Сучасні умови ведення бізнесу спряжені зі значною кількістю факторів, які носять стохастичний характер та мають значну динаміку коливань. Як свідчить досвід, навіть складові прямих виробничих витрат (вартість сировини, енергоносіїв, рівень заробітної плати), що за своєю сутністю мають умовно постійний характер в короткостроковій та середньостроковій перспективі, зазнають значних коливань, які практично є не прогнозованими. Така тенденція характерна не лише для національної економіки. Світові ринки майже щоденно фіксують нові рекорди порогових цін на сировину та енергоносії. Розвиток національних та світової економік свідчать скоріше про можливість настання різного роду кризових ситуацій, ніж про стабільний їх розвиток.
За таких умов принципової ваги набувають здібності менеджерів різного рівня для прийняття зважених та раціональних рішень, які мають на меті ефективне використання виробничої потужності та мінімізацію можливих втрат в умовах агресивного зовнішнього середовища. Однак, слід зазначити, що такі рішення мають бути не лише зваженими, але й оперативними. Тому нині одним з найважливіших показників і передумов успішного ведення бізнесу є використання сучасних інформаційних технологій. Їх застосування надає нові можливості для розвитку і оптимізації бізнес-процесів, підвищує якість управління бізнесом. Нещодавні дослідження західних спеціалістів показали високий рейтинг таких професій-
них якостей, як здатність аналізувати та інтерпретувати бізнесінформацію, компетентність в галузі інформаційних технологій, глибоке знання бізнесу й здатність інтегрувати фінансову та нефінансову інформацію [3, с. 7].
Головним підґрунтям для прийняття зваженого управлінського рішення є наявність вичерпної та достовірної інформації щодо поточного стану виробничої системи (підприємства), комплексу факторів, що мають вплив на поведінку системи, а також обґрунтовані прогнози значень параметрів, які характеризують виробничу систему. На сьогоднішній день бухгалтерський облік можна загалом визначити як процес ідентифікації економічно важливої інформації, її виміру та передачі користувачам, що дозволяє їм формулювати обґрунтовані судження та приймати зважені рішення [2, с. 24]. Іншими словами, задача бухгалтерського обліку — надання фінансової та нефінансової інформації, що допомагає особам, які приймають рішення, здійснювати обґрунтований вибір. Саме тому вивчення бухгалтерського обліку потребує розуміння процесу прийняття рішень та повного уявлення про те, хто є користувачем бухгалтерської інформації. Цілком очевидним є той факт, що коло користувачів зазначеної інформації досить широке: менеджери, акціонери, потенційні інвестори, співробітники, кредитори, урядові структури, тобто особи, що мають той чи інший інтерес до діяльності компанії. Аналіз діяльності різних користувачів бухгалтерської інформації свідчить, що їх доцільно розділити на дві категорії: 1) внутрішні користувачі в організації; 2) зовнішні структури. Власне з цих причин сучасна економічна наукова думка розрізняє два основні напрямки бухгалтерського обліку: 1) управлінський — для надання особам в самій організації інформації, на основі якої вони приймають більш обґрунтовані рішення та підвищують ефективність та продуктивність поточних операцій; 2) фінансовий — для надання інформації зовнішнім структурам.
Організація системи управлінського обліку великого підприємства є досить складною задачею, тому цю проблему важко висвітлити в рамках даної статті. Разом з тим, велике підприємство, яке має значну диференціацію номенклатури продукції, значні фінансові можливості та ефективні інструменти термінового залучення додаткових ресурсів, є більш стійким до впливу зовнішніх факторів в порівнянні з представниками малого та середнього бізнесу. І навпаки, малі підприємства, діяльність яких сконцентрована, як правило, у вузьких сегментах ринку, мають значну залежність від зовнішнього впливу. Будь-які значні коливання параметрів системи у несприятливий бік можуть мати катастрофічні наслідки для підприємства. Тому, правильна організація управлінського обліку в системі управління малим підприємством, на нашу думку, є більш нагальною задачею та має значну прикладну цінність.
Як було зазначено вище, метою управлінського обліку є збір, систематизація та надання вичерпної та достовірної інформації особі, що приймає рішення, з метою забезпечення ефективного управління підприємством. Основні підходи до побудови системи управлінського обліку в структурі управління малим підприємством можна представити наступним чином.
Класичний приклад малого підприємства відповідає наступним характеристикам: значно обмежений перелік сировини та енергоресурсів, що використовуються в процесі виробництва; структура виробництва має лінійний характер (відсутні високотехнологічні та багаторівневі виробничі процеси); об’єми випуску продукції мають сталий характер та не зазнають значних коливань; мінімальна номенклатура продукції, що випускається; обмежені фінансові ресурси та обмежені можливості щодо залучення додаткових ресурсів.
Основою організації ефективної системи управлінського обліку є визначення структури економічної інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень, джерела її отримання та методи обробки.
Джерелами формування необхідної інформації є структурні підрозділи підприємства на всіх етапах виробництва та обігу продукції. Для малого підприємства виробничий цикл можна представити наступним послідовним переліком етапів: матеріально-технічне постачання, безпосередньо виробництво, реалізація готової продукції. Відповідними структурними підрозділами підприємства є: відділ матеріальнотехнічного постачання (при необхідності — склад сировини та матеріальних ресурсів), виробничі підрозділи (цехи, виробничі ділянки), склад готової продукції, відділ реалізації (підрозділ передпродажної підготовки, відділ доставки та ін.). Загальновиробничими підрозділами підприємства є: планово-економічний відділ (підрозділ аналізу та контролю), фінансово-економічний відділ, маркетинговий відділ, бухгалтерія. Участь кожного із структурних підрозділів підприємства у формуванні загальної інформаційної бази можна визначити наступним чином.
Структурні підрозділи, які безпосередньо беруть участь в процесі виробництва та реалізації продукції, виконують збір та систематизацію (із застосуванням інформаційних комп’ютерних технологій) фактичних даних щодо їх поточної діяльності в натуральній та грошовій формах, а саме: відділ матеріально-технічного постачання — наявність запасів сировини та матеріальних ресурсів, об’єми використання сировини та ресурсів за одиницю часу; виробничі підрозділи — обсяги виробництва готової продукції; відділ реалізації — обсяги реалізації за одиницю часу, залишки готової продукції на складі.
До компетенції планово-економічного відділу (бухгалтеріваналітиків) відносимо: фінансово-економічне планування діяльності підприємства в короткостроковій та середньостроковій перспективі, контроль та аналіз виконання планів; бюджетування та контроль за виконанням бюджетів загальновиробничих та адміністративних витрат; збір та систематизацію облікової інформації, що надходить від структурних підрозділів підприємства; аналіз показників діяльності підприємства; складання прогнозів значень факторів, що впливають на процес виробництва та обігу готової продукції.
Фінансово-економічний відділ виконує комплекс робіт, пов’язаний з забезпеченням своєчасних та повних розрахунків з кредиторами та дебіторами. Завданням маркетингового відділу є дослідження ринків з
метою пошуку постачальників матеріально-технічних ресурсів для виробничих потреб підприємства та споживачів готової продукції. Функції бухгалтерії полягають у веденні головним чином традиційного (фінансового) обліку та здійсненні податкових розрахунків і поданні звітності зовнішнім користувачам [1, с. 29].
В результаті наведених вище інформаційних зв’язків плановоекономічний відділ має можливість надати особі, що приймає рішення, вичерпну та повну інформацію щодо поточної та перспективної діяльності підприємства. Задачею управлінця є, на підставі отриманої інформації, вибір стратегічних та оперативних рішень з кількох можливих альтернатив діяльності підприємства та розробка сценаріїв поведінки економічної системи у випадку настання несприятливих умов. Для вирішення цієї задачі в розпорядженні управлінця повинні бути ефективні (високотехнологічні) інструменти обробки інформації та підтримки прийняття рішення. Як свідчить досвід, таким інструментом є широке використання можливостей економіко-математичного моделювання із застосуванням сучасних інформаційних технологій. Стосовно задач, що є предметом цієї роботи, можемо визначити наступні.
З метою оптимізації наявних запасів матеріально-технічних ресурсів виробництва може бути використана класична економіко-математична модель управління запасами. Для ефективного управління процесом виробництва та збуту доцільним є побудова економіко-математичної моделі, що адекватно описує поведінку економічної системи на всіх етапах діяльності. Цільовою функцією такої моделі може бути обрано максимізацію прибутку або мінімізацію витрат підприємства. Обмеження моделі повинні описувати лінійні та нелінійні залежності параметрів системи (собівартості, ціни, загальновиробничих та адміністративних витрат та ін.) з урахуванням ліміту ресурсів, об’ємів виробництва та продажу.
Реалізація такої моделі дасть можливість побудувати опорний план підприємства, оптимальний план, дослідити надійність та еластичність плану, визначити діапазони змін параметрів системи у випадку зміни параметрів моделі в заданих діапазонах. Використання широких можливостей економіко-математичного моделювання із застосуванням комп’ютерних технологій дозволить управлінцю більш зважено та обґрунтовано підходити до процесу прийняття рішень стосовно діяльності підприємства та надасть йому максимально повну інформацію щодо можливих його дій та наслідків управлінського рішення у випадку настання несприятливих умов.
ЛІТЕРАТУРА
1. Голов С. Ф. Управлінський облік. Підручник. — 2-ге вид. — К.: Лібра, 2004. — 704 с.
2. Друри К. Управленческий и производственный учет: Пер. с англ.; Учебник. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. — 1071 с.
3. Яковлєв Ю. П. Контролінг на базі інформаційних технологій. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 318 с.Н. О. Лоханова, канд. екон. наук, доцент ОДЕУ
