Юрію Косюку 42 роки. У 1991-му він працював брокером на Київській товарній біржі. У 1992 році став засновником і керівником СП «ЛКБ», займався експортом металу, зерна, поставками туркменського газу. У 1995-му став президентом ЗАТ «Науково-технічний бізнес-центр харчової промисловості», на основі якого згодом було створено МХП.
Ключові поняття і терміни:
• збитки акціонерів за реорганізації підприємства;
• методи оцінювання вартості підприємств;
• модель змінного зростання, multiple growth model, MGM;
• модель нульового зростання, zero growth model, ZGM;
• модель постійного зростання, constant growth
• оцінний мультиплікатор;
• підходи до оцінювання вартості підприємств;
• поточна вартість підприємства по завершенні періоду володіння ним, discounted post-terminal value, DPTV;
• принципи оцінювання вартості підприємств;
• ціна/дохід, price-earnings ratio, P / E. Знати: ? вимоги акціонерів та особливості акціонерного капіталу підприємства; ? процедури, необхідні для розміщення акцій при створенні корпорацій; ? вимоги регулятора ринку щодо первинної емісії акцій; ? технологію обігу цінних паперів. Уміти: ? організовувати заснування акціонерного товариства; ? проводити фінансові розрахунки щодо вартісних наслідків емісії акцій.
Структурно-логічний конспект
А
Методи оцінювання вартості підприємства
Метод оцінювання — спосіб розрахунку вартості об’єкта оцінювання в рамках одного із підходів до оцінювання (дохідного, майнового, порівняльного). Вибір методу залежить від того, чи очікується зміна грошового потоку в часі від оцінюваного об’єкта.
VE = PVPR1 + PVPR 2 +… + PVPR n, (2.1)
Метод капіталізації доходу(capitalization of income method of valuation) — вартість будь-якого капіталу ґрунтується на фінансових вигодах, очікуваних інвестором від володіння цим капіталом. VE = PVPR1 + PVPR 2 +… + PVPR n, (2.1) де VE
— вартість підприємства, обчислена за фінансовими вигодами, що генерується ним для акціонерів; PVPR1… PVPRn
— поточна вартість фінансових вигод за період володіння підприємством; останній становить від 1 до n років
Фінансовими вигодами прийнято вважати один із таких показників: дивіденди, прибуток, грошовий потік, капітал. Обраний аналітиком показник покладається в основу розрахунків, ідеологія обчислень ґрунтується на однакових припущеннях: 1) ринкові чинники попиту і пропозиції не діють, величина VE зумовлюється лише фінансовою результативністю конкретного підприємства; 2) гроші за підприємство платяться в поточний час рівно в тій сумі, яку очікується отримати від майбутніх фінансових вигод; 3) акціонери володіють компанією обмежений період; 4) по завершенні цього періоду вони продають свої акції; 5) річні фінансові вигоди різняться за розмірами. За цих припущеннь вартість підприємства (VE) обчислюється за формулою:
VE = PVPR1 + PVPR 2 +… + PVPRn + DPTV, (2.2)
Модель змінного зростання (multiple growth model, MGM): VE = PVPR1 + PVPR 2 +… + PVPRn + DPTV, (2.2) де DPTV — поточна вартість підприємства по завершенні періоду володіння ним (discounted post-terminal value)
Якщо вважати, що термін володіння підприємством необмежений; воно продаватися не буде; фінансові вигоди одержуватимуться в однакових розмірах, то вартість підприємства за припущеннями оцінюється на основі формули:
VE = PR/d, (2.3)
Модель нульового зростання (zero growth model, ZGM): VE = PR/d, (2.3) де PR — річна величина фінансової вигоди, d
— ставка дисконту
У випадку, коли припускається, що фінансові вигоди зростатимуть з постійним темпом; темп зростання фінансових вигод
нижчий за ставку дисконту і виконуються попередні умови, вартість підприємства визначається за формулою:
VE = PR ? (1+ p) / (d – p), (2.4)
Модель постійного зростання (constant growth model, CGM): VE = PR ? (1+ p) / (d – p), (2.4) де p — щорічний постійний темп зростання фінансових вигод
Якщо власник розраховує на постійні фінансові вигоди в роз
мірі PRn + 1 і буде вічно володіти підприємством, тоді поточна вартість підприємства по завершенні періоду володіння ним становитеме: мірі PRn + 1 і буде вічно володіти підприємством, тоді поточна вартість підприємства по завершенні періоду володіння ним становитеме: DPTV =PVPRn+1 / d, (2.5) DPTV =PVPRn+1 / d, (2.5)
Якщо власник очікує на зростання фінансових вигод темпом, що дорівнює p, і буде вічно володіти компанію, тоді поточна вартість підприємства буде дорівнювати:
DPTV = PV[PRn+1 ? (1+ p)]/( d – p), (2.6) DPTV = PV[PRn+1 ? (1+ p)]/( d – p), (2.6) VE = PR ? (P/E)A, (2.7)
Спосіб оцінювання за співвідношенням «ціна/дохід» (price-earnings ratio, P/E) здійснюється на основі так званого нормального співвідношення «ціна/дохід», характерного для підприємств подібного типу, вартість оцінюваного підприємства пов’язана з фінансовими вигодами так само, як і в аналогів: VE = PR ? (P/E)A, (2.7) де (P/E)A — «нормальне» співвідношення «ціна/дохід» для подібного підприємства
Б
Загальні правила та методологічні підходи до оцінювання вартості
Основними підходами до оцінювання вартості підприємств є: майновий, порівняльний, дохідний (табл. 2.1). Обраний підхід до оцінювання вартості підприємства і його конкретний метод мають спиратися на достовірну інформаційну базу й бути обґрунтованими з огляду на специфіку об’єкта й умов його функціонування у визначений проміжок часу.
Таблиця 2.1
ПІДХОДИ ТА МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ВАРТОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
|
Підходи до оцінювання вартості підприємств |
| 1. Майновий |
2. Порівняльний |
3. Дохідний |
| Метод и оцінювання |
балансовий метод |
|
мультиплікаторів |
дисконтування чистого грошового потоку |
| регулювання балансу |
|
прямої капіталізації чистого грошового потоку |
| вартості заміщення |
|
галузевих співвідношень |
економічного прибутку |
| чистих активів |
|
| накопичення активів |
|
ринку капіталу |
додаткових доходів |
| поточної вартості ймовірного результату ліквідації |
|
ринкових угод |
1. Методи майнового підходу
Використання балансового методу передбачає порівняння вартості майна підприємства (активів) та суми його зобов’язань (пасивів).
Особливістю методу регулювання балансу є використання не облікових величин елементів виробничо-комерційної системи підприємства, а їхніх скоригованих вартостей. При цьому розрахунки проводять за цінами останньої купівлі майна чи іншого обґрунтованого моменту часу.
Метод вартості заміщення передбачає визначення вартості заміщення об’єкта оцінювання, тобто мінімальну вартість аналогічного нового підприємства, ідентичного з оцінюваним за функціональними, екплуатаційними чи конструктивними параметрами, але створеного відповідно до сучасних цін і нових якісних вимог.
За методом чистих активів вартість підприємства визначається вирахуванням зі скоригованої вартості активів підприємства скоригованої вартості його пасивів.
Відповідно до методу накопичення активів компанія розглядається як набір активів, кожен з яких має вартість і може бути проданий окремо від інших. Імовірна сума від реалізації активів зменшується на величину кредиторської заборгованості, а гроші, що залишаються, прирівнюються до вартості підприємства. У процесі оцінювання проводять переоцінку кожного активу відповідно до наявних цінових реалій.
VENA = ?Acor – debt, (2.8)
Вартість підприємства, розраховану методом накопичення активів, можна подати так: VENA = ?Acor – debt, (2.8) де VENA
— вартість підприємства, розрахована методом накопичення активів; ?Acor — переоцінена вартість усіх активів підприємства; debt — кредиторська заборгованість підприємства VEL = ?PVAcor – Pvсost + PVPR – PV debt, (2.9)
Метод визначення поточної вартості ймовірного результату ліквідації застосовують для з’ясування всіх витрат і доходів у процесі ліквідації підприємств: VEL = ?PVAcor – Pvсost + PVPR – PV debt, (2.9) де VEL
— вартість підприємства, визначена методом поточної вартості ймовірного результату ліквідації; ?PVAcor — приведена до поточного часу переоцінена вартість усіх активів підприємства; PVсost — поточна вартість усіх майбутніх витрат, пов’язаних з ліквідацією активів; PVPR — поточна вартість усіх майбутніх фінансових вигод від продовження господарської діяльності
2. Методи порівняльного підходу
У межах порівняльного підходу найбільшого поширення набув метод мультиплікаторів, під якими слід розуміти коефіцієнти, що відображають взаємозв’язок між ринковою вартістю бізнесу та певною фінансово-економічною базою (фактором, який справляє істотний вплив).
Метод галузевих співвідношень базується на використанні емпірично визначених і рекомендованих співвідношень між вартістю бізнесу та окремими фінансово-економічними параметрами, передбачає визначення вартості бізнесу за вже встановленими спеціалізованими коефіцієнтами.
За технологією реалізації методи ринку капіталу і ринкових угод подібні, відмінність полягає в тому, що метод ринкових угод ґрунтується на інформації про ринкову капіталізацію підприємств-аналогів, а метод ринку капіталу — про ціни окремих акцій підприємств-аналогів.
Технологія оцінювання методами ринкових угод і ринку капіталу
1. Проводять аналіз ринку підприємств, знаходять аналог оцінюваній компанії. Аналогом вважається підприємство тієї самої галузі, подібного розміру і характеру бізнесу, з подібними ринками збуту, структурою активів та капіталу. Має бути відома ціна, за якою аналог (його окремі акції) було продано та буде покладена в основу розрахунку вартості оцінюваного підприємства.
2. Окрім цін аналогу (окремих акцій), оцінювачу має бути доступна інформація про його фінансово-господарське становище. Це потрібно для розрахунку оціночного мультиплікатора: де M — оцінний мультиплікатор; Pricea — ціна аналога (його окремих акцій); Fina — показник фінансової бази аналога (балансова вартість власного капіталу, прибуток, вартість активів, дохід чи будь-який інший показник; для методу ринкових угод показник приймається в цілому за даними фінансової звітності, для методу ринку капіталу — обчислюється в розрахунку на 1 акцію).
M = Pricea / Fina, (2.10) M = Pricea / Fina, (2.10)
3. Якщо знати відповідний показник фінансової бази оцінюваного підприємства, можна підрахувати його вартість.
VED = M ? Fin, (2.11) VED = M ? Fin, (2.11) де VED — вартість оцінюваного підприємства, визначена методом ринкових угод; Fin — показник фінансової бази оцінюваного підприємства (відповідає показнику фінансової бази аналога) VEC = M ? Fin? QS + extra charge, (2.12)
При застосуванні методу ринку капіталу використовують надбавку за контроль, а остаточне значення вартості розраховують за формулою: VEC = M ? Fin? QS + extra charge, (2.12) де VEC — вартість підприємства, оцінена методом ринку капіталу; QS — кількість акцій у статутному капіталі оцінюваного підприємства; extra charge — надбавка за контроль
1. Методи дохідного підходу
Методи дохідного підходу ґрунтуються на моделі capitalization of income method of valuation, а фінансовими вигодами зазвичай вважаються грошові потоки (рідше — дивіденди). Пояснюється це тим, що коли підприємство не сплачує дивідендів, то оцінка за цією вигодою неможлива.
VENCF = PVNCF1 + PVNCF 2 + … +PVNCFn + DPTV + A, (2.13)
Вартість підприємства за методом дисконтування чистого грошового потоку за формулою: VENCF = PVNCF1 + PVNCF 2 + … +PVNCFn + DPTV + A, (2.13) де VENCF — вартість підприємства, оцінена методом дисконтування чистого грошового потоку; PVNCF1, PVNCF2… PVNCFn — поточна вартість чистих грошових потоків за періодами прогнозу діяльності підприємства (термін прогнозування — n періодів); DPTV — реверсія — поточна вартість підприємства по завершенні періоду володіння ним (discounted post- terminal value); A — вартість зайвих для діяльності підприємства на цей час активів VENCFzero = NCF/d + A, (2.14) VENCFconst = NCF ? (1+ p) / (d
— p) + A, (2.15)
Якщо оцінювач вважає, що чистий грошовий потік у компанії постійний або зростає постійним темпом, він застосовує методологію zero growth model, ZGM або constant growth model, CGM у межах методу прямої капіталізації чистого грошового потоку: VENCFzero = NCF/d + A, (2.14) де VENCFzero — вартість підприємства, що генерує постійний чистий грошовий потік; NCF — постійний річний чистий грошовий потік. VENCFconst = NCF ? (1+ p) / (d
— p) + A, (2.15) де VENCFconst — вартість підприємства, що генерує чистий грошовий потік зростає постійним темпом; p — щорічний постійний темп зростання чистого грошового потоку
Для розрахунку вартості підприємства методом дисконтування грошового потоку в розпорядженні оцінювача мають бути 5 результативних показників: термін прогнозування; чисті грошові потоки; ставка дисконту; реверсія; зайві активи.
Метод економічного прибутку дає змогу оцінити результати діяльності підприємства в окремому році за формулою: де ЕП — економічний прибуток; ІК — інвестований капітал;
ЕП = ІК * (Р ІК – С
ВК ), (2.16)
ЕП = ІК * (Р ІК – С
ВК ), (2.16)
РІК — рентабельність інвестованого капіталу;
СВК — середньозважені витрати на капітал.
Метод додаткових доходів визначає вартість підприємства шляхом порівняння середньої дохідності в окремій галузі та дохідності участі капіталу в конкретному бізнес-проекті. Роз-
рахункова вартість бізнесу дорівнює сумі ринкової приведеної вартості середньорічного капіталу та приведеної вартості капіталізованого за певний період надлишкового доходу від діяльності підприємства.
За виникнення при реорганізації збитків у акціонерів унаслідок зменшення вартості чистих активів тим акціонерам, які не голосували за реорганізацію, компанія відшкодовує збитки.
L = (St1 ? NA1 /?St1) – (St 0 ? NA0 / ?St0), (2.17)
Величина збитків акціонерів розраховується так: L = (St1 ? NA1 /?St1) – (St 0 ? NA0 / ?St0), (2.17) де L – збитки акціонера; St1, St0 – кількість акцій в акціонера після та до реорганізації відповідно; ?St1, ?St0
— загальна кількість акцій після та до реорганізації відповідно; NA1, NA0
— загальна вартість чистих активів після та до реорганізації, відповідно
В
Теоретичні аспекти організації емісії акцій
Особливостііндивідуальнихвимог акціонерів
Акції компанії обертаються на ринку. Розмістивши акції на ринку, необхідно підтримувати їх обіг, інакше за відсутності належної ліквідності корисність акцій впаде. Обіг забезпечують інституції фондового ринку, менеджмент підприємства має виявляти зацікавленість у їхній діяльності та співпрацювати з ними.
Вихідні передумови створення ринку акцій підприємств:
1) відірваність акцій від активів та їх стандартність — однаковість прав власників однотипних акцій: голосу, участі у прибутках, придбання додатково випущених акцій, на активи за ліквідації корпорації та інспекцію;
2) оборотність, що привела до формування особливого ринку з притаманною лише йому організацією і правилами торгів єдиним стандартним товаром;
3) документарність акцій — тільки документ є доказом правомочності доступу інвестора до акціонерних прав
| Права власників простих акцій: |
Права власників привілейованих акцій: |
|
|
За українським законодавством акції підприємств можуть випускатися тільки іменними (їх продаж супроводжується перереєстрацією прав на нового власника) двох типів — прості та привілейовані (рис. 2.1).
• участь в управлінні;
• одержання дивідендів певного розміру і в певну чергу;
• одержання дивідендів;
•отримання в разі ліквідації товариства ліквідаційної вартості привілейованих акцій;
• отримання в разі ліквідації товариства частки його майна або вартості;
• конвертація акцій у привілейовані акції іншого класу, прості акції, інші цінні папери корпорації;
• отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства;
• отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства;
• пріоритет у придбанні простих акцій додаткової емісії;
•пріоритет у придбанні привілейованих акцій додаткової емісії;
• одержання (у певних випадках) від товариства або від контролюючого акціонера суми, еквівалентної ринковій вартості своїх акцій
• одержання (у певних випадках) від товариства суми, еквівалентної ринковій вартості своїх акцій
Рис. 2.1. Права власників акцій
У біржовому обігу зазвичай перебувають акції незначної кількості підприємств. Це пов’язано з тим, що фондові біржі висувають жорсткі вимоги до емітентів — їхні акції мають бути настільки привабливими для інвесторів, щоб торги ними обов’язково постійно проводилися, а сама біржа мала бути зосередженням великої кількості пропозицій на купівлю і продаж; інакше втрачається фінансовий сенс утримувати біржу як спеціальний торговельний майданчик.
Г
Особливостібіржового котирування
Біржове котирування вигідне інвесторам, оскільки їм забезпечуються: інформованість про фінансово-господарську ситуацію в емітентів (останні надають про себе більше відомостей, ніж ті компанії, що не розміщують акції на біржі, до того ж їхня діяльність постійно перебуває в полі зору професійних аналітиків), а отже
— обґрунтованість фінансових рішень; певні гарантії безпечності інвестицій з боку біржі, оскільки емітенти пройшли процедуру лістингу; ліквідність акцій, що дає змогу за потреби легко реалізовувати їх; актуальні дані про ціни акцій, завдяки яким можна швидко
реагувати на кон’юнктуру ринку; упевненість, що придбано акції найкращих компаній із потенціалом зростання вартості.
Д
Процедури розміщення акцій при створенні корпорації та їх етапи
Перше розміщення акцій при створенні корпорації є суто приватним; акції розподіляють лише серед засновників. Ця норма існує заради запобігання шахрайству. Рішення про розміщення акцій ухвалюють збори засновників.
Фактична кількість розміщених акцій має дорівнювати кількості акцій, визначеній у рішенні про розміщення акцій. Розміщення акцій треба завершити в термін, передбачений рішенням про їх розміщення, але не пізніше ніж упродовж двох місяців від дня початку розміщення. Реєстрація випуску акцій, звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Ці дані є підставою для внесення відповідної інформації до Державного реєстру випусків цінних паперів, що здійснюється реєструвальним органом. Їх не можна розглядати як гарантію вартості акцій.
Організація приватного розміщення акцій при заснуванні корпорації передбачає кілька етапів (рис. 2.2), проведення яких покладається на менеджерів.
Рис. 2.2. Етапи створення акціонерного товариства
Збори засновників обирають головуючого та секретаря зборів — вони ведуть збори і підписують документи, необхідні для проведення емісії. Менеджери готують ці документи, а також свої пропозиції щодо вибору аудитора. Тому перед загальними зборами менеджери вивчають ринок аудиторських послуг й інформують про це засновників
Відмова в реєстрації звіту про результати приватного розміщення акцій доводиться до емітента з обов’язковим її обґрунтуванням. Вона можлива у разі:
— порушення вимог законодавства, пов’язаного з розміщенням акцій;
— невідповідності поданих документів вимогам законодавства;
— прийняття регуляторним органом або судом рішення про зупинення розміщення акцій, яке є чинним на дату реєстрації;
— відсутності будь-якого із перелічених вище документів
Е
Додатковий випуск (емісія) акцій
Додатковий випуск (емісія) акцій відбувається у разі збільшення статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок власних внесків, дивідендів (реінвестиції прибутку) чи резервів (якщо вони сформовані на належному рівні).
Додатковий випуск (емісія) акцій розпочинається з прийняття рішення про збільшення розміру статутного капіталу товариства шляхом збільшення кількості акцій номінальної вартості. Етапи додаткової емісії акцій наведено на рис. 2.3.
Рис. 2.3. Етапи додаткової емісії акцій
За відкритого розміщення акцій емітент має розкрити інформацію, що міститься в проспекті емісії акцій, шляхом опублікування зареєстрованого проспекту емісії акцій в повному обсязі в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не пізніше як за 10 днів до початку відкритого (публічного) розміщення акцій.
Надалі емітент має затвердити результати розміщення акцій і звіту про результати такого розміщення акцій, після цього необхідно затвердити зміни до статуту, пов’язані зі збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства, з урахуванням результатів розміщення акцій (реєстрація змін до статуту товариства, пов’язаних зі збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства, проводиться в органах державної реєстрації) шляхом подання до реєструвального органу заяви та всіх необхідних документів для реєстрації звіту про результати відкритого (закритого) розміщення акцій.
На наступному етапі емітент отримує свідоцтво про реєстрацію випуску акцій і подає його до депозитарію, з яким укладено договір про обслуговування емісії акцій і оформлено глобальний сертифікат, або реєстратору, з яким укладено угоду про ведення реєстру власників іменних цінних паперів (крім випадків, коли облік прав за акціями веде емітент), копії свідоцтва про реєстрацію випуску акцій.
Останнім кроком у процесі збільшення статутного капіталу на основі додаткової емісії акцій є оформлення та депонування нового глобального сертифіката випуску акцій (у разі бездокументарної форми випуску акцій).
Акціонерне товариство має право провести консолідацію або дроблення розміщених ним акцій шляхом випуску акцій нової номінальної вартості та конвертації (обміну) акцій попередніх випусків на акції нової номінальної вартості тих самих категорій і типу
Порядок зміни номінальної вартості акцій акціонерного товариства передбачає певну послідовність дій (рис. 2.4). Реєстрація випуску акцій нової номінальної вартості ДКЦПФР здійснюється протягом 30 днів від дати подання заяви та необхідних документів. При реєстрації випуску акцій попередні свідоцтва про реєстрацію випуску акцій анулюються і реєструвальний орган видає нове свідоцтво про реєстрацію випуску акцій нової номінальної вартості, яке є підставою для оформлення глобального сертифіката до депозитарію.
Упродовж 10 днів після реєстрації випуску акцій реєструвальний орган оприлюднює в одному зі своїх офіційних видань по-
відомлення про основні відомості щодо реєстрації випуску акцій емітента: найменування емітента, його місцезнаходження, загальну суму випуску акцій, номінальну вартість, кількість та форму випуску акцій, дату реєстрації випуску акцій, реєстраційний номер, а також називає особу, яка зареєструвала випуск акцій.
1) Прийняття рішення про випуск акцій нової номінальної вартості
2) Направлення до ДКЦПФР і держателям повідомлення про деномінацію
3) Оцінювання та викуп акцій акціонерного товариства в акціонерів, які цьоговимагають
4) Внесення змін до статуту
5) Реєстрація в ДКЦПФР випуску акцій нової номінальної вартості
6) Обмін письмових зобов’язань на акції нової номінальної вартості
Рис. 2.4. Етапи зміни номінальної вартості акцій акціонерного товариства
Звіт про наслідки обміну акційстарої номінальної вартості на письмові зобов’язання про видачу відповідної кількості акцій має містити:
• фактичну дату початку і фактичну дату завершення обміну;
• кількість акцій, на які видано письмові зобов’язання;
• кількість акцій, на які не було видано письмових зобов’язань, із зазначенням причин
Крім організаційних аспектів, первинне розміщення акцій підкріплюється фінансовими розрахунками — на підставі бізнесплану створюваної компанії проводять оцінювання перспектив зростання акціонерної вартості.
Ж
Взаємодія з учасниками фондового ринку
Депозитарна система покликана забезпечити зберігання цінних паперів, ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках та обслуговування операцій емітентів щодо випущених ними акцій. Прямими учасниками національної депозитарної системи визнаються депозитарії, зберігачі, реєстратори; опосередкованими — організатори торгівлі, банки, торговці, емітенти (рис. 2.5).
Рис. 2. 5. Корпорація серед учасників фондового ринку
Депозитарії утворюються зберігачами; їхня функція — зберігати глобальні сертифікати й обліковувати емітентів шляхом кодування; компетенція зберігачів — ідентифікація власників цінних паперів.
Національний депозитарій України стандартизує депозитарний облік та обіг документів стосовно операцій з цінними паперами. Безпосередньо до депозитарію для зберігання випущених підприємством акцій їх менеджери не звертаються; із депозитарієм співпрацюють зберігачі. Це комерційні банки і небанківські установи, що торгують цінними паперами, які здійснюють зберігання й обслуговування обігу за рахунками емітента і власників його акцій (за винятком клірингу та розрахунків).
Менеджери підприємства домовляються з обраним зберігачем шляхом укладання угоди про відкриття рахунка в цінних паперах. На ньому зберігаються цінні папери, з цього рахунка вони будуть переказані на інший у разі зміни власника за результатом трансакції. Зберігач домовляється з депозитарієм (шляхом укладання депозитарного договору) про рух цінних паперів за своїми рахунками. Облік власників іменних цінних паперів ведуть реєстратори — вони складають реєстр власників і здійснюють зміни в реєстрі в разі зміни складу власників і кількості належних їм цінних паперів.
Прямі учасники Національної депозитарної системи обслуговують окремі сегменти ринку капіталу та провадять свою діяльність децентралізовано (зберігачі та депозитарії з одного боку, та реєстратори власників іменних цінних паперів — з іншого).
