Posibniki.com.ua Економіка Соціальна економіка 4.6. Сучасні трансформації соціально-трудової сфери


< Попередня  Змiст  Наступна >

4.6. Сучасні трансформації соціально-трудової сфери


Сучасний стан розвитку соціально-трудової сфери більшості країн світової спільноти перебуває під впливом значної кількості чинників. Серед них найдієвішими є дедалі більші масштаби і темпи інформатизації та інноваційності суспільного виробництва, глобалізація світогосподарських відносин. Остання спричинена науково-технічним прогресом, використання досягнень якого у виробництві змінило ієрархію його чинників. Якщо на попередніх етапах суспільного розвитку провідна роль належала матеріально-речовим факторам виробництва, то робочій силі

— другорядна. У нинішніх умовах змінюється колишня ієрархія факторів виробництва, що виявляється у поступовому утвердженні лідерства особистого чинника виробництва, зростає потреба у працівниках, котрі володіють творчими й організаторськими здібностями та постійно їх примножують, мають економічне мислення, креативність, удосконалюють такі психофізичні якості, як цілеспрямованість, психологічна стійкість тощо. Потреба в таких працівниках найбільш гостро виявляється в постіндустріальних державах, представлених на світовій арені транснаціональними корпораціями із національним та інтернаціональним капіталом.

За таких умов національна політика регулювання соціальнотрудових відносин набуває наднаціонального характеру. Унаслідок глобалізації нівелюються ефективність і масштаби національних програм зайнятості населення, заходів національних урядів з регулювання ринків праці. Розвинута міжнародна спеціалізація та впровадження інновацій у виробництво створюють умови для оптимізації витрат і винагороди, здешевлення людської праці і,

громадським організаціям. Соціалізація, наприклад, права на прибуток

На основі спільних ринків капіталу та праці виникли наддержавні інституції, які здійснюють координацію економічної діяльності на глобальному рівні за допомогою різноманітних механізмів регулювання дій компаній, держав і міжнародних організацій. Прикметною рисою діяльності наддержавних владних структур є те, що вони заперечують або ставлять під загрозу соціальні права громадян суспільства на наднаціональному рівні.

Складовою змін у соціально-трудовій сфері під впливом глобалізації є модифікація традиційних і виникнення нових форм зайнятості. Вони віддзеркалюють технологічні, організаційні, мотиваційні, демографічні зміни в економічних системах, перетворюють людський капітал у провідний чинник виробництва, водночас посилюючи вимоги до його якісних характеристик. За таких умов не всі носії здатності до праці стають затребуваними на національних і міжнародних ринках праці, що актуалізує проблему зайнятості некваліфікованих та недостатньо мобільних працівників.

У сучасних умовах, окрім традиційних форм зайнятості, дедалі більшого поширення набувають такі нетрадиційні форми, як дистанційна зайнятість, зайнятість на умовах неповного робочого дня, тимчасова неповна зайнятість, у тому числі запозичена праця, вторинна зайнятість, підрядна, запозичена праця, зайнятість на основі договорів цивільно-правового характеру, незареєстрована зайнятість у формальному секторі економіки, неформальна зайнятість, зокрема самозайнятість.

Отже, в умовах глобальних трансформацій відбувається не лише зростання ролі особистого фактора, а й збагачення форм зайнятості.

Прикметною рисою сучасних соціально-трудових відносин є інтенсифікація трудової міграції. За своєю суттю вона являє собою переміщення носіїв робочої сили через кордони певних територіальних утворень (країн, регіонів, населених пунктів) з метою пошуку прийнятного робочого місця. Такі переміщення здійснюються і в межах країни та визначаються як внутрішня міграція. Якщо мігрант перетинає національні кордони, то це

як результат, передбачають трансформацію національних ринків праці з метою обмеження потенціалів традиційної національної політики зайнятості. Останнє відбувається під впливом зменшення економічних витрат на соціальний захист з метою підвищення конкурентоспроможності продукції. Таке можливе, якщо держава не має в своєму арсеналі наддержавних або глобальних регуляторних засобів впливу на соціально-трудові відносини.

Трудова міграція спричинена передусім економічними факторами. Серед них першорядна роль належить дії законів капіталістичного нагромадження, нерівномірності соціально-економічного розвитку, які зумовлюють відносне перенаселення одних країн і дефіцит робочої сили в інших. Суттєву роль відіграють істотні відмінності в умовах праці, рівнях її оплати, соціальної захищеності працівників. Циклічність економічного розвитку, зокрема асинхронність економічного циклу в країнах світової спільноти у фазі піднесення в одних з них підвищує попит на робочу силу, а в інших на фазі спаду

— зростає безробіття.

Розгортання науково-технічної революції відбувається нерівномірно в різних країнах світу, внаслідок чого в одних з них виникає потреба у висококваліфікованих працівниках, а в інших водночас може сформуватися їх надлишок. На масштаби та темпи трудової міграції впливають демографічні фактори та неекономічні (політичні, військові, національно-етнічні).

На особистісному рівні причинами еміграції є відсутність стабільної та вільної зайнятості і відповідно неможливість працевлаштуватися в рідній країні. Не менш важливим чинником трудової міграції є низький рівень оплати праці та неможливість економічно активного населення задовольняти економічні та соціальні потреби на батьківщині на рівні сучасних стандартів життя і як наслідок

— низька соціальна захищеність особи.

Серед інших причин трудової еміграції слід визначити неможливість реалізуватися в обраній сфері професійної діяльності, труднощі в набутті нових професійних умінь і навичок тощо.

У постсоціалістичних країнах в 90-х роках ХХ ст. спостерігалася масова еміграція працездатного населення в межах СНД та еміграційні потоки з СНД в постіндустріальні країни. Якісно нових характеристик трудова еміграція набула в умовах розгортання нового етапу науково-технічної революції у формі масового виїзду науково-технічних кадрів із Західної Європи та країн СНД (насамперед Росії та України) до США. Протягом 1991

—1996 рр. з України виїхало понад 6000 учених, а з урахуванням спеціалістів з вищою освітою

— понад 600 тис. осіб. Впродовж 1998

— 2000 рр. з України виїхало до 700 докторів наук та кандидатів наук з різних галузей знань, причому молодих, амбітних та перспективних науковців.

буде зовнішня міграція. Вона поділяється на легальну, коли складається з осіб, котрі перетинають національні кордони країни на підставі відповідного дозволу, і нелегальну, коли такий перетин здійснюється без таких дозволів.

Соціально-економічні наслідки трудової міграції неоднозначні. Для країни еміграції остання спричиняє прямі економічні втрати. Виїзд значної кількості економічно активних працездатних осіб зменшує трудовий потенціал країни, можливості примноження її валового внутрішнього продукту, економічного зростання веде до втрати національного престижу. В країні, яка приймає трудових емігрантів, прибуття претендентів на робочі місця ущемлює економічні та соціальні інтереси її громадян, спричиняє загострення політичних, міжнаціональних, релігійних суперечностей. З іншого боку, при високому рівні безробіття трудова еміграція послаблює напругу на національному ринку праці, зменшує фінансове навантаження на фонди соціального страхування, державний бюджет.

Суттєвий вплив спричиняє міграція робочої сили на стан фінансової системи країн еміграції та імміграції:

— мігранти перестають платити податки на батьківщині, але змушені їх сплачувати в країні перебування;

— емігранти звільняють державний бюджет відповідної країни від частини витрат на суспільні блага (національна оборона та охорона громадського порядку) і трансфертних витрат (освіта, охорона здоров’я тощо);

— іммігранти в країні перебування залучаються до нового набору суспільних благ, набувають нових прав у частині трансфертних виплат;

— емігранти зазвичай переказують частину своїх заробітків родичам і друзям на батьківщині, що часто формує потужне джерело внутрішніх інвестицій для країни еміграції.

Грошові перекази трудових мігрантів на батьківщину визнані міжнародними організаціями як потужний фактор соціальноекономічного розвитку. Їх переваги полягають у тому, що на відміну від інших фінансових потоків вони характеризуються стабільністю, відносною стійкістю до кризових явищ, антициклічно впливають на економіку. Окрім цього, грошові перекази залучаються у сфери економіки, що менш за все відповідають стандартам інвестування і банківського кредитування, не створюючи боргових зобов’язань.

Вплив на державні доходи і витрати як країни еміграції, так і країни, в яку прибувають іммігранти, досить часто набуває суттєвого значення. Останнє викликане тим, що основну частину мігрантів складають представники середніх прошарків суспільства в ранньому працездатному віці, які мають певний рівень освіти, кваліфікацію і спеціальність. Біднота, безкласові елементи мають

У цілому в країні еміграції втрати від ненадходження податків перевищують економію, котра виникає внаслідок скорочення витрат на суспільні блага і трансфертні платежі, викликані від’їздом. Останнє пояснюється тим, що витрати держави на суспільні блага прямо не залежать від чисельності населення, яке користується ними (оборона, радіо- та телемовлення, освітлення вулиць тощо). Тимчасом сума податкових надходжень чітко корелюється чисельністю платників податків та визначає кількість і якість суспільних благ, що споживаються.

На особистому рівні еміграція працівника супроводжується низкою економічних витрат і соціально-психологічними втратами. До економічних належать витрати, пов’язані з переїздом з однієї країни в іншу, витрати на пошуки роботи на новому місці проживання тощо. До соціально-психологічних втрат належать відрив від родини та друзів, необхідність призвичаюватися до нових порядків, традицій, законодавства. Приймаючи рішення про еміграцію, людина потрапляє в зону високого рівня ризиків. Серед них велика ймовірність стати об’єктом торгівлі людьми, потрапити в сучасне рабство тощо. У разі уникнення цих небезпек і благополучного перетину кордону емігрант потрапляє в країну, де його ніхто не чекає, він може захворіти, стати жертвою шахраїв тощо.

До позитивів трудової міграції належать більш висока оплата праці, ніж на батьківщині, можливість для дітей отримати кращу освіту, перспективи для їх працевлаштування в майбутньому. Інколи це може бути політична або фізична свобода. Також до позитивів належать (в разі рееміграції) перенесення на батьківщину набутого нового професійного досвіду, поліпшення конкурентних переваг на національному ринку праці, перенесення знань з країни в країну, їх поширення по всьому світу. Від цього виграють як самі мігранти, так і країни еміграції, світове співтовариство в цілому. До надбань світової спільноти внаслідок вільного переміщення робочої сили належить її перерозподіл на ринках досконалої конкуренції та під впливом попиту і пропозиції робоча сила переміщується туди, де вона здатна зробити більший внесок у світове виробництво.

У межах світової спільноти трудова міграція регулюється за допомогою різноманітних засобів. Серед них використовуються спорадичні намагання окремих країн обмежити в’їзд в країну

мінімальну ймовірність на прилучення до міжнародної міграції робочої сили, оскільки не мають для цього відповідних засобів, не володіють інформацією.

Найважливішою серед них є кількісне квотування на в’їзд іммігрантів до країни. За їх допомогою встановлюються квоти для країни в цілому, окремих галузей і регіонів, а також великих компаній. У межах визначених квот перевага надається мігрантам, що мають значний фінансовий і людський капітал. Квотування поєднується з жорстким контролем термінами перебування особи в країні, куди вона прибула.

Окрім цього, в ряді випадків використовуються спеціальні програми зі стимулювання рееміграції. У них передбачається надання економічної допомоги країнам масової еміграції, професійній підготовці іммігрантів, виплата їм спеціальної допомоги. Країна імміграції погоджується на такі витрати, оскільки це дозволяє їй позбавитися небажаних елементів, перебування яких у ній напружує соціально-економічну ситуацію. В рееміграції заінтересована й інша сторона. Останнє зумовлене тим, що повернувшись на батьківщину, мігранти збільшують її людські ресурси, прибувають з професіями, знаннями та досвідом, стаючи більш конкурентоспроможними на національному ринку праці.

Викладене дозволяє дійти висновку, що в сучасних умовах трудова міграція стала чинником, що суттєво впливає на соціально-економічний розвиток як окремих країн, так і світової спільноти в цілому.

Резюме

Вивчення цієї теми дає змогу констатувати, що соціальнотрудові відносини виникають між людьми незалежно від їхньої волі та бажання. Їхньою характерною рисою є те, що суб’єкти цих відносин мають спільні або протилежні інтереси та зумовлені економічними, соціальними, правовими та функціональними аспектами трудової діяльності людини.

окремих категорій населення або перешкоджати прибуттю в країну представників окремих професій. Окрім цього, укладалися двосторонні конвенції з регулювання міграції. В 20-х роках минулого століття широкомасштабній вільній міграції було покладено край шляхом обмежень в імміграційному законодавстві більшості країн світової спільноти укладенням міжнародних угод, котрі регулюють переміщення населення. На цій основі сформувалося кілька форм регулювання трудової міграції.

В історичному контексті виокремлюють кілька типів соціально-трудових відносин: державний патерналізм, соціальне партнерство, солідарність, конфлікт, конкуренція, дискримінація.

Формування соціально-трудових відносин відбувається на ринку праці, де взаємодіють покупці та продавці робочої сили і діють ринкові регулятори її ціни. В ринкових умовах взаємодія покупців і продавців робочої сили набуває системного характеру і визначається як зайнятість населення. Ринок праці як історично сформований, специфічний механізм координації соціальнотрудових відносин є формою збалансування інтересів найманих працівників, роботодавців і держави.

Соціальне партнерство як складова соціально-трудових відносин є системою правових, організаційних норм, принципів, процедур і тією формою взаємодії між представниками держави, роботодавців і профспілок, у межах якої досягається узгодження інтересів, з метою запобігання конфліктам, збереження соціальної згоди та соціального миру в суспільстві. Міжнародний і вітчизняний досвід свідчать про те, що соціальне партнерство в сучасних умовах є найбільш прийнятною альтернативою будьякому диктату класу, особи чи об’єднанню групи осіб у соціально-трудових відносинах. Особлива роль у результативному функціонуванні соціального партнерства належить державі, в її подвійному статусі як власника певної частини засобів виробництва і водночас законодавця, гаранта дотримання соціальними партнерами чинних законів.

Здійснювані в постсоціалістичних країнах перетворення соціально-трудової сфери включають формування соціальної відповідальності підприємництва як їх відповідальності за дії і вчинки перед суспільством і його інститутами. Така відповідальність асоціюється з морально-духовним потенціалом, внутрішньою культурою представників бізнесу.

В Україні соціальна відповідальність підприємців перебуває на початковій стадії свого становлення. Її привабливість для підприємців полягає в тому, що дотримання принципів соціальної відповідальності дозволяє досягти конкурентних переваг, прибутковості, зростання продуктивності та якості продукції, формування позитивного іміджу фірми, що в умовах нашої країни є досить актуальним.

Трансформація соціально-трудової сфери в сучасних умовах характеризується появою рис наднаціонального регулювання цієї сфери та відповідних інституцій, модифікацією традиційних і виникненням нових форм зайнятості.

До найприкметніших рис сучасних соціально-трудових відносин належить трудова міграція, котра за своїми масштабами і наслідками стала дієвим чинником економічного розвитку. Неоднозначність її наслідків спричиняє активне регулювання національними урядами за допомогою різноманітних засобів.

Терміни та поняття

Безробіття

— це соціально-економічне явище, коли частина економічно активного населення є незайнятою і всупереч своєму бажанню не має можливості реалізовувати свою здатність до праці у суспільному виробництві та отримувати винагороду за неї.

Вимушене безробіття

— безробіття, викликане факторами ринку праці, що призводять до невідповідності попиту і пропозиції робочої сили та не залежить від вільного волевиявлення працездатної особи щодо бажання участі в трудовому процесі.

Держава

— суспільно-політична форма життя людей, керівна система, що спрямована на організацію та управління основними сферами суспільного життя, представлена регулятивними інститутами, такими як органи місцевого самоврядування та органи законодавчої і виконавчої влади.

Добровільне безробіття

— є вільним волевиявленням працездатної особи щодо утримання від участі в процесі суспільно-необхідної праці в разі несприятливих або неприйнятних для себе умов.

Ефективна зайнятість

— це такий рівень і склад зайнятості, що в поточному моменті забезпечують максимальну економічну віддачу від використання кожної окремої одиниці трудового ресурсу. Її характерними ознаками є те, що вона здійснюється відповідно до вимог суспільного відтворення інтенсивного типу, передбачає підвищення економічної доцільності та збільшення соціальної ефективності, а також зменшення кількості ручної, важкої, непрестижної праці.

Зайнятість населення

це система економічних, соціальних, правових, демографічних відносин, що пов’язані із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та включенням його у процес суспільно-корисної діяльності, що здійснюється з метою отримання трудового прибутку і задоволення особистих та суспільних потреб.

Заробітна плата є вираженою у грошовому еквіваленті винагородою найманого працівника за вже виконану або таку, що буде виконана, роботу, яку за трудовим договором сплачує йому роботодавець. Індивідуальні трудові відносини

це відносини між окремим працівником і роботодавцем та відносини між окремими працівниками на рівні підприємства або його підрозділів.

Колективні трудові відносини

це відносини між трудовими колективами окремих підприємств або їхніх підрозділів, а також між представниками робочих колективів і роботодавцями.

Конверсійне безробіття

безробіття, що виникає у зв’язку з скороченням чисельності армії та тих, хто працює у галузі військовопромислового комплексу.

Мінімальна заробітна плата

визначений державою такий її рівень, що забезпечує задоволення потреб працівника та його родини на рівні простого відтворення робочої сили найнижчої кваліфікації.

Наймані працівники

— фізичні особи, що перебувають у трудових відносинах із роботодавцем. Ці відносини виникають, здійснюються і регулюються на підставі трудового договору чи контракту і мають на меті виконання певної роботи та отримання винагороди за неї.

Неповна, часткова зайнятість

характеризується таким соціально-економічним станом, за якого до суспільного виробництва залучене не все працездатне населення, а тільки його частина. На рівні окремого працівника така ситуація характеризується тим, що він працює неповний робочий день або тиждень і може не мати робочого місця у стандартному розумінні.

Повна зайнятість населення

передбачає створення на державному рівні достатньої кількості робочих місць для всіх, хто може і бажає працювати, а не залучення до праці максимальної кількості працездатного населення. Повна зайнятість є основою ефективного використання робочої сили, важливою передумовою соціального захисту населення, і їй не суперечить наявність природного безробіття, навпаки, воно є свідченням того, що у суспільстві є добровільно незайняті особи. На рівні окремого працівника така зайнятість означає стан, за якого працівник працює протягом чітко регламентованої кількості часу (кількість годин у робочий день, тиждень, рік).

Політика зайнятості населення

— це система регуляторних дій і заходів соціально-економічного, правового та адміністративноорганізаційного характеру, спрямованих на забезпечення розвитку й оптимального функціонування сфери соціально-трудових відносин та ринку праці і мають на меті забезпечення повної та ефективної зайнятості.

Попит на робочу силу

— це платоспроможна потреба роботодавців у працівниках певних професій і з певною кваліфікацією для виробництва товарів та послуг.

Праця

цілеспрямована, свідома, творча діяльність людей, процес докладання розумових та фізичних зусиль щодо перетворення умов, речовин і сил природи з метою отримання суспільно-корисного результату у вигляді товарів і послуг для задоволення особистих і суспільних потреб людей, що здійснюється під впливом внутрішніх, особистих мотивів та зовнішніх стимулів.

Природне безробіття

це наявність мінімальної кількості незайнятих у суспільстві, що не суперечить поняттю повної зайнятості.

Пропозиція робочої сили

— це загальна кількість осіб, які потребують працевлаштування.

Раціональна зайнятість

— зайнятість, що існує в суспільстві з огляду на доцільність розподілу і використання трудових ресурсів з урахуванням їх статево-вікового складу та освітнього рівня. Її характерними ознаками є: суспільно корисний характер трудової діяльності, наявність суспільного поділу праці з урахуванням наявних у суспільстві потреб і, як результат, збалансована структура економіки, розвинута система робочих місць відповідно до професійно-кваліфікаційного складу трудових ресурсів, використання новітніх досягнень науки і техніки.

Ринок праці

— суспільно-економічна категорія, що характеризує історично сформований, специфічний механізм координації певних соціально-трудових відносин, спрямованих на пошуки шляхів збалансування інтересів найманих працівників, роботодавців і держави.

Роботодавці

— фізичні особи, власники підприємств, установ, організацій, що працюють самостійно, або вповноважені ними органи, які наймають працівників за контрактом або трудовим договором для виконання ними певних функцій.

Сезонне безробіття

безробіття, спричинене специфічними виробничими умовами певних економічних галузей.

Система управління соціально-трудовими відносинами

сукупність методів впливу на процеси організації праці та розподіл і використання її результатів з врахуванням поточних і стратегічних завдань соціально-економічної політики держави.

Соціальна відповідальність бізнесу (корпоративна соціальна відповідальність)

— система економічних, соціальних, екологічних заходів, а також етичних норм і цінностей компанії, які реалізуються на основі постійної взаємодії із заінтересованими сторонами (стейкхолдерами) і спрямовані на зменшення нефінансових ризиків, довгострокове поліпшення іміджу і ділової репутації компанії, а також на зростання капіталізації, набуття конкурентних переваг і стратегічної стійкості бізнес-структури.

Соціальне партнерство

— це сукупність соціально-економічних відносин між найманими працівниками, їх представниками, роботодавцями, власниками засобів виробництва та державою, що реалізуються у спільній діяльності уряду, підприємств і профспілок та спрямовані на координацію інтересів, пошук компромісів, недопущення або вирішення конфліктів між ними.

Соціально-трудові відносини

відносини, що виникають і формуються між найманими працівниками, роботодавцями, державою та суб’єктами і органами сторін, що беруть участь у процесі праці з приводу її умов, оплати та соціального захисту. Вони пов’язані з найманням, ефективним використанням і відтворенням трудових ресурсів, спрямовані на задоволення соціально-економічних потреб суспільства та піднесення рівня життя окремих осіб, колективів і всього суспільст-

Суб’єкти ринку праці

— це наймані працівники (власники робочої сили) та роботодавці (власники засобів виробництва), що формують структуру, обсяг та співвідношення попиту і пропозиції робочої сили.

Суб’єкт соціально-трудових відносин

— це фізична або юридична особа, наділена первинними або делегованими їй первинними носіями правами соціально-трудових відносин.

Суб’єктами управління соціально-трудовими відносинами є органи управління організацій, а також органи територіального, місцевого, галузевого, державного управління, що керують використанням і розвитком трудових ресурсів.

Структурне безробіття

— форма безробіття, зумовлена зміною структури попиту на робочу силу, що відбувається через структурні зміни у споживчому попиті та зміни у технології виробництва.

Трудові відносини

— це відносини між людьми, зумовлені економічними, соціальними, правовими та функціональними аспектами трудової діяльності.

Трудова міграція

— переміщення носіїв робочої сили через кордони певних територіальних утворень (країн, регіонів, населених пунктів) з метою пошуку прийнятного робочого місця.

Форми зайнятості

конкретно визначені, організаційно-правові способи й умови включення робітників в економічну діяльність, тобто в процес суспільно корисної праці.

Фрикційне безробіття

тимчасова незайнятість, пов’язана з добровільним професіональним, регіональним переміщенням робочої сили, що зумовлено зміною роботи на кращу або пошуком роботи після закінчення терміну контракту чи початком трудової діяльності на першому робочому місці.

Циклічне безробіття

незайнятість економічно активного населення, спричинена циклічними коливаннями економіки.

Питання для перевірки знань ?

1. Розкрийте сутність соціально-трудових відносин.

2. Назвіть основних суб’єктів соціально-трудових відносин та охарактеризуйте їхню роль.

3. Перерахуйте основні типи соціально-трудових відносин та розкрийте їхні особливості.

ва, регулюються системою договорів на мікро-, мезо-, макроекономічному рівнях з метою забезпечення ефективності праці та узгодження інтересів роботодавців і найманих працівників задля злагоди і стабільності в суспільстві, гарантом чого має виступати держава.

4. Дайте визначення системи управління соціально-трудовими відносинами і перелічіть її складові.

5. Розкрийте сутність та аспекти зайнятості населення.

6. Безробіття, його види та соціально-економічні наслідки.

7. Соціальне партнерство, його сутнісні характеристики та форми.

8. Роль профспілок у соціально-трудових відносинах.

9. Сутність соціальної відповідальності підприємництва та її роль в економічному розвитку.

10. Розкрийте сутність та особливості трудової міграції в сучасних умовах.

Завдання для індивідуальної роботи

1. Підготувати доповідь на тему «Роль держави в управлінні соціально-трудовими відносинами».

2. Підготувати реферат на тему «Державна політика регулювання зайнятості населення».

3. Проаналізувати історію виникнення та основні моделі соціального партнерства.

4. Підготувати реферат на тему «Історія розвитку профспілкового руху та його особливості в Україні».

5. Підготувати доповідь на тему «Особливості становлення соціального партнерства в Україні».

6. Підготувати есе на тему «Трансформації соціально-трудової сфери в умовах глобалізації».

Література

1. Закон України «Про зайнятість населення» від 01.01.2013 р.

2. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1999 р.

3. Закон України «Про соціальний діалог» від 23.12.2010 р.

4. Указ Президента України «Про національну раду соціального партнерства» (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 581/93 від 13.12.93 р.).

5. Балабанова Н. В., Жуков В. И., Пилипенко В. Е. Социальный диалог. Социальное партнерство. Социальное государство / Акад. труда и соц. отн. ФПУ.

— К.: 2002.

— 189 с.

6. Божкова В. В., Сагер Л. Ю. Соціально-відповідальний бізнес як один із напрямків поліпшення іміджу вітчизняних суб’єктів господарювання // Механізм регулювання економіки.

— 2010.

— № 1.

— С. 145

— 153.

7. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму.

— К.: Основи, 1994.

— 261 с.

8. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник [А. М. Колот, О. М. Грішнова, О. О. Герасименко та ін.]; за наук. ред. д-ра ек. наук, проф. А. М. Колота.

К. : КНЕУ, 2009.

— 711 с.

9. Жуков В. І., Скуратівський В. А. Соціальне партнерство в Україні. Навч. посіб.

— К.: 2000.

— 200 с.

10. Колот А. М. Соціально-трудова сфера:стан відносин, нові виклики, тенденції розвитку: монографія / А. М. Колот.

— К. : КНЕУ, 2010.

— 251 с.

11. Маліновська О. Я. Соціальна відповідальність бізнесу в Україні: етапи становлення. [Електронний ресурс].

Режим доступу www.nbuv.gov.ua.

12. Осовий Г. В., Жуков В. І., Руденко В. М., Семеніхін В. О. Соціально-трудові відносини: питання теорії та практики в Україні: Навч. посіб.

— К. : АПСВ, 2005.

— 432 с.

13. Пизюк О. Вплив трудової міграції на функціонування ринку праці України / Україна: аспекти праці.

— 2011.

— № 8.

— С. 36

—43.

14. Резолюция «О трипартизме и социальном диалоге», принятая Международной Конференцией труда на ее 90-й сессии.

— Женева, 18 июля 2003 г.

15. Соціальна відповідальність: теорія і практика розвитку: монографія [А. М. Колот, О. А. Грішнова та ін.]; за наук. ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Колота.

— К. : КНЕУ, 2012.

— 501 с.

16. Чернявський Л. С. Социальный диалог и коллективно-договорные отношения в Европейском союзе:ориентиры для Украины // Колдоговорная практика на Харьковщине: ее состояние и научное осмысление. Матер. научно-практической конференции / под общ. ред. В. Г. Антонова.

— Харьков, 2004.

— С. 45

—50.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
5.2. Моделі соціальної політики держав
5.3. Соціальні стандарти та гарантії: зміст та оцінка загального стану в Україні
Частина 2. 5.3. Соціальні стандарти та гарантії: зміст та оцінка загального стану в Україні
5.4. Державний соціальний захист населення та його інструменти
СОЦІАЛЬНА СФЕРА ТА ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)