Posibniki.com.ua Мікроекономіка Моделювання економічних процесів СУТНІСТЬ ФІНАНСІВ СТРАХОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЇХ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ


< Попередня  Змiст  Наступна >

СУТНІСТЬ ФІНАНСІВ СТРАХОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЇХ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ


Стаття присвячена дослідженню економічного змісту фінансів страхових організацій як складової децентралізованих фінансів у складі фінансової системи держави. Автор пропонує власне визначення фінансів страхових організацій і обґрунтовує необхідність їх державного регулювання виходячи зі специфіки страхування як виду підприємницької діяльності.

Ключові слова: фінансова система, централізовані фінанси, децентралізовані фінанси, фінанси страхових організацій, фінансові відносини, кругообіг грошових коштів страховика, державне регулювання фінансів страхових організацій.

Страхування є специфічним і достатньо новим видом підприємницької діяльності, поява якого пов’язана зі скасуванням державної монополії у сфері страхування. Свого часу фінанси Держстраху СРСР (єдиної в країні страхової організації за умов державної монополії) розглядалися як ланка централізованих фінансів у складі фінансової системи СРСР. Демонополізація страхової справи і перетворення страхових компаній на повноцінні су б’єкти господарювання вимагає переосмислення місця та ролі їх фінансів як складової децентралізованих фінансів. Отже, дослідження сутності фінансів страховиків, особливостей їх організації та управління ними слід розглядати, спираючись на погляди фахівців щодо сутності децентралізованих фінансів узагалі, але з урахуванням специфіки страхової діяльності.

Децентралізовані фінанси (тобто фінанси су б’єктів господарювання, зокрема страхових компаній) складають вихідну ланку, основу усієї фінансової системи держави. Під децентралізованими фінансами з погляду теорії фінансів українські та російські вчені-фінансисти традиційно розуміють певні економічні відносини. Так, проф. О. Р. Романенко зазначає, що фінанси підприємств — це «економічні відносини, що опосередковують кругообіг грошових коштів підприємств» [7, с. 8] і «пов’язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів на мікроекономічному рівні...» [7, с. 67]. Проф. Г. Г. Нам визначає фінанси підприємств як «економічні відносини, пов’язані з рухом грошей, формуванням грошових потоків, розподілом та використанням доходів і грошових фондів суб’єктів господарювання в процесі відтворення» [10, с. 7] . Російський вчений В. В. Ковальов дає таке визначення: «...фінанси підприємств являють собою сукупність грошових відносин, що виникають у суб’єктів господарювання з приводу формування фактичних і (або) потенційних фондів грошових коштів, їх розподілу і використання на потреби виробництва та споживання» [9, с. 244]. Існують інші формулювання українських та російських науковців, але за змістом вони схожі.

Західні вчені підходять до визначення фінансів прагматичніше. Так, Е. Нікбахт і А. Гропеллі, автори відомого американського підручника «Фінанси», визначають фінанси суб’єктів господарювання як сукупність «різноманітних економічних прийомів та методів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу» [4, с. 5]. На нашу думку, погляди вітчизняних фахівців на фінанси як на відносини і погляди західних як на прийоми та методи не є взаємовиключними, оскільки будь-які економічні відносини втілюються у певні категорії, поняття, набувають певних форм суспільного існування, або фінансових інструментів, які використовує у своїй діяльності менеджмент компаній для досягнення означених цілей. Ми вважаємо, що наведене форму лювання Е. Нікбахта і А. Гропеллі стосується не стільки фінансів, скільки фінансового менеджменту. Бо саме фінансовий менеджмент означає використання тих самих прийомів та методів, про які пишуть ці автори. При цьому ми схильні поділяти думку В. В. Кова-льова, який зазначає, що фінанси підприємств як об’єкт фінансового менеджменту слід розглядати як сукупність трьох взаємопов’язаних елементів: фінансових відносин; фінансових ресурсів; джерел фінансових ресурсів. Саме цими трьома елементами й намагаються управляти менеджери [9, с. 255, 257].

Спираючись на визначення українських економістів щодо децентралізованих фінансів, ми пропонуємо визначати фінанси страхових організацій як економічні відносини у грошовій ф ормі, які опосередковують кругообіг грошових коштів страховиків з метою забезпечення статутної діяльності і пов’язані з рухом грошових потоків, капіталу, розподілом та використанням доходів і грошових фондів страхових організацій. Існують інші визначення. Наприклад, на думку російського вченого А. А. Мамедова, «фінанси страхових організацій — це фінансові відносини, що виникають у ході підприємницької діяльності в процесі форму вання власного капіталу, цільових фондів грошових коштів, їх розподілу та використання» [3, с. 10—11]. Це визначення, на наш погляд, дещо спрощеним, оскільки залишає поза увагою розподіл і використання доходів страхових організацій. Але за суттю своєю воно близьке до запропонованого нами.

Зовсім іншої думки дотримується проф. Н. М. Вну кова, яка пише, що «Фінанси страховика — це засоби, які забезпечують його діяльність з надання страхового захисту та дозволяють відшкодовувати страхувальнику завдану йому шкоду (збиток)» [8, с. 178]. Це формулювання викликає низку заперечень. По-перше, важко однозначно сприйняти термін «засоби». Можливо, річ у невдалому перекладі з російської мови. Дуже часто російське слово «средства» невірно (відповідно до контексту) перекладається як «засоби» замість «кошти».

У контексті даного формулювання слово «засоби» можна трактувати не тільки як кошти, але і як матеріальні засоби, організаційні засоби, психологічні засоби, правові засоби тощо. Але при цьому включення перелічених засобів до поняття «фінанси» має вигляд як мінімум некоректний. По-друге, якщо автор все ж таки має на увазі «кошти», то справедливим було б додати слово «грошові» (виходячи з грошової природи фінансів). Потретє, не можна погодитися, що фінанси лише забезпечують діяльність страховика з надання страхового захисту і дозволяють відшкодовувати страхувальнику завдану йому шкоду (збиток), оскільки за такого підходу втрачається сприйняття страхової діяльності як цілісного механізму, який пов’язу є операційну (основну), інвестиційну та фінансову діяльність страховика.

Отже, ми схильні розглядати фінанси страхових організацій не як засоби або кошти, а, перш за все, як певні грошові відносини.

переважає форма створення їх у вигляді акціонерних товариств закритого та відкритого типів; ? страховиками і страхувальниками з приводу надання страхового захисту. Страхувальники сплачують страхову премію (яка зокрема є джерелом формування страхових резервів). У процесі зазначених відносин страхувальники набувають страхового захисту, а страховик отримує джерела формування фінансових ресурсів для гарантованого виконання своїх страхових зобов’язань і, крім того, джерела дешевого та якісного інвестиційного капіталу. Страху вальники (особливо в секторі страхування життя) можуть брати участь у прибутках страховиків, отримувати проценти на сплачені страхові премії, отримувати позики в обсягах викупної суми за угодою, визначати інструменти для інвестиційних вкладень; ? страховиками і страховими посередниками. На певних етапах розвитку страхового ринку ці відносини є доволі простими (страховий посередник виступає як «транзитна ланка» між страху вальником і страховиком. Але подальший розвиток і ускладнення цих відносин характеризується виникненням нових форм: участь у прибутку; право брокера на депонування певної частки страхових премій тощо; ? страховиками та перестраховиками (страховиками і перестраху вальниками). Договори перестрахування є достатньо складними інструментами оптимізації ризику та досягнення фінансової стійкості. Ці договори забезпечують рух різноспрямованих грошових потоків у зв’язку із взаємною участю сторін у компенсації збитків; взаємній участі у прибутках; формуванні страховиком-цедентом «частки перестраховиків» у своїх страхових резервах, а отже — набуття ними прав вимоги до перестраховиків тощо; ? страховиками та об’єднаннями страховиків. Ці об’єднання (за винятком громадських об’єднань) можуть існу вати у вигляді пулів або страхових бюро. Зазвичай члени об’єднань формують спільні фонди (резерви), які допомагають їм у розв’язанні проблем страхування тих ризиків, для яких утворюються такі об’єднання. З приводу формування та використання таких фондів, спільної участі у відшкодуванні збитків виникають фінансові відносини; ? страховиками і їх відокремленими підрозділами (філіями та представництвами) з приводу фінансування витрат, розподілу та використання прибутку, співстрахування та перестрахування в межах однієї компанії деяких ризиків; формування страхових резервів та їх розміщення тощо; ? страховою компанією і її персоналом з приводу розподілу та використання прибутку, випуску і розміщення цінних паперів, що еміту ються страховою компанією, виплати дивідендів за акціями і процентів за облігаціями тощо; ? страховиками та іншими суб’єктами господарювання з приводу участі страховиків у їхньому капіталі, надання фінансової допомоги, висуванні регресних вимог, розрахунків за штрафними санкціями, реалізації права суброгації тощо; ? страховими організаціями й операторами фінансового ринку (банками, інвестиційними компаніями тощо) з приводу розміщення власних цінних паперів та з приводу інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів страхових організацій. Вибір фінансових інструментів для інвестування та розміщення є достатньо широким. Ці відносини регу люються державою, оскільки страхувальники позбавлені можливості контролювати процес управління коштами, залученими від них у вигляді страхових премій; ? страховими організаціями й афільованими структурами, а також між страховиками та іншими учасниками фінансово-промислових груп, холдингів, концернів, корпорацій. Ця група фінансових відносин пов’язана із внутрішньокорпоративним перерозподілом грошових коштів з метою розвитку бізнесу, фінансування спільних проектів, оптимізації оподатку вання, захисту від недобросовісних поглинань та захоплень тощо; ? страховиком і державою з приводу сплати податків до бюджету, цільових внесків на соціальне страхування до відповідних фондів загальнодержавного обов’язкового соціального страхування, застосування штрафних санкцій тощо.

Ми поділяємо думку проф. О. Р. Романенко, що кожна з перелічених груп фінансових відносин характеризується власними особливостями, але спільним є те, що матеріальною основою ус іх цих відносин є кругообіг грошових коштів [7, с. 67—69]. Саме рухом грошових коштів супроводжується формування статутного капіталу страховиків, починається і закінчується виробничий цикл страхової компанії, формуються страхові та вільні резерви, здійснюється розміщення та інвестування власних та залучених фінансових ресурсів страхових організацій, відбуваються страхові виплати, формується та використову ється фінансовий результат.

Характер кругообігу коштів страховика визначає додаткове коло завдань фінансового менеджменту страхової компанії. Він є суттєвим чинником впливу на прийняття управлінських рішень ще й з огляду на те, що практично всі перелічені групи фінансових відносин є об’єктом спеціального державного нагляду та регулювання.

Економічний зміст фінансів страхових організацій випливає з економічного змісту страху вання та зумовлений особливостями цієї сфери підприємницької діяльності. Підприємницька діяльність Законом України «Про підприємництво» визначається як «самостійна, ініціативна, систематична діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг… з метою отримання прибутку» [2, ст. 1]. З іншого боку, Закон України «Про страхування» визначає страхування як «вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) (ку рсив наш — О. Г.), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів» [1, ст. 1]. Тобто страхові компанії як специфічні підприємства створюються для отримання прибутку, але водночас предметом їх безпосередньої діяльності є страхування, інакше кажучи

— надання страхового захисту, і вони мають бути фінансово спроможними його забезпечити.

А це означає, що метою організації фінансів страховика й управління ними є не лише досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу, як зазначають Е. Нікбахт та А. Гропеллі, а ще й забезпечення платоспроможності страхової компанії як об’єктивно необхідної у мови виконання страхових зобов’язань.

Прагнення до забезпечення достатнього рівня платоспроможності не завжди відповідає уподобанням власників, основний економічний інтерес яких у зростанні прибутку та збільшенні ринкової вартості страхової компанії. У цій ситу ації зрозумілою є необхідність відчутної присутності держави на страховому ринку в особі органу нагляду за страховою діяльністю.

Ефективне функціонування фінансів страхових організацій у складі фінансової системи країни залежить, отже, не тільки від діяльності тих державних органів, які здійснюють управління фінансовою системою країни в цілому (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Державне казначейство, Державна податкова адміністрація, Раху нкова палата Верховної Ради України, Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку). Воно можливе лише за умов додаткового управління фінансовими потоками у цій сфері через регулятивну діяльність спеціального Уповноваженого органу .

1

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про страхування», «Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях». Наразі функції Уповноваженого органу виконує Комісія з регулювання ринків фінансових послуг України — Держфінпослуг. І, оскільки страхові організації мають статус фінансових установ, практично всі питання, пов’язані з регулюванням їх діяльності, є питаннями регулювання фінансових відносин у цій сфері.

До сфери компетенції Держфінпослуг належить, згідно з Законом України «Про страхування», ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових і перестрахових брокерів; видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок її відповідності виданій ліцензії; видача свідоцтв про включення страхових та перестрахових брокерів до державного реєстру страхових і перестрахових брокерів та проведення перевірки додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страху ванні і перестрахуванні та достовірності їх звітності; проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності; розроблення нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності; узагальнення практики страхової діяльності і посередницької діяльності на страховому ринку, розроблення та подання пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову та посередницьку діяльність у страху ванні і перестрахуванні; прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні; проведення аналізу додержання законодавства об’єднаннями страховиків і страхових посередників; здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов’язань перед страху вальниками; забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю; встановлення правил формування, обліку і розміщення страхових резервів та показників звітності; участь у міжнародному співробітництві у сфері страху вання та посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду, організація виконання міжнародних договорів України з цих питань; здійснення організаційно-методичного забезпечення проведення актуарних розрахунків.

Держфінпослуг може здійснювати інші функції, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Для здійснення регулятивних функцій Держфінпослуг наділена широкими повноваженнями. Вона має право: одержувати від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їх фінансове становище та необхідні пояснення щодо звітних даних, а від підприємств, ус танов (зокрема банків), організацій і громадян — інформацію, необхідну для виконання покладених на Держфінпослуг завдань; проводити перевірку правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності за показниками, що характеризу ють виконання договорів страхування; призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов’язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора; видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків); проводити тематичні перевірки діяльності страховика у випадках необхідності перевірки фактів, викладених у скаргах, заявах, зверненнях страхувальників, достовірності показників звітності, виконання вимог раніше наданих приписів, за дору ченням правоохоронних органів або органів державної влади, зустрічні перевірки достовірності і правильності укладених договорів страхування та перестрахування і в разі надходження інформації від страху-вальників про порушення; одержувати від страхових і перестрахових брокерів установлену звітність про їх діяльність та інформацію про укладені договори, а також необхідні пояснення щодо цих даних; видавати приписи страховим посередникам про усунення виявлених порушень законодавства, а в разі їх невиконання приймати рішення про виключення страхового або перестрахового брокера з державного реєстру страхових та перестрахових брокерів; одержувати в ус тановленому порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на Держфінпослуг завдань, зокрема інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду; створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків і страхових посередників; здійснювати контроль за достовірністю та повнотою інформації, що надається у часниками страхового ринку; одержувати безоплатно від органів виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на Держфінпослуг завдань; звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика (перестраховика) або страхового посередника у випадках, передбачених законом.

У Законі України «Про страху вання» прямо зазначається, що державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників. Усі ці аспекти мають яскраво виражений фінансовий характер.

Отже, фінанси страхових організацій є не тільки об’єктом фінансового менеджменту на мікрорівні. Вони є об’єктом державного нагляду та регулювання на макрорівні. Необхідність такого регулювання випливає з особливостей страхової діяльності і необхідності гармонізації економічних інтересів страху вальників, страховиків, інших суб’єктів ринку страхових послуг та держави.

Література

1. Закон України «Про внесення змін в Закон України «Про страхування» // Урядовий кур’єр. — 2001. — 7 листопада.

2. Закон України «Про підприємництво» (зі змінами та доповненнями) //Господарське законодавство України: правове регулювання господарських відносин. Збірник нормативних актів / Упорядник Камлик М. І. — К.: Атіка, 2004. — 836 с.

3. Мамедов А. А. Финансы страховых организацийий и финансовая система // Страховое дело. — 2003. — № 7. — 2003. — С. 10—11.

4. Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси / Пер.з англ. В. Ф. Овсієнка та В. Я. Мусієнка. — К.: Вік, Глобу, 1992. — 383 с.

5. Орланюк-Малицкая Е. А. Платежеспособность страховой организации. — М.: Изд. Центр СО «АНКИЛ», 1994. — 152 с.

6. Пархоменко В. М., Баранцев П. П. Реформування бухгалтерського обліку в Україні. План рахунків. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку. — Луганськ: Промдрук ДСД «Лугань», 2000. — 272 с.

7. Романенко О. Р. Фінанси: Підручник. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 312 с.

8. Страхування: теорія та практика: Навчально-методичний посібник / Н. М. Внукова, В. І. Успаленко, Л. В. Временко та ін.; За загальною редакцією проф. Н. М. Внукової — Харків: Бур ун Книга, 2004. — С. 178.

9. Финансы: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. / С. А. Белозеров, С. Г. Горбушина и др.; Под ред.В. В. Ковалева. — М.: ТК Велби: Проспект, 2004. — 512 с.

10. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник кол-ву авт. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 5-те вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2004. — 546 с. Надійшла до редакції: 16.01.2006 р. УДК 65.011.1 Т. В. Омельяненко, канд. екон. наук, доц.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ НА РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ
ПРОДУКТИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПОБУДОВИ СУЧАСНОЇ КОНЦЕПЦІЇ СПОЖИВАЧА В МАРКЕТИНГУ
БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК КАПІТАЛУ (ПАСИВІВ) В УПРАВЛІННІ ПІДПРИЄМСТВОМ
ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ПОНЯТІЙНОГО АПАРАТУ СУЧАСНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)