3.1. ТРАНСФОРМАЦІЯ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ ТА БЮДЖЕТНИХ МЕХАНІЗМІВ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ. Частина 2

Підсумовуючи, визначимо бюджетний механізм реалізації функцій держави як структуровану систему практичного використання попередньо акумульованих бюджетних коштів на забезпечення виконання функцій держави. Узагальнення наукових підходів до тлумачення сутності бюджетного і фінансового механізму, критичний аналіз підходів до визначення структури бюджетного механізму дали можливість вичленити його основні елементи та зобразити їх у вигляді рис. 3.1. Через бюджетний механізм відбувається формування необхідного фінансового забезпечення реалізації функцій держави. Саме тому одним з головних індикаторів міри втручання держави в економіку та еволюції її функцій є частка ВВП, яка перерозподіляється на користь держави через податкову систему (питома вага податкових надходжень у ВВП) (табл. 3.2).

У таблиці ми згрупували країни за рівнем перерозподілу ВВП через податкову систему відповідно до узвичаєних моделей розвитку економіки (американської, західноєвропейської, скандинавської та японської ). Крім того, вважаємо за доцільне виділити компромісну європейську модель розвитку, яка є варіантом консенсусу між американською та західноєвропейською моделями як за рівнем перерозподілу ВВП через податкову систему, так і за системою фінансування суспільних благ. Окремо виділено Швейцарію, Австралію та Канаду, які внаслідок історичних особливостей розвитку некоректно відносини до жодної із моделей.

Рис. 3.1. Складові бюджетного механізму реалізації функцій держави [побудовано автором]Таблиця 3.2

ЧАСТКА ЗАГАЛЬНИХ ПОДАТКОВИХ НАДХОДЖЕНЬ У ВВП, % У КРАЇНАХ ОЕСР ТА УКРАЇНІ у 2004–2012 рр.

Чилі19,120,722,022,821,417,119,621,420,8

Австрія43,042,141,541,842,842,542,042,143,2

Ізраїль35,535,636,036,333,831,432,432,631,6

Нідерланди37,238,439,138,739,338,238,738,6…

Угорщина37,737,337,340,340,139,937,935,738,9

Греція

Ірландія29,630,131,530,929,127,727,627,928,3

Польща31,733,034,034,834,231,731,732,3…

Закінчення табл. 3.2

Примітка: розрахунки автора.

Групування країн за мірою втручання держави в економіку внаслідок розподілу ВВП через податки і видатки бюджету являє науковий інтерес і в контексті теорії суспільного вибору. Особливістю суспільних благ, які виробляє держава, є те, що такі послуги оплачуються економічним агентом не в момент споживання, а протягом усього його життя. Усвідомлюючи це, члени суспільства через систему суспільного вибору мають визначитися, якій системі вони віддають перевагу: оплачувати суспільні послуги все життя, перекладаючи відповідальність за обсяг і якість їх надання на державу, або погодитися взяти відповідаль-ність на себе, зменшуючи тим самим роль держави в наданні таких послуг та скорочуючи обсяги їх фінансування. Так, у країнах, де рівень соціальних гарантій з боку держави нижчий через історичні традиції, швидшими темпами розвивається система недержавного соціального страхування. У країнах, де частка держави у фінансуванні соціального захисту традиційно висока, потреба в недержавному соціальному страхуванні менша. Варто при цьому зауважити, що в інституціонально нерозвинених суспільствах досить часто виникає конфлікт суспільного вибору — бажання одержувати великий обсяг суспільних послуг від держави за низького рівня оподаткування.

Як видно з табл. 3.2, рівень перерозподілу ВВП через податкову систему в Україні практично не відрізняється від середнього для країн ОЕСР, а за загальною тенденцією перерозподілу Україна наближається до західноєвропейської моделі розвитку економіки. Найвища міра втручання держави в економіку характерна для країн скандинавської моделі, однак маємо зазначити, що в Данії та Швеції протягом останніх років окреслилася тенденція до зменшення рівня централізації ВВП. З одного боку, висока міра централізації ВВП надає більші фінансові можливості для реалізації функцій держави, але, з другого боку, зростання ролі держави збільшує ризик її провалів. Це пов’язано з тим, що держава не завжди може діяти ефективно й забезпечувати оптимальний перерозподіл ресурсів на конкретний момент часу (тобто розподіл, який був ефективний минулого року, не обов’язково буде ефективним у поточному році), а відбувається це внаслідок таких причин:

— обмеженість інформації, необхідної для ухвалення оптимального рішення (інформація може бути недоступна, невірогідна, неповна або викривлена);

— неможливість держави контролювати реакцію контрагентів на її дії, а це впливає на кінцевий результат державної політики, і не завжди позитивно;

— недосконалість політичного та виборчого процесів, оскільки виборці не завжди поводяться раціонально (знов-таки через брак повної інформації); також у суспільстві завжди існуватиме група людей, яка буде наслідувати рентоорієнтовану поведінку ;

— обмеженість контролю за державним апаратом, який не завжди діє в межах правового поля і опікується виключно суспільними інтересами, а не своїми власними .

З огляду на це підвищення міри державного втручання в економіку досить часто супроводжується такими процесами, як зростання податкового навантаження та збільшення ризику корупції і бюрократії. Також слід зазначити, що для діяльності держави властива спадна продуктивність, тому збільшення державного сектору не завжди буде тотожним економічному зростанню. Крім того, зростання державного сектору звужує можливості приватного сектору, унаслідок чого зменшується потенціал розвитку, оскільки саме приватний сектор за умов конкуренції є основним генератором інноваційних ідей.

Домінантну функцію держави в суспільстві можна оцінити за напрямами перерозподілу бюджетних коштів (обсяги фінансування з бюджету відповідних напрямів діяльності держави, а також частки цих витрат у ВВП та загальних обсягах витрат бюджету). Як уже зазначалося, за сучасних умов перерозподіл бюджетних коштів між сферами діяльності держави, які забезпечують реалізацію її функцій, залежить від компромісної домовленості між суспільством та державою стосовно до рівня фінансування соціальних благ. Так, надання пріоритету у фінансуванні управлінської функції держави більш характерне для держав з адміністративно-командною економікою Досить часто за високим рівнем фінансування соціальних благ державу оцінюють як соціально орієнтовану, однак соціальна орієнтованість не є тотожною обсягу фінансування соціальної сфери. На відміну від соціалістичної, соціальна держава є раціональною за своєю природою, вона покладається на активну участь особистості у власній долі . У контексті ТСВ участь держави у забезпеченні громадян суспільними благами визначається їх вибором, тобто тим, якій політичній силі вони віддали перевагу на виборах.

Частка витрат на соціальну сферу у бюджеті США та ВВП різних країн відображена на рис. 3.2–3.5.

Частка видатків на виконання соціальної функції у ВВП, %

Частка видатків на виконання соціальної функції у видатках бюджету, %

Рис. 3.2. Частка видатків на фінансування соціальної сфери у ВВП та видатках бюджету в США у 2004–2013 рр., %

Джерело: Congressional Budget Office; Office of Management and Budget.

Як видно з рис. 3.2, частка видатків на реалізацію соціальної функції держави в США як у ВВП, так і у видатках бюджету практично не змінюється. Така стабільність обумовлена тим, що основні правила формування бюджету вже визначені й уряд США може експериментувати з бюджетними інструментами в частині регулювання економіки. Зростання досліджуваних показників у 2008–2009 рр. спричинено розгортанням масштабних соціальних програм з метою пом’якшення наслідків кризи для населення. Варто зазначити, що попри стереотипне ставлення до американської моделі розвитку економіки як такої, що забезпечує менші соціальні гарантії за рахунок нижчого рівня перерозподілу ВВП через податкову систему, частка витрат бюджету на забезпечення реалізації соціальної функції держави перевищує 50 % видатків бюджету. Якщо на початку 20-х рр. минулого століття частка видатків на соціальну сферу у ВВП США ледь сягала 6 %, то на початку 70-х рр. вона становила майже 7 %, а з початку 80-х рр. досліджуваний показник сягнув рівня 9-10 % від ВВП, що свідчить про надання все більшого значення реалізації соціальної функції держави в США. Протягом останніх років такий пере-розподіл здійснюється завдяки зменшенню обсягів фінансування на реалізацію управлінської функції США (у т. ч. завдяки скороченню обсягів фінансування військових програм). Зважаючи на те, що протягом багатьох років США залишається однією з наймогутніших держав світу, можна вести мову про досягнення нею відносного паритету між забезпеченням реалізації соціальної, економічної та управлінської функцій держави.

Рис. 3.3. Частка видатків на фінансування соціальної сфери у ВВП у країнах скандинавської моделі розвитку економіки у 2004–2013 рр., %

Джерело: http://www.oecd-ilibrary.org та Eurostat

Графіки, зображені на рис. 3.3, показують, що протягом досліджуваного періоду частка видатків на забезпечення соціальної сфери має досить високі значення, однак тенденції неоднакові для поданих країн. Так, для Норвегії характерною є тенденція до зменшення частки видатків на фінансування соціальної сфери у ВВП з 14,5 % (у 2004 р.) до 11,8 % (у 2008 р.). Це пов’язано зі збільшенням «провалів» держави, які виявляються в уповільненні темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання державного сектору. Попри збільшення частки видатків на реалізацію соціальної функції у 2009 р. (у зв’язку зі світовою економічною кризою), починаючи з 2010 р. тенденція до скорочення об-сягів фінансування соціальної сфери триває, хоч докризового мінімуму вона не досягла. Аналогічна тенденція характерна і для Швеції, на відміну від Фінляндії і Данії, де частка витрат бюджету на реалізацію соціальної функції у ВВП з 2008 р. й далі зростає, і при цьому відбувається поступове збільшення частки податків у ВВП. Варто зазначити, що Фінляндія і Данія мають гірші показники динаміки ВВП проти Норвегії та Швеції, тобто динаміка видатків на фінансування соціальної сфери не пояснюється динамікою ВВП. Найнижчий обсяг державного боргу серед досліджуваних країн має Норвегія, найвищий — Данія. Однак показники державного боргу та частки видатків на фінансування соціальної сфери прямо не пов’язані, оскільки зазначені країни суворо додержуються правила, відповідно до якого дефіцитне фінансування спрямовується на розвиток економіки, а не на фінансування поточних видатків.