2.1. Наукова сутність, змістовні ознаки та види економічних просторів.
2.2. Концептуальні підходи до вивчення та аналізу регіонально-просторової організації господарства.
2.3. Закономірності та принципи регіонально-просторового розвитку та організації господарства.
2.4. Критерії та показники аналізу й оцінювання регіонально-просторового розвитку господарства.
Вивчивши матеріал цієї теми, студент знатиме: ? сутність поняття про економічний простір і його основні види; ? змістовні ознаки регіонально-просторового розвитку господарства; ? сучасні закономірності та принципи регіонально-просторового розвитку та організації господарства; ? критерії оцінювання регіонально-просторового розвитку господарства. а також умітиме:
• визначати межі економічних просторів;
• аналізувати роль органів місцевого самоврядування у формуванні локальних соціальноекономічних просторів;
• здійснювати аналіз й оцінку сучасного стану регіонально-просторового розвитку господарства;
• визначати основні напрями та шляхи вдосконалення просторової організації регіональних соціально-економічних систем.
2.1. Наукова сутність, змістовні ознаки та види економічних просторів
Сучасний стан економіки України вимагає глибинних змін у методології регіонального розвитку з метою підвищення ефективності її функціонування. Наявність регіональних диспропорцій соціально-економічного розвитку, посилення дезінтеграції економіки країни, недосконалість механізмів управління регіональним розвитком ставлять складні завдання подальшої еволюції наукових засад організації господарства, які відповідали б потребам нового періоду розвитку й модернізації соціально-економічної системи України та світу. Нинішні виклики вимагають переоцінки традиційних принципів діяльності господарства і розробки нових, які стосуються насамперед просторового розвитку економіки та її системної організації в ринкових умовах, забезпечення стійкого розвитку господарства України та її регіонів, збереження комфортних умов проживання людей.
Актуалізувались і питання інтеграції та внутрішньонаціонального взаємозв’язку економічної системи, розвитку різноманітних форм взаємодоповнення регіональних економік, посилення міжрегіональних економічних зв’язків усередині країни. Вирішення цих питань на новій науково обґрунтованій платформі сприятиме зміцненню цілісності економічної системи країни й вирішенню регіональних соціально-економічних проблем. Наявні природноресурсні, соціально-економічні та екологічні регіональні відмінності мають значний потенціал посилення взаємозв’язку регіонів України завдяки ринковим формам організації та регулювання діяльності економічної системи. Реалізація сприятиме не лише міжрегіональній інтеграції, а й зменшенню контрастності та зростанню однорідності економічного та соціального просторів країни.
Сутність і змістовні ознаки економічного простору. Удосконалення регіональнопросторового розвитку країни пов’язане з визначенням сутності, змістовних ознак і видів економічних просторів. Проблема сутності економічного простору є однією з найскладніших і тому заслуговує на особливу увагу. У найбільш загальному методологічному розумінні в давні історичні часи вважалось, що простір є абсолютом (порожнечею), в якому відбуваються різні процеси й знаходяться матеріальні об’єкти. Філософська наука розглядає простір і час в їх єдності як форми існування та руху матерії. Найчастіше простір ототожнювався з територією або середовищем. Це призводило до певної неточності відображення сутності явища. Територія, на відміну від простору, є двомірною частиною твердої або водної поверхні
Землі з усіма розміщеними на ній природними та матеріальними об’єктами й характеризується площею, яка вказує на розмір території та насиченість її об’єктами.
Сутність простору в різних науках і сферах діяльності має свої особливості. У географії кожний із розміщених на певній території об’єктів, взаємодіючи з навколишнім середовищем, утворює їх географічний простір. Сутність і зміст простору широко трактується в технічних, соціальних, економічних та інших науках. Так, уживається поняття про фізичний простір як ознаку внутрішньої будови речовини.
В економічній науці ознакою простору є насиченість території об’єктами та зв’язками між ними. При цьому виокремлюються регіональний і світовий (глобальний) економічні простори. Межі першого поширюються на певний регіон, а другого — охоплюють частину Земної кулі зі специфічними суб’єктно-об’єктними відносинами. Об’єкти чи суб’єкти, які мають зв’язки між собою, утворюють єдине поле взаємодії.
Особливим видом простору є життєвий простір людини — індивідуальний простір, у якому протікають процеси життєдіяльності людської особистості. Він доволі складний і специфічний залежно від індивідуальних особливостей людини та її діяльності. Неодмінними елементами цього простору є місцезнаходження людини (простір проживання) і простір її функціональної діяльності (виробничої, соціальної, рекреаційної тощо).
Уживаються й такі поняття, як «міський і сільський простір». Їх ознакою є середовище поширення міського чи сільського способу життя та діяльності населення. Ознаками культурного, мовного, освітнього та інших просторів є об’єднуюча взаємодія певних видів діяльності.
Структурні елементи просторів доволі різні. Так, економічний простір включає розміщення, тобто певне місцезнаходження економічних об’єктів, насиченість ними території, систему економічних відносин між ними, які формують єдину функціонуючу соціо-екологоекономічну систему. Взаємодія елементів такого простору характеризується певною послідовністю, тривалістю, темпами, стадіями, ритмами й виражається поняттям про час, що свідчить про нерозривність простору й часу. Таким чином, вивчаючи розміщення (місцезнаходження) економічної системи та її соціально-економічні координати у певному часовому вимірі та функціональних зв’язках, пізнаємо економічну систему в її русі, формах і зв’язках.
Водночас дослідження економічного простору як у методологічному, так і прикладному аспектах тривають. Це зумовлене, зокрема, пошуком нових продуктивних сил, необхідністю залучення елементів простору в активну економічну діяльність, пристосуванням до нової світової моделі економічного розвитку.
У сучасних умовах економіка будь-якої країни чи регіону тією чи іншою мірою стала ланкою світової, формуючи тим самим глобальний економічний простір. Цей простір неоднорідний. Він має різну структуру, кількісні та якісні особливості. Залежно від участі в глобальних ринках товарів, послуг, капіталів, робочої сили тощо економічні системи стають усе більш чутливим до міжрегіональної та світової кон’юнктури, трансформуючи виробничу й територіальну структуру своєї діяльності. Пошук місця та ролі окремої економічної системи в глобальному економічному просторі супроводжується постійною її трансформацією з метою забезпечення активної участі в ньому. Це актуалізує проблеми визначення чинників зміни економічного простору, його структури, видів, форм, закономірностей і принципів формування. Таким чином, поняття простору набуває не лише наукового, а й практичного значення. Водночас сутність цього поняття не має однозначного тлумачення. Оскільки пізнавальна діяльність значною мірою залежить від визначення сутності та змісту понять, то їх аналіз вимагає більшої деталізації.
Сутність економічного простору зумовлюється основними загальнометодологічними ознаками та властивостями простору як філософської категорії. Специфічною ознакою економічного простору є те, що він формується економічними відносинами, тобто, зв’язками між функціонуючими економічними системами, об’єктами та суб’єктами економічної діяльності в певному соціоприродному середовищі. Формування економічного простору — це, насамперед, розвиток системи відносин між економічними об’єктами, утворення різних форм їх взаємозв’язку та комплексування, організації взаємодії між ними.
Економічний простір у широкому сенсі — це сфера взаємодії між суб’єктами економічної діяльності. На міждержавному рівні — це узгоджена взаємодія економічних суб’єктів у певній сфері господарської діяльності (валютній, митній, ціновій тощо).
Економічний простір характеризується зв’язками, взаємодією між економічними суб’єктами. Межі економічного простору динамічні — вони можуть звужуватись і розширюватись залежно від зв’язків між суб’єктами економічної діяльності.
Критерієм визначення меж економічних просторів можуть бути межі ринків збуту різних видів товарів і послуг, робочої сили, нерухомості, фінансів, інформації, інновацій то-що. Функціонування цих ринків можливе за умови розвитку ринкової інфраструктури, зокрема, товарно-сировинних, фондових, валютних бірж, біржі праці, банків, торгових палат, рекламних агенцій, страхових компаній, маркетингових, аудиторських, консалтингових організацій тощо, які є функціональними елементами економічного простору.
Таким чином, економічний простір формується та розвивається завдяки зв’язкам, тобто взаємодії між суб’єктами шляхом розширення ринків, зростання участі в економічній діяльності та її інтенсивності, поглибленні взаємодії тощо.
Економічний простір
— це господарська, регульована людиною (суспільством) система економічної взаємодії суб’єктів підприємництва, функціонування якої зумовлене зв’язками між ними та різними регіональними і національними (глобальними) економічними системами.
Залежно від масштабів економічних зв’язків структура економічних просторів може включати такі їх види: глобальний, регіональний і локальний.
Глобальний економічний простір характеризується економічними зв’язками між різними країнами для досягнення певної мети.
Регіональний економічний простір об’єднує виробників і споживачів товарів і послуг в єдину цілісну економічну систему в межах певних частин країни. Об’єднуючою ланкою цього простору може бути регіональна інфраструктура (система водо-, електро- і газопостачання, розселенська система, транспорт тощо). Економічний простір регіону характеризується насиченістю об’єктами та зв’язками між ними, які забезпечують їх функціонування, утворюючи регіональну соціально-економічну систему.
Локальний економічний простір формується на частині території в межах регіонального простору й характеризується економічними зв’язками між суб’єктами підприємництва з використання певного ресурсу, агломераційного ефекту, збуту продукції тощо.
Органи місцевого самоврядування, формуючи сучасну інституційно-правову основу підприємницької діяльності, є важливим регулятором формування економічних просторів як збалансованих локальних соціо-еколого-економічних систем. Вони впливають на вирішення місцевих економічних проблем, регламентують діяльність виробництв з погляду екологічної ситуації, використання землі, місцевої робочої сили тощо. Оскільки в такому разі відтворювальний процес відображає складну систему взаємозв’язаних залежностей між конкретними економічними суб’єктами, то його можна визначити як локальний.
Змістовні ознаки регіонально-просторових систем. Загальне розуміння економічного простору та його видів, визначене вище, дає можливість перейти до розгляду процесів регіонально-просторового розвитку економічної системи країни та її змістовних ознак.
Сутність регіонально-просторового розвитку економічної системи випливає з дії закону територіального поділу та інтеграції праці. Він розкриває глибинні засади розвитку як особливого процесу міжрегіональної взаємодії та її ролі у відтворенні.
Змістовні ознаки регіонально-просторового розвитку господарства полягають в якісних змінах структури, міжрегіональної взаємодії та системної організації діяльності регіону у взаємозв’язку із суб’єктами, що знаходяться за його межами. Останнє відображає утворення прогресивних форм регіонально-просторової організації господарства, коли завдяки спільній міжрегіональній взаємодії успішно вирішуються питання розвитку економіки регіонів. При цьому форми регіонально-просторового розвитку господарства в різних регіонах будуть різні, оскільки нинішній стан їх доволі різноманітний, неоднаковим є й взаємозв’язок економічних систем регіонів у міжрегіональному середовищі.
Функціонування господарства завжди є складною системою внутрішньорегіональних і міжрегіональних взаємодій між його елементами. Ці взаємодії доволі динамічні. Вони характеризуються певними етапами (циклами) розвитку, зміною типів і форм виробничих і суспільних відносин, рівнів економічного розвитку тощо. Визначення стану та аналіз процесів нинішнього регіонально-просторового розвитку господарства є вихідною платформою його оцінювання, виявлення проблем та обґрунтування напрямів і механізмів трансформації в майбутньому. Головна мета такої трансформації полягає в поліпшені економічної й соціальної ефективності діяльності господарства регіону шляхом удосконалення його регіонально-просторової організації, забезпечення стабільного функціонування в єдиній економічній системі. Таким чином, регіональнопросторовий розвиток спрямований на збалансування регіональної системи та фізичну організацію простору у відповідності з єдиною міжрегіональною стратегією.
Дослідження економічного простору та його трансформації пов’язане з безпосереднім визначенням та оцінкою зміни його ознак ефективністю зв’язків між елементами, їх раціональністю та комплексуванням, результативністю системної організації та функціонування. Трансформація регіонально-просторового розвитку визначається насамперед змінами характерузв’язків, взаємозв’язаністю і взаємозумовленістю структуроформуючих елементів (ресурсних, регулятивних та ін.). Під час аналізу економічного простору характеризується також його інтеграція чи дисперсія, активізація чи рецесія економічної діяльності, зростання чи зниження ефекту. Саме вони є базовими ознаками регіонально-просторових економічних систем.
Виходячи з регіонально-просторового розвитку господарства як якісних змін його системної регіональної та міжрегіональної організації й функціонування, можна виокремити такі його ознаки:
• наявність системної взаємозв’язаності та взаємозумовленості елементів господарства, кожен з яких знаходиться у системі зв’язків з іншими елементами регіону та за його межами;
• наявність просторової організації господарства, яка виражається впорядкованістю його форм, збалансованістю й довготривалістю взаємозв’язків між елементами;
• дотримання системної взаємодії продуктивних сил, стабільної залежності їх елементів, коли зміни одного елемента позначаються на діяльності інших та всієї системі, надаючи їй нової якості.
Системна регіонально-просторова організація господарства виявляється в трансформації (перетворенні) одних його форм в інші — більш досконалі. Це зумовлене зміною процесів — взаємозв’язаності, концентрації, розосередження (розсіювання), ускладнення, диверсифікації; типологічними змінами — трансформацією просторів за масштабами — локальні, регіональні, глобальні, а також удосконаленням організаційно-правових форм — компанії, холдинги, товариства тощо, зв’язки яких виходять за межі регіонів, формуючи міжрегіональні (глобальні) просторові системи.
Системна взаємозв’язаність і взаємозумовленість розвитку господарства регіону відображає відношення між його елементами й залежить насамперед від розвитку галузей спеціалізації, які беруть участь у міжрегіональному та глобальному ринках товарів, послуг, а також супутніх і обслуговуючих виробництв і виробничої, ринкової та соціальної інфраструктури, яка також може мати міжрегіональний (просторовий) характер.
Ознакою спеціалізації регіону є його взаємозв’язаність з іншими регіонами, оскільки це означає орієнтацію його господарства на випуск вузької номенклатури товарів (послуг) для споживання за межами регіону-виробника.
Спеціалізація регіонів є проявом впливу закону територіального поділу праці, який ґрунтується на природних, соціальних, економічних та інших конкурентних перевагах. Це й сприяє виробництву конкурентоспроможної продукції (послуг) та її збуту за межами регіону.
Розвиток галузей спеціалізації викликає також розвиток інших виробництв у регіоні, які технологічно чи економічно пов’язані з ними. Це стосується допоміжних та обслуговуючих виробництв. Допоміжні виробництва ґрунтуються на переробці відходів основного виробництва. Вони можуть бути суміжними ланками основного виробництва. Обслуговуючі галузі економіки — це виробнича інфраструктура (електропостачання, водопостачання, водовідведення, будівництво, заводський транспорт, ремонтні підприємства та ін.) Функціонування господарського комплексу неможливе без соціальної інфраструктури, яка надає різні послуги населенню.
Таким чином, взаємозумовленість розвитку галузей спеціалізації як елемента міжрегіональної взаємодії, а також супутніх, обслуговуючих і галузей соціальної та ринкової інфраструктури характеризує сутнісні ознак регіонально-просторової системної взаємозв’язаності елементів господарства та їх збалансованість як регіонально-просторових систем.
Остання означає взаємозумовленість між різними виробництвами в регіоні та за його межами, наявність і раціональне використанням потенціалів, збалансованість попиту й пропозиції, забезпечення належних соціальних і природних умов проживання населення відповідно до визначених суспільних стандартів тощо.
Змістовною ознакою регіонально-просторового розвитку є також системна взаємозалежність елементів господарства, їх єдність у регіонально-просторових економічних системах як цілісних і структурованих з відповідними механізмами внутрішньо-регіонального та міжрегіонального функціонування.
Завдяки різноманітним зв’язкам економічний простір регіону є часткою економічного простору країни та світу. Ринкові відносини об’єднують економіки різних регіональних просторових систем, утворюючи єдиний економічний простір у межах країни. Єдності цьому простору в межах країни надає:
• загальнонаціональне законодавство;
• єдина грошово-кредитна система;
• функціонування загальнонаціональних економічних систем — енергетики, транспорту, зв’язку та ін.
Складовими елементами єдиного економічного простору країни є ринкова інфраструктура, фондовий ринок, ринки товарів, послуг, праці, капіталів тощо.
Знання просторової диференціації господарства загалом і його регіонально-просторових форм, виявлення їх зміни дає змогу обґрунтувати механізми формування та підвищення результативності функціонування соціально-економічних систем. Їх формування відображає адаптацію господарських структур до нових вимог ринкової економіки, сталого розвитку та впливу глобалізаційних чинників.
Таким чином, змістові ознаки регіонально-просторового розвитку господарства характеризують якісні зміни елементів та їх системну організацію — появу або трансформацію відокремлених центрів і комплексів у просторові форми, усе більше поширення кластерних, мережевих, спеціалізованих просторів, територіальних асоціацій, міжрегіональних союзів тощо.
Якісні зміни у функціонуванні регіонально-просторових систем полягають також у розширенні зв’язків, переході від обміну товарами до кооперації й спільного виробництва продукції кінцевого споживання, зміни економічних механізмів співпраці, умов сусідства, транскордонної взаємодії, партнерства та ін.
Якісні зміни стосуються й кожного елемента господарства у різних типах регіональнопросторових систем — локальних, регіональних, глобальних та ін. Так, якісні зміни матеріальної бази господарства, його основних засобів — це насамперед поява інноваційних технологій, нових матеріалів, технологічних процесів, форм виробничої інтеграції та управління тощо. Якісні зміни головної продуктивної сили — це нові освітні, інтелектуальні, організаційно-управлінські, морально-етичні (поведінкові) рівні, нові цикли природного відтворення населення та робочої сили, їх просторового зосередження та ін.
Якісні зміни природних чинників розвитку господарства — це зміни корисності ресурсу, забезпеченості ним економічної діяльності, нові технології використання, відновлення та збереження.
Таким чином, оцінювання якісних змін регіонально-просторової економічної системи стосується внутрішньо-регіональних і міжсистемних зв’язків. Функціонування таких економічних систем супроводжується взаємодією з іншими просторами — соціокультурним, екологічним, інформаційним, знаннєвим тощо. Урахування цієї взаємодії сприяє інтеграції просторів та отриманню мультиплікативного суспільного ефекту.
