В статті розглянуто сучасні тенденції розвитку загальнонаукової та конкретно-наукової методології, зокрема постмодернізму, методологічного плюралізму та «середньої лінії» в економічних дослідженнях. Подано визначення предмету та методу економічного аналізу. Обґрунтовано доцільність до понятійного апарату поняття економічного ризику та необхідність ідентифікації та вимірювання ризиків, виявлення причинно-наслідкових звязків між категоріями прибутку та ризику.
Ключові слова: методологія, методологічний плюралізм, предмет, метод, економічна категорія, ризик.
Сучасне суспільство та економіка розвиваються дуже динамічно. Це зумовлює об’єктивну необхідність адекватної методологічної підтримки наукових досліджень. У світовій економічній науці посилений інтерес до філософських та методологічних проблем економічного пізнання спостерігається протягом останніх двадцяти років. Методологія економічних досліджень зазнає якісної трансформації, відбувається зміна її цільових орієнтирів, тематики, меж. Це явище вчені характеризують як методологічний бум [1, с. 135].
В найзагальнішому сенсі під методологією розуміють «вчення про структуру, логічну організацію, методи та засоби діяльності» [19, с. 164]. Залежно від глибини методологічного дослідження виокремлюють методологію філософську та спеціально-наукову. Остання, у свою чергу, поділяється на кілька рівнів: загальнонаукові методологічні концепції і напрями, методологія окремих наук (конкретно-наукова), методика і техніка досліджень [19, с. 165; 20, c. 41—44].
Цілком очевидно, що між різними рівнями методологічного дослідження існує тісний зв’язок, а це означає, що зміна поглядів на загальнонаукову методологію, не може не торкнутися методології окремих економічних наук. Крім того, необхідність переосмислення існуючих та формування нових методологічних під-ходів зумовлена й об’єктивними процесами, які відбуваються в світовій економіці. До таких процесів можна віднести, насамперед, глобалізацію, інтернаціоналізацію, формування міжнародних фінансових ринків, регулювання окремих сфер економічної діяльності на міжнародному рівні, прикладом якого є діяльність Базельського комітету з банківського регулювання та нагляду.
В сфері бухгалтерського обліку та економічного аналізу глобальним процесом, який зумовлює необхідність переосмислення та удосконалення методології, є запровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Відтак, конкретно-наукова методологія цих наук за реалій сучасності потребує перегляду, можливо відмови від традиційних поглядів, розробки нових методологічних принципів та підходів.
Традиційний погляд на методологічну проблематику зводить її до характеристики предмета і метода науки. Предмет конкретної науки фіксує її місце в системі наук, вказує на відмінність від суміжних галузей і напрямів дослідницької діяльності. Метод є спеціально розробленою та свідомо застосовуваною технологією вивчення відповідного предмета. В економічній науці цей стереотип закріпився в ХІХ ст. і залишався домінуючим до 70-х років ХХ ст.
В наступний період спрямованість методологічних досліджень суттєво змінилася. Традиційні погляди на предмет та метод поступилися місцем дослідженням, спрямованим на переосмислення існуючих наукових поглядів. В результаті існуючі традиції та теорії були переглянуті та представлені у формі науково-дослідницьких програм або парадигм. Відхід від традиційних поглядів дозволив сформувати постмодерністську концепцію, засновану на принципах методологічного плюралізму.
В економічній науці ідеї постмодернізму проголосив американський економіст МакКлоскі, який стверджував, що економічна наука — це, насамперед, риторика, тобто мистецтво переконувати, а наведені вченими аргументи — лише один із способів переконання. Представники постмодернізму відзначають, що об’єкт економічного дослідження сприймається ученим не безпосередньо, а через призму сформованої в науковому світі колективної свідомості або парадигми. Постмодернізм розмежовує цілу систему так званих «фільтрів» (мовний, риторичний, онтологічний та методологічний фільтри), через які суб’єкт пізнання сприймає досліджуваний об’єкт.
Основним принципом постмодернізму є методологічний плюралізм, який залишає за вченим повну свободу інтерпретаціїпредмета та вибору метода науки. Цілком очевидно, що такий підхід не забезпечує дотримання фундаментальної вимоги будьякої науки щодо об’єктивності процесу пізнання. Критики постмодернізму цілком резонно звертають увагу, що відмова від будь-якого методологічного стандарту в науці, інколи навіть недосконалого і спірного, сприяє не стільки свободі творчості, скільки посиленню впливу ненаукових критеріїв [1, с. 146]. За певних умов спрямованість наукових досліджень може визначатися такими мотивами як кар’єрна ефективність, розгляд наукових досліджень як товару, цінність якого визначається попитом, намагання досягти певного рівня математизації досліджень та ін.
Результатом трансформації методології економічних досліджень, зміни її тематики та цільових орієнтирів стало посилення так званої «середньої лінії». Цей підхід характеризується прагматизмом і відрізняється від інших напрямів намаганням визначити межі методологічного плюралізму без відмови від самого принципу. Це дозволяє зберегти нормативність методології в межах плюралізму, делегуючи її окремим школам та напрямам економічної думки, а межі плюралізму контролювати за допомогою конструктивної критики.
Формування середньої лінії в методологічних дослідженнях спрямовано на пошук компромісу між традиційним та постмодерністським підходами. Це уможливлює конструктивну інтеграцію обох методологічних течій, поступово змінюючи характер та функції економічної методології. Відтак, нормативна методологія, що жорстко приписує, які знання вважати науковими, методи — надійними, а результати — достовірними, перетворюється на дескриптивну і позитивну. Дескриптивна методологія дозволяє описувати та осмислювати структури економічних знань, які вже фактично склалися, тенденції їхньої еволюції, реальну практику наукової діяльності.
Отже, за сучасний умов змінилася й роль методології в наукових дослідженнях. Раніше методологія визначала своєрідний кодекс повідки ученого, який дозволяв судити про ступінь науковості пропонованої теорії. Тепер методологія озброїла вченого інструментарієм для аналізу наукових знань.
Вплив трансформації загальнонаукової методології на розвиток методології конкретних наук розглянемо на прикладі теорії економічного аналізу. Вивчення існуючих поглядів на предмет і метод економічного аналізу та їх еволюцію показує, що з часом в інтерпретаціях починає переважати саме принцип плюралізму, а це обумовлює необхідність встановлення його певних меж.
У традиційному трактуванні предметом вважалася господарська діяльність підприємств та організацій. Сучасні погляди на предмет економічного аналізу досить різноманітні. За результатами їх узагальнення та групування виділимо основні, де предметом вважається:
• діяльність суб’єктів господарювання (господарська, фінансова, фінансово-господарська) [2, с. 113; 3, с. 44; 4, с. 11; 5, с. 6; 6, с. 17];
• господарські процеси [7, с. 22; 8, с. 31];
• інформація про діяльність суб’єктів ринкової економіки [9, с. 14];
• фінансові ресурси та їх потоки [10, с. 16];
• причинно-наслідкові зв’язки [11, с. 21; 12, с. 6];
• фінансово-економічні відносини [13, с. 58; 14, с. 18].
Досить показовим прикладом методологічного плюралізму є таке визначення: «Предмет аналізу визначається насамперед його цілями. Цілі прикладного економічного аналізу залежать від інтересів тих, хто використовує результати аналізу» [15, с. 16]. За такого трактування предмет аналізу кожен із суб’єктів аналізу визначає на свій розсуд, і якщо з попередніми визначеннями у подібній полеміці можна частково погодитися, то останнє не витримує критики.
В економічній літературі зустрічаються визначення предмету аналізу, побудовані на переліку певних категорій та понять. Зокрема В. В. Ковальов виокремлює «чотири базові елементи предмету фінансового аналізу: фінансові відносини; ресурси; джерела фінансування і результати використання економічного потенціалу» [13, c. 16]. Перелічені у цьому визначенні поняття ресурсів, джерел фінансування та результатів є об’єктами аналізу, а не його предметом. Крім того, воно є надто загальним, неконкретним і не виконує свого основного призначення — фіксації місця економічного аналізу в системі наук та виявлення відмінностей від суміжних галузей знань. Аналогічно можна сформулювати заперечення проти трактування предмету аналізу як всієї доступної інформації «за тими чи іншими напрямами діяльності суб’єктів ринкової економіки» [9, с. 14]. Адже інформація — це сукупність відомостей про оточуючий світ, сформованих в процесі пізнання будь-якого об’єкту досліджень, а тому є загальним засобом сприйняття об’єктивної реальності кожною з наук.
Більшою глибиною і змістовністю відзначається трактування предмету економічного аналізу як причинно-наслідкових зв’язків економічних явищ і процесів, запропоноване Г. В. Савицькою
[11, с. 21]. Зокрема, автор цілком резонно підкреслює, що діяльність суб’єктів ринку, господарські процеси та явища є об’єктом аналізу, а не його предметом. Аналогічні міркування щодо визначення предмету наводяться й іншими вченими [12, с. 6—7; 16, с. 12].
Узагальнюючи та синтезуючи визначення предмета економічного аналізу, можна стверджувати, що процес аналітичних досліджень спрямовано на вивчення причинно-наслідкових зв’язків, які характеризують господарські процеси та явища і суттєво впливають на результати діяльності об’єкта аналізу.
Поняття предмета і метода тісно пов’язані між собою, адже метод науки є сукупністю способів, засобів та прийомів вивчення предмета досліджень. У найширшому розумінні метод науки традиційно трактують як «певний набір інструментів, запозичених із загального (в принципі універсального) арсеналу засобів наукового пізнання і пристосованих до особливостей предмета конкретної науки», а завдання методологічного дослідження полягає в тому, щоб «визначити набір цих інструментів та спосіб їх застосування у вибраній галузі знань» [1, с. 136].
Вивчення наведених в літературі визначень методу економічного аналізу дозволяє зробити висновок, що більшість з них хоча і відрізняються за лексичною формою, проте за змістом характеризуються значною подібністю і по суті зводяться до трактування методу як способу дослідження економічної діяльності [2, с. 115; 7, с. 44; 17, с. 15; 18, с. 28]. Окремі автори під методом розуміють набір теоретико-пізнавальних категорій, регулятивних принципів досліджень та наукового інструментарію, який конкретизується через способи та спеціальні прийоми дослідження [3, с. 52; 10, с. 15; 13, с. 62]. Очевидно, що таке визначення методу є занадто широким і за змістом майже ототожнюється з методологією, оскільки система категорій та принципи поряд з предметом, методом і об’єктом досліджень є елементами методології.
З огляду на наведену аргументацію, під методом економічного аналізу слід розуміти інструментарій аналітичних досліджень — сукупність загальнонаукових та конкретно-наукових способів та прийомів вивчення предмету науки. Важливо звернути увагу, що виокремити способи та прийоми суто економічного аналізу досить складно через стійку тенденцію до взаємопроникнення інструментарію досліджень різних наук (математики, статистики, бухгалтерського обліку та ін.), на існування якої звертають увагу більшість учених [3, с. 55; 7, с. 63]. Загалом вивчення літератури з економічного аналізу показує, що зміст та технологію застосу-вання інструментарію аналітичних досліджень в публікаціях висвітлено досить повно [3; 6; 7; 10; 11; 16].
В процесі методологічних досліджень важливе місце належить формуванню понятійного та категоріального апарату — системи теоретико-пізнавальних категорій та понять, призначених для опису предмета і об’єкта даної науки. Економічні категорії відображають в узагальненому вигляді умови економічного життя суспільства, що й обумовлює їх специфіку, адже на відміну від категорій природничих чи технічних наук, суспільні явища та відносини не мають чітких зовнішніх обрисів, просторового розподілу, а межі між ними досить рухливі.
Під економічною категорією розуміють відносини, що складаються в процесі економічної діяльності, відображають об’єктивну реальність і змінюються в просторі та часі. Економічні явища та відносини відрізняються різноманітністю, різнорідністю, неоднозначністю, тому й економічні категорії складно формалізувати та виміряти. Засобом трансформації якісно-логічних понять, якими є економічні категорії, в площину кількісних значень є економічні показники. Процес відображення економічних категорій через систему економічних показників характеризується чи не найбільшою складністю серед напрямів методологічних досліджень.
Рівень адекватності відображення економічної категорії через систему економічних показників значною мірою залежить від властивостей самої категорії, зокрема таких як можливість спостереження, рівень латентності, співвідношення об’єктивного та суб’єктивного, міра нормативності, емерджентність, рівень квантифікації. Так, латентні економічні категорії, які безпосередньо спостерігати неможливо, можуть бути виміряні лише непрямим методом за допомогою індикаторів. Наприклад, ціна є індикатором латентної категорії «вартість» [21, с. 24]. На процес вибору показників суттєвий вплив справляють й сформовані у суспільстві погляди та позиції щодо бажаного напряму розвитку економічної категорії, тобто її нормативність, обумовлена цілеспрямованістю економічних процесів.
Процес відображення економічних категорій через систему показників складається з етапів, спрямованих на структуризацію діалектичного способу пізнання. Першим є етап концептуалізації, на якому здійснюють логічно-теоретичний (дескриптивний) опис сутності та найважливіших характеристик економічного явища за допомогою системи економічних категорій. На другому етапі — ідентифікації — проводиться конструктивне визначення та обгрунтування набору кількісних показників, які характеризують тучи іншу економічну категорію, та формується система економічних показників. На третьому етапі — формалізації — виявляють форму логічних та формальних залежностей і зв’язків між показниками з огляду на покладену в основу теорію, концепцію чи парадигму. І останній етап — операціоналізації — призначено для формування методологічного інструментарію досліджень, тобто вибору адекватних способів вимірювання, конструювання, моделювання та аналізу економічних категорій. Результатом є формування системи збалансованих економічних показників та методичного інструментарію їх аналізу (методу), що в сукупності дозволяє кількісно описати об’єкт досліджень, проаналізувати зв’язки між окремими економічними показниками та побудувати цілісну модель об’єкта аналітичних досліджень.
На цей час однією з важливих економічних категорій, яка потребує вивчення, формалізації та введення до категоріального апарату економічного аналізу, є економічний ризик. Завдання аналізу полягає в тому, щоб ідентифікувати та виміряти ризики, виявити причинно-наслідкові зв’язки між категоріями прибутку та економічного ризику. Іншим актуальним напрямом розвитку методології економічного аналізу є обґрунтування системи збалансованих показників, які мають стати основою для формування фінансової звітності суб’єктів господарювання та вихідними даними для побудови економіко-математичних моделей об’єкта досліджень.
Проведене дослідження дозволяє сформулювати визначення предмета та метода економічного аналізу, встановлюючи тим самим межі методологічного плюралізму та визначаючи так звану «середню лінію». Предметом економічного аналізу є причиннонаслідкові зв’язки фінансово-господарських процесів суб’єкта господарювання та економічних явищ, що впливають на його діяльність. Метод аналізу господарської діяльності — це сукупність загальнонаукових та конкретно-наукових способів комплексного вивчення впливу факторів на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання для об’єктивної оцінки досягнутих результатів, виявляння резервів підвищення прибутковості за умов забезпечення прийнятного рівня ризику та підвищення ефективності управлінського процесу. Аналітичні показники призначено для кількісного опису об’єкта досліджень, а інструментарій аналізу спрямовано на виявлення зв’язків між окремими показниками чи групами показників та формування системи збалансованих показників. Виявлені зв’язки та система збалансованих показників є основою для моделювання процесу функціонування об’єкта аналітичних досліджень.
ЛІТЕРАТУРА
1. Ананьин А. О. Экономическая наука в зеркале методологии // Вопросы философии. — 1999. — № 11.
— С. 135
—151.
2. Банківський менеджмент: Навч. посібник для вищ. навч. закл. / О. Кириченко, І. Гіленко, А. Ятченко. — К.: Основи, 1999. — 671 с.
3. Економічний аналіз: Навч. посібник / М. А. Болюх, В. З. Бурчевський, М. І. Горбаток; За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка. — К.: КНЕУ, 2001.
— 540 с.
4. Экономический анализ хозяйственной деятельности предприятий и объединений — 3-е изд., перераб. и доп. / Под ред. С. Б. Барнгольц, Г. М. Тация. — М.: Финансы и статистика, 1986.
— 406 с.
5. Функционально-стоимостной анализ издержек производства / Под ред. Б. И. Майданчика. — М.: Финансы и статистика, 1985.
— 270 с.
6. Коробов М. Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посібник. ? К.: Знання: КОО, 2000.
— 378 с.
7. Баканов М., Шеремет А. Теория экономического анализа: Учебник. — 4-е изд. — М.: Финансы и статистика, 1997. — 416 с.
8. Курс экономического анализа /Под ред. проф. М. И. Баканова и проф. А. Д. Шеремета — М.: Финансы, 1978.
— 390 с.
9. Калина А. В., Конева М. И., Ященко В. А. Современный экономический анализ и прогнозирование (микро- и макроуровень) / Учеб.-метод. пособ. — К.: МАУП, 1997. — 272 с.
10. Тиркало Р. І., Щибиволок З. І. Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії, експрес-діагностика, рейтинг. — К.: Слобожанщина, 1999. — 236 с.
11. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. — 2-е изд., перераб. и доп. — Мн.: Экоперспектива, 1998.
— 498 с.
12. Аналіз діяльності комерційного банку: Навч. посібник/ За ред. д-ра екон. наук, проф. Ф. Ф. Бутинця, д-ра екон. наук, проф. А. М. Герасимовича. — Житомир: Рута, 2001.
— 384 с.
13. Ковалев В. В. Финансовый анализ: методы и процедуры. — М: Финансы и статистика, 2001. — 560 с.
14. Шеремет А. Д., Щербакова Г. Н. Финансовый анализ в коммерческом банке. — М.: Финансы и статистика, 2000. — 256 с.
15. Басовский Л. Е. Теория экономического анализа: Учебное пособие. — М.: ИНФРА-М, 2001. — 222 с.
16. Батракова Л. Г. Экономический анализ деятельности коммерческого банка: Учеб. для вузов. — М.: Логос, 1998.
— 344 с.
17. Балабанов И. Т. Финансовый анализ и планирование хозяйствующего субъекта. — 2-е изд., доп. — М.: Финансы и статистика, 2000.
— 208 с.
18. Мних Є. В., Ференц І. Д. Економічний аналіз. — Львів: Армія України, 2000.
— 144 с.
19. Спиркин А. Г., Юдин Э. Г. Методология // БСЭ. — 3-е изд. — М., 1974. — Т. 16.
— С. 164—166.
20. Юдин Э. Г. Системный поход и принцип деятельности. — М.: Наука, 1978.
— 391 с.
21. Погостинская Н. Н., Погостинский Ю. А. Системный анализ финансовой отчетности. — СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 1999.
— 96 с. Стаття надійшла до редакції 15.01.2006 р. УДК 657.1 М. С. Пушкар, д-р екон. наук, професор Тернопільський державний економічний університет
