Далі зазначимо, що еволюція заощаджень населення відбувалася за різними напрямами. Проте єдиної відповіді на питання, що визначає заощадження населення й спонукає до вибору певного виду активів, не існує. Упродовж тривалого часу відбувалось удосконалення категоріально-понятійного апарату (понять доходу, споживання, заощадження). З’явились альтернативні класичним моделям теорії заощаджень населення. Рішення про заощадження мають відчутне психологічне забарвлення. Уважається, що процес заощадження відбувається під впливом, насамперед, мотивів психологічного характеру. При цьому наголошується споживче призначення заощаджень, оскільки вони створюються з метою створення матеріального добробуту в майбутньому, забезпечення нащадків.Для з’ясування сутності заощаджень та ощадної поведінки населення розглянемо угрупування заощаджень за різними ознаками (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Класифікація форм заощаджень
Вивільнюючи грошові кошти для нагромадження, населення шукає найбільш вигідні форми їх збереження й приросту. За формою розміщення тимчасово вільних грошових коштів заощадження населення поділяються на організовані та неорганізовані [42, с. 18; 45, с. 69]. Пропонуємо з метою вдосконалення класифікацій формування заощаджень систематизувати форми розміщення заощаджень (рис. 1.2). Організовані заощадження — це заощадження населення, які вкладаються в інструменти фінансових інститутів, що функціонують на різних сегментах фінансово-го ринку. В економічній літературі виокремлюють три типи фінансових інститутів: кредитні (банки) — прямі посередники; контрактно-страхові (пенсійні фонди та страхові компанії) — умовні посередники, оскільки виплати результату інвестування зумовлені страховим випадком; колективні або інвестиційні (пайові фонди, інвестиційні компанії) — як прямі, так і умовні [46, с. 109]. Кожен з цих типів фінансових інститутів має свої форми залучення коштів населення: банківські депозити, пенсійні контракти, страхові поліси, сертифікати інвестиційних фондів та ін. Для населення будь-яка організована форма заощаджень буде інвестицією, оскільки від розміщення заощаджень у фінансових інститутах населення отримує прибуток у вигляді відсотків і дивідендів. Проте організованим заощадженням властивий комерційний ризик, а чимало людей не схильні ризикувати своїми заощадженнями, що і є причиною вкладень заощаджень в інші форми.
Заощадження, які формуються населенням самостійно, без участі фінансових інститутів, утворюються в неорганізованій формі — готівка в національній та іноземних валютах та/або матеріальній (натуральній) формі (рис. 1.2). Загалом для економіки готівкові заощадження населення неефективні тим, що їх неорганізована форма не сприяє розвитку економіки та ускладнює грошовий обіг. Частина неорганізованих заощаджень може набувати матеріальної (натуральної) форми через вкладення їх у нерухомість, дорогоцінні метали, коштовності, твори мистецтва та ін. Використання грошової форми заощаджень доцільне тоді, коли гроші не змінюють власної номінальної вартості. За умов інфляції формування окремими суб’єктами економіки заощаджень проблематичне, тому акумулювати вартість можна в матеріальній (натуральній) формі. Неорганізовані заощадження можуть бути джерелом для організованих заощаджень, якщо населення прийме рішення про переведення частини неорганізованих заощаджень в організовану форму [47, c. 29].
Між різними формами розміщення заощаджень існує взаємозв’язок і взаємозалежність. Вони можуть переходити з одного виду та мати ті чи інші обсяги залежно від впливу доволі різноманітного набору зовнішніх і внутрішніх факторів та уподобань населення [10, с. 104]. Так, імовірність інфляційного знецінення заощаджень зумовлює формування їх у натуральній формі або нагромадження в іноземній валюті. Тому, якщо в звичайних умо-вах купівля коштовностей, виробів із золота й срібла належить до споживання, то за постійного зростання цін таке споживання стає спробою зберегти реальну цінність доходу.
Рис. 1.2. Організовані та неорганізовані форми розміщення заощаджень населення
Вибір організованої або неорганізованої форми зберігання тимчасово вільних грошових коштів населення зумовлений низкою причин: ступенем довіри до кредитно-фінансових установ, прибутковістю різних інструментів фінансового ринку, можливістю оперативного вилучення заощаджень або переведення з однієї форми в іншу. Відсутність розвинутої інфраструктури фінансового ринку, його законодавча неврегульованість спричинюють неможливість формування заощаджень у формі фінансових інструментів. Згідно зі статистичними даними найбільш бідні домо-господарства формують заощадження лише в неорганізованій формі [47, с. 29].
Залежно від суспільних цілей накопичення розрізняють заощадження у виробничій сфері та в сфері особистого споживання.
За механізмом використання розрізняють [48, с. 70]:
— заощадження, що використовують накопичувальний механізм: іноземна валюта; дорогоцінні метали та камені; нерухомість; антикваріат. Такі заощадження мають низький ризик нецільової розтрати (крім готівкової валюти) і дохідність, яка постійно змінюється. Низька й негативна дохідність можуть мати місце в разі довгострокового використання цих форм заощаджень, оскільки ціни на нерухомість і дорогоцінні метали формуються ринком і залежать від його кон’юнктури;
— заощадження, що використовують накопичувально-інвестиційний механізм: депозити в банках. Такі заощадження мають високий ризик нецільової розтрати, оскільки банки зацікавлені не в заощадженнях, а в кредитуванні своїх клієнтів, і постійну, незалежну від потреби у витрачанні заощаджень, низьку прибутковість. Тому в економічно розвинутих країнах населення зазвичай використовує цей фінансовий інструмент не для заощаджень, а для короткострокового накопичення грошей;
— заощадження, що використовують накопичувально-інвестиційно-страховий механізм: поліси страхування життя та пенсій, які виключають нецільову розтрату грошей, що зберігаються, і високу дохідність. Негативна дохідність буває тоді, коли заощадження використовуються не за призначенням.
За стратегією поведінки домашніх господарств розрізняють заощадження:
— додатні (позитивні). Населення збільшує свої активи або скорочує заборгованість. До таких заощаджень належать вклади в банки, купівля цінних паперів і страхових полісів, зберігання коштів у вигляді готівки, купівля дорогоцінних металів, антикваріату, квартир та інших матеріальних об’єктів;
— від’ємні (негативні). Якщо витрати на споживання впродовж певного періоду більші, ніж отриманий дохід за цей період, то виникають негативні заощадження, які покриваються за рахунок заощаджень минулих періодів і позик. В економічній літературі наголошується, що негативні заощадження — це чисте зростання заборгованості за споживчим кредитом, запозичення грошей у борг, сплата страховки, виплати з іпотеки тощо. Ще Кейнспідкреслював, що прагнення до стабільності поточного споживання в разі зменшення доходів змушує скоротити заощадження та навіть стати боржником [49, с. 139].
З погляду розподілу заощаджень домогосподарств виокремлюють [15, с. 86]:
— інвестиційний портфель (активних) заощаджень;
— портфель неінвестиційних (пасивних) заощаджень.
Обсяг заощаджень населення залежить як від рівня отримуваного доходу, так і від очікування або стабільності в економічному й політичному розвитку країни, або різноманітних негативних змін. Залежно від сформованого рівня добробуту населення змінюється й структура заощаджень — з підвищенням життєвого рівня зростають активні заощадження. Періоди криз, навпаки, пов’язуються із заощадженнями у формі валюти, коштовностей, антикваріату, нерухомості. Вибір власниками коштів форми заощаджень визначається з урахуванням низки критеріїв, зокрема: ліквідність, очікуваний дохід, ступінь невизначеності та ризику, розмір заощаджень [50, с. 355].
Відповідно до стратегії використання грошових коштів заощадження поділяються на [48, с. 71]:
1) страхування (гроші «про запас», на лікування);
2) інвестування (депозит в установі банку, купівля акцій);
3) споживання (купівля дорогих речей, нерухомості, відпочинок);
4) розвиток (освіта, перекваліфікація, відкриття власної справи).
Населення може використовувати змішані стратегії використання грошових коштів, які можуть змінюватися зі зміною мотиву заощадження.
За спонукальними причинами заощадження населення поділяються на добровільні, коли суб’єкти економіки свідомо та добровільно відмовляються від поточного споживання з метою забезпечення потреб у майбутньому, і вимушені [42, с. 17]. Якщо суб’єкт економіки через певні обставини змушений відмовитися від поточного споживання, то такі заощадження вимушені. Вимушені заощадження пов’язані з порушенням відтворювальних процесів в економіці країни. Вони мають місце в умовах розбалансування попиту та пропозиції, а також інфляції.
У часовому вимірі заощадження поділяють на коротко-, середньо- та довгострокові [51, с. 244]. Короткострокові заощадження утворюються переважно готівкою. Середньострокові набираютьформу вкладів у високоліквідні товарно-матеріальні цінності або у валюту. Довгострокові заощадження розміщуються у власність, капітал, інвестиції та облігації.
Необхідність заощаджень випливає із системи мотивів їх утворення. З огляду на мотиви утворення заощадження поділяють на мотивовані та немотивовані [52, с. 9]. Якщо виходити з того, що мотив — це підстава для певних дій і вчинків людини, то це — явище суб’єктивного та психологічного порядку. Мотивованими заощадженнями є нагромадження грошей з метою: придбання товарів і послуг, оплата яких потребує великої суми грошей; забезпечення непередбачуваних витрат; покриття витрат, пов’язаних з дотриманням звичаїв і традицій; отримання додаткових доходів.
Заощадження населення можуть бути й немотивованими, але це не означає, що немає причин для їх утворення. Ними, зокрема, можуть бути невідповідність між платоспроможним попитом населення на товари та послуги, з одного боку, та обсягами їх виробництва, з іншого; швидке зростання доходів, коли можливості для розширення споживання ще не привели до виникнення нових потреб; прагнення окремих громадян до нагромадження заради нагромадження; отримання окремими групами населення доходів від «тіньового бізнесу».
Оскільки на формування заощаджень значний вплив мають
саме мотиви, якими керуються фізичні особи, обмежуючи свої споживчі витрати, розглянемо їх більш докладно.
