсоткової ставки, за якою він здійснює рефінансування банків. Офіційна відсоткова ставка центрального банку часто також називається дисконтною.%
Облікова система
Рис. 5.1. Рівень облікової ставки Національного банку України в період 1992—2014 рр.
Ставка рефінансування — це річна відсоткова ставка, за якою визначається рівень платні банків центральному банку країни за користування кредитами. Ці кредити фактично є рефінансуванням тимчасового браку фінансових ресурсів.
Облікова ставка — найнижча серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на грошові ресурси в економіці країни. Загалом ставку рефінансування можна розглядати як індикатор політичних змін. Вона слідує за ринковою відсотковою ставкою і не дає заробляти на дешевших коштах при залученні їх комерційними банками у центрального банку.
Кредитна відсоткова ставка у даному випадку є ціною цього кредиту, виконуючи розподільну функцію, як і всі ціни. Вона розподіляє наявний позиковий капітал серед тих, хто може дати найвищу ціну.
Відсоткова ставка за активними операціями українських банків змінювалася відповідно до процесів в економічному та політичному житті країни. Нині, хоча ресурси значно подешевшали, все одно порівняно із середнім рівнем відсоткових ставок за основними активними операціями у країнах Заходу (наприклад, у США) відсоткові ставки в Україні залишаються високими.
