У сучасних умовах розвитку української економіки та економічного зростання приладобудівні підприємства зіткнулися з проблемою неефективності механізмів управління, розроблених у раніше діючій економічній системі. Такі внутрішні чинники, як низька продуктивність праці, незбалансована чисельність персоналу, невідповідність затрат на оплату праці отриманому ефекту від виробничого процесу, розглядаються як одна з головних небезпек втрати конкурентних переваг на сучасних динамічних ринках.
Згідно з опитуванням представників компаній, які широко використовують найману працю, майже 85 % з них зазначають про існування значних резервів оптимізації виробничих потужностей. Серед основних недоліків, які відзначаються при оцінці рівня використання потужностей і продуктивності праці, слід відзначити недостатній контроль за витратами та недосконалість організування виробничих процесів (71 % опитаних). Крім того, ступінь гнучкості виробництва не відповідає сучасним вимогам динамічної переорієнтації підприємства на інноваційні товари та технології. Продуктивність праці знижується через високий рівень помилок у процесі виробництва, що також викликано недосконалістю технологічних процесів і відсутністю комплексної системи планування та нормування праці.
До того ж відчувається нестача кваліфікованих фахівців для виконання завдань організування робочих систем і процесів, оцінювання та аналізування планового та нормативного часу, управління цими процесами, а також створення гнучкої виробничої системи загалом. На вітчизняних промислових підприємствах в останні десятиріччя утворився своєрідний вакуум у підготовці
ншенні тривалості рішучих легких багаторазових і одноманітних рухів; встановленні, що у виконавців, які мають достатній навик роботи, тривалість одночасного руху двох рук лише на 25 %, а не на 40 %, як уважалося раніше, більша тривалості рухів однієї руки.
У такій ситуації заслуговує на увагу вивчення досвіду інших країн. Завдяки діяльності Міжнародного центру нормування праці, який був створений у 1919 році як структурний підрозділ Ліги Націй, сучасні підходи до питань організації та нормування праці стають відомими і упроваджуються у понад 100 країнах світу. Наприклад, Німеччина традиційно вважається одним з лідерів в організації, плануванні і розвитку виробництва. Союз REFA, створений у Німеччині в 20-х роках минулого століття, є однією з найбільших у Європі організацій у сфері навчання, підвищення кваліфікації та коучінгу компаній, насамперед машинобудівного напряму.
1.5. Поділ праці
Залежно від того, як змінюється наука, «Організація і нормування праці», її основні складові також змінюються. насамперед це стосується до поділу і кооперації праці. Саме поділ і кооперація праці складають технічну основу організації праці, а розробка їх найбільш раціональних форм, які оцінюються за допомогою нормування праці
— один з основних напрямів роботи організаторів виробництва.
Під поділом праці у загальній формі розуміють відокремленість (розмежування) різних видів трудової діяльності людей, поділ сукупного трудового процесу на частини, кожна з яких виконується певними групами працівників, об’єднаних за загальними функціональними, професійними або кваліфікаційними ознаками.
В основу поділу праці на макрорівні покладено розподіл усієї суспільної праці на виробничу і невиробничу сфери, а в середині останніх
— на вужчі напрями трудової діяльності.
Поділ праці в суспільстві прийнято розглядати у трьох видах: загальному, частковому і одиничному. Загальний
— це поділ економіки країни на сфери: промисловості, будівництва,
подібних фахівців. Радянські методики наукової організації праці мають свої особливості походження з цілей планової економіки, тому не завжди дають позитивний ефект і через це поступово втрачаються. Уривчасті дані з літературних джерел процесного менеджменту та ефективної організації праці переважно поверхневі та не дають конкретних інструментів щодо застосування на практиці.
— це поділ праці в середині кожної сфери на спеціалізовані галузі та підгалузі. Окреме підприємство є границею часткового розподілу праці. Одиничний являє собою поділ праці в середині підприємства. На підприємстві це розмежування базується на відокремленні трудових процесів, здійснюване з метою скорочення виробничого циклу за рахунок одночасного виконання різних робіт, а також підвищення продуктивності праці, що досягається завдяки швидшому набуттю виробничих навичок робітниками при спеціалізації робіт. Одиницею поділу праці є виробнича операція, яка може бути як простою, так і складною. Тому нижньою межею поділу праці є виробнича операція, що складається з одного трудового прийому як сукупності трудових дій і рухів робітника. Верхньою межею поділу праці буде виготовлення на одному робочому місці всього виробу в цілому. Поділ праці тісно пов’язаний з її кооперацією, під якою розуміють об’єднання людей для планомірної та спільної участі в одному або різних, але пов’язаних між собою, виробничих процесах. Її завданням є забезпечення найбільшої узгодженості між діями окремих працівників або груп працівників, які виконують різні, але пов’язані між собою, трудові функції.
Ступінь поділу і кооперації праці значною мірою характеризує рівень суспільного виробництва. Слід чітко розмежовувати поняття загального (у масштабах суспільства), приватного (у межах галузі) та одиничного (у межах одного підприємства) поділу праці. Проте якщо не встановити оптимальних форм об’єднання трудових зусиль, порушиться процес виробництва. Отже, важливим елементом системи організації праці є її кооперація.
В економіці країни можна виокремити такі форми поділу праці: між галузями економіки, всередині цих галузей, а також усередині підприємств. Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Усередині виробничого підприємства поділ праці передбачає виокремлення визначених видів робіт у межах певних структурних підрозділів і розподіл цих робіт між виконавцями. Так, у створенні машин і механізмів, обчислювальної техніки, телевізорів, екскаваторів, кранів, автомобілів одночасно беруть участь багато тисяч працівників різних професій і кваліфікації. Вони трудяться в різних цехах, на ділянках, робочих місцях. Отже, поділ праці усередині підприємства здійснюється як у межах певних структурних підрозді-
сільського господарства і т. ін. Частковий
Поділ праці на підприємстві
ФункціональнийТехнологічнийПоопераційнийКваліфікаційний
Рис. 1.6. Одиничний поділ праці по формах
Технологічний поділ праці
— це розчленування виробничого процесу за стадіями (переробками), фазами, видами робіт та операціями. Визначальним чинником для цього виду поділу праці є технологічний процес.
Функціональний поділ праці означає розподіл усього комплексу робіт залежно від ролі та місця різних груп працівників, зайнятих у виробничому процесі. Зокрема, раніше до нього входив розподіл промислово-виробничого персоналу на робітників, інженерно-технічних працівників, службовців, молодший обслуговуючий персонал (МОП), охорону, учнів. До цього ж виду поділу праці належить і подальший поділ груп робітників на підгрупи за функціональною ознакою, наприклад, робітників
— на основних і допоміжних, а останніх, у свою чергу, на робітників, зайнятих обслуговуванням обладнання, споруд і територій підприємства, вантажно-розвантажувальними роботами, транспортуванням, зберіганням предметів праці та ін.
Поопераційний поділ праці
— це поділ праці по операціях технологічного процесу або робочих місцях.
Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Водночас враховується технологічна склад-
лів (цех, ділянка, бригада, робоче місце), так і між окремими виконавцями. Основними чинниками, що визначають поділ робіт і їх розподіл між окремими виконавцями, є обсяги робіт, рівень механізації й автоматизації, технологічна однорідність, складність і точність робіт, а також можливість їх відокремленого виконання. На промислових підприємствах поділ праці здійснюється за такими формами: функціональною (за характером виконуваної функції та участю у виробничому процесі); технологічною (за видами робіт, професіями і спеціальностями); поопераційною (за операціями технологічного процесу або робочими місцями) і кваліфікаційною (залежно від складності робіт і необхідного рівня кваліфікації) (рис. 1.6).
— розрядами, категоріями, класами тощо. Іноді кваліфікаційний поділ праці ототожнюють з професійним поділом праці або професійно-кваліфікаційним.
Професійно-кваліфікаційний поділ праці передбачає розподіл працюючих за професіями (спеціальностями) і групами складності праці (розрядами, категоріями).
Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва. Під впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни в професійному поділі праці, що характеризуються зростанням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спеціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю Так, часткова механізація супроводжується поопераційним поділом праці, вузькою спеціалізацією працівників. Комплексна механізація передбачає об’єднання вузьких спеціальностей робітників, розширення їх професійного профілю. В умовах підвищення рівня автоматизації виробництва виявляється тенденція до поєднання функцій робітника-оператора з порівняно вузькою кваліфікацією і робітника-налагоджувальника високої кваліфікації та широкого професійного профілю. Поділ праці має чотири межі: технологічну, фізіологічну і психофізіологічну, соціальну та економічну. Кожна з них має свою специфіку та особливість впливу на поділ праці, не враховувати їх неможливо, оскільки це може призвести до монотонності праці, зниження продуктивності, скорочення перспектив професійного зростання.
Поділ праці на виробництві нерозривно пов’язаний з її кооперацією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між категоріями працюючих на підприємстві, узгодженістю їхніх дій у трудовому процесі. Без цього виробництво неможливе, оскільки кооперація праці є фундаментальним фактором підвищення продуктивності праці та ефективності у всіх сферах професійної діяльності. Вона є наслідком поділу праці і обов’язковою формою організації праці на виробництві. Слід пам’ятати, що кооперування
— це об’єднання на засадах кооперації.
ність виробництва продукції, складність функцій з підготовки і здійснення трудових процесів, а також контролю за якістю продукції. Ступінь складності робіт зумовлює кваліфікаційні відмінності між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація відображає рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є підставою для розподілу працівників за кваліфікаційними групами
Рівень кооперації праці визначається за двома показниками: величиною втрат робочого часу через невчасне обслуговування робочих місць і питомою вагою колективної форми організації праці у загальній масі праці, що витрачається у певному виробничому підрозділі. Перший показник розраховується як відношення сумарного часу втрат до потенційного фонду робочого часу; другий
— як відношення кількості робітників, об’єднаних у бригади, до загальної кількості працівників. За допомогою цих показників виявляються резерви вдосконалення організації праці на підприємстві та визначаються шляхи їх використання.
Кооперація праці може мати такі рівні:
• міжцехова
— між цехами (службами) підприємства;
• внутрішньоцехова
— між ділянками (службами) цеху або між бригадами;
• внутрішньодільнична
— між окремими виконавцями або членами бригад;
• індивідуальний розподіл між працюючими.
Кожному рівню кооперації відповідає своя форма (рис. 1.7).
Кооперація праці
РівніФорми за ознаками міжцехова внутрішньоцехова (міждільнична або міжбригадна) внутрішньобригадна індивідуальна
Технологічна
• стадійна
• продуктова
• напівфабрикатна
Предметна
• за технологічними стадіями
• за виробничим обладнанням
• за видами засобів виробництва
Організаційна (у відповідності до рівнів кооперації праці):
• міжцехова
• міждільнична
• внутрішньодільнична
• внутрішньобригадна
Рис. 1.7. Рівні та форми кооперації праці
Перелічені види поділу і кооперації праці виявляються на виробництві у різних формах, як представлено на рис. 1.8. На вибір конкретних форм поділу і кооперації праці впливають різні чинники, передусім технічний рівень розвитку виробництва. Так, від складу технологічного устаткування залежить спеціалізація праці основних і допоміжних працівників, зайнятих його обслуговуванням. Так само рівень механізації та автоматизації виробництва великою мірою зумовлюють зміст праці, отже, склад і виробничо-кваліфікаційний профіль працівників цеху, дільниці.
За видами робітПредметнийПодетальний
Технологічний
Функціональний
Форми розподілу та кооперації праці
Всередині підрозділів, між працівниками
Між підрозділами підприємства
Функціональний
Професійний
Технологічний
ПредметнийПодетальнийПоопераційнийЗа видами робіт
Кваліфікаційний
Рис. 1.8. Форми поділу і кооперації праці на підприємстві
На поділ і кооперацію праці впливає також тип виробництва. Тип виробництва є комплексною характеристикою технічних організаційних та економічних особливостей виробничої діяльності на підприємстві. Розрізняють три типи виробництва: одиничне, серійне і масове. У свою чергу, серійний буває крупносерійним і дрібносерійним. Так, в одиничному виробництві робітник-верстатник, крім обробки виробів, виконує, як правило, значну частину робіт з технічного обслуговування устаткування (налагодження, підналагодження і регулювання, зміна інструменту, дрібний ремонт тощо). У крупносерійному та масовому виробництві ці функції виконують переважно спеціальні робітники.
Слід зазначити, що в деяких навчальних посібниках зустрічається інша класифікація видів і форм кооперації праці. А саме: види кооперації поділяються на 2 групи
— технологічну і функціональну. А форми кооперації класифікуються за: суб’єктом кооперації, структурною одиницею і за елементами виробничого процесу.
Форми поділу і кооперації праці залежать також від принципу організації цехів і дільниць (технологічний, предметний), побудови допоміжних служб (централізоване або децентралізоване обслуговування основного виробництва). Велике значення мають також ступінь безперервності технологічних процесів і трудомісткість виробництва продукції. Перший чинник позначається на поділі праці в межах робочого періоду (зміни, доби, тижня, місяця), а другий
— на кількісній пропорційності різних професійнокваліфікаційних груп працівників. Узагальнено поділ і кооперацію праці можна представити таким чином (рис. 1.9).
Технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, спеціалізація і централізація ремонтних робіт, типізація і нормалізація інструменту та обладнання, що застосовуються у виробництві, постійне вдосконалення організації контролю якості продукції
— це чинники, що впливають на динаміку кількості допоміжних робітників. В одних випадках зазначені чинники викликають збільшення кількості допоміжних робітників, в інших
— її скорочення. Наприклад, у промисловості зростає частка робітників з налагодження і ремонту машин і механізмів, а також зайнятих виробництвом інструменту, технологічного обладнання. Однак збільшення кількості і частки робітників, зайнятих на вантажно-розвантажувальних, складських роботах, свідчить про застосування важкої малопродуктивної праці.
Р а ц і о н а л ь н іф о р м ип о д і л у ік о о п е р а ц і ї
У с у н е н н яз а с т а р і л и хп і д х о д і ві ф о р мв з а є м о д і ї
З м е н ш е н н яс т о м л е н о с т іп р а ц і в н и к і в г р а н и ц і т е х н і ч н і е к о н о м і ч н і п с и х о ф і з і о л о г і ч н і с о ц і а л ь н і
П і д в и щ е н н яз м і с т о в н о с т іп р а ц і
П о к а з н и к ир і в н яп о д і л у ік о о п е р а ц і ї
1 )з а г а л ь н и йр і в е н ьп о д і л уп р а ц і ;
2 )к о е ф і ц і є н тз а й н я т о с т і ;
3 )к о е ф і ц і є н тв и к о р и с т а н н яр о б о ч и хз ар і в н е мк в а л і ф і к а ц і ї ;
4 )р а ц і о н а л ь н і с т ьп о д і л уп р а ц і
1 )а н а л і зв и р о б н и ц т в а
2 )в и в ч е н н яс к л а д ур о б і т
3 )в и в ч е н н яф а к т и ч н о г оз а в а н т а ж е н н я
4 )п р о е к т у в а н н ян о в о г оз а в а н т а ж е н н я
5 )в п р о в а д ж е н н я
В и б і ро п т и м а л ь н о г ов а р і а н т а п о д і л уік о о п е р а ц і їп р а ц і н ар о б о ч о м ум і с ц і уц е х у н ап і д п р и є м с т в і
5
3
З н а ч е н н я
П о д і лік о о п е р а ц і яп р а ц ін ав и р о б н и ц т в і
Р а ц і о н а л ь н е з а в а н т а ж е н н яр о б о ч и хіо б л а д н а н н я о р г а н і з а ц і яі о б с л у г о в у в а н н я р о б о ч о г ом і с ц я м е т о д ип р а ц і ф о р м ио п л а т и іт .і н .
О п е р а ц і й н и й
Б р и г а д н аф о р м а о р г а н і з а ц і їп р а ц і
9 .
С к л а дп р о м и с л о в о в и р о б н и ч о г оп е р с о н а л у п і д п р и є м с т в а
1 .
П р о ф е с і я ,с п е ц і а л ь н і с т ь , к в а л і ф і к а ц і я
С п е ц и ф і к ав и р о б н и ч о г о п р о ц е с у
Різні види праці і виконавців
Р и с .
В і д о с о б л е н н я P
В з а є м о з в ’ я з о к
К
Ф о р м ип о д і л уік о о п е р а ц і ї
П о є д н а н н я п р о ф е с і й
Р о з с т а н о в к а р о б о ч и х
Т е х н о л о г і ч н и й
Ф у н к ц і о н а л ь н и й
П р о ф е с і о н а л ь н о к в а л і ф і к а ц і й н и й
Б а г а т о в е р с т а т н е о б с л у г о в у в а н н я
Ф о р м ио р г а н і з а ц і їц е х і в
Т и пв и р о б н и ц т в а
Т е х н о л о г і ч н аі т р у д о в ад и с ц и п л і н и
Р і в е н ьт е х н і к и
Р і в е н ьц е н т р а л і з а ц і їо б с л у г о в у в а н н я
При проектуванні різних форм поділу і кооперації праці повинні враховуватися економічні, психофізіологічні та соціологічні чинники (межі).
Психофізіологічні межі поділу праці визначаються величиною фізичних і нервово-психічних навантажень на працівника протягом робочого дня. Для фізичних навантажень нижня межа становить витрати енергії у розмірі 2,5 кал/хв, верхня межа
— 4,5
—5 ккал/хв. Для нервово-психічних навантажень нижня межа обмежується такими параметрами: число об’єктів спостереження, що визначають рівень напруження уваги, повинно бути не більше 5-и; тривалість зосередженого спостереження не повинна перевищувати 25 % змінного часу; темп роботи не може перевищувати 360 рухів на годину. Для верхньої межі ці параметри не повинні перевищувати відповідно: 25-и об’єктів спостереження, 75 % змінного часу на зосереджене спостереження і 1080 рухів на годину.
Соціальні межі поділу праці визначаються рівнем монотонності праці та плинності персоналу, ставленням працівників до праці, станом міжособистісних стосунків. Монотонність праці регламентується тривалістю однорідних операцій, що повторюються протягом робочого дня. Граничним значенням є тривалість таких операцій не менша, ніж 30 сек., частота повторюваності різнорідних елементів операції повинна бути не менша від п’яти за 30 сек.
Якщо межі поділу визначають межі допустимих рішень щодо організації праці і виробництва, то для конкретної виробничої ситуації важливо знайти найкращий варіант, тобто оптимальний рівень поділу праці, який розраховується на основі використання економічних, психофізіологічних і соціальних критеріїв.До економічних критеріїв поділу праці відносять затрати робочого часу і матеріальні затрати на виконання робіт, рівень використання кваліфікації працівників, тривалість виробничого циклу виготовлення виробу, рівень продуктивності праці, витрати виробництва, прибуток підприємства, людини, яка залежить від санітарногігієнічних умов праці, ступеня важкості та напруження праці, поєднання фізичних навантажень з розумовими.
Насамперед слід виходити з можливостей максимального скорочення тривалості виробничого циклу за рахунок спеціалізації, яка дає змогу паралельно виконувати роботи різними виконавцями. Однак у разі виокремлення якихось операцій у самостійні необхідно дотримуватися такої умови: зменшення часу обробки виробу має перекривати пов’язане з цим збільшення часу на транспортування предметів праці від одного робочого місця до іншого, міжопераційний контроль і виконання підготовчо-завер-
Виразимо цю умову через сумарний час циклу:
0 цц > ?? ?
ТТ, де ц
Т ? і ц
Т ??
— час виробничого циклу у робочих годинах відповідно за попереднього і нового поділу праці.
Загальний рівень поділу праці характеризується коефіцієнтом поділу праці. Вважається, що при раціональному поділі праці працівник виконує роботи, які передбачені завданням. ,1К
3м р рп п nТ t ? ? -= де р п t?
— сумарний час виконання працівником не передбаченої завданням роботи протягом зміни, хв;
Т
— тривалість робочої зміни, хв; п
3м
— число працівників.
Коефіцієнт зайнятості працівників обумовлений по формулі (використовується для визначення можливості сполучення професій і розширення зони обслуговування): ,К
3м з зр nT t ? ? = де ?
3 t
— час зайнятості (керування механізмами, активне спостереження, ручні роботи), хв.
Коефіцієнт використання робітників по кваліфікації, що розраховується по формулі: ,К р ф вк R R = де ф R
— середній кваліфікаційний розряд робітників; p R
— середній кваліфікаційний розряд робіт.
Спеціалізація робітників (робітника) характеризується коефіцієнтом: nT t
1К ? -=, де o t?
3м о ср
— витрати часу на переналагодження устаткування протягом зміни, хв.
шальних робіт, тобто тривалість виробничого циклу повинна бути оптимальною.
Поділ вважається доцільним, коли дотримується умова: ,0
ФРЧ T
ФРЧ T
ОП2
ОП1 ?де Т
2
1
— величина оперативного часу у фонді робочого часу за існуючого і нового поділу праці; ФРЧ
ОП1 і Т
ОП2
1 і ФРЧ
2
— відповідно сукупний фонд робочого часу.
При однаковій тривалості виробничих циклів вибирають той варіант поділу праці, за якого збільшується частка оперативного часу роботи устаткування.
При відокремленні допоміжних робіт від основних обов’язково повинні виконуватися такі умови: час, затрачуваний раніше всіма основними виробничими працівниками на виконання допоміжних робіт, які виокремлюють у самостійні, має бути не менший за сумарний робочий час усіх допоміжних працівників, що вводяться до штату; виробіток на одного працівника (основного та допоміжного) має бути вищим, чим ніж до виокремлення допоміжних робіт; середній розряд робіт і працівників на дільниці не повинен зростати.
Необхідно також стежити за тим, щоб застосовувані форми поділу і кооперації праці забезпечували максимальну зайнятість працівників за однакової напруженості праці, а також повне використання техніки. Дуже важливо пам’ятати, що при визначенні ефективності різних форм поділу праці не можна виходити тільки з роботи окремого виконавця, потрібно враховувати одночасно зміни у використанні робочого часу у виконавців на інших взаємопов’язаних робочих місцях, а також у виконавців, які обслуговують робочі місця.
Психофізіологічні чинники поділу праці визначаються умовами нормального функціонування людського організму. Поєднання трудових функцій має бути оптимальним відносно фізичних і нервових навантажень і не повинні викликати негативних наслідків. Бажано, щоб робота складалася з різноманітних елементів, виконання яких забезпечувало б участь різних груп м’язів і чергування навантажень на різні частини тіла та органи чуттів людини.
Водночас дроблення трудового процесу на операції не має призводити до монотонності праці. Згідно з дослідженнями фізіологів, якщо одноманітні, повторювані прийоми і дії тривають менше 30 сек., продуктивність праці знижується.
Для порівняння різних видів праці на практиці нерідко застосовують коефіцієнт монотонності Км, який обчислюється за формулою: о де Т пд
пд м
Т
Т
К=, пд м
Т
Т
К=,
— час, що витрачається на повторювані рухи; Т о
— загальний час спостереження.
З соціологічного погляду поділ праці повинен забезпечувати достатню змістовність і привабливість праці, умови для розвитку творчих здібностей людини, поєднання фізичних і розумових функцій.
ЧИННИКИ ПОДІЛУ ПРАЦІ
Економічні
Психофізіологічні
Соціологічні
Техничні
Скорочення витрат робочого часу на виготовлення одиниці продукції доти, доки ця економія не почне погашатися збільшенням інших витрат, тобто це гранично можлива величина збільшення сукупного фонду робочого часу або виробничого циклу
Попередження надмірної втоми внаслідок підвищення фізичного і нервово-психологічного навантаження працівника, збільшення монотонності його праці
Попередження скорочення змістовності праці, сприяння підвищенню її кваліфікації та привабливості необхідна різноманітність виконуваних функцій
Залежать від технічних можливостей виробництва
Рис. 1.10. Склад і зміст чинників поділу праці
Кооперація праці залежить головним чином від організаційних і економічних меж.
Організаційна межа кооперації праці визначається тим, що, з одного боку, не можна об’єднати для виконання будь-якої роботи менше двох осіб, а з другого
— існує норма керованості, підвищення якої (об’єднання в колектив такої кількості, яка перевищує норму) призводить до непогоджених дій і значних утрат робочого часу.
Економічна межа кооперації праці зумовлена можливістю зниження витрат і уречевленої праці на одиницю виготовленої продукції.
Одним з основних напрямів удосконалення поділу та кооперації праці є розвиток суміщення працівниками фахів і трудових функцій, розширення зон обслуговування.
У сучасний період розвитку світової економіки необхідно зазначити, що міжнародний поділ праці стає визначальним чинником формування і розвитку світового господарства загалом. Водночас варто зазначити, що рівень міжнародного поділу праці дещо нижчий, ніж поділ праці в межах окремих країн. Це зумовлено кількома причинами. По-перше, міжнародний поділ праці є вторинним щодо поділу в межах національних господарських комплексів. По-друге, форми й соціальна природа міжнародного поділу праці визначається економічними відносинами, що склалися в межах національних господарств. По-третє, можливості втручання держави у міжнародні економічні процеси є обмеженими. У сучасних умовах надзвичайно важливим стає також інший складник міжнародного поділу праці
— міжнародна кооперація. На відміну від спеціалізації, міжнародна кооперація виробництва і праці своєю техніко-економічною метою має випуск узгодженої продукції, і, зазвичай, на основі міжурядових угод за участю компаній, фірм та ін. Міжнародна виробнича кооперація передбачає спільне розроблення важливих науково-технічних програм, обмін науково-технічною інформацією, продаж і купівлю ліцензій, ноу-хау, обмін ученими та ін. Міжнародне кооперування простежується не тільки в межах однієї галузі, але й широко використовується між підприємствами. Вони входять у різні галузі, які відрізняються за видами діяльності і використовуваними методами. І хоча міжнародний поділ праці розвивається стрімкими темпами, ще є значний резерв його поглиблення.
Резюме
Праця як процес, як доцільна діяльність людей і організація праці як засіб досягнення мети праці не існують окремо
— вони невіддільні одне від одного. Праця неможлива поза конкретною формою її організації.
Формою організації праці, тобто організаційних дій, є розумова і фізична праця суб’єкта, поєднана з роботою машин і механі-
Зміст організації праці становить структура виконуваних дій, виражена у показниках затрат робочого часу, матеріалів, грошових коштів, а також взаємодія виконавців у просторі й часі.
Організація праці
— явище структурно дуже складне, багатофункціональне. Воно має всі ознаки системи з розгалуженими внутрішніми й зовнішніми зв’язками. Організація праці підпорядковується певним законам.
Узагальнюючими показниками результативності організації праці можна вважати продуктивність виробництва, продуктивність праці, якість продукції, ритмічність виробництва, рівень трудової дисципліни, задоволеність працівників умовами праці.
Нормування праці як вид діяльності з управління підприємством, пов’язаний з визначенням необхідних затрат праці та її результатів, контролем за мірою праці. Значення нормування праці в ринкових умовах полягає в тому, що воно стає одним із найдійовіших засобів забезпечення конкурентоздатності підприємства, оскільки сприяє скороченню затрат праці, економії коштів на оплату праці, зниженню собівартості продукції, підвищенню продуктивності праці, ефективності виробництва.
Подальший розвиток організації та нормування праці не можливий без знання і врахування історичних етапів розвитку.
Розробка раціональних форм поділу та кооперації праці передбачає відокремлення частин виробничого процесу на основі його технологічних особливостей, виконуваних функцій і професійно-кваліфікаційного рівня працівників. Іншим боком цієї діяльності є встановлення тісних взаємозв’язків між групами працівників та окремими працівниками в процесі їх спільної праці. Тобто одночасно з поділом праці розробляється система її кооперації. Вибір найраціональніших форм поділу праці залежить від типу виробництва, обсягу продукції, що випускається, її складності тощо. Тому їх пошук передбачає обов’язковий аналіз цих чинників і обґрунтування оптимальних меж поділу праці. Скажімо, із соціального погляду надмірний поділ праці негативно впливає на зміст праці, перетворює працівників на вузьких виконавців. З погляду фізіології надмірний поділ праці призводить до її монотонності, викликає перевтому і, як наслідок, високу плинність працівників, зайнятих на таких роботах. Це обумовлює потребу виваженого підходу до поділу праці на підприємстві.
змів і спрямована на створення найсприятливіших умов діяльності для об’єкта організації праці.
Терміни і поняття
— організація та нормування праці;
— закони організації праці;
— поділ праці;
— форми поділу праці;
— умови поділу праці;
— критерії поділу праці;
— кооперування;
— кооперація.
Література для поглибленого вивчення матеріалу
1. Вумек Дж., Джонс Д. Бережливое производство: как избавиться от потерь и добиться процветания вашей компании / пер. с англ.
— М. : Альпина Бизнес Бук, 2004.
— 473 с.
2. Деминг Э. Выход из кризиса. Новая парадигма управления людьми, системами и процессами / пер. с англ.
— М. : Альпина Бизнес Бук, 2007.
— 370 с.
3. Пашуто В. П. Организация, нормирование и оплата труда на предприятии: учебно-практическое пособие.
— М. : КНОРУС, 2005.
— 320 с.
4. Фомішин С. В., Львівська К. А. Сучасні тенденції розвитку форм міжнародного поділу праці в світовому господарстві / Науковий вісник НЛТУ України.
— 2010.
— Вип. 20.1.
— С. 250
—257.
