5.1. Територіальні диспропорції як наслідок нерівномірності просторового розвитку: система понять.
5.2. Теоретичні аспекти виникнення проблемних територій: їх сутність, типи, класифікація.
5.3. Методологічні аспекти дослідження проблемних територій.
5.4. Особливості прямого державного управління процесами просторового розвитку.
5.5. Механізми зменшення асиметрії просторового розвитку господарства території.
Вивчивши матеріали цієї теми, студент буде знатиме: ? сутність територіальної асиметрії розвитку господарства та її види; ? основні причини виникнення проблемних територій; ? механізми зменшення асиметрії соціально-економічного розвитку регіональнопросторових систем, а також умітиме:
• аналізувати взаємозв’язок між територіальними диспропорціями та нерівномірністю просторового розвитку господарства;
• використовувати нові теоретичні й методологічні обґрунтування виникнення проблемних територій;
• знаходити інформацію для аналізу різних видів асиметрії в соціально-економічному розвитку регіонально-просторових систем.
5.1. Територіальні диспропорції як наслідок нерівномірності просторового розвитку: система понять
Відомо, що людське суспільство розвивається як у часі, так і в просторі. При цьому якщо розвиток у часі має лише один напрям, то простір завжди характеризується багатомірністю та неоднорідністю. Виходячи з цього, параметри просторового розвитку в кожний конкретний момент часу численні й неоднорідні та обумовлені не лише особливостями географічного положення території, рельєфом чи природно-кліматичними факторами, а й значною мірою рівнем її економічного й соціального розвитку та наслідками економічного освоєння. У кожній країні є регіони, які помітно відрізняються гостротою та складністю свого розвитку. Наявність регіональних диспропорцій соціально-економічного розвитку вимагає дослідження закономірностей регіонально-просторової організації господарства та розробки методології конкретного підходу до проблемних територій, зменшення асиметрій розвитку територіальних економічних систем.
Дуже близьким до поняття «простір» є поняття «територія». З економічного погляду, ознакою простору є насиченість території об’єктами та зв’язками між ними. Територію у широкому розумінні можна визначити як елемент простору — твердої або водної земної поверхні, а у вузькому — це може бути частина області, району, міста, селища, села. Територія, на відміну від простору, є двомірною, характеризується площею та насиченістю природними й матеріальними об’єктами.
Більш складним поняттям є «територіальна організація суспільства». Широка трактовка поняття «територіальна організація суспільства», як зазначає відомий російський вчений Б. С. Хорєв, охоплює всі сторони суспільного розвитку (територіальний поділ праці, розміщення продуктивних сил, регіональні відмінності у виробничих відносинах, відносини суспільство — природа, проблеми регіональної економічної політики та ін.), які мають просторовий прояв. У вузькому трактуванні «територіальна організація суспільства» включає адміністративно-територіальну організацію держави, формування територіальних господарських комплексів, визначення територіальних об’єктів управління, соціально-економічне районування [14, с. 3].
Відомий російський економіко-географ Е. Б. Алаєв дає визначення територіальної організації суспільства «як поєднання функціонуючих територіальних структур (розселення, населення, виробництво, природокористування), що об’єднані структурами управління з метою здійснення відтворення життя суспільства» [2, с. 33].
Наведені елементи територіальної організації суспільства не можуть бути вичерпними, оскільки існують територіальні відмінності процесу суспільного розвитку (компоненти, структури), які мають властивість змінюватись у часі. При цьому і простір, і час є об’єктивними факторами, які впливають на процес розвитку суспільства.
Упродовж історичного розвитку суспільств їх простір зростав шляхом відкриття нових земель, їх освоєння, що по-перше, давало нові ресурси й, по-друге, зміцнювало могутність держави. Згодом необхідність освоєння нових просторів викликала потребу в розвитку судно- і літакобудування, радіо і телебачення науково-інформаційних технологій. Таким чином, уся історія людської цивілізації може бути представлена як історія освоєння простору.
У процесі свого розвитку суспільство все більше й більше впливає на простір, трансформуючи його. Причому, вплив цей суттєво поглиблюється та зростає. Прогрес суспільства тісно пов’язаний з розширенням простору, насиченням його новими елементами, розвитком між ними стабільних і довготривалих зв’язків, формуванням єдиної системи. Просторовий розвиток упродовж певного часу розглядається як складний процес взаємодії елементів у самому суспільстві та його зв’язків з іншими суспільствами.
Територіями як елементами простору можуть бути:
• держава або групи держав (ЄС, СНД та ін.);
• регіони (штати, землі, країни, автономні республіки області);
• адміністративні райони, міста, селища, села.
Нерівномірність соціально-економічного розвитку різних територій, різноманітність їх ресурсних особливостей зумовлюють наявність значних диспропорцій.
Порівняння рівнів соціально-економічного розвитку різних територій (регіонів) країни вказує на наявність територіальних асиметрій.
Симетрія в перекладі з грецької мови означає розміреність, тобто інваріантність, незмінність структури, властивостей, рівнів економічного розвитку тощо. Іншими словами, вона вказує на повну відповідність частин цілому, середньому значенню показників структури, рівня розвитку тощо. Прямо протилежним поняттям є асиметрія, тобто нерозмірність, нерівномірність розміщення, невідповідність рівня розвитку частин цілому або середній величині. Асиметрія — це об’єктивно існуюча складова майже всіх соціальних та економічних процесів. При цьому чим більша інтенсивність цих процесів, тим вищий ступінь асиметрії. Отже, асиметрія веде до нестійкості розвитку господарства країни. Але, виходячи з діалектики, вона є не лише умовою руйнування якогось порядку, а й необхідною складовою розвитку, зокрема й соціально-економічного.
Відповідно до економічних процесів з асиметрією тісно пов’язані такі поняття, як нерівномірність і нерівність, різнорідність і різномасштабність, диференціація й дивергенція, диспропорція та ін.
Нерівномірність і нерівність — поняття дуже близькі, але не тотожні. Якщо нерівномірність вказує на різну просторову концентрацію однорідних елементів, процесів, явищ (різна густота населення, підприємств якоїсь галузі та ін.), то нерівність — це відсутність однакових можливостей розвитку й розміщення підприємств і галузей (прав, повноважень, природно-кліматичних умов і природних ресурсів та ін.).
Проявом асиметрії є також різновидність і різномасштабність. Різниця між цими поняттями
— у характеристиці якісних і кількісних складових асиметрії. Для прикладу візьмемо Полтавську та Харківську області, які мають дещо різну структуру економіки. Якщо в Полтавській області галуззю спеціалізації є сільське господарство, то в Харківській — енергетичне машинобудування. Водночас в обох цих областях розвивається як сільське господарство, так і енергетичне машинобудування, але масштаби цих виробництв суттєво відрізняються.
З асиметрією прямо пов’язані поняття диференціація і дивергенція. Диференціація у перекладі з французької мови означає відмінність, різницю. За змістом це поняття означає поділ, розділення якогось процесу (розвитку, розміщення та ін.), що призводить до виникнення певних відмінностей (територіальних, якісних).
Дивергенція — це процес збільшення цих відмінностей і самих їх видів, зокрема й територіальних.
Наявність відмінностей в умовах розвитку регіонів, країн створює додаткові потреби в подальшому їх розвитку, який супроводжується зростанням асиметрії. Її наявність сама по собі не свідчить про регресивність чи прогресивність процесів, а лише вказує на ознаки нестабільності та необхідність певних змін.
У регіональній економіці, зокрема й в регіональній економічній політиці, можна говорити про такі прояви асиметрії:
• відхилення основних показників розвитку економічних систем регіонів від їх середніх величин у країні;
• відмінності в показниках соціально-економічного розвитку периферійних і центральних регіонів;
• нерівномірний розподіл економічного потенціалу та окремих його складових по території (регіонах) країни.
Більшість учених, які займаються проблемами регіонально-просторового розвитку господарства замість терміна «територіальні асиметрії» вживають термін «територіальні диспропорції», які дуже близькі, але не тотожні за своїм значенням.
Диспропорції, або відсутність пропорційності, розглядаються як виражена асиметрія, яка може мати різні рівні — міжнародні, державні, регіональні, міжрегіональні, субрегіональні. Важливо розрізняти масштаб і величину асиметрії. Оскільки в економічних і соціальних процесах не може бути абсолютної симетрії, то необхідно розглядати такі прояви асиметрії, які виходять за межі допустимих і створюють умови для деяких якісних зрушень (прогресивних або регресивних) у соціально-економічному розвитку країни, її регіонів. Такі асиметрії виявляються у формі територіальних диспропорцій.
При цьому соціально-економічні асиметрії є постійними й доволі поширеними. Це підтверджується тим, що ні планова система управління економікою в Радянському Союзі, ні розвиток і поглиблення інтеграційних процесів у країнах Європейського Союзу не привели до автоматичного вирівнювання міжрегіональних диспропорцій. Навпаки, інтеграційні процеси в Євросоюзі значною мірою посилюють диференціацію, призводять до дивергенції, надаючи односторонніх переваг найбільш розвинутим регіонам і країнам, що спричиняє загострення конкуренції.
Стратегія подальшого розвитку України, як і будь-якої великої за територією країни, лежить у пошуку єдності регіональної різноманітності. Це означає, що не може бути регіонального уніформізму в соціально-економічній політиці країни. Вона повинна бути орієнтована на повне та ефективне використання конкурентних переваг кожного регіону й міжрегіональної кооперації, гармонію інтересів регіональних соціумів, на реалізацію конституційного принципу рівних можливостей для всіх громадян незалежно від місця їхнього проживання.
Нерівність соціально-економічного розвитку регіонів країни негативно позначається на внутріполітичній ситуації. Соціально-економічна диференціація викликає не лише конфлікти між різними групами населення, а й спричиняє напруженість у відносинах між людьми різних територій.
Успішний розвиток регіонів та ефективне управління регіонально-просторовим розвитком України з урахуванням особливостей її регіонів зумовлює потребу в ефективній регіональній політиці. Регіональна політика — це система цілей і завдань з управління політичними, економічними та соціальними процесами, а також механізми реалізації намічених цілей і поставлених завдань у регіонах.
Основною складовою регіональної політики залишається цілеспрямована діяльність держави, орієнтована на вирівнювання надмірних територіальних диспропорцій, особливо тих асиметрій, які негативно позначаються на соціально-економічному розвитку країни та її регіонів.
Другою важливою складовою регіональної політики держави є стимулювання розвитку «регіонів-локомотивів» і проведення політики «поляризованого розвитку», тобто підвищення уваги до прискореного розвитку найбільш перспективних регіонально-просторових систем.
Виходячи з цього, просторовий розвиток є процесом видозміни — територіальної організації суспільства та об’єктом регіональної політики країни. Наявність цих двох складових регіональної економічної політики, які перебувають у діалектичній єдності, доповнюючи одна одну, сприяє пом’якшенню надмірних територіальних диспропорцій і прискореному соціально-економічному розвитку країни та її регіонів. Ця єдність сприятиме й вирішенню гострих питань, викликаних наявними диференціаціями (асиметріями) регіонального розвитку та пов’язаними з наявністю так званих проблемних територій.
