Видатний економіст першої половини ХХ ст. Йозеф Шумпетер загальновідомий, насамперед, своїм оригінальним баченням внутрішніх рушійних сил економічного розвитку, суспільного прогресу, пов’язаних, на його думку, із позитивним твор-чим руйнуванням, інноваційною спрямованістю підприємницької діяльності. Водночас дослідники його концептуальних підходів до проблем аналізу механізмів порушення та відновлення системної рівноваги у капіталістичному суспільстві звертають набагато менш е уваги на погляди вченого стосовно принципів, характеру, закономірностей взаємодії різних соціальних груп, класів у процесі економічної діяльності. Однак за умов трансформаційних змін, що відбуваються сьогодні у світі, зокрема у нашій країні, такі проблеми посідають чільне місце не тільки у царині теоретичних досліджень, а й мають неабияке значення для практики свідомого формування суспільством нової системи соціально-економічних відносин, застереження багатьох суперечностей, які можуть виникнути у ході таких змін.
Найбільш повно та всебічно концептуальні проблеми соціальної стратифікації Й. А. Шумпетер розглядає у таких працях, як «Капіталізм, соціалізм і демократія» (1942 р.) та «Історія економічного аналізу» (остання не була завершена та поба чила світ вже по смерті автора). Свої погляди на вищезгадану проблему вчений викладає на основі критичного аналізу концепції класової структури суспільства, розробленої К. Марксом. (Насамперед, це можна побачити у праці Й. Шумпетера «Капіталізм, соціалізм і демократія». Частина 1. Марксистська доктрина. Розділ 2. Маркс — соціолог).
Пізнання будь-яких форм соціального життя, згідно з поглядами Шумпетера, повинно включати їх анал із у певному історичному часі та у взаємодії з іншими соціальними формами, оскільки різні їх види мають різний життєвий (історичний) цикл, який не завжди збігається із розвитком нових економічних форм і відносин, отже може призводити до наслідків далеких від очіку-ваних.
Подібна багатосуттєвість різних сторін єдиної со ціально-економічної системи суспільства, що випливає з незбігу у часі життєвих циклів окремих її складових, породжує, як вважає вчений, і багатосуттєвість природи поняття клас. Він застерігає: визначаючи суть такого поняття слід бути обережним, оскільки один і той самий термін може характеризувати різні явища, які з точки зору строгої логіки не мають між собою нічого спі льного.
Сам Й. Шумпетер розрізняв суспільний клас, як: 1) реальне явище, повнокровну реальність, що існує «незалежно від діяльності дослідників»; 2) як живий організм, істоту, що думає, має відчуття та діє (тобто цілісне, динамічне утворення); 3) як категорію, «зобов’язану своїм існуванням класифікаторській діяльності дослідників». До речі, останню вчений вважає блідою а бстракцією класу як реального явища.
92Важливими принципами підходу до визначення суті, функцій та особливостей розвитку класової структури суспільства вчений вважав:
— визнання факту існування в нормальні часи співпраці між основними класами;
— відкидання спрощеного підходу у дослідженні змісту та характеру відносин між основними суб’єктами господарювання, класової структури суспільства. М. Вебер, наприклад, (на відміну від К. Маркса, який виділяв два основні класи суспільства) розрізняє в Європі вже на початку ХХ ст. чотири соціальні класи: клас робітників; клас дрібної буржуазії; клас інтелігенції та спеціалі- стів, які не мають влас ності; класи привілейовані, завдяки наявності власності та знань;
— використання у процесі дослідження суті та змісту поняття клас широкого кола критеріїв, що визначають його сутність, не обмежуючись одним, навіть достатньо глибоким і базовим критерієм. Такий підхід стає особливо актуальним в умовах динамічного розвитку як внутрішньої структури усіх елементів продуктивних сил і соціально-економічних відносин, так і їх інституціональної структури у ХХ сто літті;
— формування уявлення про класи з позицій існування реальної тенденції до класової мобільності, можливості переходів суб’єктів господарювання з одного соціального стану до іншого, що, до речі, є одним із потужних елементів системи мотивації до праці у постіндустріальному суспільстві.
Цікаві підходи щодо аналізу та розв’язання цієї проблеми можна зустріти в одного із сучасних дослідників законо мірностей розвитку постіндустріального суспільства В. Іноземцева.
Зокрема, розглядаючи закономірності переходу від одного типу суспільства до іншого в рамках економічної епохи, учений доходить висновку, що будь-яка соціальна трансформація характеризувалася тим, що основні класи попереднього суспільства «втрачали свою ключову роль і швидко сходили до статусу малозначущої соціальної групи». Водночас, на дум ку цитованого автора, незалежно від того, наскільки значущим виявлявся прошарок, що поділяв два основні класи суспільства, саме він породжував ті соціальні групи, що визначали головні сторони суспільного протистояння у наступну історичну епоху. У буржуазному суспільстві, зазначає В. Іноземцев, існують значні соціальні прошарки, які не належать ні до буржуазії, ні до про летаріату, однак зростання їх кількість протягом одного лише останнього століття «уявляє собою один із найдинамічніших соціальних процесів».
Слід зазначити, що аргументи, якими користувався Й. А. Шумпетер, аналізуючи тенденції розвитку класової структури капіталістичного суспільства, практично підтверджені у реальному економічному житті розвинутих країн, особливо у другій половині ХХ ст. Саме цього часу сер едній клас почав відігравати значну роль у визначенні цілей розвитку та механізмів прийняття рішень щодо критеріїв, інструментів забезпечення цього розвитку; склалася система трипартизму, соціального партнерства; сформування та почали функціонувати у різноманітних реальних варіантах концепції та моделі держави добробуту, соціального ринкового господарства тощо.
Цілий ряд дослідників, таких як К. Р. Міллс, Д. Белл, Ф. Махлу п, О. Тоффлер, А. Горц, А. Турен, доходять висновку, що сучасна нова соціальна еліта уявляється вже елітою не багатства, а статусу (хоча ці чинники, безперечно, визначають та доповнюють одне одного), оскільки за умов стрімкого розвитку потреби економіки в інтелектуальних технологіях зростає роль класу носіїв знань, працівників інтелектуальної праці, технокра тичного класу, класу професіоналів — власників інтелектуального капіталу. Водночас відбувається швидка диференціація класу робітників: частина найманих працівників, — некваліфікованих або низької кваліфікації — переходить у страту, яку деякі дослідники (наприклад, А. Горц) називають некласом не-робітників, або неопролетаріатом. Такий клас складається з людей, які або стали хронічно безробітними, або з тих, чиї інтелектуальні здібнос ті виявилися знеціненими сучасною технічною організацією праці. Інша ж частина — робітники з високою та надвисокою кваліфікацією тяжіють, за своїм матеріальним становищем та суб’єктивною психологічною уявою, до середнього класу.
Отже, на думку дослідників, колишній пролетаріат фактично зник з історичної арени і як достатньо однорідний пригнічений прошарок із притаманною йому самосвідомістю, і як клас людей, зайнятих у пе редовому для свого часу індустріальному виробництві. До того ж у постіндустріальному суспільстві «інтереси підприємців і робітників усе частіше зіштовхуються не в матеріальній площині, а з приводу свободи персоналу у прийнятті рішень та міри його автономності, що серйозно відрізняє сучасних трудящих від пролетарів».
Одним із перших серед дослідників соціальни х відносин у капіталістичному суспільстві Й. А. Шумпетер запропонував у визначенні сутності класу як явища, складного інституту соціально-економічних відносин, три, на його думку, визначальні критерії, що дозволяють
93виокремлювати певну соціальну групу, говорити про неї, як про цілісне утворення, клас. Це: схожість умов життя, схожість соціального становища, самоусвідомлення.
Саме схожість умов життя та соціального становища створили схожість життєвих філософій та цінністних суджень відносно соціальних явищ. На цій підставі клас визначається як маси індивідів, що об’єдналися навколо групового стандарту та формують певну психологі чну єдність, суспільний клас.
Вибір якогось одного критерію, наприклад отримання доходів від продажу своїх послуг (особистих зусиль), приводить, на думку Шумпетера, до поєднання соціальних типів, які мають між собою мало спільного й навряд чи відчуватимуть та діятимуть в унісон. До речі, деякі дослідники і в наш час вико ристовують якийсь один критерій у визначенні середнього класу, вважаючи, наприклад, що усіх, у кого є мобільний телефон, можна сміливо зараховувати до «середнього» прошарку, оскільки користування такою послугою передбачає наявність у людини «зайвих» грошей на її експлуатацію.
Згідно з позицією Й. Шумпетера, за жодних обставин названі суб’єкти економічної діяльності не мо жуть належати до одного суспільного красу як повнокровної реальності. Водночас схожість умов життя, соціального становища, схожість життєвих філософій та ціннісних суджень щодо соціальних явищ може об’єднувати фермерів, ремісників, промисловців, банкірів, торговців тощо в єдиний клас ділових людей.
Наведені міркування щодо критеріїв визначення самого поняття клас дозволяють глибше розібратися у тенде нціях тих соціальних змін у структурі сучасного суспільства, які відбуваються під впливом НТР, інформаційної революції, у поглядах та підходах сучасних науковців до аналізу сутності і перспектив таких тенденцій.
Так, наприклад, згадуваний уже В. Іноземцев будує свою концепцію соціальної стратифікації постіндустріального суспільства виходячи із твердження про зникнення традиційних класів і, відповідно, традиційної с истеми суперечностей у суспільстві у зв’язку із появою нових класів:
1) вищого, базу якого складають люди, що походять, як правило, з освічених та забезпечених сімей, самі чудово навчені, здатні до творчого мислення та неординарних рішень, сповідують постматеріалістичні цінності та зайняті у високотехнологічних галузях господарства. Вони є власниками або вільно розпоря джаються необхідними їм умовами виробництва;
2) нижчого класу нового суспільства, який рекрутує представників робітничих професій або некваліфікованих іммігрантів, що не мають гарної освіти (вона не входить до розряду значущих для них цінностей). Головним мотивом їх економічної діяльності є матеріальні цінності, вони в основному зайняті у масовому виробництві, сфері послуг або тимчасово безро бітні.
Насамперед виникає питання: що є підґрунтям формування вищого класу? Якщо звернутися до принципів та інструментів аргументації вченого — це праця нового змісту й характеру, але саме праця як найбільш рідкісний та обмежений ресурс: «нематеріалістично мотивовані представники вищого класу, — зазначає В. Іноземцев, — створюючи унікальні та не відтворювальні продукти, отримують у своє розпорядження бі льшу частку національного надбання, ніж власники фінансового та промислового капіталу в індустріальному суспільстві».
Конструктивнішою у розв’язанні цих питань є позиція російського вченого Б. Кагарлицького, який вважає, що у постіндустріальному суспільстві зберігається більш широка структура соціальної стратифікації та зростає роль саме середнього класу, оскільки однією з ключових ознак його у сучасному су спільстві є доступ до високих технологій не тільки виробників програм та адміністраторів комп’ютерних мереж, а й мільйонів користувачів. Новий середній клас, на думку науковця, це співтовариство людей, які увійшли в «інформаційну епоху», отримавши доступ до інформаційних технологій та можливість повною мірою користуватися їх плодами, внаслідок чого вони радикально змін или спосіб життя та методи своєї роботи. Головним стимулом діяльності представників такого нового класу стає «просування по службі та відповідність вимогам організації».
Отже, саме люди праці, які, згідно з поглядами Й. Шумпетера, формують клас ділових людей, праця яких у найрізноманітніших її формах, має складний і творчий характер, є й залишаться тим класом, який мож на назвати середнім і домінуючим у постінду-стріальному суспільстві.
Звичайно, на підставі лише однієї ознаки, навіть такої, як складна, творча праця, визначити особливий характер поведінки певної маси суб’єктів економічної діяльності, який робить їх класом, до того ж середнім, неможливо. У країнах із постіндустріальною господарською системою до основних ознак, що окреслюють середній клас як соціальний інститу т сучасного суспільства, можна також віднести:
94— рівень матеріального добробуту та стандарти споживання (тип споживання визнається більшістю дослідників класичною ознакою, що визначає приналежність до середнього класу);
— рівень освіти і кваліфікації та професійно-кваліфікаційний статус; характерною рисою середнього класу у розвинутих країнах є те, що більшість його представників, від найнижчого щабля до найвищого, незалежно від галузі народного господарства, це кваліфіковані та висококваліфіковані працівники;
— специфіку системи мотивів до праці, в якій дедалі більше домінують не тільки економічні, а й позаекономічні, соціальні чинники;
— особливості професійної етики;
— спосіб і стиль життя;
— місце у системі власності (як власника певного обсягу нерухомого та значного за вартістю і статусом рухомого майна, так і суб’єкта соціального партнерства).
Доцільно буде також виокремити такі ознаки: ? самоідентифікація на основі визначення цінністної та групової ідентичності; ? динамізм, здатність до самоорганізації та політичної діяльності; ? значний рівень впливу, на тлі інших соціальних гр уп, на прийняття владними структурами усіх рівнів рішень у галузі економіки та соціальної політики.
Визначальною ознакою середнього класу є також ареал, або поле його поширення у соціально-економічному середовищі тієї чи іншої держави, тобто чисельність, яка окреслює соціальні можливості його впливу. Середній клас у сформованому сучасному суспільстві має бу ти домінуючим, тобто найчисленнішим, найбільш динамічним і прогресивним.
Середній клас з його специфічним розумінням мотивації до праці, рівнем платоспроможного попиту, орієнтацією на економічну свободу, насамперед індивідуальну, отже прихильністю до принципів демократії, врешті-решт масовістю явища, виступає у ринковій економіці тим середовищем, яке забезпечує ефективне функціонування, використання та реалізацію економічних і соціальних закон ів, формування, адекватних вимогам останніх, цілей та інструментів розвитку господарства, є генеруючим джерелом і базою соціального капіталу.
На підтримку такого погляду на природу та роль середнього класу у розвитку постіндустріального суспільства можна навести думку нобелівського лауреата Джозефа Стігліца, який вважає, що не Рокфеллери та Біли Гейтси нашого світу є найбіл ьш активними прихильниками принципу рівних можливостей та шанувальниками закону (включаючи закон про конкуренцію). Історично саме середній клас має внутрішній стрижень чесності та рівності, граючи, таким чином, головну роль у створенні правової держави.
Окреслені основні ознаки, принципи та критерії визначення приналежності того чи іншого суб’єкта господарювання, певної соціальної групи до середнього класу свідча ть не лише про специфіку чинників, що визначають базу, поле та соціальне призначення його функціонування, а й про доступність процесу формування такого інституту в умовах системної трансформації суспільства.
На початку 60-х рр. ХХ ст. Ж.-П. Сартр висловив цікаву думку, згідно з якою відносини між членами суспільства виявляються в осно вному як серійні зв’язки і лише у революційні періоди розвитку цього суспільства соціальні агенти звільняються з лабет соціальних зв’язків такого типу. Екстраполяція такого підходу на проблеми трансформації соціальної стратифікації у нашому суспільстві, що перебуває у перехідному стані до якісно нової метасистеми, дозволяє зробити декілька принципових, з погляду на умови та механізми формування середнього класу в Укр аїні, висновків.
По-перше, потреба у широкому середньому класі як економічному, матеріальному та політичному критерії справжніх переваг системної трансформації, соціальної бази економічної та політичної свободи, наріжному інституті громадянського суспільства, індикаторі рівня ефективності системи мотивів і стимулів до праці, що застосовується, дуже висока і, як мінім ум, у середньостроковому періоді, буде підвищуватися.
По-друге, суб’єкти господарювання, агенти соціальних зв’язків нині перебувають у нашій країні, як власне і в інших посткомуністичних країнах, у даний час у наймобільнішому, рухливому стані та намагаються розкрити максимум своїх здібностей для виживання та забезпечення стійкого становища в економічній сфері, у суспільстві. Такий стан, що дос ить легко піддається зовнішньому впливу, широка, на певний період, свобода від лабет стійких серійних соціальних зв’язків створюють сприятливі умови для свідомого та ефективного впливу на процеси формування середнього класу, як основної стабілізуючої сили суспіль-ства, соціальної бази економічного зростання та розвитку, виходячи зі стратегічних цілей та завдань постперехі дного розвитку. Отже, колосально зростає відповідальність політичних і владних структур за якість моделі соціальної стратифікації, що формується у перехідному суспільстві, її структури, функціональної мотивації.
95По-третє, формування середнього класу в Україні повинно відбуватися за класичними принципами, критеріями та ознаками, оскільки економічний розвиток здійснюється сьогодні на основі реалізації переваг індустріального суспільства, а соціальне розшарування — виключно за матеріальними ознаками (постматеріальні цінності фактично не являють інтересу для більшості громадян, окремих соціальних груп).
Водночас слід ураховувати специфіку ситуації, тобто як осо бливості виявлення сутності та ознак середнього класу в умовах його зародження, так і перспективні функції та завдання середнього класу, що випливають зі стратегічних цілей трансформації.
Насамперед така специфіка виявляється у фактичній ліквідації широкої соціальної групи, яку за сукупністю ознак умовно можна було б назвати середнім класом соціалістичного суспільства, внаслідок масового зуб ожіння значної частини його представників, втрати ними свого соціального статусу та становища, частково й кваліфікації тощо.
До того ж, домінантною ознакою, за якою значна кількість сучасних українських дослідників відносить певних суб’єктів економічної діяльності до нового середнього класу, вважається лише рівень їх доходів, що, як вже зазначалося, дуже часто об’єд нує не об’єднуване, приводить до підміни суті поняття середній клас, спотворює уявлення про його роль та функції у реалізації стратегічних цілей розвитку економіки та суспільства і виступає фактично, за висловом Шумпетера, блідою абстракцією реального класу як явища.
За цих умов продуктивною та перспективною можна вважати позицію тих дослідників, які пропонують розрізняти ідеальний середній клас (за Й. А. Шумпете ром його можна визначити як реальне явище, повнокровну реальність, що існує незалежно від діяльності дослідників) та протосередній клас (за висловом Шумпетера — живий організм, динамічне утворення), який перебуває у процесі та муках свого народження, формування необхідних ідентифікаційних ознак.
Деякі вчені розуміють під ідеальним середні м класом таке соціальне утворення, в якому уся сукупність необхідних ідентифікаційних ознак присутня у максимально концентрованому вигляді, а під протосереднім класом — широкий соціальний прошарок, який включає групи, що відповідають одній або кільком домінантним ознакам.
Зрозуміло, що умови для існування ідеального середнього класу в Україні практично відсутні, та й не можуть бути сформова ні за історично короткий період. Однак це не означає необхідності спрощеного підходу до розуміння суті та функцій середнього класу, можливості, в інтересах окреслення досягнень економіки, підміни принципів певної соціальної та психологічної єдності, схожості життєвих філософій та цінністних суджень відносно соціальних явищ, єдиного групового стандарту, однією матеріальною ознакою — доходу.
До того ж добробут у багать ох агентів соціально-економічних відносин базується сьогодні на участі у тіньовій економіці, перекосах у мотиваційній системі, системі оплати праці, відбиває стан тимчасової непотрібності фахівців багатьох спеціальностей в умовах незавершеної структурної переорієнтації народного господарства тощо, що не сумісно із сутнісними характеристиками середнього класу як інституту сучасних соціально-економічних відносин. Нет рудовий, напівкримінальний характер добробуту значної кількості суб’єктів господарювання, яких сьогодні намагаються віднести до середнього класу в Україні, протилежний за походженням джерелам доходів переважної більшості представників середнього класу у розвинутих країнах із прозорою ринковою економікою. Тому він не може бути базовою основою формування матеріального добробуту справжнього середнього класу, який має стати не ті льки чисельнішою соціальною групою, що займає середні (між верхнім та нижчим класами) позиції, а й виступає як соціальний стабілізатор суспільства та джерела відтворення кваліфікованої робочої сили, забезпечує гармонізацію інтересів особи, держави та суспільства.
Водночас ідея протосереднього класу базується на необхідності поступового, свідомого та цілеспрямованого формування і концентрації відсутніх домінантних ідент ифікаційних ознак, притаманних середньому класу у розвинутих країнах, оскільки поза цим процесом неможливо забезпечити появу його об’єднувальних і мотиваційних функцій. Такий підхід орієнтує державу на використання вже існуючих можливостей для формування сукупності названих вище ознак середнього класу, незважаючи на тимчасові труднощі, пов’язані із неможливістю забезпечення певних групових стандартів споживання та матеріального добро буту, які за цих умов можуть, а можливо, навіть і не повинні виступати у ролі домінантних і домінуючих.
По-четверте, оскільки у процесі поглиблення трансформації суспільства відбувається зростання рівня сформованості та цілісності нової метасистеми, стабілізації певного господарського порядку, система соціальних зв’язків та структур, що народжується, поступово стає більш консерват ивною та менш рухливою. На цьому тлі безсистемне, хаотичне, за відсутності сформованого концептуального підходу, становлення середнього класу в Україні, зміщення державою акцентів щодо ролі тих чи інших елементів у соціальній структурі нового суспільства веде до спотворення ознак даного класу, консервації цих ознак у
96такому спотвореному стані і, врешті-решт, до провалів у формуванні мотиваційної системи трансформаційного та посттрансформаційного розвитку, соціальної бази економічної системи, що формується, появи нових, у тому разі й антагоністичних суперчностей у суспільстві. Негативні риси, які формуються сьогодні у «нового» середнього класу, завтра можуть стати причиною нових, або додаткових конфліктів як у ст руктурі самого середнього класу, так і в суспільстві загалом, що негативно позначиться на виконанні ним ролі об’єднувального, динамічного ядра соціальної та політичної структури суспільства, мотиваційної моделі поведінки більшості суб’єктів господарювання.
Водночас, розуміння суті, функцій та закономірностей впливу соціальної системи, соціальної стратифікації, що формуються у суспільстві, на потреби та ме ханізми економічного зростання дозволить забезпечити становлення найбільш ефективної та оптимальної системи мотивації до праці більшості суб’єктів економічної діяльності, гармонізувати систему інтересів, отже буде сприяти стабільному та динамічному розвиткові нової метасистеми.
