Posibniki.com.uaПолітологіяЄвропейська інтеграційна політика - Чужикова В. І.3.1.5. Трансформація регіональних пріоритетів у Євросоюзі (2007-2013 рр.)


< Попередня  Змiст  Наступна >

3.1.5. Трансформація регіональних пріоритетів у Євросоюзі (2007-2013 рр.)


 

Незважаючи на суттєві успіхи регіональної політики минулих років, не всі європейці сприймали її як еталон для подальшого наслідування, адже низькі в цілому темпи економічного зростання змусили ЄС поіншому поставитися до «обнадійливих результатів». Критичність в оцінці своєї діяльності призвела до формування нових підходів до реалізації ідеї регіональної гармонізації, яка чітко вписувалася в неоліберальну економічну модель, адекватно сприймати яку бажає далеко не все європейське суспільство. Основними факторами, що вплинули на перехід до модернізації регіональної політики (відтоді вона називалася «політикою регіонального та локального розвитку»), були:

 

  • стрімке скорочення асигнувань на сільське господарство, його дотації та субсидії, які в сумі фактично дорівнювали його питомій вазі у структурі ВВП Євросоюзу;

 

  • низький технологічний рівень розвитку периферійних регіонів ЄС, які дуже повільно змінювали свою структуру господарства, а відтак їх дотаційність набула хронічного характеру;

 

  • «бунт» багатих регіонів проти бідних (депутати Європарламенту з деяких розвинутих територій ставили хоча й риторичне, але в цілому небезпечне для ЄС запитання про те, чи може, приміром, Італія «не вся» входити до інтеграційного угруповання);

 

  • необхідність координації єдиної транспортної, комунікаційної та інших політик, яка стосується як регіонів, так і ЄС у цілому;

 

  • надзвичайно високий рівень безробіття в деяких краях ЄС (Іспанія, Польща, Словаччина, Румунія, Франція, східні землі Німеччини тощо), розвиток «споживацьких» настроїв серед нових членів Євросоюзу;

 

  • масштабне розширення ЄС та значні витрати з його консолідованого бюджету, пов’язані з довступним та післявступним періодами адаптації;

  • небажання країнлідерів проводити політику «утримання» нових членів*.

 

Основними подіями, що вплинули на зміни в регіональній політиці ЄС, були:

 

  • ухвалення Європейською Радою (2005 р.) пропозиції щодо компромісного бюджету на 2007—2013 роки, в якому на політику згуртування виділялося 347,410 млрд євро*;

 

  • укладання бюджетної угоди на 2007—2013 рр. (травень 2006 р.) між Європейською Радою, Європарламентом та Єврокомісією (вона включала також правила регулювання діяльності структурних фондів, які набули чинності 1 серпня 2006 р.);

 

  • ухвалення Радою ЄС «Спільної стратегічної директиви щодо згуртування» (жовтень 2006 р.), яка чітко визначила принципи та пріоритети політики зближення.

 

Що ж змінюється в ЄС? Насамперед це стосується цілей та фінансових інструментів Євросоюзу, які відтепер визначаються виключно структурними фондами та Фондом згуртування. Наведена нижче табл. 3.1.3 дає системне уявлення про фундаментальні зміни в ЄС.

ЗМІНА ПРІОРИТЕТІВ ТА ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ  У ПОЛІТИЦІ ЗГУРТУВАННЯ ЄВРОСОЮЗУ


ЗМІНА ПРІОРИТЕТІВ ТА ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ  У ПОЛІТИЦІ ЗГУРТУВАННЯ ЄВРОСОЮЗУ

 

Як випливає з рішення Європейської Ради (2005), відповідної угоди між Радою, Парламентом і Комісією ЄС (17 травня 2006 р.) та схваленою Радою ЄС (6 жовтня 2006 р.) «Спільної стратегічної директиви щодо згуртування» (Commutity strategic guidelines on cohesion), підходи до реалізації регіональної політики ЄС принципово змінюються. Основною метою ЄС на 2007—2013 роки стає конверенція (зближення) регіонів , яка поступово починає домінувати в Євросоюзі. Фінансовими інструментами при цьому виступають: Європейський фонд регіонального розвитку, Європейський соціальний фонд , Фонд згуртування. Слід зауважити, що раніше їх було шість. Тобто цілі політики стають конкретнішими, а доволі великі кошти концентруються лише у трьох фондах, які частково перебирають на себе основні функції. Підхід щодо визначення депресивності також зберігається лише частково. Як відомо, у 2000—2006 р . депресивними вважалися регіони з показником 75 % і нижче ВВП на душу населення від середнього по ЄС15 (ЄС=100 %). Упродовж 2007— 2013 років така індикація зберігатиметься і не буде перераховуватися щоразу, коли відбуватиметься розширення Євросоюзу (наприклад, ЄС25; ЄС 27). Фонд згуртування , діяльність якого відтепер поширюється на всю спільноту, а не тільки на країниаутсайдери, використовуватиме також індикатор валового національного доходу (GNI) з «критичною межею» у 90 % од середнього по ЄС15 (а не по ЄС25)*. Такий підхід, найшвидше, можна вважати компромісним, адже коли б зазначений індикатор було зіставлено з усім ЄС (тобто 27ма країнами що входять до його складу), то користувачами «допомоги» були б також ті регіони рівня NUTSІІ, що належать до розряду дерпесивних, хоча розташовані в державах—лідерах ЄС (Франція, Об’єднане Королівство, Німеччина, Італія тощо). Унаслідок численних узгоджень і розрахунків Євросоюз отримав чотири групи реципієнтів:

 

  • • регіони, що потребують підтримки з метою «конвергенція»**, зокрема:

 

а) «нові» члени ЄС: Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словенія (вся територія), Чехія*** (7 регіонів), Угорщина*** (6 регіонів), Словаччина*** (3 регіони);

 

б) «старі» члени ЄС: Німеччина (BrandenburgNordost, MecklenburgVorpommern, Chemnitz, Dresden, Dessau, Magdeburg, Thüringen); Греція (Anatoliki Makedonia, Thraki, Thessalia, Ipeiros, Ionia Nisia, Dytiki Ellada, Peloponnisos, Voreio Aigaio, Kriti); Іспанія (Galicia, Castillala Mancha, Extremadura, Andalucia); Франція (Guadeloupe, Martinique, Guyane, Reunion); Італія (Campania, Puglia, Calabria, Sicilia); Португалія (Norte, Centro, Alentejo, Regiao Autónoma dos Acores); Об’єднане Королівство (Cornwall and Isles of Scilly, West Wales and the Valleys);

 

  • регіони конвергенції, що потребують системи транзитивної підтримки (перебувають у її завершальній фазі): Бельгія (Province du Hainaut); Німеччина (BrandenburgSüdwest, Lüneburg, Leipzig, Halle); Греція (Krntriki Makedonia, Dutiki Makedonia, Attiki); Іспанія (Princspado de Asturias, Region de Murcia, Ciаdad Autónoma de Ceuta, Ciadad Autónoma de Melilla); Італія (Basilicata); Австрія (Burgenland); Португалія (Algarve); Об’єднане Королівство (Highlands and Islands);

 

  • держави, що потребують фінансування з боку Фонду згуртування (це всі дванадцять нових членів плюс Греція та Португалія);

 

  • держави, що потребують транзитивної підтримки з боку Фонду згуртування (Іспанія).

 

Отже, діяльність структурних фондів ЄС, до яких одтепер слід відносити також Фонд Згуртування, диференціюється і чітко ідентифікується за рівнями застосування: державним та NUTSІІ. З числа депресивних територій випала Ірландія, на розвиток якої в останні п’ятнадцять років виділялися значні кошти. Також можна вважати, що в ході ухвалення нової стратегії розвитку ЄС було досягнуто пан’європейського компромісу щодо згуртування депресивних країв старих і нових членів ЄС.

 

Конче важливим є також мета 2 «Регіональна конкурентоспроможність і зайнятість», яка фактично об’єднала дві попередні мети 2000—2006 років. Більша частина коштів за цим напрямом одтепер стане доступною для двох основних груп країн і їх регіонів: тих що перебувають на стадії початку реформ, але входять до складу старих учасників ЄС (Ірландія, Греція, Іспанія, Італія, Португалія, Фінляндія, Великобританія, а також, як виняток, по одному регіону Угорщини та Кіпру, передові території яких мають порівнянні показники), та 16 країн з регіонами що потребують підвищення рівня конкурентоспроможності через фінансування заходів з оптимізації структури зайнятості в них (визначальними при цьому є такі індикатори: рівень зайнятості, рівень безробіття, питома вага зайнятих у сільському господарстві, тобто галузі, що є дотаційними в ЄС, тощо).

 

Досить важливою є також мета «Європейська територіальна кооперація», яка відтепер перебрала на себе основні функції минулих європейських ініціатив «Інтеррег ІІІ», «Урбан ІІ», «Лідер+». На відміну від попередніх цілей реципієнтами запланованих коштів виступатимуть усі країни ЄС.

 

Зрозуміло, що розширений ЄС має в своїй основі чимало проблем розподілу коштів між «старими» та «новими» його членами. Тим не менше, в основні його, на наш погляд, більше конвергентних інтересів усієї співдружності, ніж «національного егоїзму» найбільш розвинутих держав (табл. 3.1.4).

 

Як випливає з вищенаведеної таблиці , безсумнівним пріоритетом ЄС є курс на конвергенцію регіонів ЄС, на яку за трьома його напрямами передбачено виділити впродовж семи років 282,855 млрд євро, що становить 81,4 % усіх передбачених на структурні операції коштів. Значно поступається, якщо судити з пріоритетності, мета 2, відсоток якої становитиме лише 15,8 % усіх фінансувань.

 

У численних європейських документах доволі часто відзначається, що кошти ЄС розподіляються відповідно до чисельності населення, реального стану економіки, площі та наявних на певній території соціальних проблем. Незважаючи на всю дискутивність положень того, що в розподілі фінансових ресурсів ЄС слід ураховувати також інтереси країнлідерів, які не бажають постійно виступати фінансовими донорами, рішення Європарламенту, Єврокомісії та Ради ЄС усе ж було на користь «нових» держав. Так, наприклад, Польща отримала майже п’яту частину бюджету фондів ЄС, а Чехія трохи більше, ніж уся Німеччина. Зроблений нами сумарний підрахунок питомої ваги коштів доволі яскраво засвідчує, що на постсоціалістичні держави Європи припадає 50,8 % загальної суми асигнувань, тоді як на четвірку найбільших держав ЄС — Німеччини, Франції, Великої Британії, Італії — лише 23 %. Доволі цікавим є порівняння, що його використовують у своїх дослідженнях іспанські економісти A. Faina, J. LopezRodrigues (2004). Вони виділили так званий європейський «економічний пентагон », що обмежується Лондоном, Парижем, Міланом, Мюнхеном і Гамбургом, у межах якого виробляється близько 50 % загального ВВП ЄС, тоді коли площа його дорівнює лише 20 % території інтеграційного угруповання*. Саме він, як показує наведена вище таблиця, отримуватиме найменше фінансування.

РОЗПОДІЛ КОШТІВ ЗА ЦІЛЯМИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ  СЕРЕД ЧЛЕНІВ ЄС НА 2007—2013 рр. (поточні ціни, млн євро)

РОЗПОДІЛ КОШТІВ ЗА ЦІЛЯМИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ  СЕРЕД ЧЛЕНІВ ЄС НА 2007—2013 рр. (поточні ціни, млн євро)

 


Принципових змін зазнали також стратегічні підходи та програмування розвитку регіонів. Так, якщо у 2000—2006 роках для виконання мети 1 існувало шість підходів (План розвитку, Рамкова підтримка комун, Операційні програми, Єдиний програмний документ, програмне доповнення), то тепер їх залишилося лише три — Стратегічні напрями Співтовариства у політиці згуртування, Національний стратегічний рамковий документ та Операційні програми.

 

Відмітною особливістю регіональної політики ЄС зразка 2007— 2013 років є її прив’язка до Лісабонської стратегії (2000), адже рівнями її реалізації є регіони, країни, ЄС у цілому. Виходячи з цього, щороку здійснюватиметься контроль за внеском операційних програм до програми національних реформ (NRP). Стратегічне підбиття підсумків (Strategic followup) включатиме підготовку на рівні країн «Щорічної доповіді про імплементацію програм національних реформ», а з весни 2008 р. щорічна доповідь по всьому ЄС готуватиметься для Європейської Ради Єврокомісією. Починаючи з кінця 2009 року і до кінця 2012 року, державичлени готуватимуть «Стратегічну доповідь», яка міститиме інформацію про внесок усіх програм до політики згуртування, а вже з квітня 2010 р. Єврокомісія розпочне узагальнювати доповіді країнучасниць у своїй «Стратегічній доповіді», що дозволить підвищити валідність очікуваних результатів за рахунок диверсифікації моніторингових рівнів контролю.

 

Запитання для самоконтролю

 

  1. У чому суть європейської регіональної політики?

 

  1. Чому, на вашу думку, змінюються пріоритети регіональної політики ЄС (один раз на 5—7 років), проте мета залишається незмінною?

 

  1. Спробуйте посперечатися з U. Wannop щодо хронології регіональної політики (підказка: чи є пріоритети початку 1990х років тотожними сучасним (2007—2013)?).

 

  1. За яких умов, на вашу думку, регіони, що належать до «бридких каченят», можуть перетворитися на «товсті банани» (пригадайте досвід Ірландії)?

 

  1. Спробуйте обґрунтувати перебування м. Києва у четвертій групі світових міст за P. Taylor, H. Hoyler.

 

  1. Виокреміть свої етапи в еволюції регіональної політики ЄС. Що вдалося реалізувати європейцям, а що ні?

 

  1. Поясніть основні п’ять принципів європейської регіональної політики. Чи можна було б застосувати їх в Україні?

  1. Яким територіальноадміністративним одиницям в Україні відповідає рівень NUTSII? Запропонуйте для України регіони NUTSI.

 

  1. Користуючись польським мінікейсом, дайте відповідь на запитання: чому після 2004 року, коли Польща стала членом ЄС, потік заробітчан переорієнтувався з Іспанії на Ірландію?

 

  1. Які зміни пріоритетів і фінансових інструментів політики згуртування відбулися в ЄС останнім часом?

 

  1. Як здійснюється розподіл коштів у ЄС на політику згуртування (2007—2013 рр.) на користь державдонорів чи реципієнтів? Підтвердьте свою відповідь конкретними даними табл. 3.3.

 

Основна література

 

1. Европейская интеграция: Учеб. пособ. — М.: Международные отношения, 2003.

 

2. Європейська інтеграція та Україна / За ред. В. Є. Новицького, Т. М. Пахомової, В . І. Чужикова. Навч.метод. посіб. — К.: Мінво економіки та з питань європейської інтеграції. — К., Кельн, 2002.

 

3. Чужиков В. І.Економіка зарубіжних країн.Розділ5.Країни Європейського Союзу. — К.: КНЕУ, 2005. — С. 95—211.

 

4. Черников Г. П., Черникова Д. А.Европа на рубежеХХ—ХХI веков. Проблемы экономики. — М.: Дрофа, 2006.

 

5. Мусис Н.Усе про спільні політики ЄвропейськогоСоюзу. — К.: КІС, 2005. — С. 173—187.

 

6. Дайнен Д. Дедалі міцніший Союз. Курс європейської інтеграції. — К.: КІС, 2006.

 

Додаткова література

 

  1. Віте Л.Європейська соціальна модель і соціальна згуртованість: яку роль відіграє ЄС? — К.: Заповіт, 2006. — 43 с.

 

  1. Черников Г., Черникова Д.Европа на рубеже ХХ—ХХІ веков. Проблемы экономики. — М.: Дрофа, 2006. — 415 с .

 

  1. Чужиков В.Модернізація регіональної політики в ЄС//Економіка України. — 2008. — № 3. — С. 51—58.

 

  1. Чужиков В.Чеська модель регіонального розвитку//Економіка України. — 2007. — № 7. — С. 72—78. 

< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3.2.2. Еволюція соціальної політики в ЄС
3.2.3. Механізми розвитку людського ресурсу
3.2.4. Напрями співробітництва України та ЄС у соціальній сфері
3.3. КОНКУРЕНТНА ПОЛІТИКА
3.3.2. Еволюція спільної конкурентної політики ЄС
Дисциплiни

МаркетингАнглійська моваПравоЕтика та естетикаІсторіяБухгалтерський облікЕкономікаІнформатикаМенеджментПолітологіяСтатистикаФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki