Posibniki.com.ua Економіка Трансформаційна економіка 4. ТРАНСФОРМАЦІЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ У ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ


< Попередня  Змiст  Наступна >

4. ТРАНСФОРМАЦІЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ У ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ


У країнах, які вступили на шлях трансформації своєї економіки в ринковому напрямі, перехідний період за своїм змістом є також і процесом зміни відносин власності. А тому важливо відстежити, як впливає цей процес на економічне зростання.

При двосекторній моделі ринкової трансформації економіки, характерній для Китаю та В’єтнаму зміна відносин власності не тільки не призвела до економічної кризи, але й забезпечила найвищі і стійкі темпи економічного зростання. Головною причиною цього стало формування ринкового сектору не за рахунок згортання державного, а в окремій ніші, паралельно з останнім. Ринковий сектор виник на правах автономного анклаву поза державним сектором з державною ж власністю. Це було досягнуто шляхом надання офіційного дозволу на розвиток приватної підприємницької діяльності в різних сферах економіки, включаючи промисловість. За таких умов державний сектор не втрачав свого власника, державна власність не піддавалася поділу й перерозподілу, а приватизація почала проводитися тільки тоді, коли вже сформувався клас приватних власників-підприємців, здатних до ефективного функціонування в ринковому середовищі, і коли вони, крім усього іншого, вже нагромадили стартовий капітал для законних операцій. У таких умовах приватний сектор від самого початку змушений був освоювати новий економічний простір, поступово нарощуючи свою економічну міць і створюючи тим самим передумови для появи нового ефективного власника дер-

жавних підприємств, що почали приватизуватися на другому етапі реформ.

Головною особливістю процесу зміни відносин власності у країнах, що здійснювали трансформацію за моделлю «шокової терапії», стало тимчасове зникнення справжнього власника у виробничому секторі національної економіки.

До початку реформ держава була практично єдиним власником, вона монополізувало і функції управління підприємствами. Нею був витравлений підприємницький дух у всіх працівників підприємства. Вони ставилися в положення виконавців волі партійно-державних органів. Чиновництво в держапараті також було орієнтоване не на особисту підприємницьку ініціативу, а на неух ильне виконання директив, що надходили згори. За таких вихідних обставин і керівництво підприємств, і чиновництво мало слабку готовність і низьку адаптацію до ринкових умов господарювання. На додаток до усього на початку реформ держава заявила про свою відмову прямо керувати і контролювати діяльність підприємств у нових умовах. Вона зайняла пози цію невтручання у справи навіть державних підприємств під приводом, що останні незабаром повинні будуть приватизуватися. Склалася ситуація, коли не виявилося спадкоємця-власника у практично всіх підприємств за нових для них і об’єктивно надзвичайно складних умов перехідного періоду.

По суті, всі підприємства, оскільки практично всі вони раніше були державними, опинилися в інституціональному вакуумі, що спричинило необмежену сваволю окремих осіб з адміністрації підприємств безправ’я органів державної влади і виробничих колективів. Відчувши тимчасову безконтрольність з боку держави за діяльністю комерціалізованих державних підприємств і чекаючи на появу нового реального власника-спадкоємця, вищі посадові особи цих підприємств здійснювали переведення фінансових потоків підприємств у свої власні кишені. Усе це послабляло виробничий процес, призводило до стагнації реального сектору, утруднюючи технічні та технологічні інновації. За таких умов спад виробництва був неминучим.

Ще однією особливістю процесу зміни відносин власності у країнах, що здійснювали трансформацію за моделлю «шокової терапії», стало формування прошарку власників шляхом привласнення ними раніше створених об’єктів державної власності, тобто процес її поділу та перерозподілу, що також сприяло спаду виробництва.

Привласнення державної власності окремими суб’єктами економіки вимагає попереднього нагромадження грошового капіталу навіть в умовах проведення сертифікатної чи ваучерної, тобто безкоштовної, приватизації, тому що негайно слідом за нею починається перерозподіл нарівно поділеної частини державної власності. Тим більше й у ще більших розмірах потрібен грошовий капітал для участі у наступному етапі приватизації — грошовій приватизації, яка до того ж відбувається на тлі гострої конкурентної боротьби за привласнення найбільш ефективних і перспективних об’єктів колишньої державної власності. Інтенсивний процес нагромадження грошового капіталу в руках недержавних суб’єктів економіки називається процесом первісного нагромадження капіталу (ПНК). Специфіка цього явища також може бути чинником економічної кризи. В українській економіці нагромадження грошового капіталу недержавними суб’єктами економіки йшло з кінця 1980-х років за рахунок активізації торговельно-посередницької діяльності, яка приносила величезні прибутки в країні хронічного товарного дефіциту, фінансово-спекулятивної діяльності, що породила відповідні інститути (комерційні банки, біржі тощо). Така діяльність забезпечила швидке й у величезних масштабах особисте збагачення вузького кола осіб, які нині відомі як олігархи.

Для первісного нагромадження грошового капіталу «дійною коровою» стали не тільки заощадження населення, кошти державного бюджету, а й сам реальний сектор економіки. Через механізм перебудованої фінансової системи безповоротно всмоктувалися фінансові ресурси підприємств з метою їх подальшого комерційного «прокручування». А це ще більше погір шувало і без того важке фінансове становище підприємств, серйозно підсилюючи руйнівні процеси у виробничому секторі економіки. Інакше кажучи, до створення стартового грошового капіталу були задіяні різноманітні і добре відомі історії способи його концентрації, включаючи позазаконні методи прямого насильства. Природно, що це негативно вплинуло на характер економічної динаміки.

Спад виробництва ще більше посилювався тим, що приватизація, яка пройшла під знаком поділу власності обмеженим колом політичної еліти і кримінальних структур, не завжди приводила до появи нових власників, що були б ефективними суб’єктами ринкової економіки. Часто нові власники демонстрували націленість на ос обисте збагачення за рахунок привласнення фінансових потоків своїх підприємств. Крім того, організаційний процес переміщення прав власності, що вимагає визначеного часу, ви-

ключає поєднання його з розширенням виробництва, тому що колишній власник перестає здійснювати капіталовкладення, а новий, який ще не повністю вступив у свої права, теж не починає процесу інвестування.

Однак поступово, у міру нагромадження окремими суб’єктами економіки достатніх грошових ресурсів, у них з’являється можливість оволодіти об’єктами реального (виробничого) сектору національної економіки, перспективними не тільки з погляду внутрішнього, а й зовнішнього ринку, оскільки національна економіка інтегрується у світовий ринок. Таке перетворення грошового капіталу на реальний (виробничий) призведе у перспективі до економічного піднесення. Але в період між перетворенням грошового капіталу у виробничий існує часовий інтервал, що і характеризується економічною кризою.

Глибина і тривалість трансформаційного спаду у всіх країнах була різною. Але тут важливо те, що будь-якій перехідній економіці внутрішньо притаманна політична, правова, соціальна, психологічна й інша нестабільність. А це стримує інвестиційну активність класу власників, який тільки-но народжується.

Отже, доходимо висновку, що у перехідній економіці існує безліч чинників, які істотно обмежують негайне відновлення процесу економічного зростання. Більше того, виникає прямо протилежне явище — економічна криза, іменована трансформаційним спадом. Вона може бути різної тривалості і руйнівності, що здебільшого визначається конкретно-історичними умовами тієї чи іншої країни. Пе рехід від спаду до економічного зростання відбувається поступово у міру нагромадження і трансформації грошового капіталу в реальний виробничий капітал. Із завершенням перехідного періоду і становленням ринкової економіки (критерієм завершення є оволодіння власниками грошового капіталу реальним сектором економіки) вступає у свої права циклічна форма руху макровідтворення як загал ьна, у рамках якої криза стає циклоутворювальною фазою. Інакше кажучи, періодично повторювана економічна криза — явище ринкової економіки. Його причина — накопичення в межах циклу суперечностей екстенсивного й інтенсивного типів економічного зростання, що долається шляхом масового впровадження техніки і технології нового етапу науково-технічного прогресу. Так, відбувається підвищен ня ефективності національної економіки та зростання ВВП у розрахунку на одну особу.

З викладеного можна зробити висновок про причини, які породжують спад в економіці перехідного періоду. Найочевидніші з

них — тимчасове зникнення справжнього власника в реальному секторі економіки і процес поділу й перерозподілу державної власності, які зумовлені різкою зміною відносин власності, неминучою у процесі проведення перетворень за моделлю «шокової терапії».


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
ВИСНОВКИ
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ, ЇХ ВПЛИВ НА ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ
2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ПРОБЛЕМИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
3. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)