Визначено основні стадії процесу оцінки прав інтелектуальної власності. Розглянуто різні методики оцінки об’єктів інтелектуальної власності. Запропоновано застосування методик оцінки з урахуванням реальних грошових потоків.
Ключові слова: оцінка, інтелектуальна власність, метод, ставка дисконту, ризик.
Багато підприємств сьогодні стоять перед проблемою зарахування на баланс прав інтелектуальної власності за справедливою вартістю. Відсутність стандартів оцінки, слабке відображення в літературі процедури оцінки їх вартості є причиною списання багатьох унікальних об’єктів на витрати при їх створенні і придбанні. Оцінка зазначених активів важлива і для цілей аналізу ефективності прав інтелектуальної власності.
Слід відмітити, що питанням оцінки вартості прав в літературі не приділяється достатньої уваги. На нашу думку, оцінка повинна здійснюватися відповідно до програми, яка передбачає послідовні стадії і види робіт. Вивчення літературних джерел в частині методики оцінки [1, 2, 3] дозволило виділити основні стадії процесу оцінки прав інтелектуальної власності:
• визначення предмету оцінки;
• визначення дати оцінки;
• формулювання мети оцінки;
• попередній огляд підприємства;
• збір і аналіз даних;
• обстеження прав інтелектуальної власності;
• правова експертиза;
• вибір підходів і методів оцінки;
• оцінка вартості прав інтелектуальної власності;
• обґрунтування результатів оцінки;
• відображення результатів оцінки в обліку і аналізі.
Предметом оцінки може бути обрано всю сукупність прав інтелектуальної власності, групу прав (права промислової власності, авторські та суміжні права, права на комерційні позначення, окремі об’єкти прав).
Дата оцінки визначається моментом часу, на який виконується оцінка. В залежності від мети оцінки (оприбуткування не врахованих у балансі активів, визначення ефективності використання в господарській діяльності, інше) датою оцінки можуть бути вибрані періоди — на початок року, на початок місяця тощо).
Мета оцінки з облікової точки зору полягає у визначенні первісної вартості прав інтелектуальної власності. Для оцінки ефективності їх використання — визначення ринкової вартості об’єктів.
Попередній огляд підприємства включає ознайомлення з інформацією про продукцію (товари, послуги), що випускається (реалізуються), керівництво підприємства, вивчення ринку, на якому функціонує підприємство, фінансових і техніко-економічних показників діяльності підприємства і перспектив його розвитку.
Збір і аналіз даних для оцінки передбачає отримання і систематизацію загальних даних: ставка банківського відсотку за державними довгостроковими і короткостроковими облігаціями, рівень конкуренції і ділової активності підприємства на ринку, статистичні дані за видом економічної діяльності (прибуток до оподаткування, величина власного капіталу), прогнози уряду про
рівень інфляції. Також здійснюється збір і аналіз спеціальних даних, необхідних для оцінки (показники фінансової звітності, бізнес-планів, інформація структурних підрозділів підприємства (виробничого відділу, планового відділу і відділу маркетингу), дані експертного опитування).
Обстеження прав інтелектуальної власності припускає виявлення врахованих і не врахованих в балансі активів, наявність матеріальних носіїв, що втілюють в собі різні види прав, ступінь їх використання підприємством.
В результаті проведеного обстеження встановлюється наявність підтверджуючих права первинних документів, матеріальних носіїв (фотографія, диски, креслення). Вивчення облікових регістрів дозволяє виявити наявність чи відсутність тих чи інших об’єктів прав.
Правова експертиза майнових прав об’єктів інтелектуальної власності включає встановлення наявності документів, підтверджуючих правомірне володіння майновими правами (патентів, свідоцтв, ліцензійних договорів, авторських договорів, актів приймання–передачі об’єктів тощо).
Вибір підходів і методів оцінки вартості нематеріальних активів визначається метою і умовами оцінки.
Для визначення ринкової вартості можуть застосуватися різні методи витратного, порівняльного і доходного підходів. При витратному підході вартість прав інтелектуальної власності визначається шляхом розрахунку витрат на відтворення оцінюваних об’єктів в поточних цінах за вирахуванням зносу методом вартості створення і методом виграшу в собівартості. Метод вартості створення заснований на визначенні повної вартості заміщення або повної відновної вартості активів. Під відновною вартістю слід мати на увазі вартість створення (придбання) такої ж самої копії об’єкту прав інтелектуальної власності, тих же характеристик і властивостей, що і оцінюваного об’єкту. Якщо розрахунок відновної вартості неможливий, або недоцільний, визначається вартість заміщення об’єкту. Під вартістю заміщення слід розуміти вартість створення аналогічного об’єкту з урахуванням корисності активу. Об’єкт права повинен бути максимально близьким за всіма параметрами до об’єкту, що оцінюється.
Розрахунок вартості методом вартості створення може бути здійснений за допомогою різних методик і рекомендацій [4, 5, 6, 7], в основу яких покладена оцінка вигідності здійснення витрат в об’єкти інтелектуальної власності. Крім методу вартості створення для оцінки вартості окремих об’єктів прав може застосовуватися метод виграшу в собівартості [2].
Відмітимо, що застосування порівняльного (ринкового) підходу вимагає наявність достовірної інформації про ціни найближчих оцінюваним активам аналогів. В рамках цього підходу можуть застосуватися метод накопичення активів або метод ринку капіталу. Разом з тим, існують обмеження в застосуванні методу ринку капіталу в цілях аналізу оцінки прав інтелектуальної власності [8].
Щодо застосування методів доходного підходу для визначення ринкової вартості прав інтелектуальної власності відзначимо, що простішим є метод капіталізації прибутку. В рамках цього підходу в літературі також розглядається метод капіталізації чистого доходу [9]. На нашу думку, він є різновидом методу капіталізації прибутку. Як величину, що капіталізується, можна вибрати прибуток останнього року, прибуток першого прогнозного року або середню величину прибутку за декілька останніх звітних років.
Норма капіталізації є дещо спрощеним коефіцієнтом дисконтування. Визначення її величини вимагає обґрунтування значення ставки дисконту. У зарубіжній практиці ця проблема розв’язується шляхом використання ряду аналітичних методів [9].
Разом з вище викладеними методами оцінки для не відображених в бухгалтерському обліку об’єктів може застосовуватися метод надлишкового прибутку. Він заснований на тій посилці, що вказані активи приносять підприємству прибуток, забезпечують прибутковість на активи і власний капітал вище за середньогалузевий рівень. Величина надлишкового прибутку представляє різницю між фактичним середньорічним прибутком підприємства і прибутком, який підприємство могло б одержати без використання прав інтелектуальної власності за умови ефективного використання матеріальних активів. Величина очікуваного прибутку знаходиться шляхом множення середньогалузевої прибутковості на величину власного капіталу. Для оцінки ринкової вартості вище зазначених активів необхідно капіталізувати одержану величину надлишкового прибутку.
Важливим питанням при використанні вище описаного методу залишається вибір ставки капіталізації. У літературі рекомендується використовувати номінальну безризикову ринкову ставку позикового відсотку. За відсутності такої приймається ставка дохідності ліквідних середньострокових або короткострокових державних облігацій. Існує також думка, що в деяких випадках ставка капіталізації може прийматися як величина, зворотна кількості років, що приносять надлишковий прибуток [1]. У будьякому випадку для забезпечення реальної вартості прав інтелек-
туальної власності обгрунтування ставки капіталізації залишається на сьогодні найскладнішим етапом оцінки.
Якщо оцінка вартості прав інтелектуальної проводиться з метою інвестування або застави, в рамках доходного підходу знаходить застосування метод дисконтування грошових потоків. У літературі сам метод описаний достатньо повно [1, 8, 9] і ґрунтується на визначенні залишкової чистої поточної вартості інвестиційних проектів, якщо об’єкт права інтелектуальної власності вже використовується підприємством, або чистої поточної вартості проекту, подібного використовуваному об’єкту при припущенні його використання в господарській діяльності. Як дохід, що дисконтується, використовується або чистий прибуток, або грошовий потік. Метод припускає декілька етапів, що включають розрахунок прогнозних показників за ряд років, вибір типу і виду грошового потоку, ставки дисконту. Грошові потоки можуть бути представлені в цінах майбутніх періодів (номінальний потік) і в цінах базисного періоду (реальний потік). На думку окремих авторів [8, 9] прогнозні розрахунки, виконані в поточних цінах, можуть забезпечити вищу точність інвестиційних розрахунків. В той же час грошовий потік в цінах базисного періоду забезпечує співставність різних за часом показників [9] Відзначаючи позитивні моменти того чи іншого методу розрахунку, перевагу віддають реальному грошовому потоку.
Ставка дисконту повинна враховувати всі види ризиків і включає безризикову ставку відсотку, коефіцієнт «бета», інфляційні очікування. Величина безризикової ставки позикового відсотку визначається за ставкою дохідності при розміщенні за довгостроковими державними облігаціями. У зв’язку з нестабільністю вітчизняної економіки і неконкурентністю ринку довгострокових державних облігацій на практиці здійснюють аналітичну оцінку реальної безризикової ставки і темпу інфляції. Якщо прогноз інфляційних очікувань надійніший, чим оцінка реальної ставки відсотку, або навпаки, для розрахунку кожного показника може використовуватися формула Фішера.
Коефіцієнт «бета» є мірою ринкового ризику і відображає тенденцію руху прибутковості активу разом з ризиком. У світовій практиці коефіцієнт «бета» розраховується спеціальними фірмами шляхом аналізу статистичної інформації фондового ринку. Наприклад, коефіцієнт «бета» в будівельній галузі США складає 1,44, Великобританії — 2,0, Японії — 1,78 [10]. Відсутність розвиненого фондового ринку в Україні не дозволяє набути надійного значення коефіцієнта, визначити середню прибутковість акцій.
Визначення ринкової вартості прав інтелектуальної власності здійснюється, як правило, декількома методами для вибору найбільш прийнятного варіанту розрахунку виходячи із поставленої мети.
Результати оцінки вартості прав інтелектуальної власності мають бути відображені в обліку і аналізі. Виходячи з того, що первинні документи з оцінки відсутні, підприємствам доцільно самостійно розробити і затвердити форму акта оцінки.
При наданні послуг з оцінки вартості прав інтелектуальної власності суб’єктами оціночної діяльності складається Звіт про оцінку майна згідно вимог Положення (Національного стандарту 1) оцінки майна «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» [11]. Він повинен містити відомості про назву об’єкта оцінки та його коротку характеристику, мету і дату оцінки, вид вартості, що визначається, використані методичні підходи, величину вартості, отриману в результаті оцінки. Між тим, такими послугами може скористатися не кожне підприємство в силу їх вартості. Тому необхідні наукові дослідження багатьох проблемних питань оцінки, вивчення накопиченого досвіду оцінки вартості прав інтелектуальної власності в вітчизняній і зарубіжній практиці, більш ширше висвітлення цих питань в економічній літературі для можливого застосування в практичній діяльності підприємств.
ЛІТЕРАТУРА
1. Оценка бизнеса: Учебник / Под ред. А. Г. Грязновой, М. А. Федотовой. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 512 с.
2. Оценка стоимости предприятия (бизнеса): Учебное пособие / Под ред. Н. А. Абдулаева, Н. А. Колайко. — М.: Экмос, 2000.
— 352 с.
3. Астахов В. П. Бухгалтерский учет. Внеоборотные активы и ценные бумаги. — М.: Гайдарика, 1997.
— 395 с.
4. Интеллектуальная собственность в Украине: Правове основы и практика // Под общ. ред. А. Д. Святоцкого. — Науч-практ. изд.: В 4-х т. — Т. 4: Оценка интеллектуальной собственности. Бухгалтерский учет и налогообложение. — К.: ІнЮре, 1999.
— 384 с.
5. Методики вартісної оцінки прав інтелектуальної власності: Збірка / Под ред. В. Д. Пархоменко. — К.: УкрІНТЕІ, 1998.
— 196 с.
6. Методические рекомендации по определению прибыли от использования объектов промышленной собственности, утвержденные Госпатентом Украины от 26.08.1998.
7. Рекомендации по определению стоимости объектов промышленной собственности / Бромберг, Герц В., Хин В. Ю. Линник Н. В. — М.: НПО «Поиск», 1993. — 23 с.
8. Валдайцев С. В. Оценка бизнеса и инноваций. — М.: Информ. Изд-во Дом «Филинъ», 1999. — 336 с.
9. Ушаков Е. П., Охрименко С. Е. Рыночная стоимость фирмы: Принципы и методы оценки. — М.: ЦЭМИРАН, 1997. — 68 с.
10. Санников А. Г. Оценка брендов: от теории к практике. — М.: ВНИИПИ, 1997.
— 127 с.
11. Положення (Національного стандарту 1) оцінки майна «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджено постановою КМУ від 10 вересня 2003 р. № 1440. Стаття надійшла до редакції 30.01.2006 р. УДК 657.471 М. І. Бондар, канд. екон. наук, доцент Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмна
