3
Куртуазний — від франц. сortois — чемний, ґречний, люб’язний, галантний.
58лицарських чеснот . Вплив куртуазної любові на європейські нрави був таким значущим, що деякі мислителі (а серед них і Ф.
Ніцше) заявляли, що нібито лише з неї і починається любов у власному значенні цього слова. (Проте, на думку А. П. Скрипника, любов-пристрасть не винайдена трубадурами. Вона існувала в усіх культурах, набуваючи, щоправда, в кожні й з них своєрідного емоційного колориту.) е) любов-прагма — любов за розрахунком — коли об’єкт «любові» вибирається свідомо та цілеспрямовано. Прив’язаність до іншої людини в цьому разі виникає на підставі вигод, яких від неї очікують. Потяг, емоція, пристрасть легко підкоряються свідомому контролю. Моральний зміст практично повністю поглинається утилітарним; є) любов-одержимість, пристрасний характер якої досягає ступеня манії
2 та межує з душевною хворобою. Свідомий контроль тут є мінімальним, і суб’єкт заради коханої істоти готовий піти на будь-які жертви, навіть на злочин. Така любов набагато легше, ніж інші види, переходить у ненависть, щонайменше приховану. В маніакальній любові може бути присутній значний елемент мазохізму — патологічного підкорення чужій волі. Любов-мані я дуже рідко буває щасливою; це песимістична любов-саморуйнація, її відчувають люди, в яких недостатньо енергії світлих почуттів
3 .
У ціннісному ранжуванні різноманітних любовних проявів культура користувалась двома основними методами: протиставляючи піднесене кохання любові низькій, прагнучи звести до мінімуму або повністю виключити плотський, тілесний зміст любові — те, що походить з елементарного статевого потягу. Такою є позиція буддизму, грецького платонізму, а в подальшому християнства. З другого боку, культура, оцінюючи різноманітні форми люб ові, прагнула до інтеграції окремих спонукань. Так, у давньоіндійському еротичному трактаті «Кама
Сутра» справжня любов розуміється як єдність простіших та складніших спонукань: потягу тіла, душі та розуму. Європейська культура XX ст. надала перевагу саме такому інтеграційному розумінню любові, хоча слід сказати, що справжня єдність
1
Більш детально див.: Оссовская М. Рыцарь и буржуа: Исследования по истории морали. — М., 1987; Жизнеописание трубадуров. — М.: Наука, 1993.
2
Від грец. «манія» — хвороблива пристрасть.
3
Див.: Философия любви. Ч. 1. — М.: Политиздат, 1990; Фромм Э. Искусство любить // Душа человека. — М., 1992; Скрипник А. П. Этика. — М.: Проект, 2004; Этика.
59потягів залишається важко досяжним ідеалом, а в реальній практиці відносин між статями еротика та духовна любов значно віддалені.
Для любові важливими є не розбіжності та протилежності самі по собі, а можливість гармонізувати їх, тобто знайти в одному органічне продовження та доповнення іншого.
Проте напевно найзначнішою мірою людство цікавлять механізми любові як кохання, міжстатевої любові. На перший погляд ознаки любові прості та зрозумілі, любити когось означає: а) виділяти з маси всі х інших людей, бути переконаним в тому, що він (вона) є найкращим; б) радіти близькості до нього (неї), тобто знаходити задоволення в тих миттєвостях, коли він (вона) знаходиться поруч, засмучуватися, коли він (вона) йде, і з нетерпінням очікувати нової зустрічі; в) оживлятися при згадуванні або обмовках про нього (неї), а також лю дей, події та речі, якось з ним (нею) пов’язані; г) відчувати страждання, коли його (її) інтерес переключається на когось іншого або навіть на щось інше; радіти від його (її) радостей та сумувати, коли він (вона) сумує.
Загадковість любові насамперед виражається питаннями: «Чому саме він (вона)?» та «Що в ньому (ній) такого?» , чому з багатьох людей любов обирає саме цю конкретну людину та пов’язує всі почуття та помисли з нею, в той час як навколо є і більш досконалі люди?
У моральному смислі цінність статевої любові полягає в тому, наскільки вона облагороджує людину, в тому, яким є співвідношення володіння і да рування в процесі цієї любові.
Моральна цінність любові і в тому, що вона мобілізує всі сили особистості.
Мабуть, ніяке інше з людських почуттів, навіть такі, як справедливість та совість, не породило стільки різноманітних спроб пояснення, як любов.
Це спостерігається і в напрацюваннях художньої і дослідницької літератури від давнини до сьогодні.
Для XX ст. характерно ю є практика «сексуальної розкутості», яка була теоретично обґрунтована західними соціологами, психологами, лікарями, котрі вбачали в подавленні людської сексуальності джерело невротизації, статевих збочень, проституції та ін. Початок цієї тенденції було покладено в роботах З. Фрейда й продовжено його послідовниками.
60Так, один із теоретиків «сексуальної революції», лікар та психолог В. Райх оздоровлення західного суспільства вбачає у відмові від патріархату, моногамної сім’ї, аскетичної моралі, сексуальної репресії, а отже, в розкріпаченні жінки, сексуальних інстинктів і особливо сексуальної «життєвої енергії». Ці ідеї стали досить популярними на Заході не в останню чергу завдяки масовій ку льтурі. Своє продовження вони отримали у творчості неофрейдиста Г. Маркузе, який підкреслював, що для відродження людини та суспільства необхідно відмовитися від усіх форм пригнічення, починаючи від сексуальної репресії та патріархально-моногамної сім’ї та закінчуючи державним репресивним апаратом. Саме тому соціальна революція неможлива без «сексуальної революції», виховання «нової чуттєвості» та «нової людини» з розвиненим естетичним бачен ням світу. Ідеї «сексуальної революції», які набули поширення в другій половині XX ст. на ґрунті споживацької культури та масової свідомості, обернулись вульгарно-гедоністичним витлумаченням цих ідей та розвитком розриву між сексом та любов’ю, «свободою в любові» та дійсною свободою людини.
Розглядаючи проблеми загальної деградації феномену любові в XX ст., Е. Фром виділяє такі причи ни «деструкції любові» в суспільстві споживання:
• ринкова орієнтація людських відносин;
• власницька психологія людей, котрі звикли швидше «мати», ніж «бути»;
• превалювання речових цінностей над духовними та моральними;
• легковажне ставлення до глибинних питань людського буття, таких як: «Хто я?», «У чому смисл життя?», «Яке моє місце у світі, серед людей?» та ін.;
• низький рівень самореалізації та духовної культури особистості.
Е. Фром, як і Г. Маркузе, ставить завдання формування «нової людини», для вирішення якого серед інших умов надає важливого значення «відродженню любові» й на цьому ґрунті «олюднення людей» та їх взаємовідносин
1 . «Відповідальна» любов передбачає здатність збагнути цінність іншого у його неповторності та конкретності. Тут кожний, за кого несемо відповідальність, є обраним і своєрідним; наша любляча відповідальність адресована тільки йому. Тому, на
1
61переконання С. Л. Рубінштейна, любов постає як посилення затвердження людського існування певної людини для іншої
1 . Цей висновок має силу й у відносинах суб’єкта зі світом в цілому.
Таким чином, у любові однієї людини до іншої концентровано виражена практично «вся її моральність та культура в цілому»
