Практичне впровадження розвинутого директкостингу викликало виникнення ступеневої (пірамідальної) системи обліку та визначення загального (сукупного) результату діяльності й відповідно до появи одного з варіантів розвинутого директкостингу — системи ступеневого обліку витрат. Основу ступеневої системи становить ієрархія сегментів , розміщених послідовно за зростанням. Така система може бути побудована за виробничою, реалізаційною або іншою ознакою.
Ієрархія сегментів діяльності привела до того, що підприємства з метою підвищення ефективності виробництва та контролю діяльності все більшу частину постійних витрат можуть прямо відносити на собівартість цих сегментів. У результаті виникає можливість розмежувати постійні витрати підприємства залежно від рівня (місця) їх виникнення на наступні види:
а) постійні витрати виробу — можуть бути прямо віднесені на конкретний виріб (наприклад, витрати на розробку й освоєння нової продукції, що відносяться виключно до відповідного виду продукції);
б) постійні витрати групи виробів — можуть бути віднесені на групи однорідних виробів, але не підлягають розподілу між виробами цієї групи (наприклад, витрати на обслуговування обладнання, пов’язаного з виробництвом даної групи виробів);
в) постійні витрати місця виникнення витрат — можуть бути віднесені безпосередньо на окремі місця виникнення витрат, але не розподіляються між окремими групами виробів (наприклад, ремонт однорідного обладнання);
г) постійні витрати підрозділу — можуть бути віднесені безпосередньо на окремий підрозділ підприємства, але не розподіляються між окремими місцями виникнення витрат (наприклад, витрати на освітлення та опалення цеху);
д) постійні витрати підприємства — являють собою витрати, які не можна розподілити між калькуляційними об’єктами (наприклад, витрати на управління підприємством).
Відповідно до цієї диференціації постійних витрат відбувається наступна диференціація (ієрархія) сум покриття (маржинального доходу) (див. рис. 4.6). У результаті ступеневої побудови обліку поліпшується підхід до аналізу структури результатів підприємства, собівартість стає більш оглядовою, що дає можливість визначати внесок кожного сегмента в покриття пов’язаних з ним постійних витрат, загальних постійних витрат підприємства, а також для отримання прибутку. Ступеневий облік надає вичерпну інформацію для прийняття рішень щодо формування асортименту продукції, особливо якщо це стосується зняття з виробництва застарілої та підготовки до виробництва нової продукції.
Сутність методу ступеневого обліку витрат розглянемо на прикладі даних табл. 4.9.
Використання ступеневого методу вносить низку позитивних моментів у облікову практику, що полягає передусім у тому, що облік постійних витрат здійснюється не загальною сумою, а за різними сегментами діяльності, які характеризуються різними рівнями.
Відбувається розподіл постійних витрат на конкретні види готової продукції, їх групи, місця виникнення, центри відповідальності, підприємство в цілому, а також визначається доцільність їх віднесення до певного звітного періоду. Враховуються й можливості уникнення зайвих постійних витрат у короткотерміновому, середньому та тривалому господарських періодах.
Практика зарубіжних підприємств показує, що ступеневий облік витрат доцільно застосовувати на тих підприємствах, де управління децентралізовано за центрами відповідальності.
