На противагу неокласичному підходу трактування перехідних процесів було обґрунтовано концепцію трансформації економічної системи, яка ґрунтується на тезі про безперервність економічних перетворень у суспільстві та залежності результатів перетворень від їх розвитку. Фундаментально відмінний методологічний підхід, побудований на основі принципово нових методів аналізу, дозволив сформулювати критерії оцінки характеру функціонування економічної системи та виснов ки стосовно оптимізації трансформаційних процесів.
Економічна теорія трансформації капіталізму як наукова дисципліна виникла на початку ХХ ст. Фундаментальні основи транзитології віддзеркалюють, насамперед, концептуальні положення марксистської теорії суспільно-економічних формацій, у рамках якої вперше було поставлено питання щодо необхідних та достатніх умов зміни одного економікополітичного устрою на інший.
Згідно з теорією К. Маркса, динаміка розви тку суспільства визначається станом і рівнем розвитку суспільно-економічних формацій (способів виробництва). Трансформація системи функціонування капіталістичного суспільства зумовлена кумулятивним нагромадженням внутрішніх протиріч між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичною формою присвоєння результатів праці. Подальша розробка ідей Маркса мала значні обмеження: проблеми розвитку аналізувалися у контексті колоніальних та неоколоніальних те нденцій розвитку капіталістичних систем (Поль Баран, Козо Оно та ін.), а проблеми трансформації трактувалися прямолінійно, з позиції процесів переходу від капіталізму до соціалізму (К. Каутський «На другий день після пролетарської революції», М. Бухарін «Економіка перехідного періоду»).
Сукупний вплив соціальних детермінант, на думку прихильників марксизму, не обмежуються рамками окремого
суспільства. Капіталістичний спосіб виробництва, заснований на принципах максимізації прибутку, веде до нагромадження капіталу шляхом зростання постійного капіталу порівняно зі змінним та відповідним зниженням норми доданої вартості. Розвиток капіталістичного способу виробництва зумовлює дію закону спадної норми прибутку, що формує передумови до використання капіталу у країнах із нижчим рівнем розвитку продуктивних сил. Таким чино м, на думку прихильників марксизму, трансформація економічної системи капіталізму є невід’ємною складовою економічного розвитку суспільства, що зумовлена дією ендогенних (внутрішніх) чинників соціального характеру. Ідея ендогенної зумовленості трансформаційних процесів в економічних системах отримала розвиток у теоретичних концепціях кейнсіанців. Кейнсіанська революція, в основі якої було припущення про недостовірність результатів аналізу, побудованого на основі оптиміза ції вибору індивіда, викликала зміни у методології аналізу. Насамперед це стосується методики залучення до аналізу фактору часу (аналіз спрямований на динаміку розвитку економічних систем), соціально-економічних змінних та відмови від принципу методологічного індивідуалізму. Класичними працями кейнсіанського напряму, присвяченими даній проблемі, стали В. Репке «Криза та кон’юнктура» (1932), Х. Найссер «Величина за робітної платні та рівень зайнятості в умовах ринкової рівноваги» (1932), М. Калецький «Відібрані твори з проблем динаміки капіталістичної економіки. 1933— 1970» (1971).
Характерною рисою розвитку економічної системи, на думку кейнсіанців, є її ендогенна (внутрішньо притаманна) нестабільність. Ринкова економічна система функціонує циклічно навіть за відсутності екзогенних (зовнішніх) детермінант. У цілому, циклічність розвитку економічної системи зу мовлена невідповідністю структури сукупного попиту і пропозиції, яка формується внаслідок трансформації політичних, соціальних та організаційно-економічних детермінант. Відповідно до концепції Дж. М. Кейнса динаміка національного доходу та відповідного рівня зайнятості детермінується такими незалежними змінними: схильність до споживання, перевага ліквідності, попит та пропозиція грошей, гранична ефективність капіталу, процентна ставка та стимули до інвестиці й. М. Калецький до названих детермінант відносить вплив боротьби за економічну і політичну владу.
Окремо слід виділити концепцію трансформації централізовано керованої економіки Німеччини після Другої світової війни, розроблену кейнсіанцями Фрайбурзької школи ордолібералів. Використання міждисциплінарного підходу дало змогу А. Мюллеру-Армаку, В. Ойкену, В. Репке, Ф. Бьому та А. Рюстову розробити концепцію соціальноорієнтованої економіки (sоzіаlе Marktwirtschaft). В основі цієї концепції були критичний аналіз монополістичного капіталізму та ві дповідний пошук шляхів створення економічного порядку, звільненого від пороків приватнокапіталістичних фінансово-промислових груп, що забезпечують собі протекції державної влади.
Найважливіші принципові питання, на яких концентрує увагу ордоліберальна теорія:
— критика соціалізму у розрізі одержавлення засобів виробництва, що веде до ствердження тоталітарного політичного режиму;
— аналіз ринкової приватновласницької економіки, критика монополістичного капіталізму;
— формулювання закономірностей функціонування ринкової економіки, взаємозв’язку економічної і політичної системи та впливу геополітичних детермінант;
— пошуки шляхів створення економічного порядку, вільного як від пороків монопольного становища приватнокапіталістичних фінансово-промислових груп, що забезпечують собі протекції державної влади, так і від пороків узурпації економічної і політичної влади вузьким угрупованням політиків в умовах одержавлення всіх засобів виробництва і централізації управління економікою;
— обґрунтування необхідності соціальної орієнтації приватнокапіталістичної економіки, принципів і форм державноправового забезпечення економічної безпеки, економічної та соціальної справедливості.
В основі концепції соціально орієнтованої економіки лежить система господарських порядків, яка, у свою чергу, зводиться до кількох основних принципів:
— сукупність усіх формальних і неформальних суспільних інститутів являє собою дані для рішень окремих господарств. Господарський порядок може бути встановлений державою чи формуватися в ході історичного розвитку. Наука вивчає господарські порядки як реальні типи, тобто відображає реальність як наповнені емпіричним змістом і логічно
— реальні типи господарювання мають конкретні особливості і визначаються специфікою навколишнього середовища (обмежувальних умов функціонування); обмежувальні умови не залишаються незмінними, відбувається їхня природна еволюція чи цілеспрямована зміна, і слідом за ними змінюються (тією чи іншою мірою) поведінкові характеристики суб’єктів;
— окремі елементи господарювання й економічної політики взаємозалежні; зміна одного з елементів повинна враховувати реакцію інших; взаємозв’язок господарсько-політичних елементів доповнюється взаємозалежністю порядків (господарського, політичного, державного та ін.). Можна говорити про принципову систематичну взаємозалежність, поперше, централізовано-адміністративного господарського порядку й авторитарної (чи тоталітарної) влади, по-друге, ринково-конкурентного господарського порядку і де мократичної правової держави.
Сучасне нове кейнсіанство ґрунтується на тій передумові, що економічні процеси протікають у реальному часі, і кінцевий результат економічного розвитку значною мірою залежить від ходу трансформації економічних змінних (path-dependence).
Нові кейнсіанці підкреслюють активну самостійну роль грошей і відсотка як перехідного фактора від грошових змінних до реальних. Величина відсотка визначається не гран ичною продуктивністю реального капіталу, як припускає «чиста» неокласична теорія, а є, передусім, грошовим феноменом. Ринкові ставки відсотка відбивають не прибутковість реальних інвестицій, а моральний ризик і спосіб добору кредитних проектів. Тому інвестиції у грошові активи не тільки не тотожні реальним інвестиціям, а й можуть витісняти їх. Крім того невизначеність та ас иметричність у розподілі інформації спотворюють структуру відносних цін у реальній економіці. Особливо це стосується до фінансових ринків, що виконують в економіці найважливішу функцію переливу капіталу в ефективніші галузі. Зокрема, банки схильні давати в борг старим клієнтам, вони не мають ефективних засобів оцінки і добору інвестиційних проектів
1 . Тому нові кейнсіанці рекомендують
систематизовані описи, застосовуючи визначені аналітичні інструменти, вироблені у процесі розгляду ідеальних типів;
1 van Ees H., Garretsen H. The Theoretical Foundation of the Reforms in Eastern Europe: Big Bang vs. Gradualism and the Limitation of Neo-Classical Theory // Economic Systems. — 1994. — № 1. — Р. 1—14.
активне втручання держави у фінансову сферу і тверде регулювання діяльності фінансових посередників.
Таким чином, нові кейнсіанці концентрують свою увагу на тих самих завданнях перехідного періоду, що і прихильники «великого удару» (стабілізації і лібералізації), але підходять до них на більш конкретному рівні, що дає змогу обґрунтувати висновки про наявність внутрішніх суперечностей і недоці льності швидкоплинних рішень. Саме в цьому полягає суперечність між трансформаційними концепціями «шокової терапії» і «градуалізму». Інституціональні концепції виходять із базисного припущення про еволюційний характер розвитку економічної системи. Такі припущення ґрунтуються на аналізі базисних детермінант внутрішньої нестабільності ринкового господарства, що зумовлюють як неефективність, так і несправедливість розподілу ресурсів і доходів між суб’єк тами господарювання. До таких детермінант можна віднести: боротьбу за економічну владу (гіпотеза дихотомії між бізнесом та індустрією Т. Веблена), невідповідність у динаміці грошових операцій в економіці, що впливають на взаємодію таких економічних змінних, як ціни на товари кінцевого та проміжного споживання, обсяги кредитування, ставка відсотка тощо (У. Мітчел), кумулятивність та еволюційний характ ер інституціональних змін (Д. Норт, О. Вільямсон та інші неоінституціоналісти), гістерезис (відставання) та блокування в змінах рутин, які зумовлюють залежність еволюції економічної системи від її минулих результатів (теоретична концепція, висунута представниками еволюційного або нового інституціоналізму Р. Нельсоном та С. Унтером). Інститути є ключем до розуміння відносин між суспільством і економікою і вплив у цих відносин на економічний розвиток. Інститути пов’язують минуле із сьогоденням і майбутнім, так що історія стає процесом переважно внутрішнього розвитку, а функціонування економічних систем протягом тривалих історичних періодів стає зрозумілим тільки як частина інституціонального процесу.
Основна функція інститутів — забезпечення стабільності за допомогою згладжування змін відносних цін. Ця інституціональна стабільність умо жливлює складний обмін у часі і просторі. Необхідна умова ефективності ринків — існування всіляких каналів обміну, економічних, соціальних та політичних, котрі сприяють появі стійких угод. Ця умова підтримується
складним набором обмежень, що формують інститути. Інституціональні обмеження разом із традиційними обмеженнями економічної теорії визначають потенційні можливості підприємців (політичної або економічних) для максимізації добробуту.
Зміна світосприйняття людей, що відображається в зміні відносних цінностей та уподобань, є джерелом інституціональних трансформацій. Розвиток нових ідей змінює уподобання людей і, відповідно, впливає на зміни вибору економі чних агентів. Сутність інституціональних трансформацій розкривається через розуміння таких питань:
1) стабільність інституціональних характеристик;
2) джерела трансформацій;
3) діюча сила трансформацій;
4) напрям трансформацій.
Залучення до аналізу процесів економічної трансформації інституціональних перетворень значно розширює можливості пояснення кризових явищ перехідної економіки соціалізму. Зміна передумов аналізу в рамках неоінституціоналізму, які стосуються самих економічних суб’єктів (пере дбачається опортуністичне поводження й обмежена раціональність) і середовища, у якому вони діють (неповнота інформації виявляється в наявності трансакційних затрат і недостатньої визначеності прав власності) спирається на широку фактичну базу реальної політичної практики і тому дозволяє використовувати отримані висновки і застосовувати методи аналізу до поточної практики господарювання. Зокрема, проблеми лобізму, неплатежів, політи чної невизначеності, співвідношення ефективності і справедливості.
Центральну роль у цій теорії відіграють три базові передумови: а) для опису поведінки людини в політичній сфері використовуються ті самі гіпотези, що й у неокласичній економічній теорії (тобто застосовується традиційна модель раціонального індивіда, максимізуючого корисність); б) процес виявлення переваг індивідів у політичній сфері розуміється в тер мінах ринкової взаємодії; в) досліджуються питання, аналогічні тим, що виникають у неокласичній економічній теорії, тобто питання про існування, стабільність і ефективність політичної рівноваги, шляхи її досягнення тощо.
У свою чергу, у рамках теорії суспільного вибору можна виокремити два альтернативні методологічні підходи до вивчення явищ у цій сфері. Кожний з них зосереджує увагу на різних аспектах процесу визначення економічної політики. Перший підхід спирається на припущення про ймовірносний характер колективного вибору і розглядає його через призму принципу максимізації числа голосів, пода них за той чи інший варіант рішення. З цим пов’язана і назва даного підходу, запропонована Хеттихом і Вайнером, — підхід «Очікування максимізації голосів» (expecting vote maximization). З його допомогою виникає можливість аналізувати особливості довгострокової політичної рівноваги, тобто характеристики того комплексу заходів, що проводитиметься в життя завдяки демократичному виявленню переваг членів суспільства.
Другий підхід надає підвище ного значення конкретним аспектам прийняття рішень у політичній сфері, а також інститутам, у рамках яких воно відбувається. Цей підхід дістав назву «Теорія структурно-зумовленої рівноваги» (structure-determined equili-brium). Така рівновага характеризується яскраво вираженою тенденцією до нестабільності (на відміну від типу рівноваги, досліджуваного в рамках підходу «Очікування максимізації голосів»). Як найбільш типові пр ичини нестабільності зазвичай називають феномен нетранзитивності колективних переваг (коли рішення А з погляду групи індивідів переважніше за рішення Б, рішення Б — переважніше за рішення В, але рішення В — переважніше за рішення А) і сполучену з ним проблему процедурного маніпулювання (agenda manipulation). Ця проблема полягає в тому, що за умов нетранзитивності колективних переваг су б’єкти, що визначають процедуру прийняття рішень, можуть домогтися схвалення більшістю голосів того варіанта рішення, що вигідне саме для них. Шлях досягнення мети тут полягає у виборі конкретного формулювання обговорюваних питань, у визначенні їхньої сукупності (тобто в додаванні до «порядку денного» чи у виключенні з її приватних альтернатив) і у встановленні конкретної послідо вності їхнього розгляду.
На відміну від неоінституціоналізму, еволюційний інституціоналізм фокусує увагу на виникненні самих інститутів та чинниках їх змін у часі. Основою еволюційного аналізу економічних змін є «способи поведінки» або «рутини», що нечітко простежувались у динамічній концепції
«конструктивного руйнування» Шумпетера та були розвинені Р. Нельсоном й С. Уінтером.
Відповідно до постулатів еволюційної теорії економічного розвитку, яка спирається на філософські принципи «холізму», трансформаційні процеси трактуються через внутрішньо властиві характеристики індивідуалістичного суспільства, що формують свідомість людини через механізми культури і соціальної взаємодії. Дотримання Шумпетерівських принципів динамічного мікропідходу та «природного відбору», коли «розвиток найбільш конкурентоспроможних суб’єктів господарювання відбувається за рахунок витіснення інших», дає змогу значно розширити сферу аналізу за рахунок залучення фактора часу, в межах якого відбуваються економічні зміни. Наголос на тому, що економічні процеси протікають у реальному вимірі, а кінцевий результат значною мірою залежить від обраної траєкторії реформ, дає змо гу повніше й цілісніше висвітлити вплив процесів лібералізації, макроекономічної стабілізації, приватизації на поведінкові пристосування суб’єктів господарювання.
У ході проведення реформ часто не враховується, що прийняття законів і норм саме по собі не вирішує проблеми організації нової соціально-економічної системи. Економічні інститути, що зумовлюють ефективність системи, містять у собі, крім формальног о права, велику кількість неформальних правил, звичаїв і традицій. Накопичений досвід реформ показує, що поведінка економічних суб’єктів формується виходячи з особистих і групових інтересів, порядків, що склалися, національних особливостей ділових відносин, адаптуючись до реформаторської діяльності владних органів і нової законодавчо-нормативної бази. І далеко не завжди законодавчі компоненти можуть посісти чіль не місце.
Тому, розглядаючи умови формування інституціонального середовища в конкретній ситуації, необхідно зважати не тільки на існуючі соціально-економічні й політичні обставини, а й на попередній період розвитку суспільства, його історію, традиції, психологію і відмітні властивості суспільної самосвідомості, зумовлені поняттям менталітет. «Залежність від обраної траєкторії» — це термін, що спершу був п окликаний пояснювати, як специфічний технологічний розвиток формував згодом вибір технології. В теорії інституціоналізму цей термін пояснює характеристику інституціонального устрою, з якого інститути формують інституціональний вибір, ускладнюючи зміну системи управління економікою як одного певного
інституціонального маршруту. Причиною цього є те, що економічні організації та групи інтересів, що виникають за допомогою цих організацій, є лише наслідком обмежених можливостей, продиктованих безпосередньо наявною інституціональною структурою. У результаті економія від масштабу і зовнішні ефекти відображають символічну взаємозалежність між чинними правилами, додатко-вими неформальними обмеженнями й інтересами членів організацій, створених унас лідок функціонування наявних інститутів. Насправді інститути створюють організації і групи інтересів, чий добробут безпосередньо залежить від функціонування цих же інститутів.
За своєю сутністю трансформація формальних і неформальних норм згідно з еволюційним підходом означає необхідність перегляду рутин на мікрорівні, що прямо впливає на втрату ча-стини капітальних активів. Тому від старої рутини відмовляються лише то ді, коли нове правило дозволить не тільки одержати вигоду, а й відшкодувати втрати. Відбір рутин являє собою тривалий процес, у якому сполучаються «навчання на досвіді» і природний відбір — відбраковування тих, хто не зміг навчитися на досвіді.
Розгортання масштабної кризи трансформаційних економік на пострадянському просторі викликало загострення дискусій серед пров ідних фахівців з проблем країн, що розвиваються, макроекономіки та інституціональної економіки. Відмінність проблем від тих, що аналізувалися німецькими кейнсіанцями в період трансформації централізовано-керованої системи Німеччини після Другої світової війни, полягала насамперед у їх масштабності. Основна увага у працях М. Бруно (M. Bruno), Р. Дорнбуша (R. Dornbusch), М.Олсона (M.Olson), Дж.Стігліца (J.Stiglitz), С. Фішера (S. Fisher) та інши х дослідників приділялась проблемам лібералізації та макроекономічної стабілізації, інституціональних перетворень, а також проблемам економічного зростання. Інша частина дискусійних питань формувалася на методологічному рівні, що в основному стало наслідком неможливості пояснити існуючу ситуацію, а тим більше дати певні орієнтири подальшого розвитку за допомогою існуючих концепцій і моделей.
