< Попередня  Змiст  Наступна >

13.3. Україна у східноєвропейському регіоні


Цікаво склалися відносини України з її найближчими сусідами — країнами Центрально-Східної Європи. Вище вже згадувалося, що у стосунках між державами регіону та України було закладено значний позитивний потенціал. Однак на початку 1990-х років країни Центрально-Східної Європи мали зовсім інші пріоритети. Вже наприкінці 1991 р. Польща та Угорщина підписали угоди з країнами Є вропейського Співтовариства, в яких задекларували про свій намір найближчим часом вступити до ЄС. За кілька років подібні угоди підписали також Румунія, Болгарія, Чехія, Словаччина, Словенія та країни Балтії. А вже в березні 1994 р. цим країнам запропонували подати офіційні заявки для вступу до ЄС. І в травні 2002 р. країни ЦентральноСхідної Європи (крі м Болгарії, Туреччини та Румунії) були офіційно прийняті до Європейського Співтовариства.

Саме західний вектор зовнішньої політики цих країн багато в чому гальмував розвиток двосторонніх відносин з Україною. Товарообмін країн Центрально-Східної Європи з Україною порівняно із західними сусідами був просто мізерним. Сприяла цьому також і невизначеність офіційного Києва щодо свого європейс ького майбутнього. В 1992—1993 рр. Україна уклала низку договорів про добросусідські відносини з Польщею, Угорщиною, Словаччиною. Із розпадом Варшавського блоку за ініціативи Італії, Австрії та Угорщини відбувається формування нового регіонального союзу — Центральноєвропейської Ініціативи (ЦІ). Незабаром до складу ЦІ приєдналися також Польща, Словаччина, Чехія. Призупинила процес східноєвропейської інтеграції лише війна на Балканах. Ук раїна розглядала новостворений союз як певний локомотив до європейського співтовариства, який би надав нашій країні можливість разом зі своїми сусідами зробити серйозний крок у бік Європи. Однак пропозицію нашої держави на вступ до ЦІ в 1993 р. було відхилено. Україна не припиняла дипломатичних зусиль, спрямованих на завоювання авторитету в регіоні та перетво рення Центрально-Східної Європи на зону безпеки. Відмова України від ядерної зброї та ініціативи щодо створення в Європі без’ядерної зони прискорили прийняття нашої країни до Центральноєвропейської Ініціативи, що і відбулося в жовтні 1995 р. Цей крок дав можливість вивести стосунки між країнамисусідами на якісно новий політичний рівень. У 1999 р. у Львові відбулася неофіційна зу стріч глав держав

—учасниць Центральноєвропейської Ініціативи, де Україна дістала підтримку у прагненнях до європейської інтеграції. Регіональне

співробітництво в рамках ЦІ відбилося у підтримці нашими сусідами програми «Україна — ЄС», допомозі регіонам, що постраждали від аварії на ЧАЕС, сприянні розвитку міжнародного транспортного коридору Трієст

—Любляна

— Будапешт

—Київ тощо. Наша країна також є учасником міжнародної програми з відновлення судноплавства по річці Дунай, яке було перерване у зв’язку з війною в Югос лавії. Україна зацікавлена у використанні цієї водної артерії й тому бере активну участь у діяльності Дунайської Комісії.

Відносини між країнами часто псувалися через різне тлумачення спільного історичного минулого та відсутність постійного діалогу з ключових проблем співробітництва, а також через економічну нестабільність. Відновлення української економіки середини 1990-х років підштовхнуло країни регіону до інтенси внішого економічного співробітництва. В 1997 р. Україна виступила одним із ініціаторів утворення «БалтоЧорноморського альянсу», до якого увійшли Україна, Польща, Латвія, Естонія, Литва. Створення субрегіонального союзу надавало його учасникам можливість тиску на ЄС та Росію. Для подолання наслідків стихійних та військовий катаклізмів Україна запропонувала Угорщині, Словаччині та Румунії створити спільний ба тальйон миротворчих військ — «Тиса». Однак наші західні партнери не виконали своєї частини програми й тому створення такого підрозділу загальмувалося.

Саме у другій половині 1990-х років помітно позитивну динаміку у відносинах між країнами регіону та Україною. Прикладом може бути широкомасштабний договір про дружбу та співробітництво між Україною та Румунією, що був укладений у 1997 р. На поча тку 1990-х років у ЗМІ Румунії неодноразово лунали заклики до перегляду повоєнних кордонів, однак шлях румунів до європейської спільноти був несумісним із територіальними претензіями та конфліктами. Тому Бухарест був змушений відмовитися від претензій до України й засвідчити відсутність територіальних конфліктів між обома державами. Різне трактування історичного минулого не раз ставало на шлях у до порозуміння між Україною та Польщею. Однак і сьогодні в основі наших стосунків є історичний вислів, що належить першому президенту демократичної Польщі Л. Валенсі. Зокрема, під час свого офіційного візиту до Києва він оголосив: «Незалежна Україна є умовою існування незалежної Польщі». Вище керівництво обох держав зробило ряд заяв, закликаючи грома дян до взаємного порозуміння та примирення.

Розширення НАТО на Схід та вступ Східноєвропейських держав до ЄС поставив перед Україною нові завдання та розкрив нові можливості. Адаптація нових членів у Європейському Співтоваристві може затягнутися на невизначений термін, що пригальмує рух нашої держави до ЄС. З др угого боку, наближення ЄС та НАТО до українських кордонів актуалізує геополітичне транзитне положення держави.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
13.5. Співробітництво України з міжнародними організаціями (НАТО, ООН, РЄ)
УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
12.5. Україна і Європейський Союз
12.4. Суперечності Європейського Союзу
12.3. Геополітичне позиціонування Європейського Союзу на початку ХХІ ст.
12.2. Сучасний етап європейської інтеграції
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki