Зазначені вище теоретичні засади визначення відсоткових ставок виходять з наявності взаємозв’язку між попитом і пропозицією фінансових ресурсів, обсягом заощаджень та інвестицій, відсотком і доходом.
За наявного рівня доходу на інвестиції норма відсотка на грошовому ринку формується співвідношенням попиту та пропозиції грошових коштів. За незмінної норми відсотка рівень доходу в реальному секторі економіки визначається обсягом заощаджень та інвестицій. Відповідно, грошова сфера і реальний сектор тісно взаємопов’язані. Зміни у співвідношенні попиту та пропозиції грошових коштів, своєю чергою, ведуть до змін відсоткових ставок, що впливає
1 Marx Karl. Capital — M. : Foreign. Lang. Publ. House, 1954.
— P. 351.
на формування попиту на інвестиції й на рівень доходу. Збільшення чи зменшення дохідності інвестицій, навпаки, визначає розмір грошового попиту та рівень позикового відсотка.
Розглянутий механізм формування рівня позикового відсотка базується на розробках низки науковців, які зробили вагомий внесок у розвиток теорії цього питання, основними з яких є реальна, або класична теорія позикового відсотка, теорія позикових фондів та кейнсіанська теорія переваги ліквідності.
Класична (реальна) теорія передбачає, що єдиними чинниками, які впливають на норму відсотка, навіть у короткостроковому періоді, є інвестиції та заощадження.
Неокласична теорія позикових фондів, розроблена економістами Стокгольмської та Кембриджської шкіл, розширює поняття попиту та пропозиції капіталу, доповнюючи його попитом на касову готівку і приростом грошової маси.
Дж. М. Кейнс визначив норму відсотка як винагороду за те, що відбувається фактична втрата ліквідності. Кейнс зазначав, що кількість грошей в обігу — ще один чинник, який поряд із перевагою ліквідності визначає справжню норму відсотка.
Західні економісти наголошують, що на макрорівні ринкова норма відсотка відчуває безпосередній вплив інфляційних процесів. Причому цей підхід підтримують прихильники різних теорій позикового відсотка. Це положення вперше висунув І. Фішер, який визначав номінальну ставку відсотка як функцію реальної норми відсотка й очікуваного темпу інфляції (дане питання буде розглянуто в цьому розділі далі).
Узагальнити наявні теорії можна так.
1. У К. Маркса відсотком виступає частина прибутку, яку капіталіст, який функціонує, виплачує власникові позикового капіталу за право тимчасового користування його грошовими коштами. За економічним змістом відсоток — це одна з перетворених форм доданої вартості.
2. З точки зору представника Австрійської економічної школи Е. Бем-Баверка природа відсотка полягає у факті відмови від поточного доходу на користь майбутнього доходу. Бем-Баверк виходив з того, що в суспільстві завжди є люди, готові платити за задоволення мати гроші сьогодні. Рівноважна ж норма відсотка визначається граничною продуктивністю.
3. У теорії Дж. М. Кейнса відсоток формується стихійно, залежно від попиту на гроші та їх пропозиції. Попит на гроші регулюється перевагою ліквідності в економіці, пропозиція — кількістю грошей в обігу. Норма відсотка, за Кейнсом, відіграє найважливішу роль у визначенні реального обсягу інвестицій в економіці.
4. І. Фішер встановлення ставки відсотка пояснював як баланс між пропозицією капіталу, на яку впливають психологічні чинники часової переваги, та продуктивністю інвестицій, або нормою прибутку на витрати. У праці «Теорії відсотка» Фішер критично підійшов до раніше запропонованого визначення відсотка у Бем-Баверка.
