< Попередня  Змiст  Наступна >

1.10. Управління техногенним ризиком


Техногенний ризик зумовлений існуванням на нашій планеті техносфери. Техносфера — це сукупність штучних об’єктів у межах географічної оболонки Землі і навколоземного космічного простору. До техносфери належать також система знань і інші інтелектуальноінформаційні цінності, необхідні для її функціонування та розвитку.

Серйозним негативним результатом існування, функціонування і розвитку техносфери є можливість виникнення на її об’єктах аварій і техногенних катастроф. Аварія — це техногенна подія, яка супроводжується зруйнуванням будинків, споруд, технологічного устаткування, транспортних засобів з викидом у довкілля небезпечних речовин, що створює на об’єкті, певній території або акваторії загрозу життю та здоров’ю людей, тварин, існуванню фітосвіту.

У даний час широко застосовується і термін «катастрофа техногенного характеру» або «техногенна катастрофа». Під техногенною катастрофою розуміється аварія, що призвела до людських жертв, зруйнуванню чи знищенню об’єктів, матеріальних цінностей у значних розмірах, а також до великих за масштабом негативних впливів на навколишнє природне середовище.

Важливою категорією сфери техногенної безпеки є поняття небезпечного (або потенційно небезпечного) об’єкта. До них відповідно до чинного законодавства належать підприємства або їх підрозділи (цехи, ділянки, майданчики), а також інші об’єкти, на яких: ? виробляють, використовують, переробляють, зберігають, транспортують, знищують небезпечні речовини, що спалахують, окисляють, вибухають, отруюють, іонізують, викликають захворювання живих істот, а також речовини, що становлять небезпеку для навколишнього природного середовища; ? використовують устаткування, що працює під тиском; ? застосовують стаціонарні вантажопідйомні механізми, ескалатори, канатні дороги, фунікулери; ? отримують розплави чорних і кольорових металів та сплави на їх основі; ? ведуть гірничі роботи, роботи по збагаченню корисних копалин, а також роботи в підземних умовах.

До небезпечних належать також радіоактивні, біологічні, гідродинамічні та інші об’єкти.

Повнішою класифікацією потенційно небезпечних об’єктів є їх поділ на сім груп за ознакою характеру надзвичайних ситуацій, джерелами яких вони можуть бути. До першої групи відносяться транспортні системи — залізничні, автотранспортні, авіаційні, морські, річкові, космічні і трубопровідні, аварії на яких супроводжуються людськими жертвами і матеріальним збитком.

До другої групи належать пожежа та вибухонебезпечні об’єкти, де виробляються, зберігаються і транспортуються речовини, здатні за певних умов до спалаху або вибуху.

Третя група обіймає хімічно небезпечні об’єкти, аварії на яких можуть супроводжуватися викидом небезпечних хімічних речовин у навколишнє середовище.

Четверта група — це радіоактивно небезпечні об’єкти, зруйнування яких призводить до витоку (викиду) радіоактивних речовин.

До п’ятої групи відносяться об’єкти, небезпечні у біологічному відношенні — джерела патогенних мікроорганізмів.

Шоста група включає гідродинамічні небезпечні споруди, аварії на яких породжують хвилі прориву і катастрофічне затоплення територій.

Сьома група обіймає об’єкти інфраструктури щодо забезпечення життєдіяльності господарських об’єктів і життєзабезпечення населення, де аварії можуть паралізувати ці види діяльності, ускладнити умови життя населення і викликати різні екологічні забруднення.

Аварії і катастрофи, що відбуваються на техногенних об’єктах наведених груп, можуть мати наслідки різного масштабу, характерні приклади яких подані у табл. 1.7.

Таблиця 1.7

ХАРАКТЕРИСТИКИ МАСШТАБІВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТЕХНОГЕННОГО ХАРАКТЕРУ

Масштаб надзвичайної ситуації Періодичність виникнення Орієнтовні наслідки Зона надзвичайної ситуації
економічний збиток, дол. США кількість постраждалих, чол.
Глобальні Надзвичайні ситуації світових війн Земля в цілому, континент
Транскордонні 30—40 років 1—10 млрд 10 тис. — 2 млн Суміжні країни
Загальнодержавні 5—10 років 100 млн—1 млрд 1—100 тис. Країна
Регіональні 1—5 років 10—100млн 10—100 тис. Дві і більше областей
Місцеві 1—6 міс.1 —10 млн 10—1000 Район-область
Об’єктні 1—30 діб 100—1 млн 1—100 У межах об’єкта
Локальні Щохвилини До 100 тис. До 10 Робоче місце

Управління техногенним ризиком здійснюється з метою забезпечення безпеки людини й навколишнього середовища. Оскільки безпека цих компонентів є станом захищеності, воно може регулюватися, тобто фактично бути об’єктом управління. Тому часто говорять про управління безпекою людини, життєдіяльності, навколишнього середовища. У випадках техногенних ризиків може йтися окремо для персоналу підприємства — джерела небезпеки і населення, що проживає поруч.

З метою ефективного управління безпекою різних видів професійної діяльності необхідно мати достатньо розвинуту систему методів аналізу й оцінки дії небезпек. Ці методи ґрунтуються на використанні кількісних показників ризику, що повинні забезпечувати порівнянність, а саме: ? безпеки різних видів професійної діяльності; ? стану безпеки між галузями промисловості і підприємствами; ? безпеки різних категорій працюючих (професій).

Безпека професійної діяльності характеризує захищеність персоналу, населення прилеглих до промислових об’єктів територій і навколишнього природного середовища від реалій загроз, що виникають при здійсненні даного виду професійної діяльності. Ступінь небезпеки останньої кількісно можна характеризувати ризиком. При цьому слід мати на увазі, що безпека та ризик — інверсії, оскільки безпека — це стан захищеності, а ризик — міра небезпеки, тобто чим вище значення ризику, тим менша безпека.

Безпеку професійної діяльності на промислових об’єктах доцільно оцінювати абсолютними і відносними показниками. Перші характеризують ступінь безпеки безпосередньо, наприклад, величиною колективного ризику, або побічно — ступенем небезпечних забруднень, частотою аварійних ситуацій, аварій і катастроф, площею зон зараження або можливого ураження при аваріях та катастрофах, ступенем готовності наявних сил і засобів до ефективної ліквідації наслідків аварій. Відносні показники розкривають індивідуальний ризик смерті, скорочення тривалості життя, вартість людини тощо.

При оцінці ступеня безпеки будь-яких технологічних процесів доцільно використовувати абсолютні показники ризику, а стосовно осіб з персоналу — відносні.

Зниження ризику вимагає значних витрат. Для управління ризиком (або безпекою) встановлюється рівень прийнятного ризику — максимально допустимий ризик, виправданий з погляду економічних і соціальних чинників. Прийнятні рівні ризику — це вимушений (професійний) і добровільний ризик.

Значення середнього прийнятного ризику загибелі людини протягом року в професійній сфері становлять величину 2,5·10 –4 . Умови професійної діяльності вважаються безпечними, якщо ризик для персоналу нижчий за прийнятний, і небезпечними, якщо перевищує його. Прийнятний рівень ризику для окремих категорій персоналу, зокрема, для співробітників силових структур може бути вищим, ніж для працівників інших видів професійної діяльності через їх специфічне призначення. Але тоді для категорій військовослужбовців, що піддаються підвищеному ризику, повинні бути передбачені соціально-економічні компенсації додаткових чинників ризику, пов’язаних зі здійсненням життєво важливих для держави функцій (надбавки до грошового забезпечення, додаткова відпустка, санаторно-курортне обслуговування й ін.).

Якщо індивідуальний ризик перевищує прийнятний, має місце неприпустимий ризик. Діяльність у цьому випадку не повинна здійснюватися. Проте на практиці вона необхідна. Тому при експертизі проектів, що не виключають у разі їх реалізації неприпустимий ризик, можуть бути ухвалені різні рішення: закриття проекту, вжиття особливих заходів захисту, передбачення для тих, хто піддається ризику, привабливих соціально-економічних компенсацій.

Крім рівня прийнятного і неприпустимого ризику, встановлюється рівень ризику, яким нехтують. Він становить величину 1·10 –6 . Умови діяльності, в яких індивідуальний ризик менше 1·10 –6 , знаходяться у сфері безумовно прийнятного ризику. Будь-яка діяльність тут не вимагає додаткових заходів щодо підвищення безпеки і не контролюється регулюючим органом.

Об’єкти, що є джерелами ризику для персоналу та населення, повинні класифікуватися за рівнем ризику. Це здійснюється на користь обґрунтованого призначення специфічних заходів щодо зниження ризику і пом’якшення наслідків надзвичайних ситуацій, які виникають у результаті аварій та катастроф. Така класифікація проводиться на основі аналізу ризику як для персоналу, так і для населення прилеглих до об’єкта територій. При цьому стосовно населення повинні діяти більш жорсткі критерії класифікації. Варіант шкали небезпеки об’єктів промисловості відповідно до ризику, що стосується персоналу, наведено у табл. 1.8.

Таблиця 1.8

КЛАСИФІКАЦІЯ ОБ’ЄКТІВ ПРОМИСЛОВОСТІ ЗА КАТЕГОРІЯМИ

Категорія об’єкта Рівень індивідуального ризику, 1/рік Оцінка прийнятного ризику Заходи щодо зниження ризику
Безпечний ? 1·10 –5 Необмежено малий Не плануються
Практично безпечний 10 –5 —10 –4 Малий Не плануються
Відносно безпечний 10 –4 —10 –3 Відносно високий Моніторинг, створення санітарно-захисних зон, розробка планів ліквідації надзвичайної ситуації, декларування безпеки, страхування ризику, ліцензування, обмеження
Небезпечний 10 –3 —10 –2 Високий Моніторинг, створення санітарно-захисних зон, складання планів ліквідації надзвичайної ситуації, декларування безпеки, страхування ризику, ліцензування, обмеження, заходи безпеки
Особливо небезпечний ? 10 –2 Виключно високий Моніторинг, створення санітарно-захисних зон, розробка планів ліквідації надзвичайної ситуації, декларування безпеки, страхування ризику, ліцензування, обмеження, заходи безпеки, заходи захисту, соціально-економічні компенсації

З метою зниження ризику виробничої діяльності для персоналу, населення, навколишнього середовища здійснюють моніторинг, обмеження, захист.

Моніторинг це постійний збір інформації, спостереження і контроль за об’єктом, аналіз ризику, вимірювання параметрів технологічного процесу, викидів шкідливих речовин, стану навколишнього середовища на прилеглих до об’єкта територіях.

Обмеження — мінімізація для персоналу часових і просторових параметрів виробничих процесів і умов роботи, пов’язаних з джерелами небезпеки, а для населення — встановлення санітарно-захисних зон для виключення або суттєвого зменшення дії шкідливих чинників при нормальній експлуатації об’єкта й уражаючих факторів, що утворюються в процесі аварії.

Захист — це специфічні для даного об’єкта заходи безпеки і захисту. Заходи безпеки перешкоджають виникненню ситуацій, коли особи з персоналу можуть піддатися дії шкідливих, небезпечних і уражаючих факторів, які супроводжують нормальну роботу об’єкта. Це — фізичні бар’єри на шляху поширення негативно діючих факторів в умовах нормальної експлуатації підприємства та аварії на ньому. Захист становить складову частину заходів забезпечення безпеки і є комплексом специфічних дій, що проводиться з метою збереження життя і здоров’я персоналу та населення, цілісності матеріальних об’єктів.

Управління техногенним ризиком, управління безпекою професійної діяльності — це розробка і реалізація програм щодо запобігання аваріям, зниженню їх можливих наслідків, забезпечення моніторингу, обмежень і захисту в процесі виробничої діяльності. Мета управління — досягнення прийнятного рівня ризику.

Заходи, що здійснюються з метою управління техногенним ризиком, можуть бути такими: ? моніторинг стану техногенних об’єктів; ? прогнозування надзвичайних ситуацій техногенного характеру й оцінка їх ризику; ? раціональне розміщення продуктивних сил по території країни з погляду на техногенні безпеки; ? запобігання аваріям і техногенним катастрофам шляхом підвищення технологічної безпеки виробничих процесів і експлуатаційної надійності устаткування; ? розробка та здійснення інженерно-технічних заходів щодо зниження можливих втрат і збитку від надзвичайних ситуацій (пом’якшення їх можливих наслідків) на конкретних об’єктах і територіях; ? підготовка об’єктів економіки та систем життєзабезпечення населення до роботи в умовах надзвичайних ситуацій; ? декларування промислової безпеки і ліцензування видів діяльності в галузі промислової безпеки; ? проведення державної експертизи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій; ? проведення державного нагляду й контролю з питань техногенної безпеки; ? страхування техногенних ризиків; ? інформування населення про потенційні техногенні загрози на території мешкання; ? здійснення заходів захисту персоналу і населення, що проживає на територіях, прилеглих до потенційно небезпечних об’єктів; ? підтримка в готовності органів управління, сил і засобів, призначених для проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт і т.д.

Приклад. Визначити ризик загибелі людини на виробництві протягом року, якщо відомо, що щорічно гине близько n = 3000 людей, а чисельність працюючих складає N = 14 млн чол: W пр = n/N = 3000/1,4·10

7 = 2,1·10 –4 .

Порівняємо одержану величину з ризиком звичайних умов людського життя. На думку американських учених індивідуальний ризик загибелі людини протягом року з різних причин характеризується такими даними (табл. 1.9).

Дані табл. 1.9 свідчать про те, що повна безпека не може бути гарантована нікому незалежно від способу життя.

При зменшенні ризику нижче рівня 1·10 –6 громадськість не виражає надмірної заклопотаності і тому не здійснює спеціальних заходів щодо зниження ступеня безпеки. Ґрунтуючись на цій передумові, багато фахівців приймають величину 1·10 –6 як такий рівень, до якого слід прагнути, встановлюючи ступінь ризику для техногенних об’єктів.

Необхідно зазначити, що оцінку ризику будь-яких подій можна проводити лише за наявності достатньої кількості статистичних даних. Наприклад, до чорнобильських подій ризик загибелі в результаті аварії на атомній електростанції оцінювався у 2·10 –10 у рік.

Таблиця 1.9 ІНДИВІДУАЛЬНИЙ РИЗИК ЗАГИБЕЛІ ЛЮДИНИ

На автомобільному транспорті 3·10 –4.
При падінні 9·10 –5.
На пожежі 4·10 –5.
На воді 3·10 –5.
Від отруєння 2·10 –5.
Від вогнепальної зброї злодія 1·10 –5.
На водному і повітряному транспорті 9·10 –6.
Від предметів, що падають, електричного струму 6·10 –6.
На залізничному транспорті 4·10 –6.
Від блискавки

Аналіз ризику дозволяє виявити найнебезпечніші види діяльності людини. За даними досліджень американських учених частота нещасних випадків зі смертельним наслідком протягом доби розподіляється згідно з діаграмою, наведеною на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Частота нещасних випадків з летальним наслідком протягом доби:

Рис. 1.2. Частота нещасних випадків з летальним наслідком протягом доби:

1.00—7.30 та 23.30

—24.00 год. сну; 7.30—8.30 — туалет, сніданок; 8.30—9.30 — переїзд на автомобілі до місця роботи; 9.30—17.30 — часи роботи з перервою на обід з 12.30 до 13.30; 17.30—18.30 — повернення додому на автомобілі;

18.30

—19.30 — вечеря; 19.30—20.30 — розвага на мотоциклі;

20.30

—22.00 — перегляд телепередач і туалет.

Таким чином, у процесі ризик-аналізу повинні розглядатися всі технічні і соціальні аспекти в їх взаємозв’язку. При цьому завжди існує можливість забезпечити прийнятний ризик, який поєднує в собі технічні, економічні, соціальні і політичні аспекти і є деяким компромісом між рівнем безпеки та можливостями її досягнення.

Розділ ІІ


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
2.2. Розрахункове завдання 2. Оцінка індивідуального ризику ураження з летальним наслідком негативно діючими факторами катастрофічного затоплення
Додаток до змісту розрахункового завдання 2
2.3. Розрахункове завдання 3. Оцінка індивідуального ризику ураження з летальним наслідком негативно діючими факторами, що утворюються при зруйнуванні хімічно небезпечного об’єкта
Додаток до змісту розрахункового завдання 3
2.5. Розрахункове завдання 5. Оцінка індивідуального ризику ураження з летальним наслідком негативно діючими факторами, що утворюються при вибуховому перетворенні паливо-повітряної суміші у
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)