1. Основні напрями та правове регулювання державної політики у сфері інвестиційно-інноваційної діяльності.

2. Система та правовий статус органів державного управління у сфері інвестиційно-інноваційної діяльності.

3. Методи державного управління у сфері інвестиційно-інноваційної діяльності.

Перелік знань та вмінь, яких набуде студент після опанування теми

У результаті вивчення матеріалу цієї теми студенти знатимуть систему нормативно-правових актів, на підставі яких здійснюється державне управління у сфері інвестицій та інновацій, систему та компетенцію органів державного управління в цій сфері, методи владно-організаційного впливу, що застосовуються цими органами у процесі державного управління інвестиційно-інноваційною діяльністю. Ці знання допоможуть їм удосконалити вміння аналізувати положення відповідного законодавства, надавати правову допомогу суб’єктам господарювання під час здійснення ними інвестиційної й інноваційної діяльності.

1. Основні напрями та правове регулювання державної політики у сфері інвестиційно-інноваційної діяльності

Економічний розвиток переважної більшості провідних країн світу базується на інвестиційно-інноваційній моделі, яка передбачає побудову економіки шляхом активного інвестування фінансових, матеріальних, людських та інших ресурсів у розроблення, освоєння й масштабне використання найсучасніших технологій та інших здобутків науково-технічного прогресу. За обсягами інвестиційно-інноваційної діяльності Україна поки що поступається провідним країнам світу. Так, за даними Державного комітету статистики України, протягом 2009 року частка підприємств, які впроваджували інновації, становила лише 10,7 %, питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової досягала лише 4,8%, а питома вага виконуваних наукових та науково-технічних робіт у валовому внутрішньому продукті становила всього 0,95 %. Разом із тим в Україні накопичено значний науково-технічний потенціал, передусім, кадровий, який майже не використовується. Так, в Україні функціонує 1340 організацій, які виконують наукові дослідження та розробки, налічується 92403 науковців, з-поміжних 13866 докторів та 81169 кандидатів наук. Повніше використання цього організаційнокадрового ресурсу дасть Україні змогу перейти на якісно новий етап економічного розвитку, чому має сприяти відповідна державна політика й організація державного управління у сфері інвестиційно-інноваційної діяльності [1].

Як випливає з положень Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 13.07.1999 р., національні інтереси України вимагають негайних та ефективних заходів, спрямованих на збереження її науково-технологічного потенціалу, забезпечення ефективнішого його використання для подолання кризових явищ у економічному та соціальному розвитку. Це зумовлено тим, що останніми роками швидко втрачаються можливості належним чином розвивати наукові дослідження, оперативно впроваджувати їх результати у практику, реагувати на світові науково-технологічні досягнення й ефективно використовувати їх у національних інтересах. Значна частина вітчизняних товарів не відповідає рівню сучасного наукового та технологічного забезпечення, що зумовлює їх неконкурентоспроможність як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках. Перспективним напрямом вирішення проблем у цій сфері є перехід вітчизняного виробництва на інноваційний шлях розвитку.

Нормативно-правовим підґрунтям здійснення державою заходів, спрямованих на реалізацію інвестиційно-інноваційної політики, є відповідні положення Конституції України, Господарський кодекс України, Закони України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р., «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р., «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р., «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 16.01.2003 р., «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» від 16.07.1999 р. та ін.

Центральне місце в системі зазначених актів законодавства належить Закону України «Про інвестиційну діяльність», який визначає такі базові поняття, як «інвестиції», «інвестиційна діяльність», «інноваційна діяльність», цілі та шляхи державного регулювання інвестиційної діяльності тощо.

Згідно з положеннями зазначеного Закону інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

— кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

— рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

— майнові права інтелектуальної власності;

— сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

— права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

— інші цінності.

Під інвестиційною діяльністю відповідно до ст. 2 зазначеного Закону розуміють сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

— інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

— державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позикових коштів, а також державними підприємствами та установами за рахунок власних і позикових коштів;

— іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

— спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Засади владно-організуючої діяльності держави у сфері інвестиційної діяльності визначені ст.ст. 11, 12 Закону України «Про інвестиційну діяльність». З положень, закріплених у зазначених статтях, випливає, що державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науковотехнічної й соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканським і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності. При цьому створюються пільгові умови інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найважливіших для задоволення суспільних потреб напрямах, насамперед соціальній сфері, технічному й технологічному вдосконаленні виробництва, створенні нових робочих місць для громадян, які потребують соціального захисту, впровадженні відкриттів і винаходів, в агропромисловому комплексі, в реалізації програм ліквідації наслідків Чорнобильсь-

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності й контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Управління державними інвестиціями здійснюється республіканськими і місцевими органами державної влади та управління і охоплює планування, визначення умов і виконання конкретних дій з інвестування бюджетних і позабюджетних коштів.

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

— надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

— державних норм та стандартів;

— заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції;

— роздержавлення і приватизації власності;

— визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

— політики ціноутворення;

— проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва;

— інших заходів.

Однією із форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, є інноваційна діяльність. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про інвестиційну діяльність» вона включає:

— випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

— прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

— реалізацію довгострокових науково-технічних програм із тривалими строками окупності витрат;

— фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

— розроблення і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціальної й екологічної ситуації.

Засади інноваційної діяльності та основи державної політики в цій сфері регламентовані Законом України «Про інноваційну діяльність». Так, відповідно до ст. 3 зазначеного Закону головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-

кої аварії, у виробництві будівельних матеріалів, в галузі освіти, культури, охорони навколишнього середовища і здоров’я.

— орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

— визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

— формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

— створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

— забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

— ефективне використання ринкових механізмів з метою сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

— здійснення заходів на підтримку міжнародної науковотехнологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та просування її на зовнішній ринок;

— фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової та митної політики у сфері інноваційної діяльності;

— сприяння розвитку інноваційної інфраструктури;

— інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;

— підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Як випливає з положень ст. 6 Закону України «Про інноваційну діяльність», державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

— визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

— формування й реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

— створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

— захисту прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності;

— фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

— стимулювання комерційних банків та інших фінансовокредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції. Принципами державної інноваційної політики є:

— встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності;

— підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

З метою зосередження фінансових та інших ресурсів на першочергових заходах, пов’язаних з інноваційним розвитком економіки, Верховною Радою України затверджуються пріоритетні напрями інноваційної діяльності. Так, згідно зі ст. 7 Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності» Верховна Рада України визначила такі стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні на 2003 — 2013 роки:

— модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології;

— машинобудування та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії;

— нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації;

— удосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

— високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості;

— транспортні системи: будівництво і реконструкція;

— охорона й оздоровлення людини та навколишнього середовища;

— розвиток інноваційної культури суспільства;

— виробництво засобів наземного транспорту, літальних апаратів, плавучих засобів і пов’язаних з транспортом пристроїв та обладнання, комплектуючих виробів, розробка та впровадження новітніх технологій для їх складання (виготовлення).

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня формуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності в рамках стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності і подаються Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України на затвердження разом зі стратегічними пріоритетними напрямами інноваційної діяльності.

Кожні три — п’ять років середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня уточнюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності на підставі системного експертного аналізу даних моніторингу інноваційної діяль-

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності галузевого рівня розробляються відповідними центральними органами виконавчої влади в рамках стратегічних і загальнодержавних середньострокових пріоритетів інноваційного розвитку з урахуванням науково-технічного та технологічного розвитку галузі, її інноваційного потенціалу і затверджуються їх колегіями терміном на три — п’ять років.

Середньострокові інноваційні пріоритетні напрями інноваційної діяльності регіонального рівня розробляються виконавчими органами місцевого самоврядування в рамках стратегічних і загальнодержавних середньострокових пріоритетів інноваційної діяльності на підставі аналізу стану економічного й інноваційного потенціалу регіону і затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами терміном на три — п’ять років.

Важливе значення в процесі формування й реалізації державної інвестиційно-інноваційної політики мають підзаконні нормативно-правові акти Уряду України, зокрема Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів» від 17.09.2003 р. № 1474, «Про затвердження Порядку конкурсного відбору інвестиційних проектів, що реалізуються за рахунок кредитів комерційних банків з частковим відшкодуванням відсоткових ставок» від 29.01.2002 р. № 101, «Про Концепцію регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки» від 01.06.1995 р. № 384 та ін. До таких актів, зокрема, належить Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку формування, експертизи та обговорення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності» від 17.07.2003 р. № 1094, яка визначає процедуру формування, експертизи й обговорення стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня.

ності, пропозицій і техніко-економічних обґрунтувань з боку центральних органів виконавчої влади галузей, виконавчих органів місцевого самоврядування, Національної та галузевих академій наук України, громадських наукових та науково-технічних організацій. Зміни до середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності Кабінета Міністрів України подає до Верховної Ради України разом із проектом закону про Державний бюджет України.

Відповідно до зазначеної постанови пропозиції щодо визначення стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня розробляються та разом із техніко-економічним обґрунтуванням подаються до Міністерства освіти і науки України міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Національною та галузевими академіями наук до 1 жовтня передостаннього року дії попередніх стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Міністерство освіти і науки України:

— узагальнює пропозиції, формує перелік стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та перелік середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня й організовує проведення їх експертизи відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу» та методики, затвердженої Міністерством освіти і науки України разом з Мінекономіки, Мінпромполітики, Мінагрополітики, Мінфіном та Національною академією наук;

— після проведення експертизи забезпечує публікацію цих переліків у засобах масової інформації, обговорення стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Національній та галузевих академіях наук, громадських наукових та науковотехнічних організаціях, а також широке громадське обговорення середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня із залученням громадських наукових та науково-технічних організацій, регіональних наукових центрів Національної академії наук;

— із залученням Національної та галузевих академій наук узагальнює результати обговорення, розміщує відомості про них у засобах масової інформації й до 1 січня останнього року дії попередніх стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в установленому порядку надсилає до Кабінету Міністрів України зазначені переліки з техніко-економічним обґрунтуванням.

Переліки розглядаються Комісією з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів. Кабінет Міністрів України до 1 березня останнього року дії попередніх стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності вносить переліки до Верховної Ради України.

У процесі реалізації державної політики у сфері інвестицій та інновацій підзаконні нормативно-правові акти приймаються також відповідними центральними органами виконавчої влади. Так, зокрема, Методику проведення експертизи стратегічних пріоритетних