Регулювання фінансових ринків у різних країнах світу функціонує, як правило, в рамках двох різних моделей. Перша передбачає регулювання переважно державними органами і лише незначна частина повноважень з нагляду, контролю, встановлення правил проведення операцій передається об’єднанням професійних учасників ринку — саморегулівним організаціям (СРО). Друга передбачає передання максимально можливого обсягу повноважень саморегулівним організаціям. При цьому держава зберігає за собою основні контрольні функції й можливість у будь-який момент втрутитися в процес саморегулювання. У переважній більшості країн рівень централізації та жорсткість регулювання коливаються між цими концепціями.
Саморегулювання зародилося в країнах Європейського Союзу, США та Канаді. У цих країнах воно існує давно: іноді заміняє систему державного ліцензування, іноді діє паралельно із ним. Саморегулювання як інститут регулювання ринку в розвинених економіках зарекомендувало себе позитивно, позаяк дає змогу бізнесу самостійно — через СРО — брати участь в регулюванні ринку, у створенні обов’язкових для всіх учасників стандартів і правил, а також лобіювати інтереси бізнесу в державних органах. Якщо саморегулювання в Євросоюзі, США та Канаді існує тривалий час, то у країнах СНД — лише впроваджується.
На фінансових ринках індустріально розвинених країн СРО є невіддільною складовою, утворюючи самостійний рівень механізму регулювання. Наприклад, на рівні Євросоюзу у сфері розвитку інфраструктури фінансового ринку багато технологічних і правових ініціатив ініціюються міжнародними саморегулівними організаціями, такими як SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunication), ECSDА (European Central Securities Depositories Association— Європейська асоціація центральних депозитаріїв), а також найбільші біржі як наднаціональні саморегульовані ринки.
Зокрема, фондові біржі історично відіграють важливу роль в регулюванні компаній, що перебувають в лістингу, й у поліпшенні якості корпоративного управління в цих компаніях. Основний безпосередній внесок бірж у сфері корпоративного управління стосується запровадження стандартів лістингу й розкриття інформації, а також контролю за дотриманням їх. До речі, після оприлюднення у 1999 р. Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) Принципів корпоративного управління (найповніший, авторитетний і визнаний міжнародний Кодекс корпоративної поведінки, який підписали понад 130 країн), багато фондових бірж розробили власні кодекси й рекомендації або активно долучалися до розроблення кодексів.
Форми регулювання фінансового ринку
Розрізняють такі форми регулювання фінансового ринку, як пряме і непряме (опосередковане).
Пряме (правове) регулювання
— розроблення, прийняття й удосконалення норм та правил поведінки учасників фінансового ринку, визначення напрямів контролю та застосування покарань у системі регулювання.
У системі прямого (правового) регулювання виокремлюють такі елементи:
— нормативно-правове регулювання діяльності фінансових установ, а також вимог до фінансових установ, включно з вимогами до розкриття інформації фінансовими установами про себе, свої послуги та звітність фінансових установ;
— державна реєстрація фінансових установ;
— ліцензування окремих видів діяльності фінансових установ;
— контроль за діяльністю фінансових установ;
— нагляд за діяльністю фінансових установ;
— вжиття заходів державного примусу до учасників фінансового ринку .
Непряме (опосередковане) регулювання
— застосування широкого спектра економічних важелів на фінансовому ринку. Не справляє прямий вплив на функціонування різних суб’єктів і сегментів фінансового ринку. До методів непрямого регулювання належать інструменти грошово-кредитної, фіскальної, бюджетної, амортизаційної, інноваційної та інших напрямів економічної політики. Впливаючи з їх допомогою на економічні стимули, держава впливає на поведінку суб’єктів ринку.
Непряму форму регулювання фінансового ринку відносять до ринкового набору в системі регулювання фінансового ринку.