На рис. 1.2 подано умовну криву виробничих можливостей для різних комбінацій співвідношення споживчих товарів (горизонтальна вісь X) і товарів виробничого призначення (вертикальна вісь Y). Кожна точка на цих осях, так і на прямій 0А, являє собою певний варіант співвідношення максимального обсягу виробн ицтва за умови повного використання ресурсів.
Рис. 1.2. Співвідношення між нагромадженням і споживанням
Розглянемо два крайніх випадки вибору варіанта структури кінцевого використання продукту: І. «Спартанське зростання» (вісь Y). На інвестиції спрямовується майже все, що виробляється, за винятком прожиткового мінімуму. У такому разі потужна за рівнем виробництва країна виявиться бідною за рівнем життя населення. Така модель зростання існувала, наприклад, у Радянському Союзі, коли частка споживання була незначною порівняно з часткою нагромадження. ІІ. «Сибаритське зростання» (вісь Х). Практично все, що виробляється, споживається. За такого зростання виробничий потенціал не оновлюється і поступово виснажується. 14 На нашу думку, найбільш сприятливий вибір варіанта структури кінцевого використання продукту знаходиться десь посередині. Сукупність точок 0А на бісектрисі кута ХY характеризує оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням капіталу, при якому досить високий рівень суспільного споживання досягається за рахунок широкого використання нагромадження для цілей розвитку виробництва. Оск ільки такого оптимального співвідношення досягти неможливо, в дійсності бісектриса змінюється на криву Лоренца (крива 0В), яка характеризує певне відхилення реального співвідношення між споживанням і нагромадженням на користь одного чи іншого.
Поєднання споживання та інвестицій має бути таким, щоб забезпечити швидкий розвиток економіки, не знижуючи рівня життя населення. Вибір варіанта структу ри кінцевого використання продукту залежить від ціннісних орієнтирів суспільства.
Політика економічного зростання повинна органічно поєднуватися з реалізацією ключових завдань соціального розвитку — зупинення процесів зростання бідності та майнового розшарування населення, створення цивілізованого ринку праці та забезпечення ефективної зайнятості, випереджальних темпів підвищення реальних доходів населення, наса мперед заробітної плати та пенсій.
Важливим атрибутом ринкової економіки є конкуренція. Власне ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції. Як слушно стверджував лауреат
Нобелівської премії австрійський економіст Фрідріх Хайєк у відомій праці «Дорога к рабству» [201, с. 28], «сус пільства, які покладаються на конкуренцію, успішніше за інших досягають своєї мети».
Термін «конкуренція» походить від латинського concurrere, що означає «зіштовхуюсь». Таким чином, конкуренція — це суперництво між учасниками ринкового господарства за вигідніші умови власного виробництва, продажу і купівлі товарів та надання послуг, за привласнення найбільших прибутків та забезпечення на цій основі вис оких і сталих темпів економічного зростання та добробуту своїх громадян.
3. Нейтральна форма інтенсивного типу відтворення характеризується тим, що підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових затрат уречевленої праці. Але водночас здійснюється економія засобів виробництва, яка компенсує додаткові затрати уречевленої праці. Тому виробничі фонди зрос тають тими самими темпами, що й суспільний продукт і національний дохід.
154. Всебічна форма інтенсивного типу відтворення означає, що продуктивність праці досягається способом підвищення ефективності всіх ресурсних факторів: засобів і предметів праці, робочої сили. Це за своєю суттю форма всебічного ресурсозбереження у виробництві кожної одиниці продукції.
Наведені форми інтенсивного типу розширеного відтворення є відображенням реальних змін у співвідношенні затрат живої та уречевленої праці в процесі інтенсифікації виро бництва.
Нова якість економічного зростання характеризується переходом, як уже зазначалося, від часткової до всебічної інтенсифікації виробництва. Раніше інтенсифікація відбувалася за рахунок підвищення продуктивності праці, левова частка якої споживалася за рахунок зниження фондовіддачі. Дуже повільно зменшувалася матеріаломісткість. На сьогодні стоїть першочергове завдання забезпечити поліпшення використання всіх фа кторів зростання: здійснювати економію живої праці, підвищувати фондовіддачу, знижувати матеріаломісткість.
Високі та сталі темпи економічного зростання неможливі без постійного оновлення виробничого апарату і продукції, що випускається. На основі досягнень науково-технічного прогресу відбувається оновлення основних виробничих фондів. Провадиться нова інвестиційна політика, спрямована на докорінну технічну реконструкцію основних виробничих фондів.
Важ ливим також є значне підвищення якості продукції виробничого і невиробничого призначення, причому вирішується завдання забезпечення адекватності продукції кращим світовим досягненням.
Такий різновид економічних відносин існує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні, незалежні суб’єкти, а їхня залежність пов’язана лише з кон’юнктурою ринку, бажанням відстояти у конку рентів позиції у виробництві та реалізації власної продукції. В ринкових відносинах конкуренцію
— природно і об’єктивно існуюче явище — можна розглядати як закон товарного господарства, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і удоскона лення систем зарплати тощо.
Отже, суперечності та негаразди сучасного етапу розвитку світової економіки вносять нові корективи у класичні визначення конкурентоспроможності та методів її досягнення. Слід розгля
16 нути найпоширеніші постулати конкурентоспроможності та скоригувати їх відповідно до нових тенденцій.
Зміна економічної ситуації у світі, що пов’язана з суттєвими зрушеннями у процесах конкуренції, перетіканням капіталу, товарів і послуг, міграцією робочої сили, спричинила значні деформації розвитку практично всіх країн світу. Нині не доцільно говорити про кількість країн або еко номічних систем, які виграли або програли, оскільки наслідки таких змін виявляються з часом, а повною мірою стануть явними лише у майбутньому.
Підсумовуючи аналіз класичних концепцій конкурентоспроможності, можна зробити висновок, що переважна їх більшість, розглядаючи умови її досягнення у стабільному ринковому демократичному середовищі, часто не може відповісти на те, як і заходи треба вжити щодо збереження економічної стабільності або підвищення економіки у сучасних умовах всіма конкуруючими сторонами як сильними, так і слабкими.
Причини цього, на наш погляд, передусім полягають у підміні факторів конкурентоспроможності та методів її досягнення. Мається на увазі, що класичні передумови досягнення успіху в конкуре нтній боротьбі, а саме: значне нагромадження капіталу, дешева кваліфікована робоча сила, необмежена сировинна база, самі собою не можуть виступати гарантом високого рівня конкурентоспроможності, особливо за умов різного масштабу цін цих ресурсів для конкурентів.
Як відомо, уряди приділяють велику увагу питанню значення конкурентоспроможності національних економік у зв’язку з надзвичайною важл ивістю соціально-економічного завдання, що на них покладено: забезпечення стабільно високого рівня життя громадян суспільства.
Внаслідок існування тісного зв’язку між розвитком економіки та рівнем життя у суспільстві регулювання економічного механізму має пов’язуватися з удосконаленням методів, які надають економічному розвитку нового поштовху. А отже, створення умов підвищення конку рентоспроможності економіки є одним із головних факторів забезпечення високого рівня життя нації. Натомість сприяння монополізму через усунення конкурентів призведе до зниження фінансових можливостей, зокрема й для поліпшення якості життя. Таким чином, можна зробити висновок, згідно з яким високі та сталі темпи економічного зростання гарантує лише конкурентоспроможна еконо міка.
Найбільш вагомий внесок у розвиток концепції конкурентоспроможності зробили американські та західноєвропейські нау
17кові інститути, зокрема, науково-дослідницький центр Гарвардського університету (США) під керівництвом М. Портера та Інститут розвитку менеджменту (Лозанна, Швейцарія). В Україні, так само як і в інших країнах СНД, теорія конкурентоспроможності майже не розроблялась і практичні дослідження в цій царині не проводились, але з переходом до ринкових відн осин дослідження цих проблем помітно активізувалося. Існує безліч тлумачень визначення конкурентоспроможності національної економіки та факторів, її утворюють. Найповніше, на наш погляд, визначення конкурентоспроможності національної економіки дає Інститут розвитку менеджменту в рамках реалізації Європейського форуму з проблем управління.
Отже, конкурентоспроможність
— це реальна і потенційна можливість країн в існуючих умо вах виготовляти та реалізовувати товари, що за ціновими та неціновими характеристиками є привабливішими для краї-споживачів, ніж товари їхніх конкурентів.
Таким чином, конкурентоспроможність країни означає здатність її економіки успішно конкурувати на національному і світовому ринках з іншими країнами, виробляючи за умов вільної конкуренції товари і послуги, які мають по пит на світовому ринку і реалізація яких підвищує фінансове становище країни, її національну безпеку та добробут її громадян.
Найефективнішою з позиції збереження високого рівня конкурентоспроможності країни є модель, за умов існування якої якість товарів національного виробництва постійно підвищується в умовах зростання купівельної спроможності населення. Купівельна спроможність вико нує функції стимулу для подальшого збільшення обсягів продукції, поліпшення їх якості та асортименту.
Отже, стан конкурентоспроможності країн залежить від взаємозв’язку між умовами попиту та пропозиції. Кожен з цих елементів не може окремо створювати для нації високого потенціалу, особливо у перспективі. Характерно, що низька платоспроможність нерозвинутих кр аїн не дозволяє їм спожити велику кількість товарів, що були вироблені у розвинутих країнах. Це стримує розвиток країн з нерозвиненою економікою, накопичуються проблеми реалізації, що зрештою призводить до зменшення конкурентоспроможності.
Майкл Портер, один із провідних сучасних дослідників проблем конкурентоспроможності, наголошує на необхідності відмови від терміна «конкурентоспроможність нації» як такого, що за безпечує економічний розквіт країни. «Головна мета держави — забезпечити власним громадянам досить високий та зростаючий
18 рівень життя. Здатність держави це зробити залежить не від якогось аморфного терміна “конкурентоспроможність”, а не від того, наскільки продуктивно використовуються національні ресурси — праця та капітал» [2, с. 24].
Однак у сучасному світі поряд із процесами викривлень у конкуренції відбувається не ефективне використання ресурсів, а більш рентабельне, отримане внаслідок різниці вартості фа кторів у системах. Для конкурентоспроможності країни у цілому це означатиме суттєвий крок назад.
Наприклад, зважаючи на достатню конкурентоспроможність країн — експортерів нафти, треба розуміти, що рівень добробуту громадян цих країн залежить лише від кількості видобутої нафти та світової кон’юнктури цін на цей продукт. Різка зміна того чи іншого параметра може миттєво змінити те мпи економічного зростання таких країн та катастрофічно знизити рівень їх конкурентоспроможності. Іншими словами, недостатньо аналізувати лише «верхівку» рівня конкурентоспроможності — темпи економічного зростання, прибутковість та/чи рентабельність і т. д., — а в першу чергу необхідно зосередитися на таких системних проблемах, як структурні зміни в економіці, рівень залежності від с вітової кон’юнктури ринку, іноземного капіталу тощо, якість бізнессередовища, міра трансформації національних інститутів і т.д. Таким чином, необхідно розробляти та реалізовувати стратегію, спрямовану не лише на підвищення конкурентних позицій країни, а перш за все на довгострокову спроможність ефективно розвиватися в агресивному та мінливому конкурентному середовищі.
Підс умовуючи викладене, вважаємо за необхідно дати визначення критерію конкурентоспроможності країни, як її здатність протистояти у довгостроковій перспективі змінам світового конкурентного середовища та ефективно реалізовувати як на внутрішньому, так і на світовому ринках товари національного виробництва і забезпечувати на цій основі високі та сталі темпи економічного зростання та добробуту гро мадян.
Таким чином, через категорію конкурентоспроможності здійснюється діалектичний взаємозв’язок категорій економічного розвитку та зростання з іншою, не менш важливою категорією як ефективність суспільного виробництва.
У найбільш загальному вигляді економічну ефективність виробництва слід розуміти як співвідношення між результатом (ефектом) виробництва і обсягами ресурсів чи витратами на його
19отримання. Отже, критерій економічної ефективності слід розуміти як максимум ефекту з кожної одиниці витрат чи мінімум витрат на кожну одиницю отриманого ефекту.
Відомо, що затрати суспільної праці виражаються як у вигляді ресурсів, тобто засобів, авансованих для здійснення процесу виробництва, так і у вигляді поточних витрат, реалізованих у процесі ви робництва. У зв’язку з цим можливі два підходи до вивчення ефективності — ресурсний і затратний. Причому прихильники одного підходу часто категорично заперечують можливість і правомірність використання іншого. В кращому разі йтиметься про доцільність застосування одного методу. Існує думка, що ресурсний і затратний підходи до вивчення ефективності слід розглядати в тісному вза ємозв’язку і що застосування цих двох методів у процесі комплексного аналізу зростання економіки, її ефективності та конкурентоспроможності не тільки можливо, але й необхідно.
Взаємозв’язок цих двох підходів випливає з співвідношення, існуючого між ресурсами Р, тобто засобами, авансованими для здійснення процесу виробництва, і витратами В, реалізованими в ході цього процес у: де К — швидкість обороту виробничих ресурсів (кількість оборотів протягом періоду).
З цього співвідношення виходить, що різні рівні економічного зростання можна отримати як за рахунок залучення дедалі більшої кількості ресурсів, так і за рахунок прискорення їх оборотності. При цьому найбільш ефективно буде розвиватися та економічна сис тема, в якій певний приріст продукції досягається при найменшому обсязі авансованих ресурсів і відповідно найбільш високій швидкості їх оборотності.
Таким чином, поєднання двох методологічних підходів до аналізу економічного зростання, ефективності і конкурентоспроможності дозволяє ввести в систему показників дуже важливий показник швидкості обороту виробничих ресурсів.
Сформульований взаємозв’язок не тільки не су перечить вимогам єдності категорії і критерію ефективності економіки, а й дозволяє конкретизувати його формулювання і подати критерій як максимум виробництва ВВП певної структури (тобто певного співвідношення часток проміжного споживання та елементів валової доданої вартості) з кожною одиниці витрат, реалізова
20 них у процесі виробництва в умовах зростаючого коефіцієнта оборотності авансованих ресурсів.
Отже, такий підхід дає змогу встановити логічні та формально математичні взаємозв’язки між показниками, які характеризують співвідношення між основними категоріями економічної динаміки, та отримати результати статистичного аналізу цих взаємозв’язків.
