Posibniki.com.ua Мікроекономіка Економіка підприємств агропромислового комплексу 20.1. Суть і фактори розміщення і спеціалізації агропромислового виробництва


< Попередня  Змiст  Наступна >

20.1. Суть і фактори розміщення і спеціалізації агропромислового виробництва


Розгляд питання розміщення і спеціалізації агропромислового виробництва доцільно розпочати з сільськогосподарського виробництва, оскільки воно справляє визначальний вплив на розміщення і спеціалізацію переробних підприємств.

Спеціалізація сільськогосподарського виробництва органічно поєднана з його розміщенням. Вони є формами суспільного поділу праці і перебувають у постійному взаємозв’язку і взаємозумовленості.

Розміщення характеризує кількісний бік суспільного поділу праці і вказує, які види продукції, в якому розмірі й на яких площах виробляються на тій чи іншій території (в зоні, області, районі, мікрозоні, окремій виробничій одиниці).

Спеціалізація відображає якісний бік суспільного поділу праці і вказує, виробництво яких саме видів продукції є переважаючим на даній території. Це — ефективна форма організації сільського господарства, яка дає можливість зосередити виробництво певних видів продукції на окремих територіях і підприємствах та досягати завдяки цьому вищих результати господарської діяльності.

Економічний стан підприємств і регіонів значною, а інколи вирішальною мірою залежить від вибору галузей сільського господарства та їх поєднання, тобто від спеціалізації виробництва. Спеціалізація — це не місцеве явище, притаманне лише окремим підприємствам, регіонам чи країнам. Уже багато років у світовому сільському господарстві простежується тенденція до поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва на всіх рівнях його організації. Все менша кількість підприємств і регіонів працює на принципі самозабезпечення, який раніше був домінуючим. вають природно-кліматичні, економічні, біологічні і соціальні фактори. Одним із найважливіших є природно-кліматичний фактор.

Типи ґрунтів, температурний режим, кількість опадів найістотніше впливають на розміщення сільськогосподарських культур і спеціалізацію виробництва. Результатом такого впливу є формування на території окремих держав, у тому числі й в Україні, природних зон, які мають чітку спеціалізацію на виробництві певних видів продукції. Територіальна спеціалізація значною мірою зумовлює і спеціалізацію окремих підприємств на видах діяльності, які є визначальними для даної зони.

Особливість впливу цього фактора полягає в тому, що лише невелика кількість специфічних видів продукції може вироблятися на обмежених територіях (наприклад, рис, цитрусові, чай тощо). Більшість видів сільськогосподарської продукції мають досить великий ареал виробництва, тому при виборі виробничого напряму і поєднання галузей слід враховувати вплив інших факторів. Серед них чільне місце займає фактор (принцип) економічних переваг.

Підприємства, регіони і навіть країни зосереджують зусилля на виробництві тих видів продукції, які забезпечують максимальну економічну вигоду або мінімальні економічні втрати порівняно з іншими видами діяльності. При цьому мається на увазі, що підприємство (регіон, країна), виробляючи найбільш економічно ефективні види продукції, реалізує їх, одержує дохід, за рахунок якого придбає необхідні товари сільськогосподарського походження, які виробляти в себе економічно менш вигідно порівняно з витратами, що несе підприємство на їх купівлю.

До поглиблення спеціалізації підприємств (регіонів) спонукає конкуренція між сільськогосподарськими товаровиробниками, що значно посилюється в умовах насиченого продовольством ринку. Зрештою кожне підприємство концентрується на виробництві тих видів продукції, які є конкурентоспроможними і забезпечують його економічне існування як юридичної особи.

Під впливом конкуренції підприємства змушені відмовлятися від виробництва тих видів продукції, які економічно менш ефективні порівняно з рівнем ефективності виробництва цих самих видів продукції на інших підприємствах (регіонах). Як бачимо, цей фактор є одним з економічних важелів, що поглиблює поділ сільськогосподарської праці.

Важливим фактором розміщення і спеціалізації є наявність ринків збуту сільськогосподарської продукції. Підприємствам вигідно збільшувати виробництво тих її видів, на які є сталий попит і прийнятна ціна. І навпаки, часті проблеми зі збутом певних видів продукції призводять до відмови підприємств від їх виробництва, незважаючи навіть на те, що для такого виробництва є сприятливі природно-кліматичні умови.

На розміщення і спеціалізацію впливає відстань і якість доріг до ринку збуту сільськогосподарської продукції. Чим менша відстань до ринків збуту і ліпші дороги, тим менші транспортні витрати, тим буде вища за інших однакових умов економічна ефективність виробництва продукції. З огляду на сказане, підприємствам нерідко стає доцільним розвивати ту галузь, продукція якої використовується як сировина для переробних підприємств, розміщених поблизу землекористування даного підприємства. межувальним фактором для розвитку певних галузей сільськогосподарського виробництва, насамперед тих, які є трудомісткими за нинішнього рівня механізації виробничих процесів. В умовах України до таких галузей належать овочівництво і баштанництво, льонарство, хмелярство, садівництво.

Підприємства, нерідко маючи добрі ґрунтово-кліматичні умови і ринок збуту трудомісткої продукції, а також сприятливу для неї економічну кон’юнктуру, не можуть збільшити її виробництво через нестачу власної робочої сили (постійних працівників) і неможливість вирішити цю проблему шляхом її додаткового найняття.

Така ситуація склалася в першій половині 90-х років у ряді регіонів України, передусім розташованих у приміських зонах, і залишається незмінною до цих пір. Саме нестача тут робочої сили стала однією з причин істотного скорочення виробництва овочів, картоплі і певною мірою молока.

В умовах планово-централізованої економіки серйозний вплив на розміщення і спеціалізацію виробництва справляв такий фактор, як централізовані капіталовкладення, що здійснювалися з державного бюджету.

Завдяки таким вкладенням на півдні України створена зона рисосіяння, побудовано багато свино- і скотовідгодівельних комплексів та птахофабрик. Проте нині, в умовах розбудови ринкової економіки, цей фактор втратив колишнє значення. На перший план зараз виступає наявність у підприємства власних коштів і можливість взяття ними кредитних ресурсів, необхідних для подальшого розвитку певної галузі, на якій вони спеціалізуються або передбачають спеціалізуватися.

На розміщення і спеціалізацію значний вплив справляють біологічні фактори, насамперед шкідники і хвороби сільськогосподарських культур.

Наприклад, у сприятливих для цукрових буряків ґрунтово-кліматичних умовах Лісостепу підприємства не можуть розширяти їх площі посіву більш ніж на трьох полях у сівозміні, оскільки це може призвести до неконтрольованого поширення довгоносика, бурякової гнилі і зниження врожайності коренів.

У південно-східних областях України, у лісостеповій зоні підприємства повинні обмежувати вирощування соняшнику одним полем у десятипільній сівозміні, оскільки збільшення частки його посіву в структурі посівних площ призводить до виснаження ґрунтів і поширення хвороб і шкідників цієї культури. Існує низка інших обмежень за сівозміною з точки зору добору для окремих культур найкращих попередників.

Переробні підприємства за своєю природою є спеціалізованими. Серед них

— цукрові заводи, молокопереробні та м’ясопереробні підприємства, льонозаводи, овочеконсервні заводи, спиртові, крохмально-патокові заводи, олійножирові комбінати, заводи первинної переробки винограду.

Всі ці підприємства переробляють сільськогосподарську сировину, яка в структурі собівартості готової продукції займає, як нам відомо, домінуючу частку. Тому закономірно, що розміщення переробних підприємств тяжіє до тих сільськогосподарських ареалів, де виробляється необхідна для них сировина. Завдяки цьому мінімізуються транспортні витрати і, що також важливо, — не переробки. Це дає змогу переробним підприємствам виробляти якісну кінцеву продукцію й отримувати відповідний економічний зиск.

Скажімо, цукрові заводи розміщені в областях Лісостепу України, де найсприятливіші умови для вирощування цукрового буряку — Вінницькій, Хмельницькій, Черкаській, Тернопільській, Київській, Кіровоградській, Полтавській, Чернігівській. Льонозаводи розміщені в Поліссі зі сприятливими умовами для вирощування льону-довгунця, а овоче- і плодоконсервні заводи — в південних і центральних областях України. Заводи первинної переробки винограду розташовані в зонах його вирощування — в Криму, Закарпатті, південних областях України. Крохмально-патокові і спиртові заводи, що виробляють спирт із картоплі, — сконцентровані в Поліссі. Слід наголосити, що оскільки скотарство і свинарство можуть успішно розвиватися в усіх регіонах України, то відповідно по усій її території розміщуються молокопереробні та м’ясопереробні підприємства. Інший принцип розміщення характерний для підприємств окремих підгалузей харчової промисловості. Так, наприклад, хлібозаводи, кондитерські фабрики, заводи з виробництва маргаринової продукції розміщуються з орієнтацією на споживача їх кінцевої продукції — в містах і промислових центрах. Це ж стосується лікеро-горілчаних підприємств і підприємств вторинного виноробства.

Важливо розглянути і таке питання. В умовах планово-централізованої економіки переробні підприємства малі свої сировинні зони, які створювалися централізовано. В перехідний період до ринку сировинні зони як такі, що існували раніше, — зникли, тому на даний час проблема створення на якісно новій основі сировинних зон є актуальною, проте вирішується надто складно.

Багато переробних підприємств стали самостійно виробляти сировину, але це далеко не завжди вирішує проблему. Великий дефіцит молока незбираного і відгодівельного поголів’я спонукає молокопереробні та м’ясопереробні підприємства заготовляти сировину далеко за межами свого розташування. В цих умовах сировинні зони формуються спонтанно, вони не є стабільними і не в змозі вирішити проблему постачання сировини в необхідній кількості. Необхідний новий підхід до створення сировинних зон на основі агропромислової інтеграції та агропромислової координації. (Детальніше про це йтиметься у темі 21.)


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
20.3. Галузі й галузева структура аграрних підприємств і методика її визначення
20.4. Методика визначення ефективності галузевої структури аграрного підприємства
20.5. Процедура добору конкуруючих галузей і оцінка альтернатив при формуванні галузевої структури підприємства
20.6. Методика визначення чутливості прибутку до зміни ціни і врожайності конкуруючих культур
20.7. Спеціалізація, кооперування і комбінування ряду продукції переробного підприємства
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)