Posibniki.com.ua Мікроекономіка Моделювання економічних процесів ВЕЛИКІ ХВИЛІ ЕКОНОМІЧНОЇ ДИНАМІКИ ТА ЗМІНИ У МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИНАХ


  Змiст  Наступна >

ВЕЛИКІ ХВИЛІ ЕКОНОМІЧНОЇ ДИНАМІКИ ТА ЗМІНИ У МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИНАХ


Актуальність теми визначається тим, що різка зміна характеру валютних відносин у постбреттон-вудский період зумовила необхідність нового теоретичного переосмислення проблем валютного курсу, причин зміни міжнародних валютно-фінансових відносин, а також тих механізмів, завдяки яким в економіці відбуваються відповідні зміни.

Мета дослідження. Дослідити зв’язки між великими хвилями економічної динаміки та змінами у міжнародних валютно-фінансових відносинах.

Ключові слова: валютно-фінансові відносини, валютний курс, економічна криза.

Слід відзначити, що міжнародні валютно-фінансові відносини є складовою системи міжнародних економічних відносин та системи економічних відносин суспільства взагалі. А тому їм як одному зі складових елементів системи економічних відносин притаманні ті самі риси, що є характерними і для всієї системи економічних відносин. При цьому досить важливо пам’ятати, що сама по собі система економічних відносин не є замкнутою системою. Вона є структурним елементом надсистеми, а тому зазнає суттєвого впливу з боку інших складових суспільного відтворення, зокрема, з боку продуктивних сил суспільства.

Циклічні зміни у міжнародних валютно-фінансових відносинах пов’язані із циклами суспільного відтворення. Матеріальною основою і найпомітнішою характеристикою змін останнього є циклічні зміни у продуктивних силах суспільства. Зміни у продуктивних силах суспільства викликають відповідні зміни у системі суспільних відносин як на національному, так і на міжнародному рівні, зокрема, і в міжнародних валютно-фінансових відносинах. А тому розпочинати аналіз циклічних змін у міжнародних валютно-фінансових відносинах слід з аналізу закономірностей циклічних змін у продуктивних силах суспільства.

Однією з найважливіших рис розвитку продуктивних сил є те, що цей процес відбувається не плавно, а поштовхами. Тобто тривалі періоди інтенсивного розвитку продуктивних сил змінюються настільки ж тривалими періодами відносного спаду в цьому процесі. Першим на дану обставину напр икінці 20-х років ХХ ст. звернув увагу М. Д. Кондратьєв. З того часу дані економічні процеси одержали назву «великих хвиль кон’юнктури Кондратьєва» чи просто великих чи довгих хвиль.

Поява нових продуктивних сил у суспільстві приводить до того, що з’являються нові організаційні та соціально-економічні форми й механізми, що веде до змін чи еволюції всієї структури економічної системи. Проте зв’язки між еволюцією різних елементів чи підсистем економічної системи не завжди відслідковуються, хоча і визнається їхнє значення для розвитку економіки. Це стосується також і еволюції міжнародних валютно-фінансових відносин.

До вивчення великих хвиль кон’юнктури М. Д. Кондратьєва підштовхнуло дослідження зміни рівня товарних цін за тривалий період. Дослідження зміни товарних цін показало, що середній рівень товарних цін описує ряд коливальних рухів тривалістю близько 50

—60 років. Надалі аналогічні коливальні рухи М. Д. Кондратьєвим були виявлені в динаміці й інших економічних показників. При цьому періоди коливань окремих показників досить щільно збігалися між собою. Розбіжність точок перелому по окремих кривих за даними Кондратьєва лише в одиничних випадках перевершувала 5 років.

На основі статистичної обробки цілої низки вартісних і натуральних показників, що характеризували економічний розвиток Англії, Франції, Німеччини та США приблизно протягом 140 років (з кінця XVIII ст. до початку 30-х років ХХ ст.), М. Д. Кондратьєв дійшов висновку про наявність у межах цього періоду двох з половиною довгих хвиль чи «великих циклів кон’юнктури» із середньою тривалістю кожного в 57 років. Науковець досліджував динаміку таких процесів, як зміна товарних цін, відсотка на капітал, грошової заробітної плати, обороту зовнішньої торгівлі, рівня видобутку і споживання вугілля, виробництва чавуна, свинцю і т. ін.

При цьому М. Д. Кондратьєв дійшов ще одного висновку, що встановлені ним великі цикли зміни найважливіших елементів економічного життя мають міжнародний характер.

Протягом усього досліджуваного періоду Кондратьєв виділяв «чотири емпіричні правильності», тобто чотири найважливіші риси чи закономірності, характерні для великого циклу [1, с. 224—226].

1. Під час зародження підвищувальної фази чи на самому її початку відбуваються глибокі зміни всього соціально-економічного життя суспільства. Цим змінам передують значні науково-технічні винаходи і нововведення. У підвищувальній фазі першої хвилі, тобто наприкінці XVIII століття, це були: розвиток бавовняної промисловості і виробництво чавуну, що змінили економічні та соціальні умо ви існування суспільства. Зростання у другій хвилі, тобто в середині XIX століття, Кондратьєв пов’язує з будівництвом залізниць, що дозволило освоїти нові території. Підвищувальна тенденція третьої хвилі наприкінці XIX і напочатку XX століття, на його думку, була викликана широким упровадженням електрики, радіо, телефону. Перспективи для нового підйому Кондратьєв бачив в автомобільній промисловості.

2. Підвищувальні фази великої хвилі, на думку Кондратьєва, багатші соціальними потрясіннями (революції, війни і т. ін.), ніж знижувальні.

3. Знижувальні фази кожного великого циклу супроводжуються тривалою й особливо різко вираженою депресією сільського господарства. Крім того, низькі ціни на товари в період спаду сприяють зростанню відносної вартості золота, що спонукає збільшувати його видобуток, а нагромадження золота сприяє виходу економіки із тривалої кризи.

4. Періодичні кризи промислового (9—12-літнього) циклу немов би нанизуються на відповідні фази довгої хвилі і змінюють свою динаміку залежно від неї. У періоди тривалого підйому в середньому циклі більше часу припадає на економічне зростання і «процвітання», а інтенсивність цього зростання є істотно вищою. У період спаду великої хвилі спостерігається зворотна картина. У середньому циклі збільшується тривалість фаз кризи і депресії. Глибина кризового падіння виробництва значно зростає. А тривалість фаз пожвавлення і підйому скорочується, темпи економічного зростання в цих фазах стають нижчими.

На основі аналізу та узагальнення рядів статис тичних даних Кондратьєвим була створена теорія, що пояснює ендогенний (внутрішньо властивий економіці) характер довгих циклічних коливань, а також їх причини та механізми. Згідно з цією теорією жодна з наведених «правильностей» чи ознак не виникає випадково. Усі помічені явища є складовими елементами притаманного економіці механізму, що забезпечує її хвилеподібний розвиток. Отже, кожна фаза довгого циклу є результатом процесів, які відбулися у попередніх фазах. А тому кожен новий цикл повторюється з тією самою регулярністю, з якою різні фази циклу настають одна за одною.

Матеріальною основою великих циклів є зношення, розширення і заміна на новій технологічній базі «основних капітальних благ», які вимагають тривалого часу і величезних витрат для свого створення. До категорії «основних капітальних благ» Кондратьєв включав промислові та інфраструктурні споруди, а також базові технології, що обслуговують даний етап розвитку продуктивних сил. Зміна технологічної бази та розширення запасу цих благ відбувається не плавно, а поштовхами, вираженням чого і є великі хвилі кон’юнктури. Період посиленого будівництва цих основних капітальних благ є періодом підйому, періодом тривалого підвищення кон’юнктури, на який накладаються коливання більш короткострокового характеру. Період затишшя у їхньому будівництві є, навпаки, періодом спаду кон’юнктури.

Запас «основних капітальних благ» повинен перебувати в рівновазі з усіма факторами, що визначають даний етап розвитку продуктивних сил. Він повинен перебувати у відповідності зі сформованою галузевою структурою виробництва, сировинною базою та джерелами енергії, цінами, зайнятістю і суспільними інститутами, станом кредитно-грошової системи, міжнародних відносин тощо.

Періодично ця рівновага порушується, і тоді в економіці виникає структурна криза. Структурна криза — це період інтенсивних структурних зрушень в економіці, які відбуваються внаслідок відмирання старої техніки і технологій виробництва. Структурна криза є незмінною характеристикою знижувальної хвилі великого циклу [2, с. 87—91]. У таких умовах вона поєднується з глибшими циклічними кризами. Для неї характерні: тривала стагнація в традиційно важливих галузях виробництва (тоді як нові галузі при цьому можуть розвиватися прискореними темпами); тривалі порушення в кредитно-грошовій і валютній сферах, у фінансах, міжнародній торг івлі; криза форм організації і регулювання економіки, що існують на той час.

Усі ці явища часто розглядаються ізольовано, їх вважають автономними процесами, що лише збігаються за часом зі знижувальною хвилею великого циклу. Але їх варто було б вважати складовими частинами однієї загальної структурної кризи економіки. Така криза демонструє, що подальший економічний розвиток, розширення економічної активності неможливі без докорінної перебудови галузевої структури виробництва, системи міжгалузевих зв’язків і технологічних залежностей, наявного міжнародного поділу праці та сучасної системи міжнародних валютнофінансових відносин, панівних форм організації економіки та нинішніх методів її регулювання.

Отже, криза виникає тоді, коли стара структура економіки в цілому вступає у конфлікт із запитами нової технології, але ще не готова для змін. Інерція сформованої структури гальмує перебудову, робить її болісною і тривалою. Поки стара структура ще переважає, загальні темпи економічного зростання різко падають, що веде до застою суспільного виробництва, порушень у нормальному функціонуванні ринків, а загальні умови господарської кон’юнктури залишаються несприятливими.

Структурна криза долається, коли стара структура, нарешті, починає поступатися місцем новим галузям виробництва, новим формам організації та регулювання. Проте докорінні зміни структури не можуть бути здійснені протягом короткого часу.

Протягом своєї історії сучасне економічно розвинуте суспільство пережило кілька структурних криз, причому кожна з них викликала докорінну перебудову всієї економіки, включаючи і систему суспільних відносин, які приводилися у відповідність до досягнутого рівня розвитку продуктивних сил. Перехід від мануфактури до фабрики наприкінці XVIII століття, поширення акціонерних товариств, починаючи з 1830-х років, настання монополістичних тенденцій в останній третині XIX століття, розквіт державного регулювання економіки з 30-х років ХХ століття, становле ння транснаціональних форм капіталізму як визначальних і загальна лібералізація економіки (з кінця 70-х років) — усі ці зміни були викликані до життя об’єктивною потребою в подоланні чергової структурної кризи.

Довгі хвилі безпосередньо пов’язані з технічними революціями, тобто із широкими якісними змінами в техніці виробництва, що охоплюють усю економіку. Головним джерелом тривалого підйому служать нові напрями техніки, а не просто нові покоління в рамках одного напряму чи нові моделі в рамках одного покоління. У ході таких революцій створюються нові галузі та сектори, а старі переживають радикальні технічні зміни. Одночасно відбувається процес змін усієї економічної системи суспільства, яка має сприяти здійсненню відповідних технічних революцій. Тож довгі хвилі безпосередньо пов’язані не лише з технічними революціями, а й зі змінами в економічній системі суспільства. І підйом у довгій хвилі визначається появою нових організаційних та соціально-економічних форм та механізмів суспільного устрою. Під цим кутом досить цікаво простежити те, як відбувалась еволюція грошей і міжнародних валютних систем.

Класифікація грошей, що виходить з особливостей матеріально-речового боку загального еквівалента, дозволяє умовно розділити всі гроші на дві групи: повноцінні та неповноцінні. Гроші називаються повноцінними, якщо матеріал, з якого вони виготовлені, має ту саму вартість як у сфері обігу його як грошей, так і в сфері обігу його як зви чайного товару. Неповноцінними є такі гроші, купівельна спроможність яких перевищує вартість матеріалу, що є носієм грошових відносин. Купівельна спроможність цих грошей визначається винятково суспільно-ринковими умовами, при цьому вартість матеріалу, з якого виготовлено неповноцінні гроші, жодним чином на неї не впливає. До повноцінних грошей відносять усі види продуктових грошей, а також золоті та срібні монети. Неповноцінні гроші включають паперові та кредитні гроші.

Наведена класифікація дозволяє виділити два великі класи грошей, однак цих критеріїв недостатньо для того, щоб провести чіткі грані усередині цих класів. Передусім ідеться про розмежування кредитних і паперових грошей. Поки основним видом кредитних грошей виступали розмінні на золото банкноти, особливих проблем з розмежуванням не існувало. Звичайно вказували на три розходження: 1) паперові гроші створює держава в особі казначейства, а банкноти — приватні банки, що здійснюють емісійну функцію; 2) паперові гроші випускаються для покриття витрат держави, а банкноти служать лише для обліку комерційних векселів і видачі поз ичок на відповідні потреби; 3) паперові гроші нерозмінні на метал, кредитні — можна розміняти на золото [3, 4, 5].

Найбільші складності виникають з нерозмінними на золото банкнотами центрального емісійного банку. У цьому випадку зникає перше і третє розходження і стає дуже невиразним друге. Мабуть, це і послужило причиною для появи твердження, що між цими банкнотами і казначейськими білетами немає принципової різниці. Але для того, щоб чіткіше з’ясувати цю проблему, необхідно розглянути загальну еволюцію грошей.

Еволюція грошей як загального еквівалента почалася з повноцінних грошей, що одержували свою вартість від субстанції грошового товару, яка створюється у сфері його виробництва. Наявність внутрішньої вартості робить їх незалежними від ринків товарів, надаючи їм тим самим абсолютної стійкості. Протягом останніх 200 років повноцінні гроші пройшли у своєму розвитку етапи від срібного монометалізму до біметалізму і золотого монометалізму.

Срібний монометалізм був характерною рисою більшості країн Європи у ХІV— ХVІІІ сторіччях. Але з посиленням припливу американського золота дедалі характернішими ставали біметалічні грошові системи — як національні, так і міжнародні.

Проте потрібно зазначити, що паралельне використання двох металів у «ролі» грошей мало свої вади. Найважливіша полягала в тому, що кількісне обмінне співвідношення між цими металами мало бути закріплено державою законодавчо. Водночас реальне обмінне співвідношення, яке визначалося співвідношенням витрат виробництва з видобутку цих металів, постійно змінювалося під впливом багатьох чинників. А це викликало необхідність постійної зміни законодавчо встановлених пропорцій обміну цих металів між собою, що фактично ніколи своєчасно та оперативно не робилось, а це призводило до значних втрат як для окремих суб’єктів економіки, так і для держави. Через це вона робила дуже багато для того, аби суспільство визнало лише один метал як гроші. І в ХІХ ст. під впливом зростання сили та могутності держави в більшості країн роль грошей монопольно була закріплена за золотом, що означало встановлення золотого стандарту та перехід від біметалічної грошової системи до монометалічної.

Золотий монометалізм утвердився в останній чверті ХIХ ст. як головний тип грошового обігу. Слідом за Англією (1816 р.) до золотого стандарту перейшли Німеччина (1871 р.), США (1879 р.), Австро-Угорщина (1892 р.), Росія (1894 р.), Японія (1897 р.) та інші країни. Однак уже з початку ХХ в. намітилося поступове скорочення прямих і непрямих каналів, які пов’язували золото з наявною грошовою масою. Тенденція до зниження золотого компоненту в складі грошової маси чітко визначилася ще до початку першої світової війни. Війна послужила могутнім каталізатором процесу витіснення золота зі сфери грошових відносин. Однак було б неправильно пов’язувати кризу золотого стандарту винятково з війною, оскільки по війні, у період стабілізації 20-х років спроби реставрації традиційної форми золотого стандарту не увінчалися успіхом. На Брюссельській (1920 р.) і Генуезькій (1922 р.) конференціях були вироблені рекомендації з відновлення золотомонетного стандарту. Проте на практиці переважного поширення набули золотозливковий і золотодевізний стандарти.

У результаті світової економічної кризи 1929

—1933 р. золотий стандарт був відмінений у всіх країнах (Англія — 1931 р., США — 1933 р., Франція — 1936 р.) і утвердилася система нерозмінного банкнотного обігу.

Створена в 1944 р. Бреттон-Вудська світова валютна система являла собою систему міждержавного золотодевізного стандарту, власне кажучи, золотодоларового стандарту для країн з вільно конвертованою валютою. Особливість золотодоларового стандарту полягала в тому, що прямий зв’язок із золотом існував тільки для однієї валюти — долара США, причому отримати золото в обмін на долари могли лише центральні банки інших держав. У зв’язку зі скороченням золотих запасів уряд США з 1971 р. офіційно припинив обмін доларів на золоті зливки, і золотодоларовий стандарт фактично припинив своє існування, тобто відбувся остаточний відрив грошей від золота не тільки у внутрішніх, а й у міжнародних відносинах, що було остаточно юридично закріплено на конференції, яка проходила на Ямайці в 1979 р. І саме з 1979 р. почала функціонувати нова, так звана Ямайська валютна система, що базується на нерозмінних на золото кредитно-паперових грошах.

Дотепер процес еволюції металевих, паперових і кредитних грошей розглядалися ізольовано. Тепер же потрібно побачити ці процеси у загальному контексті економічного розвитку на тлі довгих хвиль економічної динаміки.

Першій великій хвилі відповідала металева грошова система, в основі якої лежало і золото, і срібло з переважаючою роллю останнього. Кредитні гроші були представлені здебільшого векселями, хоча з’являються і розмінні банкноти приватних банків. Інфляція в умовах такої економічної та грошової систем є великою рідкістю і пов’язана лише з моментами війн, революцій та інших соціальних катаклізмів, коли держава законодавчо за проваджувала паперові гроші з метою фінансування дефіциту державного бюджету. Через це інфляція не мала тривалого характеру і припинялася відразу після поновлення розміну паперових грошей на металеві. Міжнародні валютно-фінансові відносини були незначною надбудовою над національними грошово-кредитними системами та відносинами і виступали немов би їх продовженням у зовнішньому світі.

Друга велика хвиля пов’язана з біметалічною грошовою системою, але тут домінує вже золото. Еволюція кредитних грошей на цьому етапі пов’язана з розширенням вексельного обігу й інтенсивним запровадженням розмінних банкнот приватних банків. Інфляція, як і раніше, є спорадичним явищем, викликаним спробами держави запровадити паперові гроші в періоди війн та соціальних катаклізмів. При цьому спільний обіг металевих і паперових грошей викликав падіння курсу других, що і служило надійним показником наявності інфляції в економіці. Для міжнародних валютних відносин друга велика хвиля стала переломним моментом, оскільки з 70-х років XIX ст. біметалізм почав витіснятися золотим монометалізмом і стали активно розвиватися міжнародні валютно-кредитні відносини.

Третя велика хвиля й поява економічної системи монополістичного капіталізму дали наступний етап еволюції грошових систем, коли поряд із золотом як основою монометалічної системи інтенсивно впроваджувалася в обіг нова форма кредитних грошей — розмінна банкнота центральних емісійних банків. Інфляція в такій економічній системі стає типовим явищем, але пов’язана вона вже не зі спробами держави впровадити паперові гроші, а зі зловживанням центрального банку своїм правом емісії банкнот і з припиненням розміну банкнот на золото в умовах війни. Для міжнародних валютних відносин друга велика хвиля стала періодом встановлення рівноправності золота й окремих національних валют у сфері міжнародних розрахунків, що зумовило подальше формування Бреттон-Вудської валютної системи.

Четверта велика хвиля й економічна система, базована на державномонополістичному регулюванні економіки, стали періодом, коли золото повсюдно й цілковито пішло з внутрішнього обігу, а кредитні гроші у формі нерозмінних банкнот одержали абсолютне панування. Це пов’язано з тим, що варіювання грошовою масою з метою фінансування державних витрат досягалося або за рахунок зниження металевого вмісту національної грошової одиниці, або за рахунок випуску в канали грошового обігу додаткової кількості паперових грошей. В обох випадках відбувалося порушення законів металевого обігу. В одному випадку йшов процес підміни повновагих монет білонними грішми, в іншому — посилювався відрив паперовогрошової маси від металевої основи обігу, що також підривало підвалини золотого стандарту в будь-яких його формах. Якщо до цього періоду можна було говорити про спроби держави декретом вводити паперові гроші з примусовим курсом, то тут виникла нова форма грошей — кредитно-паперова, яка поєднувала в собі елементи як паперових, так і кредитних грошей. А інфляція в цих умовах стає не просто типовим, а закономірним явищем, що відбувається безупинно, але з різною інтенсивністю в різні періоди. Для міжнародних валютних відносин четверта велика хвиля стала періодом повного розриву міжнародних валютних відносин із золотом.

П’ята, що нині відбувається, хвиля й економічна система, базована на провідній ролі транснаціональних корпорацій, привели до остаточної демонетизації золота, що цілком пішло не тільки з внутрішнього, а й із міжнародного обігу, перетворюючись на звичайний, рядовий товар, про що свідчить Ямайська валютна система.

Якщо придивитися до історичних точок повороту в міжнародних валютнофінансових відносинах та відповідних змін однієї системи організації міжнародного платіжно-розрахункового механізму іншою, то вони приблизно збігаються з довгими хвилями. Переломними віхами в розвитку міжнародних валютних відносин, про що свідчить зміна однієї системи організації платіжно-розрахункового механізму іншою, були 70-ті роки XI X ст., коли біметалізм почав витіснятися золотим монометалізмом; період 1929—1933 р. призвів у міжнародних відносинах до створення Бреттон-Вудської валютної системи; 70-ті роки ХХ ст. обумовили появу Ямайської валютної системи, становлення якої привело до цілковитого витіснення золота з міжнародних розрахунків. Ці періоди є періодами структурних криз довгої хвилі. І це невипадково. Оскільки саме тоді в національних економіках відбувається тривала стагнація в традиційно важливих галузях виробництва, яка зумовлює появу значних порушень і у суспільних механізмах, що діяли тривалий час.

При цьому відмирання старої системи міжнародних валютно-фінансових відносин однозначно відбувалося в період структурної кризи, а формування нової системи міжнародних валютних відносин відбувалося як наприкінці фази структурної кризи, так і на початку підвищувальної фази великої хвилі. І це теж невипадково, оскільки реформування цієї сфери суспільного виробництва — кінцевий етап при-ведення у відповідність усіх компонентів суспільного виробництва до нових умов, що потребує багато часу та закладає основи для тривалого підйому у новій великій хвилі економічної динаміки.

Література

1. Кондратьев Н. Д. Проблемы экономической динамики. — М.: Экономика, 1989. — 526 с.

2. Меньшиков С. М., Клименко Л. А. Длинные волны в экономике. — М.: Международные отношения, 1989. — 272 с.

3. Пашкус Ю. В. Деньги: прошлое и современность. — Л.: ЛГУ, 1990. — 184 с.

4. Усоскин В. М. Теория денег (современные буржуазные экономические теории: критический анализ). — М.: Мысль, 19

76. — 228 с.

5. Хандруев А. А. Деньги в экономике современного капитализма. — М.: Мысль, 1983. — 206 с. Надійшла до редакції: 09.01.2006 р. УДК 330.341.1(477) І. А. Павленко, канд. екон. наук


  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
ОЦІНКА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ЯК ЗАСІБ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ІННОВАЦІЙ
ПІДПРИЄМНИЦТВО ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ В ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ
ОСНОВНІ ВИДИ ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЇХ РОЛЬ У ВІДТВОРЕННІ ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ
СОЦІАЛЬНА РЕКЛАМА: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ
СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ВПЛИВУ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ НА ТЕМПИ ЗРОСТАННЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЇЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)