Для багатоукладної економіки характерним є існування різних форм власності і різноманітних організаційних форм господарювання. Відповідно до Господарського кодексу України в нашій державі можуть діяти такі види підприємств.
Приватне підприємство — засноване і діє на основі приватної власності фізичної особи чи суб’єкта господарювання (юридичної особи).
Підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності), — це господарські товариства, виробничі та обслуговуючі кооперативи, підприємства споживчої кооперації.
Комунальне підприємство — діє на основі комунальної власності територіальної громади.
Державне підприємство — засноване на державній власності. майна різних форм власності).
Підприємство з іноземними інвестиціями — засноване на об’єднанні майна і підприємницької діяльності українського та іноземного власника (власників), і в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить не менше 10 % від його величини.
Це підприємство може мати будь-яку організаційно-правову форму (найчастіше — товариство з обмеженою відповідальністю). Якщо в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить 100 %, то воно вважається іноземним підприємством.
Господарським кодексом України передбачена можливість функціонування орендних підприємств. Вони створюються на основі оренди орендарем цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності.
Особливістю створення орендних підприємств є те, що орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об’єктом оренди. Саме така юридична особа має переважне право на укладання договору оренди. Орендодавцем є Фонд державного майна України, а також органи, що уповноважені управляти комунальною власністю. Важливою обставиною є те, що передача в оренду майнових комплексів не припиняє права власності на це майно.
Залежно від способу утворення та формування статутного капіталу розглянуті види підприємств класифікують на унітарні та корпоративні.
Унітарне підприємство — створюється одним засновником, він формує статутний капітал, не поділений на частки, затверджує статут, здійснює керівництво підприємством — безпосередньо або через призначеного ним керівника, визначає напрями діяльності, розподіляє доходи, формує трудовий колектив, тобто вирішує всі принципові питання розвитку підприємства, включаючи його реорганізацію та ліквідацію. Унітарними є державні підприємства, комунальні підприємства, приватні підприємства, що засновані однією особою.
Корпоративне підприємство — утворюється двома або більше засновниками за їх спільним рішенням, має поділений на частки (паї, акції) статутний капітал, діє на основі спільного управління справами з урахуванням корпоративних прав, участі засновників (учасників) у розподілі доходів і ризиків підприємства. До корпоративних підприємств відносять господарські товариства, кооперативні підприємства, а також підприємства, що засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Державні унітарні підприємства — утворюються компетентними органами державної влади на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки і закріплюються за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Цей же орган визначає і розмір статутного капіталу таких підприємств. Державні унітарні підприємства функціонують як державні комерційні підприємства, або казенні. а отже, їх мета — одержання прибутку. Вони утворюють такі фонди, як розвитку виробництва, резервний, амортизаційний, споживання.
Казенні підприємства створюються: а) у тих галузях економіки, в яких законом дозволено здійснювати господарську діяльність лише державним підприємствам; б) коли основним (понад 50 %) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; в) коли підприємство є суб’єктом природних монополій (неможлива вільна конкуренція); г) переважне виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), як правило, не може бути рентабельним. Казенне підприємство може одержувати прибуток, розподіл і використання якого визначається статутом.
Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування на базі відокремленої частки комунальної власності. Майно такого підприємства перебуває в комунальній власності і закріплюється за ним або на праві господарського відання, або на праві оперативного управління.
У першому випадку таке підприємство набуває статусу комунального комерційного підприємства, а в другому — комунального некомерційного підприємства. Розмір їх статутного капіталу законодавчо не регламентується, а визначається органом, до сфери управління якого вони належить.
В агропромисловому комплексі України у 2012 р. функціонувало більшість названих видів підприємств, за винятком комунальних і державних казенних підприємств. Так, до приватних підприємств належать фермерські господарства і приватні підприємства; до підприємств колективної власності — акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, командитні і повні товариства, виробничі та обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи; до державних підприємств — науководослідні інститути та науково-дослідні станції аграрного спрямування, племзаводи.
За критерієм розміру розрізняють малі підприємства, у тому числі мікропідприємства («мале коло підприємств»), середні та великі («велике коло підприємств»).
Малі підприємства — це не якийсь окремий тип підприємств щодо власності, організаційної форми господарювання чи функцій. Критеріями віднесення підприємства до категорії мікро-, малих, середніх і великих (відповідно до Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва», прийнятому у 2012 р.), є кількість працюючих на підприємстві та обсяг одержаного доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за фінансовий рік. Зокрема, передбачається, що залежно від величини цих критеріїв суб’єкти господарювання можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього і великого підприємництва. (мікропідприємства), у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб і річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 млн євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Суб’єктами малого підприємництва також можуть бути фізичні та юридичні особи (малі підприємства будь-якої організаційно-правової форми і форми власності), в яких за календарний рік середня кількість працівників не перевищує 50 осіб і річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 млн євро, визначену як і для суб’єктів мікропідприємництва.
Суб’єктами великого підприємництва (великі підприємства) є юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми господарювання та форми власності, у яких середня кількість працівників за календарний рік перевищує 250 осіб, і річний дохід від будь-якої діяльності є більшим від суми, еквівалентної 50 млн євро, визначену за середньорічним курсом Національним банком України.
До середніх за величиною підприємств належать ті юридичні особи, в яких показники розміру знаходяться відповідно в межах 51 — 250 осіб і більше від 10 до 50 млн євро.
У світовій практиці існують дещо інші підходи до визначення розміру підприємств. Так, міжнародна організація економічного співробітництва і розвитку як головний критерій віднесення підприємств до певного кола використовує чисельність працюючих. Фірми з чисельністю зайнятих до 19 осіб визнаються як дрібні, до 99 — як малі, 100 — 499
— середні і від 500 осіб — як великі.
У країнах ЄС з метою оподаткування використовують два критерії визначення розміру підприємств. Зокрема, до мікропідприємств відносять ті, в яких працює 10 осіб і менше, а щорічний товарообіг — 2 млн євро і менше. Для малих підприємств ці параметри встановлені відповідно — 50 і менше осіб та 10 млн євро і менше. Середніми вважаються підприємства з кількістю працюючих менше 250 осіб і щорічним товарообігом (без ПДВ) менше 40 млн євро. Решта підприємств з більшими параметрами належать до великих. Неважко помітити, що вітчизняне законодавство стосовно визначення розміру суб’єктів підприємницької діяльності в основному гармонізовано з нормами, що діють у країнах ЄС.
Ще в минулому столітті в світі відбулось переосмислення ролі малого бізнесу. Раніше його розглядали як щось допоміжне і неістотне для економічного розвитку. Проте тепер стало очевидним, що великі підприємства й економіка в цілому не можуть нормально функціонувати без малого бізнесу, оскільки саме тут народжується багато ідей, інновацій. Малі підприємства надто мобільні, гнучкі, швидко пристосовуються до вимог ринку. Вони є тим плідним ґрунтом, на якому зростає середній і великий бізнес. Тому в багатьох країнах, у тому числі і в Україні, розвиток малого бізнесу регулюється законодавчими актами, розроблено державну програму його підтримки.
Так, у нашій державі прийнято Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва і Закон України «Про державну підтримку малого підпри- цих нормативно-правових актів щорічно розробляє національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, якою передбачається активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва, створення умов для розвитку його інфраструктури, удосконалення регіональної політики сприяння становленню і зміцненню малих підприємств (на початку 2011 р. їх було майже 200 тис., з них 41,7 тис. — фермерських господарств), а також розвитку індивідуального підприємництва без створення юридичної особи (таких підприємців працює близько 1 млн осіб).
Зазначимо, що у розвинутих країнах у малому бізнесі зайнято в середньому 50 % від усіх зайнятих, тоді як в Україні близько 23 % загальної кількості працездатного населення.
Підприємства (два або більше) з метою координації їх діяльності та підвищення ефективності виробництва можуть на добровільних засадах утворювати об’єднання з правом юридичної особи як особливу організаційну форму діяльності, що забезпечує зручніші й ефективніші зв’язки між ними порівняно зі звичайними договорами чи угодами. Підприємства (два або більше) на певних умовах залежно від їхніх господарських інтересів, спеціалізації і мети можуть об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству.
Саме ці фактори переважно визначають і вид господарських об’єднань, їхню структуру і функції (крім підприємницьких господарських об’єднань, можуть утворюватись і державні та комунальні господарські об’єднання).
Зокрема, підприємства можуть об’єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни тощо за галузевим, територіальним або іншими принципами, зберігаючи при цьому права юридичної особи.
Асоціації
— договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових і матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. Це об’єднання характеризується найбільш м’якими внутрішніми зв’язками. Воно не має права втручатися у господарську діяльність підприємств-учасників. У даний час основною функцією більшості створених в агропромисловому комплексі асоціацій є представлення інтересів їх членів у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
Корпорації — договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органом управління корпорації .
1
У країнах Заходу корпораціями називають великі акціонерні компанії. рації делегують її повноваження централізованого регулювання їх діяльності, тоді як в асоціації централізуються лише певні виробничі і/або управлінські функції. Тобто корпорація відзначається більш жорсткими внутрішніми зв’язками. Скажімо, вона може централізувати такі напрями діяльності, як ціноутворення, збут продукції, матеріально-технічне постачання тощо.
Консорціуми — тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети. В разі її досягнення це об’єднання припиняє свою діяльність. Як правило, консорціуми створюються для реалізації цільових програм, науково-технічних і будівельних проектів, використовуючи кошти і централізовані ресурси, що виділяються учасниками для їх фінансування.
Концерн
— це статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
Державні і комунальні господарські об’єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об’єднання.
Серед усіх господарських об’єднань в агропромисловому комплексі найбільшого поширення набули асоціації. Скажімо, уже давно функціонують такі як Асоціація сільськогосподарських підприємств, Асоціація фермерів та приватних землевласників, Асоціація молочників України «Укрмолпром», Асоціація підприємств м’ясної промисловості «Укрм’ясопром», Асоціація цукровиків України «Укрцукор», Українська зернова асоціація та ін.
У світовій практиці набули певного поширення такі форми об’єднань, як картель, синдикат, трест.
Картель — це договірне об’єднання підприємств переважно однієї галузі для регулювання збуту готової продукції. Тобто картель у межах вітчизняного законодавства є не що інше, як корпорація, якій учасники передали повноваження щодо здійснення спільної комерційної діяльності.
Синдикат — це різновид картельного договірного об’єднання, яке здійснює збут продукції всіх його учасників через спеціально створені збутові канали або через потужну торговельно-збутову мережу одного з учасників такого синдикату.
Трести є монополістичними структурами, в яких підприємства втрачають свою господарську, а потім і юридичну самостійність через жорстку централізацію всіх їх функцій. У ряді країн існує антитрестове законодавство.
В агропромисловому комплексі набули широкого поширення холдинги. Згідно з Законом України «Про холдингові компанії України» під холдингами розуміють відкрите (публічне) акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, . Такий пакет має перевищувати 50 % акцій (паїв, часток) корпоративного підприємства чи має становити величину, що забезпечує право вирішального впливу на господарську діяльність вказаного підприємства.
Залежне корпоративне підприємство від холдингової компанії називають дочірнім. Отже, дочірнє підприємство — це таке підприємство з правом юридичної особи, коли існує його вирішальна залежність від іншого підприємства через встановлення відносин контролю, підпорядкування за рахунок переважної участі цього контролюючого підприємства у статутному капіталі і/або в загальних зборах чи інших органах управління.
У світовій практиці, частково у вітчизняній, набуває поширення така специфічна організаційна форма господарювання, як франчайзинг, що передбачає укладання угоди між виробником захищеної торговою маркою продукції (франчайзер) та іншим товаровиробником (франчайзі), якому надається право використовувати товарну марку франчайзера в обмін на зобов’язання виготовляти або продавати його продукцію чи надавати такі самі послуги. Це виробнича форма франчайзингу. Існує також і торговельний франчайзинг, згідно з яким укладається угода між виробником захищеної патентом продукції і незалежним роздрібним торговцем щодо надання йому права продажу цієї продукції за відповідну плату — роялті.
Швидкий розвиток і поширення передових комунікаційних та інформаційних технологій, використання Інтернету привели до появи паралельно з реальним середовищем функціонування підприємств і віртуального світу: віртуального підприємства, продукту, електронного ринку. Концепція віртуального підприємства з’явилася наприкінці ХХ ст. і пов’язана з публікацією монографії В. Давідова і М. Малона «Віртуальна корпорація» 2 .
Віртуальне підприємство створюється шляхом інформаційної інтеграції ресурсів територіального роз’єднаних підприємств-партнерів, поєднання їх цілей, традицій, досвіду, координації розвитку з метою щонайшвидшого пристосування до випуску й оперативного постачання нової продукції на ринок чи надання послуг за мінімального або зовсім відсутнього особистого контакту цих партнерів.
Важливою характеристикою віртуального підприємства є гнучка, адаптивна, динамічна мережна структура, що не існує в реальному фізичному просторі, тобто йдеться про штучне співтовариство, сформоване електронним шляхом. Тому віртуальне підприємство ще називають квазіпідприємством, або мегапідприємством (підприємство над підприємствами). Класичним прикладом віртуального підприємства є європейський консорціум «Airbus Industries», що виробляє відомі в світі аеробуси.
1
Це визначення холдингу за своїм змістом значно збігається з поняттям «материнська компанія», наведеному в Податковому кодексі України. Тут, зокрема, сказано, що материнська компанія — це юридичні особи, які є власниками інших юридичних осіб або здійснюють контроль над такими юридичними особами як пов’язані особи.
2 Davidow W. The Virtual Corporation Structuring and Revitalizing the Corporation for the 21 st. Century / W. Davidow, M. Malone. — New York : Harper Colling, 1992. дарського, є те, що виробництво сільськогосподарської продукції в Україні здійснюють крім аграрних підприємств і особисті селянські господарства (ОСГ).
Згідно з Законом України «Про особисте селянське господарство» ця форма господарювання визначена як господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі в сфері зеленого туризму.
У 2010 р. в Україні було 4750 тис. особистих селянських господарств. За останнє десятиліття в загальному обсязі виробництва продукції сільського господарства саме ОСГ зайняли домінуюче становище. Скажімо, у 2009 р. їх частка у виробництві валової продукції галузі становила 57,4 %, а за окремими видами продукції — овочах, картоплі, ще більше — понад 90 %.
У роки економічної кризи особисті селянські господарства стали основним джерелом доходів і виживання сільського населення. Проте таке домінування ОСГ не можна вважати позитивним явищем у розвитку вітчизняного АПК. Майбутнє — за великим високотоварним аграрним конкурентоспроможним виробництвом. Адже в ОСГ в основному використовується ручна праця, вони не мають фінансових можливостей для закупівлі техніки і відповідних знань для її експлуатації.
Тому роль ОСГ у виробництві сільськогосподарської продукції буде зменшуватися до рівня самозабезпеченості. Причому потрібно врахувати й ту обставину, що через депопуляцію кількість ОСГ зменшується, і ця тенденція, схоже, набуває незворотного характеру.
