Важливим елементом сучасної економічної системи є оптимальне поєднання державного регулювання економіки з ринковими важелями саморегулювання. Вирішальна роль при цьому належить державному управлінню та регулюванню. Без нього сучасна економічна система, в тому числі підприємницька діяльність, існувати не може.
Під державною підтримкою необхідно розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектору економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку підприємництва, а з другого — створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу підприємництва на пільгових засадах або безо платно. Історичний досвід переконує, що дієвою політика стає тоді, коли ґрунтується на об’єктивно діючій системі економічних законів з урахування різних інтересів суспільства та передбачає багатоваріантність і свободу вибору.
Державне регулювання підприємництва має відповідні функції, інструменти (методи) та органи (табл. 9.3).
Таблиця 9.3
ФУНКЦІЇ, ІНСТРУМЕНТИ (МЕТОДИ) ТА ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮ
ВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА
| Функції |
Інструменти (методи) |
Органи |
| — підтримка пропорційності виробництва та споживання, антициклічне регулювання — підтримка та розвиток конкуренції, антимонопольні заходи — перерозподіл доходів та соціальний захист підприємців і споживачів |
— податково-бюджетна (фіскальна) система — цінове регулювання — кредитно-грошове регулювання — зовнішньоекономічне регулювання (митні збори, ліцензії, квоти) |
центральні й місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які реалізують державну політику щодо регулювання, підтримки та розвитку підприємництва |
Питання регулювання підприємництва нерозривно пов’язане з питанням формування сприятливих умов для його розвитку. Останнє пояснюється тим, що підприємництво найвразливіше до таких несприятливих чинників, як циклічні коливання, фінансові обмеження, інфляційний тиск, непомірні податки, невизначеність результатів багатьох нововведень за умов конкуренції великих державних структур.
Таблиця 9.4
ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА В
УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ
| Етапи ринкових перетворень |
Характеристика |
Методи державного регулювання |
| І. Етап транс- |
Розгортання кризових явищ, |
Втручання держави у розви- |
| формаційного спаду |
втрата традиційних важелів управління економікою, нерозвинутість ринкової інфраструктури, недосконалість конкуренції, переважання монополістичних тенденцій і, зрештою, поступова поява ознак ринку |
ток підприємництва не на базі органічного поєднання ринкового і державного регулювання, а переважно на основі використання змішаних, перехідних управлінських структур. Ви користання макроекономічних чинників має непослідовний характер, переважають методи прямого, позаекономічного регулювання, що пояснюється намаганням зберегти весь наявний потенціал, без урахування його структуризації відповідно до ринкових потреб |
| ІІ. Етап структурних зрушень |
Створення конкуренторинкового середовища, виділення пріоритетних сфер і галузей народного господарства, взаємодія яких з найслабшими підрозділами економіки втягує останні у виробництво конкурентоспроможної продукції |
Поступове зростання ролі опосередкованих методів ефективного використання підприємницького, інноваційного потенціалу. Поява об’єктивних передумов для формування політики підтримки та ро звитку підприємництва на засадах стимулювання суспільно значущих напрямів діяльності підприємницьких структур, підпорядкованих задоволенню соціальних потреб |
За цих умов за своїм структурно-функціональним призначенням державне регулювання підприємництва може поєднувати суто адміністративно-розпорядчі, обмежувальні та фінансовоекономічні стимулювальні методи. При цьому доцільно враховувати стадіальність перехідного періоду (табл. 9.4).
Залежно від ступеня державного регулювання підприємницької діяльності активність цього сектору економіки змінюється. Так, наприклад, низькі ставки податків сприяю ть активізації підприємництва, однак за даних умов оподаткування зменшуються надходження до бюджету. Натомість, високі податкові ставки сприяють поповненню бюджету, однак гальмують розвиток підприємництва, сприяють «тінізації» економіки. Можлива реакція підприємців на втручання держави відображує у табл. 9.5.
Таблиця 9.5
МОЖЛИВА РЕАКЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА НА ВТРУЧАННЯ ДЕРЖАВИ
| Інструменти |
Результати дії |
| позитивні |
негативні Не розвиваються нові виробництва Диспропорції у розвитку економіки Нестача коштів для нових виробництв Нерозвинутість соціального сектору Загроза непропорційного розвитку. Підтримка необґрунтованих планів Відсутність приватної ініціативи Перебіг кризи у складній формі Можливий дефіцит бюджету, відмова від пошуку власного виходу з кризи Розвиток утриманства, зниження ініціативи керівників підприємства |
| 1. Державні інвестиції Повна відсутність |
Розвиток приватної ініціативи |
| Незначна частина |
Посилена увага провідним галузям |
| Значна частина |
Швидкий розвиток стратегічних галузей. Підтримка приватного бізнесу |
| Переважно державні інвестиції |
Вирішення соціальних програм |
| 2. Субсидії і дотації Повна відсутність у разі потреби |
Пошук нових шляхів виходу з кризи |
| Використання у разі потреби |
Усунення бюджетних диспропорцій, вирішення окремих загальнонаціональних завдань |
| Активне використання |
Оновлення основних фондів підприємств. Формування місцевих бюджетів |
Закінчення табл. 9.5
| Інструменти |
Результати дії |
| позитивні |
Проаналізувавши різні можливі варіанти, можна зробити висновок, що основним завданням державного регулювання є створення оптимальних умов для ефективного функціонування підприємницького сектору та розвитку на цій основі національної економіки. В умовах трансформації економіки України об’єктивна потреба регулювання підприємництва зумовлена цілями економічної політики держави, зокрема:
— поступовим переходом до ринкової економіки;
— створенням сприятливих умо в для вільної творчої праці, реалізації підприємницької ініціативи;
— підпорядкуванням суспільного виробництва потребам та інтересам людей;
— підвищенням престижу підприємництва;
— забезпеченням високої ефективності діяльності підприємницьких структур тощо.
У світовій практиці існують два підходи до регуляторної реформи: революційний (шляхом швидкої адміністративної реформи, реформування ціли ми блокам через заміну законів, кодексів та ін.) і поступове регулювання шляхом заміни адміністративних процедур, збільшенням контролю за виконанням рішень, запровадження критерію ефективності у перегляді регулювань тощо. В Україні на сучасному етапі трансформаційного розвитку був обраний саме другій підхід.
У реалізації цього підходу державна політика підтримки та розвитк у підприємництва має спиратися на загальні принципи, цілі та напрями.
Цілі: ? забезпечення зростання внутрішнього валового продукту за рахунок діяльності суб’єктів підприємницької діяльності; ? залучення суб’єктів підприємництва до розв’язання соціально-економічних проблем на державному і регіональному рівнях; ? удосконалення структури суб’єктів підприємництва; ? підвищення технологічного рівня виро бництва підприємницьких структур; ? заохочення розвитку суб’єктів підприємницької діяльності у пріоритетних галузях і на територіях пріоритетного розвитку; ? створення нових робочих місць, зменшення безробіття; ? сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності; ? формування соціального прошарку власників і підприємців.
Принципи: ? системність та комплексність механізмів державного регулювання розвитку суб’єктів підприємницької діяльності; ? цілеспрямованість та адресність підтримки суб’єктів підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їх реалізації; ? рівноправний доступ суб’єктів підприємництва усіх форм власності до матеріально-сировинних, фінансових та інших ресурсів.
Напрями: ? формування н ормативно-правової бази; ? удосконалення податкової та фінансово-кредитної політики; ? забезпечення інформацією; ? сприяння впровадженню технологій та інновацій; ? підготовка та перепідготовка кадрів.
Розглянемо основні напрями державної політики підтримки та розвитку підприємництва.
Формування нормативно-податкової бази.
Початковий (підготовчий) етап (1987—1990 рр.). Формування попередніх правових, організаційних та економічних засад було започатковано прийняттям 1987 р. Закону СРСР «Об индивидуальной трудовой деятельности граждан в СССР» та 1988 р. Закону СРСР «Про кооперацію», що сприяло частковій легалізації індивідуального бізнесу (підприємництва), відкрило багатьом ще більший доступ до створення власної спра ви, сприяло масовому вступу громадян до щойно створених кооперативів, які привернули увагу демократичною формою організації, започаткували розвиток малого й середнього бізнесу.
Перший етап формування політики підтримки підприємництва в Україні (1991-1995 рр.). Реальне формування державної політики підтримки підприємництва в Україні починається з 1991 р., а саме з прийняття 7 люто го 1991 р. третьою сесією Верховної Ради України дванадцятого скликання Закону України «Про підприємництво» та утворення Державного комітету України по сприянню малим підприємствам і підприємництву (травень 1991 р.). Логічним кроком подальшого формування державної політики стосовно підтримки підприємництва було схвалення у березні 1993 р. Кабінетом Міністрів України Програми державної підтримки підприємництва в Україні, а також ви значення в Доповіді Президента України Верховній Раді України 11 жовтня
Другий етап державної політики підприємництва в Україні розпочався 1996 р. Початком нового етапу є схвалення Кабінетом Міністрів України Концепції державної політики розвитку малого підприємництва (квітень 1996 р.), конституційне закріплення свободи підприємництва (28 червня 1996 р.) та у творення Державного комітету України з питань розвитку підприємництва (липень 1997 р.), який у грудні 1999 р. було перейменовано на Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.
З метою формування й реалізації державної політики з питань розвитку і підтримки підприємництва, ефективного використання його мо жливостей у розвитку національної економіки останніми рокими розроблено і прийнято кілька Указів Президента України, зокрема від 12 травня 1998 р. «Про державну підтримку малого підприємництва», від 15 липня 2000 р. «Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності», від 12 травня 2005 р. «Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва», Закон України «Про засади дер жавної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (прийнятий 11 вересня 2003 р. та набув чинності з 15-го січня 2004 р.) та ін.
Така тенденція свідчить про активізацію діяльності держави в напрямі підтримки українського підприємця.
Політика держави щодо малого бізнесу виявляється, поперше, у створенні законодавчої основи функціонування малих підприємств, і, по-др уге, у формуванні громадської думки щодо цього важливого сектору економіки держави. Як показують дослідження, державна підтримка малого бізнесу в розвинутих країнах — один з ключових факторів його успішного функціонування.
Виходячи з важливого значення малого підприємництва для економіки на основі положень Закону України «Про державну підтримку малого підприємни цтва» розроблено Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні. Крім того, з метою забезпечення можливості ефективного виконання Національної програми Кабінет Міністрів України постановою від 18 липня 2005 р. № 594 затвердив Порядок використання коштів державного бюджету на виконання заходів щодо її реалізації.
1994 р. «Про основні засоби економічної та соціальної політики» першочергових завдань державної політики, спрямованої на всебічний розвиток підприємництва, малого і середнього бізнесу.
Метою Програми є створення належних умов для реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, а також підвищення добробуту громадян України шляхом залучення широких верств населення до такої діяльності.
Основними завданнями Програми є:
— створення державної системи забезпечення розвитку та підтримки малого підприємництва;
— створення належних умов розвитку малого підприємництва в регіона х;
— сприяння створенню нових робочих місць суб’єктами малого підприємництва; підтримка ділової та інвестиційної активності, розвиток конкуренції на ринку товарів та послуг;
— залучення до підприємницької діяльності жінок, молоді, пенсіонерів та інших верств населення;
— активізація фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, пошук нових форм фінансово-кредитної підтримки малого підпр иємництва;
— формування регіональної інфраструктури розвитку та підтримки малого підприємництва;
— створення умов для розвитку малого підприємництва у виробничій сфері, у тому числі на базі реструктуризованих підприємств.
Очікуваними результатами реалізації Програми є прискорення розвитку малого підприємництва, використання його потенційних можливостей, перетворення його на дієвий механізм розв’яза ння економічних і соціальних проблем, сприяння структурній перебудові економіки, стійка тенденція збільшення кількості малих підприємств, зменшення рівня «тіньового» обороту у сфері малого підприємництва, збільшення внеску малого підприємництва в економіку України, зміцнення економічної бази регіонів, позитивний вплив на розв’язання проблем безробіття, насичення вітчизняного ринку товарами та послуга ми. Удосконалення податкової та фінансово-кредитної підтримки
Податкове регулювання підприємницької діяльності реалізується шляхом надання державою пільгових інвестиційних кредитів, податкових пільг при здійсненні капіталовкладень у розвиток нової техніки й технології, науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, у процесі освоєння відсталих регіонів, а також з метою стимулювання дрібного підприємництва тощо.
Податкові пільги — часткове або повне звільнення окремих категорій фізичних та юридичних осіб від сплати податків.
Так, у США налічується майже 100 податкових пільг та знижок, які надаються різним видам підприємств, передусім дрібним, з метою стимулювання процесу впровадження нових досягнень науки і техніки, створення нових робочих місць та ін. Завдяки ць ому реалізується насамперед стимулювальна функція податків, яка здійснюється також унаслідок прогресивного характеру оподаткування прибутків підприємств.
Досвід розвинутих країн світу засвідчує, що податки відіграють стимулювальну роль тоді, коли максимальна ставка на прибуток не перевищує 35 %. У разі перевищення цієї ставки стимулювальна функція податків пригнічується, а посилюються соціальна, регулювальна.
Стимулювальна ф ункція податків значно посилюється у разі надання державою податкових кредитів, відстрочки від сплати податків та ін. Основним видом податкових кредитів є інвестиційний кредит — знижка загальної суми податку на прибуток, яка залежить від частки реінвестованого прибутку, тобто додаткових інвестицій до раніше інвестованих.
У США такий кредит означає зниження оподаткованого мі німуму на суму капіталовкладень на придбання машин і устаткування. Пільгові інвестиційній кредити надаються підприємствам Німеччини у процесі освоєння відсталих регіонів, спеціальні інвестиційні кредити — при створенні високотехнологічних виробництв, субсидії — відповідно до структурної програми розвитку середніх міст тощо.
Відстрочення сплати податків надається, як правило, новоствореним підприємствам. Так, у Фр анції новостворені акціонерні компанії у перші два роки повністю звільняються від сплати податків, після цього до початку шостого року оподатковується лише 25 % прибутків, для новостворених малих підприємств податкова ставка знижується на 50 % упродовж перших п’яти років, не оподатковується реінвестований прибуток. В Україні ставка податку на прибуток однакова для великих, се редніх і малих підприємств, що суперечить досвіду багатьох розвинутих країн, зокрема США, які встановлюють значно нижчі ставки цього податку для малих підприємств.
Саме тому реформування податкової системи має включати значне зниження і вирівнювання податкового тягаря, спрощення податкової системи, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, мінімізацію витрат виконання й ад міністру-
Не менш вагоме значення в політиці державної підтримки підприємництва мають фінансово-кредитні важелі.
Фінансово-кредитна пі дтримка — надання цільових субсидій, прямих і гарантованих позик, дотацій тощо.
Світовий досвід засвідчує, що найважливішими програмами, за якими надають цільові кредити, є реконструкція підприємств (на капітальне будівництво гарантовані позички надають терміном на 20 років), енергозбереження, захист довкілля, виконання вимог державного регулювання економіки і передусім підприємництва, створення додаткових ро бочих місць та ін.
В Україні з огляду на такий досвід також необхідно створити певний комплекс гарантій з боку держави тим фінансовокредитним установам, які надаватимуть кредити малим підприємствам, сформувати сприятливі умови для надання лізингу (надання майна в довготермінову оренду), кредитів, утворити певну мережу нових установ, які б проводили так у діяльність, та ін.
Фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва здійснюється у розвинутих країнах з боку центральних та місцевих органів влади, позабюджетних фондів, приватних, іноземних та змішаних інвесторів і спонсорів.
В Україні фінансово-кредитну підтримку підприємництва слід здійснювати шляхом розбудови розвинутої мережі фінансовокредитних організацій, поліпшення умов для приватного фінансування розвитку малого й се реднього бізнесу через мікрокредитування, лізинг, кредитні кооперативи, спілки взаємного кредитування і страхування інвестицій, активізацію роботи Кредитно-гарантійної установи тощо. Така підтримка могла б стати й одним із завдань Українського банку реконструкції і розвитку. Необхідно також розробити чіткий механізм спрямування частки коштів, які надходять від приватизації державного майна, на пі дтримку малого підприємництва.
Сприяння впровадженню технологій та інновацій
Підтримка державою інноваційної діяльності здійснюється шляхом фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, закупівлі передових техніки й технології, надання необхідних консультацій у процесі їх упровадження, стимулюванні регі-
вання податкового законодавства, надання пільг в оподаткуванні малих підприємств, які б стимулювали їхній інвестиційний та інноваційний розвиток. Пільги в оподаткуванні та кредитуванні повинні одержувати не лише малі підприємства, а й суб’єкти, які надають їм підтримку.
Так, у межах Європейського Союзу, крім специфічних національних пр ограм, створено програму фінансування інноваційних досліджень, надаються субсидії на оплату дослідницького персоналу, створення венчурних підприємств, регіональних баз даних тощо. Зокрема, венчурні підприємства, які працюють передусім над втіленням у виробництво певної ідеї або проекту, створюються на умовах неповернення ними вкладених у їх розвиток коштів, невиплати відсотків, але передання інвесторам усіх запатенто ваних інновацій, «ноу-хау».
В Україні з цією метою доцільно надавати податкові пільги в разі упровадження малими підприємствами нових техніки та технології, проведення ними наукових досліджень; розробити ефективний механізм передання частини виробничих площ, техніки збанкрутілих підприємств, частини державних замовлень малим підприємствам тощо.
Підготовка та перепідготовка кадрів
Кадрове забезпечення малих підприємств у розвинутих країнах світу здійснюється шляхом навчання, підвищення управлінської кваліфікації підприємців. Зокрема, консультації надають через Центри розвитку малого бізнесу (у США, наприклад, існують понад 60 таких центрів та значна кількість відповідних відділень) з проблем планування підприємницької діяльності (в тому числі складання бізнес-плані в), отримання кредитів, підготовки працівників, проведення маркетингових досліджень, управління персоналом.
В Україні кадрове забезпечення малих підприємств здійснюється державою шляхом підготовки кадрів менеджменту в державних та недержавних вищих навчальних закладах, організації відповідних курсів підвищення кваліфікації, розробки навчальних планів, програм тощо. Така підготовка управлінських кадрів здійснюється в тісному співробітництві з діючи ми підприємствами із запозиченням передового зарубіжного досвіду.
Однак, з одного боку, система освіти неадекватно реагує на зміну попиту на робочу силу, що об’єктивно зумовлено інерцій-
ональних програм, всебічної підтримки венчурних підприємств тощо. Система державного фінансування інноваційної діяльності має надавати пріоритет фундаментальним і пошуковим науковим дослідженням, національним науково-технічним програмам, а певна частина бюджетних коштів — спрямовуватись на проведення паралельних розробок і реалізацію альтернативних проектів.
Проаналізувавши потреби та реалії держа вної політики підтримки підприємництва можна зробити висновок, що вона має поєднувати заходи регуляторної політики, фінансово-кредитної підтримки, розвитку умов для приватного фінансування, реформування податкової системи, розвитку ринкової інфраструктури та вдосконалення інституційного середовища.
Якщо держава проводитиме політику підтримки середнього бізнесу поряд зі стимулюванням малого підприємництва, надаючи пе вні адміністративні, податкові, фінансово-кредитні та інвестиційні пільги, застосовуючи інші заходи підтримки, наприклад надання переваг у здійсненні державних закупівель та наданні державних замовлень, вона тим самим сприятиме переходу малих підприємств до категорії середніх. Адже керівник малого підприємства буде впевнений, що втрата його підприємством статусу малого не принесе збитків, які в короткостроково му періоді перевищать загальну суму прибутків, отриману від збільшення масштабу виробництва.
Крім того, розвиток малого і середнього бізнесу в умовах трансформаційної економіки України можливий лише в разі суттєвої активізації практики співпраці з великим бізнесом.
Як свідчить іноземний досвід, у розвинутій ринковій економіці значна, якщо не до мінуюча, частина малих перебуває у сфері впливу великих підприємств. Встановлення тривалих відносин на базі субконтрактних схем, переплетення угод забезпечують стійкість становища МП, їхні стабільні доходи, фінансові й інвестиційні можливості.
Тісні коопераційні зв’язки малих і великих підприємств забезпечують стійкість становища малих підприємств, фінансові й інвестиційні можливості, компенсують дефіци т державної підтри-
ним характером розвитку системи підготовки кадрів. З другого боку, малі підприємства не мають достатніх коштів на здійснення освітніх заходів, у той час як державна система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, яка працює у Державні службі зайнятості, є недостатньо ефективною та не отримує належної фінансової підтримки. Крім того, осо бливості функціонування підприємництва в умовах України зумовлюють інколи досить значні відмінності від стандартних методик та технологій, що створює певний інформаційний вакуум у забезпеченні кваліфікованості дій представників малого та середнього бізнесу. Це веде до зниження ефективності управління малими підприємствами, нераціональності їхньої поведінки на ринку, а отже — невисокої конкурентоспроможності.
Таким чином, реалізація державної політики підтримки розвитку малого і середнього бізнесу в Україні має розглядатися як комплекс взаємоузгоджених заходів у сфері правової, адміністративної, регуляторної, макроекономічної та інститу ціональної політики. «Економіка зростання», яка має бути сформована в Україні найближчим часом, повинна спиратися на активне залучення малого і середнього бізнесу до подолання ресурсних дефіцитів та формування політики його розвитку в рамках загальної стратегії економічного зростання і структурних перетворень національної економіки, передбачити максимально можливе поширення позитивних те нденцій економічної динаміки на всі складові економічної системи.
