Агропромислові формування, як структура, в якій відбувається технологічне, економічне і організаційне з’єднання взаємопов’язаних ланок технологічного процесу одержання продуктів споживання із сировини сільськогосподарського походження, не виникають спонтанно, без заздалегідь продуманих та організованих заходів. В основі їх створення, а потім і функціонування лежать певні теоретичні засади, тобто ті, об’єктивні чинники, які й визначають доцільність та суспільну вартість і ціну таких міжгалузевих структур.
Серед усіх об’єктивних і суб’єктивних чинників цього впливу варто відзначити наступні:
1. Визначення і визнання на загальнодержавному і особливо регіональному рівні важливості і необхідності об’єктивної потреби створення агропромислового формування. Якщо така необхідність суспільно визначена, то необхідно здійснити техніко-технологічне та організаційно-економічне обґрунтування створення найприйнятнішого для конкретних умов агропромислового формування.
2. Орієнтація агропромислового формування не лише на задоволення внутрішніх потреб регіону, а й на задоволення зовнішніх потреб (вивіз чи експорт продукції). Надання переваги самозабезпеченню (автаркії) може призвести до негативних наслідків — викликати дисбаланс у виробництві продукції та сировини, порушити міжгалузеві пропорції тощо. Саме тому в рамках агропромислового формування слід розробляти баланси продовольства (чи іншої продукції АПК), в яких передбачати всі можливі канали руху кінцевої продукції (внутрішнє споживання, виробниче споживання (вторинна переробка), формування резервів і запасів, можливостей вивозу і експорту).
3. Спрямування агропромислового формування на максимальне використання можливостей кожного регіону з мобілізації всіх джерел одержання продовольства. Такий підхід дозволяє реально спинити спад виробництва і домогтись досить важливої концен-трації ресурсів, вивести на прибутковий шлях розвитку збиткові підприємства, а також вдосконалити територіальне розміщення агропромислового виробництва, створити нові робочі місця тощо.
4. Здійснення системи заходів із стабільно-пропорційного розвитку ринків сировини та готової продукції. До того ж ринок сировини має чітко узгоджуватись з потужностями переробки, а це потребує створення оптимальних і стабільних сировинних зон, зорієнтованих на тривалі строки, заготівлю за принципом центровивозу. Організація збуту готової продукції повинна враховувати всі можливі канали та принципи мотивації — дегустація з одночасним продажем, створення власної харчової мережі, участь в ярмарках і виставках, аукціонах, застосування такого інструментарію, як франшиза, тощо.
5. Розрахунок на важливість державного впливу і регулювання виробництва та реалізації кінцевого продукту агропромислового формування. Йдеться, передусім, не про прямий адміністративний вплив, а про формування такого зовнішнього середовища, яке б спонукало до об’єднання ресурсів, розвитку інфраструктури, унеможливлювало будь-яке адміністрування та прояви монополізму, не допускало виникнення надмірних ланок посередників та псевдо ринкових структур, заохочувало аграрні і переробні підприємства до поглиблення інтеграційного процесу.
6. Економічно-правова безпека агропромислового формування, під чим слід розуміти такий стан даної структури, за якого суб’єкти державного управління та самоврядні регіональні організації були б позбавлені права втручання у внутрішні справи інтегрованого виробництва, а інтегровані структури мали можливість автономно визначати шляхи економічного розвитку і формувати власний, внутрішній економічний механізм функціонування.
Крім того, економіко-правова безпека повинна сприяти вирішенню ще й інших досить важливих організаційних питань, а саме:
— оскільки досі ні в економічній літературі, ані в офіційних законодавчих документах немає чіткого визначення поняття «агропромислове формування», то державним управлінським структурам слід взяти це до уваги, виходячи з того, що така форма організації агропромислового виробництва стала реальністю, набуває динамізму і являє собою не що інше, як первинну ланку організації агропромислового виробництва на регіональному рівні національної економіки;
— оскільки в основі агропромислового формування лежить відповідна продуктова побудова (одно- чи багатопрофільна) та глибина інтеграційного процесу, досить важливо саме в законодавчому порядку визначити найголовніші параметри його функціонування: що має бути предметом договору (обсяги, якість, ціна), які передбачаються умови постачання чи продажу, в який спосіб можуть регламентуватись договірні відносини, який може бути механізм внутрішніх соціально-економічних відносин і розрахунків тощо;
— досить важливо також законодавчо гарантувати правову стабільність, юридичну самостійність, можливість відстоювання власних інтересів, гарантію права участі в коригуванні державної аграрної політики.
Врахування в процесі агропромислової інтеграції наукових засад створення агропромислових формувань дає можливість вирішити низку важливих завдань. По-перше, зорієнтуватись на конкретного споживача, яким може бути населення, регіон, держава в цілому чи експорт. Подруге, законодавчо-правове забезпечення дає можливість відрегулювати відносини, як всередині самого формування, так і в його стосунках з іншими національними і регіональними структурами та державою. По-третє, за допомогою попереднього аналізу і обґрунтування важливості агропромислового формування реальним стає встановлення конкретних вимог до продукції, тобто до організації агропромислового виробництва, очікуваних соціальних результатів діяльності, екологічних наслідків.
