Статья посвящена исследованию определения такого понятия, как налог.
Исследуются исторические аспекты возникновения теории налогов, различные точки зрения западных и отечественных экономистов на сущность этой категории. The article is devoted to investigation of the definition of such concept as the tax. There are investigating the historical aspects of origin of the theory of taxes, different points of view of the western and domestic conomists on this category essence.
Ключові слова: податки, державні доходи, концепції оподаткування
Податки є невід’ємною частиною існування державних інститутів та складовою частиною суспільного життя, яка постійно привертає увагу не лише економістів та політиків, а й всіх громадян. Ця категорія стала настільки звичною, що існування податків не викликає будь-яких сумнівів. Суперечки точаться лише навколо питань, пов’язаних з кількісними і якісними характеристиками податків. Така увага суспільства до питань оподаткування та той вплив, який здійснюють податки на всі сторони соціальноекономічного життя, вимагають виваженого і науково обгрунтованого підходу до проведення податкової політики. А це, в свою чергу, обумовлює необхідність подальшого розвитку теоретич
53 них засад оподаткування. Поняття «податок» є основним і визначальним елементом усіх теоретичних концепцій оподаткування. При цьому представники західної і пострадянської фінансової науки розглядають цю категорію з різних точок зору, що і обумовлює необхідність співставлення та порівняння різних підходів до її визначення з метою подальшого розвитку вітчизняної теорії оподаткування.
Розглянемо як розвивались теоретичні і практичні концепції оподаткування. Податки виникли у процесі історичного розвитку поряд з виникненням держави. Разом з розвитком товарно-грошових відносин розвивалися форми податку. Цікаво простежити в цьому відношенні, як змінювалася точка зору платників податків на необхідність утримувати державу. З точки зору Е. Селігмана і Р. Штурма спочатку у відносинах між державою і населенням превалювала ідея подарунка, потім уряд просив народ про підтримку, далі виникла ідея допомоги державі, потім — жертовності особи в інтересах держави, ще далі передбачається, що у платника податку розвивається почуття обов’язку, і нарешті, перемагає ідея примусу з боку держави, без будь-якої залежності від волі платника. Відповідно змінювались і назви цих доходів: приношення, дар, дань, подать, повинність, податок [1, с. 7—9].
Розвиток поняття «податок» в історичному аспекті свідчить, що разом з розвитком ринкових форм взаємовідносин між відокремленими суб’єктами господарювання формування державних доходів набирало все більш примусового характеру. І це було об’єктивним явищем, оскільки в процесі історичного розвитку держава, яка раніше була чи не найбільшим власником і тому могла формувати свої доходи непримусовим шляхом, поступово передавала право власності приватним особам, що було зумовлено і сприяло розвитку ринкових відносин. При цьому держава здобувала право здійснення функцій, пов’язаних з управлінням відокремленої від неї власності. Тобто, внаслідок відокремлення держави-функції від держави-власності прийшов на світ такий економічний феномен, як податок.
Більшість економістів виділяють три історичних етапи формування державних доходів [2, с. 8—10; 3, с 109]. Перший — з часу формування податкових систем Стародавньої Греції та Риму і до 16 століття. Цей період характеризувався відсутністю стабільних податкових надходжень. Податки вводились лише тимчасово, для покриття видатків, пов’язаних з війнами та іншими непередбачуваними обставинами. Цікавою є точка зору І. М. Кулішера на взаємозв’язок між податками і війнами: «Війна породила насвіт податки, спочатку тимчасові, потім, з появою постійного війська, і постійні. Сучасна армія і сучасна податкова система — сіамські близнюки, нерозривно спаяні, нерозлучні, неподільні» [4, с. 66]. Другий етап розвитку податків (16—18 ст.) пов’язаний з формуванням перших податкових систем і виникненням теоретичних концепцій оподаткування. Третій етап (починаючи з 19 ст.) характеризується існуванням розвинених податкових систем і теоретичних засад оподаткування.
Розвиток економічних теорій у податковій сфері безпосередньо пов’язаний з розвитком загальноекономічної думки. Загальноприйнятним серед економістів є думка, що виникнення податків було пов’язане з появою державних інститутів для виконання суспільно-необхідних функцій. Залежно від розвитку поглядів на роль держави у вирішенні тих чи інших проблем, формувались і концепції оподаткування. Економічні теорії, які вважали за необхідне надати державі мінімум функцій ( управлінську та військову) розглядали податки як «неминуче зло» і намагались мінімізувати податкові стягнення та зробити їх вплив на економіку нейтральним, розглядаючи лише фіскальне значення податків, протиставляючи державу і податкоплатників. В економічних теоріях, в яких державі надавалось більшого значення, зокрема ще й у вирішенні проблем економічного регулювання, розподілу доходів, соціального забезпечення, тощо відповідно існували і інші погляди щодо оподаткування. Так, податки розглядались як плата за суспільні блага, які надає держава; як моральний обов’язок громадянина щодо збереження державних інститутів; як складова економічної і соціальної політики, як засіб вирівнювання доходів тощо. Тобто податки починають розлядатись не лише як фіскальний інструмент, але й як засіб вирішення проблем у соціальноекономічній сфері.
Далі розглянемо концепції оподаткування за основними напрямами економічної думки: класичної, неокласичної, кейнсіанської, неоконсервативної школи та сучасні напрямки фінансової думки.
Виникненя систематизованих концепцій оподаткування відносять до 16 ст. в рамках класичної теорії. До цього часу податки розлядались не як постійне джерело доходів, а як тимчасове, необхідність у якому була спричинена недостатністю коштів у надзвичайних умовах: війни, стихійного лиха, тощо. Основним постійним джерелом доходу виступали доходи від державної власності, оскільки на той час держава виступала найбільшим власником земель, лісів, підприємств тощо.
Представники класичної школи (В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо) відводили державі мінімум функцій, розглядаючи ринок як основний регулятор економічної та соціальної сфери. Звідси їх вимоги до мінімізації податкових стягнень та створення для підприємництва сприятливих умов, за яких стягнення податків не перешкоджало б їх ефективному функціонуванню, нагромадженню капіталу та розширенню виробництва. Тобто, податки розглядались лише з індивідуалістичних позицій, а саме — який соціальноекономічний вплив вони здійснюють на платників.
Розвиток суб’єктивно-психологічної теорії, або маржиналізму, яка отримала назву неокласичної, зумовив її використання і для досліджень питань оподаткування (Е. Сакс, А. Кохен-Стюарт, Ф. Еджворт). На відміну від класичної теорії, маржиналісти, використовуючи математичні методи довели, що стягнення податків може мати стимули для підвищення продуктивності праці і збільшення виробництва, для компенсації виробником втрати доходу через податки. Крім того, саме в рамках маржиналізму вперше було запропоновано неоподатковуваний мінімум, а з принципу скорочення корисності приросту доходу виводиться принцип прогресивності в оподаткуванні.
Значний вклад в теорію оподаткування було внесено представником історичної школи А. Вагнером, якого вважали ідеологом державного соціалізму. На відміну від класичної і неокласичної теорії, він розглядав оподаткування не з позицій індивідууму, а з позиції держави в цілому. Принципи оподаткування, сформульовані А. Вагнером на початку 20 ст. залишаються актуальними і дотепер, оскільки включають в себе не лише фіскальні, але й економічні і соціальні наслідки оподаткування. Завдяки А. Вагнеру, податки починають розглядатись не лише як фіскальний інструмент, але й як засіб згладжування соціальної нерівності.
Вперше податки як регулюючий чинник макроекономічного розвитку почали розглядатись у теорії Дж. Кейнса, який розглядав економіку як систему не здатну до підтримання постійної рівноваги і декларував необхідність свідомого втручання держави у відтворювальний процес. Головним інструментом такого втручання від називав бюджетну політику, а саме — маніпулювання бюджетним дефіцитом, що впливало на розміри сукупного попиту. Податкова політика розглядалась однією із складових активної бюджетної політики, спрямованої на регулювання економічного циклу. Крім того, податкам у цій теорії відводилась роль «вбудованого стабілізатора» (тобто можливість пом’якшувати циклічні коливання економіки в автоматичному режимі, без зміни умов оподатку-
вання). Такі властивості найбільше притамані прибутковим податкам з прогресивною шкалою оподаткування, що стало ще одним обгрунтуванням необхідності прогресивних ставок.
Розквіт неоконсерватизму ( одного із неокласичних напрямів) припадає на 60—70 роки минулого століття. На відміну від кейнсіанської теорії, неоконсерватори повернулись до твердження щодо обмеження державного втручання в економіку, що мало наслідком обмеження і використання регулюючого впливу податків. Так, монетаристи (М. Фрідмен, Ф. Кейген, К. Брунер та ін.) розглядали лише грошову політику як єдиний засіб впливу на економічний розвиток, заперечуючи використання бюджетної і податкової політики в цьому напрямі. Прихильники теорії «пропозиції» (А. Лаффер, Р. Манделл та ін.) вважали, що основна мета податкової політики — забезпечити пропозицію ресурсів у достатньому обсязі, за рахунок введення оптимальних ставок на оподаткування прибутку підприємств і зменшення прогресії в оподаткуванні громадян, що створило б достатні ресурси для інвестицій у розвиток економіки. Загальновідомою стала «крива Лаффера», яка демонструвала залежність між ставкою та базою оподаткування.
Сучасній економічній і податковій теорії (А. Пігу, Р. Масгрейв, Дж. Б’юкенен та ін.) властива певна конвергенція різних напрямів (взаємопроникнення неокласичних і кейнсіанських ідей), що має наслідком розробку в теоретичних моделях поєднання бюджетної, податкової, монетарної та кредитної політики. Крім того, економічна теорія прагне до інтеграції з іншими суспільними науками (соціологією, психологією, антропологією, політологією тощо).
Якщо узагальнити сучасні погляди представників західної науки, податки розглядаються як обов’язкові платежі, які є основним джерелом державних доходів, використовуваних для фінансування суспільних благ і послуг, а також засіб фінансової політики для впливу на соціально-економічні процеси [5, с. 151].
Представники сучасної української фінансової науки розглядають податки в трьох аспектах: за економічною суттю; за формою прояву та з організаційно-правової сторони. Розглянемо більш детально ці положення.
Спочатку наведемо кілька найбільш поширених визначень податку за економічним змістом. В підручнику О. Р. Романенко «...економічна сутність податків виявляється в грошових відносинах, які складаються у держави з юридичними і фізичними особами з приводу примусового вилучення частини створеної вартості і формування фонду фінансових ресурсів держави»[6, с. 106]. У посібнику В. М. Опаріна «...податки відображають фінансовівідносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавних централізованих фондів грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій» [7, с. 136]. Подібне визначення дається і в посібнику О. Д. Данілова і Н. П. Фліссак [8; с. 13]. У посібнику А. І. Крисоватого і О. М. Десятнюк «за економічним змістом податки — це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів грошових ресурсів, необхідних для виконання державою своїх функцій» [9, с. 14].
Як бачимо, традиційним для пострадянської фінансової науки є характеристика податків за економічною суттю як системи фінансових або грошових відносин. Ми погоджуємось з більшістю, що податки — це система фінансових відносин, оскільки, поперше, практика оподаткування передбачає не лише грошову, а й матеріальну (товарну) форму сплати податків (наприклад, сплата фіксованого сільськогосподарського податку до 2004 р.), по-друге, податки можуть сплачуватись шляхом взаємозаліків, а також з використанням елементів фінансового ринку, по-третє, податки є елементом саме фінансової системи, а не грошової.
Слідуючий елемент визначення — хто є суб’єктами відповідних відносин. Більшість економістів називають державу і платників податків, деякі — замість платників згадують фізичних і юридичних осіб. На наш погляд, ця різниця є несуттєвою, оскільки, платниками податків, як правило, визначаються юридичні та фізичні особи, які зобов’язані сплачувати податки. Існують розбіжності й у визначенні джерела, з якого сплачуються податки — або відчужується частина знову створеної вартості, або частина ВВП. Перша точка зору відображає пострадянський вплив на фінансову науку, друга — прихільність до західної економічної науки.
Розбіжностей у визначенні напряму, куди перераховуються податки, майже не існує, більшість називають централізовані фонди грошових ресурсів або фонд фінансових ресурсів держави.
Хоча при характеристиці суттєвих ознак податку більшість називають саме бюджет, не згадуючи інші централізовані фонди держави (в першу чергу фонди соціального страхування).
З організаційно-правової сторони податок характеризують як «обов’язковий платіж, який надходить у бюджетний фонд у визначених законом розмірах і встановлені строки» [6, с. 107].
За формою прояву податки — це види платежів, які безпосередньо встановлюються законодавством [6, с. 107].
З урахуванням вищевикладеного можна зробити слідучі висновки: основні відмінності у визначенні податку між західними і вітчизняними економістами полягають в тому, що: ? західна фінансова наука має більш прагматичний характер, і розглядає податки з їх організаційно-правової сторони — як обов’язкові платежі, не поглиблюючись до визначення їх економічної сутності, — як фінансових відносин, що характерно для вітчизняної науки; ? при визначенні податків, західні економісти більш детально згадують напрямки використання податкових надходжень (для фінансування суспільних благ, для впливу на соціально-економічний розвиток, тощо). Вітчизняні ж економісти згадують лише мету стягнення податків — формування державних централізованих фондів, підкреслюючи фіскальне спрямування податків та ігноруючи їх економічний та соціальний зміст (що безпосередньо відображається на податковій політиці, що проводиться в Україні).
Таким чином, ці та інші відмінності свідчать про можливість подальшого розвитку вітчизняної теорії оподаткування.
Література:
1. Селигман Э., Штурм Р. Этюды по теории обложения. — С.Пб.: Правда, 1908. — 200 с.
2. Іващук І. О. Податкова система: Навчальний посібник. — Тернопіль, ТАНГ, 2003. — 249 с.
3. Мельник П. В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. — Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2001. — 362 с.
4. Кулишер И. М. Очерки финансовой науки. — Вып. 1.
— Петроград: Наука и школа, 1919. — 252 с.
5. Андрущенко В. Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті: (теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). — Львів: Каменяр, 2000.
— 303 с.
6. Романенко О. Р. Фінанси: Підручник. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 312 с.
7. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. — 2-ге вид., доп. і переробл. — К.: КНЕУ, 2001. — 240 с.
8. Данілов О. Д., Фліссак Н. П. Податки в Україні: Навч. посібник. — К.: УкрІНТЕІ, 2003. — 348 с.
9. Крисоватий А. І., Десятнюк О. М. Податкова система: Навч. посібник. — Тернопіль: Карт-бланш, 2004. — 331 с.
Стаття надійшла до редакції 12 січня 2006 р.
УДК 338.46.336.7 І. Б. Івасів, канд. екон. наук, доцент, докторант кафедри банківської справи
КНЕУ імені Вадима Гетьмана
