Ключові поняття і терміни: сільськогосподарські угіддя; родючість ґрунту; земельні відносини; земельний кадастр; бонітування землі; економічна оцінка землі; диференціальний рентний дохід; нормативна грошова оцінка земельних ділянок; фіксований сільськогосподарський податок; оренда землі; орендна плата; ринок земель; земельна рента; ціна землі; інтенсивність та ефективність використання землі; меліорація; водомісткість виробництва.

Вивчивши матеріал цієї теми, ви будете ЗНАТИ: чому земля є основним засобом виробництва в сільському господарстві, важелі його впливу на економіку аграрних підприємств, розмір сільськогосподарських угідь України та їх склад, сучасний стан розподілу земель між землевласниками і землекористувачами; вузлові аспекти основних законодавчих актів, що регулюють земельні відносини в Україні, та зміст й основні етапи здійснення земельної реформи; поняття земельного кадастру, його складові та методичні підходи до здійснення нормативної та експертної оцінки землі, напрями і способи використання її результатів; методичні підходи до визначення плати за землю та сутність фіксованого сільськогосподарського податку; стан орендних земельних відносин в Україні; сутність ринку землі і ціни землі, а також сучасні проблеми функціонування ринку землі в Україні; методичні аспекти оцінювання ефективності використання богарних і меліорованих земель та шляхи її підвищення, а також УМІТИ: ? розраховувати рівень землезабезпеченості підприємства, структуру сільськогосподарських угідь, показники інтенсивності їх використання та здійснювати оцінювання одержаних результатів; ? за фактичними даними підприємств визначати, аналізувати та оцінювати ефективність використання сільськогосподарських та з урахуванням економічної родючості землі; ? розраховувати розмір земельного паю в грошовому виразі і в натурі на місцевості з урахуванням якості земельної ділянки, що відводиться для передачі у приватну власність власникам сертифікатів на право на земельний пай; ? визначати з урахуванням коефіцієнтів індексації нормативну грошову оцінку сільськогосподарських земель, а також розмір мінімальної орендної плати згідно з чинними вимогами та її частку в структурі витрат рослинництва; ? визначати, який сільськогосподарський товаровиробник має право набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, а також розраховувати суму цього податку для аграрних підприємств, що розташовані в різних природно-кліматичних зонах.

8.1. Характеристика земельних ресурсів України та їх розподіл між власниками і землекористувачами

Земельні ресурси є основою матеріального і духовного виробництва. Від характеру і рівня ефективності використання землі залежить розвиток продуктивних сил, масштаби виробництва і матеріальне благополуччя народу.

Земельні ресурси необхідні всім галузям національної економіки, однак їхня роль у різних сферах суспільного виробництва неоднакова. Якщо в промисловості, крім добувної, земля є лише просторовим базисом, то в сільському господарстві вона — головний засіб виробництва.

Роль землі в сільськогосподарському виробництві визначається тим, що їй притаманна специфічна унікальна властивість — родючість. Завдяки цій властивості земля активно впливає на процес сільськогосподарського виробництва.

Родючість — це здатність ґрунту нагромаджувати й утримувати вологу та забезпечувати нею рослини, нагромаджувати і трансформувати поживні речовини у доступній для рослин формі, а також забезпечувати доступ кисню в зону кореневої системи рослин, тобто здійснювати аерацію.

Проте ці визначальні для родючості ґрунту фактори ніколи не бувають однаковими і мають різне співвідношення, що безпосередньо позначається і на рівні родючості.

Розрізняють такі види родючості землі: а) природна — характеризується здатністю ґрунту забезпечувати рослини необхідними поживними речовинами за рахунок запасу, створеного внаслідок ґрунтоутворюючих процесів, а також визначається кліматичними умовами; б) штучна

— створюється в процесі виробництва матеріальних благ, коли людина, не задовольняючись потенційними можливостями землі, сформовани-фізико-хімічні і біологічні властивості ґрунту; в) економічна (ефективна) — наслідок органічної єдності природної і штучної родючості; г) абсолютна

— визначається врожайністю культур з 1 га посіву; д) відносна — кількісне співвідношення врожаю з виробничими витратами на нього.

Останні два види родючості є кількісним ви разом економічної родючості землі.

Хімічний і фізичний склад ґрунту, його інші важливі характеристики визначають родючість земельних ділянок, а отже, і дохід землевласників та землекористувачів, оскільки вибір сільськогосподарських культур і їх урожайність залежать від цієї унікальної властивості головного засобу виробництва в сільському господарстві.

На дохідність аграрних підприємств також істотно впл иває місцеположення земельних ділянок. Це пов’язано, по-перше, з тим, що зі збільшенням віддалі між угіддями підприємств і ринком збуту сільськогосподарської продукції та ринком придбання матеріальних ресурсів транспортні витрати підприємств зростають, отже, збільшується собівартість вироблених ними товарів.

Величина цих витрат залежить від стану шляхів сполучення і ступеня їх компенсації заг отівельними і переробними підприємствами (організаціями), що інколи спостерігаємо нині, але це не змінює характеру впливу цієї закономірності.

По-друге, в умовах розвинутого ринку ціни на сільськогосподарську продукцію мають тенденцію до зниження зі збільшенням відстані між центральним ринком збуту і місцем розташування аграрних підприємств. Адже на місцевих ринках попит на сільс ькогосподарські товари менший, ніж на центральних, а пропонування тут відносно вище. Відповідно до дії законів ринку це неодмінно приводить до зниження ціни.

Слід також зазначити, що в умовах зрошення місцеположення угідь підприємств щодо водних джерел значно впливає на собівартість 1 м

3 зрошувальної води, отже, і на витрати виробництва продукції та на прибуток від її реалізації.

Земля як головний засіб виробництва в сільському господарстві, крім уже розглянутих, має ще ряд особливостей, які потрібно враховувати в процесі її використання для виробництва продукції.

Так, земля як продукт природи не має вартості, не переносить її як зви чайні засоби праці на продукцію, в створенні якої вони брали участь. У процесі виробництва земля, за правильного її використання, підвищує свою родючість, а тому є вічним засобом виробництва. Однак вона обмежена в просторі і штучно не відновлюється. Як матеріальну основу розвитку сільськогосподарського виробництва землю не мо жна замінити жодними іншими засобами праці.

Крім того, у сільському господарстві земля водночас є і предметом праці. У процесі обробітку землю піддають різним формам впливу. Завдання полягає в створював умови для підвищення родючості земельних ділянок. Але оскільки її рівень на різних за якістю землях неоднаковий, то це призводить і до неоднакової віддачі вкладених у землю коштів.

Розглянуті особливості землі потрібно враховувати комплексно, у тісному взаємозв’язку, що дасть мо жливість підвищувати її продуктивну здатність відповідно до досягнутою рівня розвитку продуктивних сил.

Загальна земельна територія України становить 60,36 млн га. Серед усіх земельних угідь найбільшу господарську цінність мають сільськогосподарські угіддя — це земельні угіддя, які постійно використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції. До їх складу відносять ріллю (землі, що систематично обробляють і використову ють під посіви сільськогосподарських культур або під чисті пари), багаторічні культурні насадження (призначені для отримання врожаю плодово-ягідних насаджень, лікарських культур, розсадники, деревно-чагарникова рослинність квітникового спрямування), сіножаті, пасовища і перелоги (землі, які раніше орали, а згодом більше року не використовувалися для виробництва сільськогосподарської продукції).

Площа сільс ькогосподарських угідь на початок 2012 р. становила 4157,6 тис. га, або 69,4 % всієї території країни . З-поміж сільськогосподарських угідь площа ріллі становила 32 498,5 тис. га, сіножатей — 2410,9 і пасовищ — 5481,9 тис. га.

Відсоткове відношення окремих видів сільськогосподарських угідь до їх загальної площі визначає структуру сільськогосподарських угідь. Найінтенсивніше використовуються рілля і багаторічні культурні насадження. Тут виробляють найбільший обсяг валової і товарної продукції сільського господарства. Незважаючи на це, підвищ увати питому вагу ріллі можна лише до раціональної межі, перехід за яку може призвести до вітрової і водної ерозії, руйнування родючості ґрунту і як наслідок — до істотного зниження врожайності.

На початок 2011 р. частка ріллі в структурі сільськогосподарських угідь становила 78,1 %, а подекуди сягає 90 % і більше. Це занадто високий показник, що зна чно перевищує оптимальний рівень.

З урахуванням цієї обставини і з метою широкомасштабного запровадження природоохоронних заходів у найближчій перспективі необхідно, на думку фахівців, вивести із сільськогосподарського обороту 10 — 12 млн га еродованих земель, що дасть змогу суттєво знизити ступінь розораності угідь, уникнути великих щорічних втрат гумусу (за даними вчених, ці втрат и в ґрунтах України щорічно становлять 0,5

— 0,6 т на 1 га).

Перехід одних земельних угідь в інші називають трансформацією земельного фонду. Завдання підприємств — забезпечити переведення менш продуктивних угідь у більш продуктивні, наприклад, заліснення ярів і балок, залуження деградованих земель, переведення природних пасовищ у сіножаті тощо.

1

У світі прийнято вважати доцільним, щоб у структурі земельного фонду 2/3 припадало на природні угіддя і 1/3 — на оброблювані сільськогосподарські землі. В нашій державі рівень сільськогосподарської освоєності території становить 69,4 %, з них найінтенсивніше освоєння (під ріллею) — 53 %. В Європі і світі рівень сільськогосподарської освоєності території становить відповідно 21 і 37 %. визначають як відношення площі відповідних угідь до наявного населення країни (області, району, підприємства). Даний показник становив по Україні на початок 2011 р. 91,2 га сільськогосподарських угідь і 71,2 га ріллі на 100 жителів. Це досить високий рівень землезабепечення порівняно з іншими країнами світу. За кількістю ріллі на 100 жителів попереду України лише Австралія (153 га), Канада (167,5 га), тоді як у Данії цей показник становить 50,1 га, Угорщині — 49,5, Фінляндії — 50, Іспанії — 39,1, Франції — 31,4, Великобританії — 11, Японії — 3 га .

Зі зростанням населення показник землезабезпечення знижується 2 , тому необхідно постійно поліпшувати земельні ресурси, бережливо використовувати їх, не допускаючи невиправданого вилучення сільськогосподарських угідь для потреб інших галузей національної економіки.

Крім землезабезпечення не менш важливим показником є якість земельних угідь. Сільськогосподарські угіддя України представлені різноманітними ґрунтами, але більшість з них мають високу родючість. Так, у структурі генетичних тип ів ґрунтів України, що зайняті під орними землями, чорноземи і лучночорноземні ґрунти як найбільш родючі займають близько 73 %, сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені — понад 12 %, каштанові — близько 4 %.

За роки земельної реформи в Україні істотних змін набула структура земельного фонду за формами власності та землекористування. Якщо у 1990 р. увесь земельний фонд Ук раїни перебував у державній формі власності (60 354,8 тис. га), то уже у 2001 р. частка держави становила 50 %. Натомість у приватній власності уже перебувало 48,2 % земельного фонду та в колективній формі власності (згідно з державними актами) — 1,8 %. У наступні роки відбулися подальші структурні зрушення у формах власності на землю такого ж спрямування і ст аном на 1.01.2010 ці частки становили відповідно 48,5; 51,4 і 0,1 %.

Ще істотніше зменшилася частка державної власності в сільськогосподарських угіддях на користь зростання частки цих угідь у приватній власності. У зазначеному році ці частки становили 26,2 (10 910,1 тис. га) і 73,7 % (30 659,3 тис. га), а частка колективної власності займала лише 0,1 % (41,6 тис. га). Істотно змінився розподіл сільськогосподарських угідь між власник ами землі і землекористувачами (табл. 8.1).

Наведений розподіл сільськогосподарських угідь між власниками і землекористувачами з часом змінюватиметься з розвитком різних організаційних форм господарювання на землі та їх трансформацією (перетворення одних типів підприємств на інші), а також під впливом зміни площ орендованих земель різними видами аграрних підприємств та агр опромисловими холдингами.

1

За даними на кінець ХХ ст.

2

В Україні, навпаки, показник землезабезпечення за останні двадцять років постійно підвищувався у зв’язку зі зменшенням чисельності населення. РОЗПОДІЛ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ УГІДЬ