Україна як незалежна держава є суб’єктом процесів глобалізації та регіоналізації, які доповнюють один одного.
З огляду на значний і різноманітний економічний потенціал і виходячи з власних національних інтересів, Україна бере участь у роботі багатьох міжнародних регіональних організацій як член, асоційований член або спостерігач. Україна співпрацює з Європейським союзом у рамках «Східного партнерства». Участь України в міжнародних регіональних організаціях доповнює її двосторонні економічні зв’язки забезпечує інтеграцію країни до регіональної та світової економіки.
У системі координат регіонального економічної співпраці Україна виходить з особливостей власного ресурсного потенціалу та необхідності диверсифікації його орієнтації на зовнішніх ринках. Розгалужені регіональні економічні зв’язки України в Співдружності Незалежних Держав випливають з особливостей її традиційної спеціалізації в рамках колишнього Радянського Союзу, а також зацікавленості в розвитку економічних зв’язків з Російською Федерацією та іншими її членами. Водночас привертає увагу значно вищий, ніж у СНД рівень економічної інтеграції країн Євросоюзу (єдина валюта, єдина митна територія та ін.)
Нині Україна вже стала ініціативним та впливовим гравцем у різних регіональних форматах міжнародної співпраці. Так, серед найбільш впливових є такі організації та ініціативи:
— Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС);
— Організація за демократію та економічний розвиток (ГУАМ);
— Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ);
— Вишеградська четвірка (В-4);
— Процес Дунайського співробітництва (ПДС);
— Південно-Східноєвропейський процес (ППС);
— Пакт стабільності для Південно-Східної Європи (ПС ПСЄ);
— Рада держав Балтійського моря (РДБМ);
— Ініціатива з питань співпраці в Південно-Східній Європі (SECI);
— Спільнота Демократичного Вибору (СДВ);
— Чорноморський форум діалогу та партнерства;
— Формат № В 6 (Nordic Baltic6).
Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС) було започатковане в червні 1992 року підписанням Стамбульської декларації. З набуттям 1 травня 1999 року чинності Статуту ОЧЕС ця струк-тура набула статусу повноцінної міжурядової регіональної організації, до якої входять: Азербайджан, Албанія, Вірменія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія та Чорногорія (з квітня 2004 року), Туреччина та Україна. Створені та активно діють такі інституції ЧЕС: Парламентська Асамблея (ПАЧЕС), Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР), ділова рада (ДР ЧЕС) і Міжнародний центр чорноморських досліджень (МЦЧД).
Україна як одна з держав засновниць ОЧЕС розглядає мету своєї участі в організації в зміцненні економічної співпраці в Чорноморському регіоні, реалізації конкретних проектів в економічній сфері, транспорту і з метою забезпечення сталого розвитку економіки країн Причорномор’я.
ОЧЕС є найбільш представницьким розвинутим форматом регіональної співпраці в Чорноморському регіоні, участь в якому беруть усі причорноморські держави, а також низка країн суміжних регіонів Кавказу та Балкан. Наявність низки спеціалізованих механізмів ОЧЕС (ПА ОЧЕС, ЧБТР, ДР, ЧЕС) дає змогу позиціонувати ОЧЕС як ефективний інструмент розвитку підприємництва та співпраці в економічній сфері. Водночас домінування національних інтересів окремих впливових країн — членів ОЧЕС часом ускладнює процес прийняття політичних рішень у рамках ОЧЕС. Серед найбільш вагомих проектів, запропонованих до реалізації в рамках ОЧЕС є проект будівництва кільцевої автомагістралі навколо Чорного моря.
ОЧЕС є важливим інструментом зміцнення Україною статусу однієї з провідних держав Чорноморського регіону. Головування України в ОЧЕС у другій половині 2007 року дало змогу посилити вплив на визначення пріоритетів діяльності ОЧЕС та ухвалення в її форматі рішень з питань, що безпосередньо стосуються зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних інтересів нашої держави. У контексті зміцнення впливу ЄС у Чорноморському регіоні ОЧЕС може стати дієвим механізмом реалізації євроінтеграційного курсу України шляхом посилення діалогу з ЄС.
Організація за демократію та економічний розвиток — ГУАМ. ГУАМ як консультативний форум був заснований 10 жовтня 1997 року. Як об’єднання ГУАМ існує з 7 червня 2001 року з підписанням Ялтинської хартії в рамках саміту глав держав ГУАМ, у травні 2006 року. Під час Київського саміту ГУАМ глави держав підписали Статут організації. Головними цілями цієї організації є утвердження демократичних цінностей; верховенство права й поваги до прав людини; забезпечення сталого економічного розвитку країн
—членів; зміцнення міжнародної та регіональної безпеки й стабільності, а також розширення економічної й гуманітарної співпраці.
Україна є ініціатором започаткування співпраці в рамках ГУАМ, продовжує відігравати провідну роль у процесі розвитку організації. Співпраця в рамках ГУАМ є конкретним прикладом імплементації регіонального виміру її зовнішньої політики, демонстрацією її внеску в забезпечення стабільності та безпеки в Чорноморському регіоні.
У рамках ГУАМ діє Парламентська Асамблея та Ділова рада ГУАМ. Практична реалізація конкретних завдань на пріоритетних напрямах, зокрема створення зони вільної торгівлі між державами — учасницями об’єднання, співпраця в прикордонній та митній сферах тощо здійснюються в рамках багатосторонніх угод, боротьби з тероризмом, організованою злочинністю, розповсюдженням наркотиків та іншими небезпечними проявами злочинів.
Розвиток співпраці в рамках ГУАМ належить до пріоритетних напрямів регіональної політики України. Завданнями найближчої перспективи є забезпечення повноцінного функціонування зони вільної торгівлі в рамках ГУАМ, реалізація спільних інфраструктурних проектів, можливе створення миротворчого підрозділу ГУАМ.
Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ). Одна з найстаріших європейських регіональних ініціатив, започаткована в 1989 році під назвою «Квадрагонале» (Італія, Австрія, Угорщина, Югославія) з метою налагодження багатосторонньої співпраці в політичній, соціально-економічній, науковій та культурній сферах і сприяння на цій основі зміцненню стабільності й регіональної безпеки в регіоні. До складу цього угрупування нині входить уже 18 держав — Австрія, Албанія, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Чеська Республіка, Угорщина, Італія, Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Сербія, Чорногорія, Словаччина, Словенія та Україна (з травня 1996 року).
Україна бере участь в інтеграційних процесах регіональної співпраці Центральної та Південно-Східної Європи.
ЦЄІ переживає складний період, пов’язаний з браком фінансових ресурсів і небажанням великих країн
—членів ЄС (передусім Італії) продовжувати брати на себе левову частку фінансових зобов’язань Ініціативи. З січня 2007 року започатковано процес реформування ЦЄІ,метою якого є підвищення інституційної спроможності та ефективності її діяльності. Передбачаються скорочення кількості робочих груп, оптимізація напрямів роботи, пошук додаткових джерел фінансування за рахунок збільшення внеску країн
—членів ЄС, які є членами ЦЄІ. У рамках співфінансування з ЄБРР великих проектів (головним чином у сфері розбудови інфраструктури) фінансування проектів технічної співпраці та програм розвитку практичною віддачею від участі України в ЦЄІ стало отримання коштів для реалізації проектів у рамках Ініціативи на суму близько 1 млн євро.
Незважаючи на очевидне надання переваги з боку ЄС іншим європейським регіональним форматам співпраці, ЦЄІ й надалі залишатиметься важливим регіональним угрупуванням, участь у якому України сприятиме формуванню її європейської ідентичності, активізації галузевої співпраці, реалізації її прагнення наблизитися до критеріїв членства в європейських структурах, ЦЄІ й надалі буде каналом контактів для ділової та політико-регіональної співпраці між західними й центрально-східноєвропейськими державами.
Вишеградська четвірка (В-4). Формат В-4 почав діяти в 1991 році як координаційний механізм узгоджених дій, спільного просування й взаємної підтримки Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини на шляху до європейської та євроатлантичної інтеграції.
У 2000 році Україна висловила намір приєднатися до співпраці в рамках формату В-4, що об’єднує природних країн-сусідів і найближчих партнерів України в регіоні ЦентральноСхідної Європи. Метою залучення України до співпраці в рамках В-4 є набуття ідентичності з країнами Центрально-Східної Європи, які є членами ЄС і НАТО, їх допомоги щодо реалізації прагнень України набути членство в зазначених структурах, а також практичний обмін досвідом їх інтеграції в ЄС і НАТО.
Започаткований формат взаємодії «В-4+Україна» нині обмежуються лише контактами на рівні міністрів закордонних справ. Співпраця на міжвідомчому рівні (за винятком військовополітичного напряму) доволі обмежена. Дієвою є допомога з боку В-4 у стипендіальній програмі навчання українських студентів в університетах країн В-4.
Незважаючи на певний дрейф В-4 у напрямі активізації допомоги країнам Західних Балкан і залучення до формату Австрії та Словенії, В-4 є важливим політичним механізмом для подальшого просування євроінтеграційних прагнень України. Зокрема, ураховуючи відсутність у В-4 реальних фінансових та економічних важелів для просування економічних проектів, пріоритетним для України є продовження контактів у військово-політичній сфері, спрямованих на запозичення досвіду реформування сектора безпеки і ЗС відповідно до стандартів НАТО.
Процес Дунайського співробітництва (ПДС). Ініціатива щодо започаткування ПДС належала Австрії та Румунії. У травні 2002 року країнами Дунайського водного басейну (Австрія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Сербія, Чехія, Словаччина, Німеччина, Угорщина, Молдова, Румунія та Україна) з метою співпраці в сферах навігації, економічного розвитку, захисту навколишнього середовища, розвитку туризму та культурних обмінів було підписано відповідну угоду.
З огляду на необхідність забезпечення власних національних інтересів на Дунаї, Україна залучається до процесів розвитку співпраці в Придунайському регіоні в усіх форматах.
Останніми роками стає очевидно все більша підтримка ПДС з боку ЄС. Україна, яка прагне до вступу в ЄС, почала ширше залучатись до вироблення нової стратегії діяльності ПДС, який потенційно може стати провідним форматом економічної співпраці всіх придунайських країн.
Сьогодні вважається, що Пакт стабільності фактично виконав свою первинну функцію, забезпечивши збереження стабільності та створивши передумови для економічного відродження та поступової інтеграції балканських країн в ЄС.
Відповідно до ухвалених рішень Пакт стабільності буде трансформовано в нову регіональну структуру — Регіональну раду співпраці із секретаріатом у м. Сараєво, яка фактично координуватиме діяльність інших регіональних форматів співпраці.
Рада держав Балтійського моря (РДБМ). Діяльність РДБМ було започатковано на початку 90-х років з метою більшої координації регіональної співпраці країн Балтійського моря. Членами РДБМ є Фінляндія, Данія, Норвегія, Швеція, Ісландія, Латвія, Литва, Естонія, Німеччина, Польща, Росія, а також Європейська Комісія; 7 країн мають статус спостерігача: Україна (з 1999 р.), США, Великобританія, Франція, Італія, Нідерланди, Словаччина.
Метою участі України в діяльності РДБМ є забезпечення підтримки євроінтеграційних прагнень нашої держави шляхом залучення українських представників до діяльності робочих органів РДБМ, а також підтримки з боку Скандинавських країн і країн Балтії процесів подальшої демократизації українського суспільства, розбудови ділових контактів і співпраці.
Україна на постійній основі бере участь в щорічних політичних консультаціях Комітету старших посадових осіб РДБМ з країнами-спостерігачами, у роботі РГ з питань ядерної безпеки та РГ з питань протидії торгівлі людьми. Водночас потенціал від можливості участі у роботі РГ з економічних питань і транспорту, що представляє найбільший інтерес з погляду реалізації транзитного потенціалу України, використовується недостатньо.
У взаємодії України з РДБМ поряд з важливою політичною складовою й необхідністю формування серед країн
—членів РДБМ з підтримки її євроінтеграційних прагнень, більш практичну увагу слід приділити економічній і транспортній складовій, а також енергозбереженню, що сприятиме реалізації національних інтересів нашої держави, гармонізації відносин у зазначених сферах відповідно до європейських стандартів. Ініціатива з питань співробітництва в Південно-Східній Європі (SECI). Цю ініціативу було започатковано в 1996 році в Женеві з метою сприяння залученню Європейської економічної комісії ООН до зміцнення економічної співпраці в регіоні ПСЄ. Учасниками ініціативи є Албанія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Угорщина, Хорватія, Словенія, Молдова, Румунія, Туреччина. Основна діяльність Ініціативи спрямована на регіональну економічну співпрацю, сприяння торгівлі та поліпшенню транспортної інфраструктури (зокрема облаштування пунктів перетину кордонів), а також протидію організованій злочинності.
Україна бере участь (як спостерігач) у діяльності Регіонального центру SECI з протидії транскордонним злочинам (м. Бухарест). Координацію практичної участі нашої держави в Регіональному центрі здійснює МВС. Напрями діяльності — протидія й боротьба з організованою злочинністю, торгівлею людьми та розповсюдженням наркотиків, боротьба зі злочинами у фінансовій сфері.
Спільнота Демократичного Вибору (СДВ). Ця Спільнота була започаткована в грудні 2005 року як спільна ініціатива України та Грузії. Мета — відкритий та широкий діалог між країнами регіонів Чорного, Балтійського та Каспійського морів на тему демократії, стабільності та розвитку. Розвиток СДВ передбачає проведення на постійній основі зустрічей, форумів, «круглих столів», конференцій між країнами Балто-Чорноморського-Каспійського регіону, які поділяють бачення «нової Європи й демократичні цілі», щоб об’єднати зусилля з метою перетворити регіон на простір демократії, стабільності й безпеки, повністю інтегрувати його в Європу. Першими кроками, як декларує ППС, має стати зміцнення верховенства права в згаданих регіонах для забезпечення стабільного демократичного розвитку.
Чорноморський форум діалогу та партнерства об’єднує причорноморські країни. Його мета — започаткування неінституціоналізованого політичного діалогу країн Чорноморського регіону з метою зміцнення регіональної співпраці, створення сприятливих умов для економічного процвітання країн регіону. З огляду на існування кількох регіональних структур, які співпрацюють у цій сфері (зокрема ОЧЕС), діяльність у рамках ЧФДП передбачає проведення симпозіумів, семінарів, метою яких є обговорення та пошук шляхів вирішення спільних проблем, які постають перед країнами регіону.
Українські експерти час від часу беруть участь у заходах, які організовуються під егідою ЧФДП. Завдяки набуттям членства Румунії в ЄС, ЧФДП планомірно позиціонується румунською стороною як нова Чорноморська регіональна ініціатива, здатна роботи внесок у реалізацію нової стратегії ЄС щодо Чорноморського регіону (Black Sea Synergy).
Таким чином, Україна бере активну участь у міжнародних регіональних організаціях та ініціативах політично-економічного напряму, що характеризує її місце в Європейському та Євро-Азіатському просторі.
Для успішного досягнення кінцевої мети України — вступу до Європейського Союзу, необхідним є послідовне впровадження подальших заходів і дій з урахуванням еволюції Європейського регіонального розвитку.
Контрольні запитання
1. Проаналізуйте різницю між транскордонною, міжрегіональною, міжтериторіальною співпрацею.
2. Охарактеризуйте транскордонні регіони. Який з них охоплює найбільшу кількість областей України?
3. Які українські вчені та наукові установи займаються проблемами транскордонної співпраці?
4. Назвіть суб’єктивні та об’єктивні чинники транскордонної співпраці.
5. Які нормативні акти регулюють правове поле в галузі транскордонної співпраці?
6. Назвіть головні ознаки та особливості функціонування єврорегіонів.
7. Охарактеризуйте діяльність окремих єврорегіонів України.
Творчі завдання
1. Дайте порівняльну характеристику діяльності єврорегіонів України.
2. Наведіть приклади транскордонної співпраці на міжнародному, державному, регіональному та місцевому рівнях.
3. Наведіть конкретні факти участі України в міжнародних організаціях.
Навчальні завдання
1. Проаналізуйте праці Н. А. Мікули й дайте пояснення, як змінилась ефективність діяльності Карпатського єврорегіону, єврорегіонів «Буг», «Нижній Дунай», «Верхній Прут» за останні десять років.
2. Зробіть картодіаграму «Єврорегіони України».
Тестові завдання
1. Скільки областей налічує українсько-російський транскордонний регіон: а) 6; б) 9; в) 10; г) 8.
2. Транскордонна співпраця почала активно розвиватися: а) в кінці ХХ ст.; б) на початку ХХІ ст.; в) в 50-х роках ХХ ст.; г) на початку ХХ ст.
3. Закінчить твердження: «Нині в Європі відбуваються такі відмінні, але водночас пов’язані між собою процеси: а) розширення ЄС; б) звуження кордонів ЄС; в) прозорість кордонів усередині держав — членів ЄС; г) посилення митного режиму всередині країн ЄС».
4. Який єврорегіон, до складу якого входить Україна, утворився найпершим: а) Буг; б) Нижній Дунай; в) Слобожанщина; г) Карпатський.
5. До якого єврорегіону входять території п’яти країн: а) Слобожанщина; б) Чорноморського; в) Нижнього Дунаю; г) Карпатського.
6. Який регіон найбільший за кількістю країн: а) Дніпро; б) Слобожанщина; в) Ярославна; г) Чорноморський.
7. У межах якого єврорегіону розроблено програму створення міждержавного біосферного резервату, до якого входить Шацький національний природний парк України: а) «Ярославна»; б) Верхній Прут; в) Дніпро; г) Нижній Дунай.
8. В якому єврорегіоні розпочав свою діяльність українсько-російський технопарк, одним із засновників якого став Харківський національний університет імені В. Каразіна: а) «Ярославна»;
б) Карпатський; в) Донбас; г) Слобожанщина.
9. Однією з головних перешкод розвитку транскордонної співпраці в Україні є: а) відсутність фінансового забезпечення; б) погіршення соціального становища жителів; в) зменшення повноважень органів місцевого самоврядування.
10. Укажіть на відповідність між областями України та єврорегіонами, до яких вони входять:
1) Волинська;а) Слобожанщина;
2) Одеська;б) Дніпро;
3) Чернігівська;в) Буг;
4) Харківська;г) Нижній Дунай.
Термінологічний словник Єврорегіони — це форма транскордонної співпраці між територіальними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яка спрямована на координацію їх взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності відповідно до національних законодавств і норм міжнародного права, для вирішення спільних проблем в інтересах людей, які населяють його територію по обидва боки державного кордону [3].
Міжрегіональна співпраця — визначається в Статуті Асамблеї Європейських регіонів як будь-які зв’язки, установлені між регіонами, що належать до різних держав.
Міжтериторіальна співпраця — згідно з протоколом № 2 до Рамкової Конвенції (1998 р.) означає будь-яку взаємоузгоджену діяльність, спрямовану на започаткування відносин між територіальними общинами та владами двох або більше договірних сторін, крім відносин транскордонної співпраці між сусідніми органами влади інших держав угод про співробітництво [2].
Прикордонний регіон — це територія, що охоплює одну або кілька адміністративнотериторіальних одиниць однієї держави, що прилягає до державного кордону. Прикордонна зона охоплює території районів, міст, селищних рад, що прилягають до державного кордону та в яких запроваджено відповідний режим.
Транскордонна співпраця — визначається як будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або владами, що знаходяться під юрисдикцією двох або кількох договірних сторін, а також укладання з цією метою будь-яких необхідних угод чи досягнення домовленостей.
Транскордонний регіон — охоплює адміністративно-територіальні одиниці двох сусідніх держав.
Література для поглибленого вивчення
1. Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (21 травня 1980 р., м. Мадрид). — Текст українською мовою. Рада Європи. — 35 с.
2. Протокол № 2 до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, який стосується міжтериторіального співробітництва 5.05.1998, Страсбург.
3. Посібник з транскордонного співробітництва [Електронний ресурс] — www.arr.com.ua
4. Артьомов І. В. Транскордонне співробітництво в євро інтеграційній стратегії України: Монографія. — Сер. «Евроінтеграція: український вимір». — Вип. 13, 2009. — 508 с.
5. Біленький П. Ю. Мікула Н. А. Зовнішньоекономічна діяльність регіонів // Регіональна політика: методологія, методи, практика / Кол. авт.: Монографія. НАН України. Інститут регіональних досліджень / За ред. акад. НАНУ М. І. Долішного. — Львів, 2001. — С. 654—697.
6. Бабець І. Г. Інноваційна модель транскордонного співробітництва України та Польщі: Автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. екон. наук. — Тернопіль, 2006.
7. Герасимчук З. В., Лютак О. М. Регіональна політика транскордонного співробітництва: механізм формування та реалізації.
