АПК як велике міжгалузеве формування не слід розглядати як статичну структуру. Під впливом ринкових перетворень та інновацій в АПК постійно виникають нові зміни, вдосконалюються і поглиблюються міжгалузеві зв’язки, процес становлення стає динамічнішим. У результаті цих змін склався певний алгоритм якісних і кількісних перетворень, починаючи з інтеграції виробничих ресурсів і закінчуючи реалізацією кінцевого продукту. Схематично це можна зобразити в такий спосіб (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Зв’язок між основними ланками АПК
Дана схема засвідчує, що існує певна логічна послідовність і зв’язок між окремими ланками виробництва. Цей зв’язок залежить від багатьох чинників (галузевого складу, територіального поділу, технологічного і виробничого процесу, соціальних умов). Все це разом узяте потребує детального розгляду структури АПК, тобто його організаційної побудови, що детермінується різними чинниками.
Багатогалузевість складу, наявність не однієї, а кількох стратегічних цілей розвитку АПК (глобальних завдань) обумовили той факт, що структурну побудову цього формування не можна характеризувати однозначно. Ознаками будови АПК є не тільки галузі, що формують технологічний процес, а й окремі фактори виробництва, територіальне розміщення підприємств, рівень керованості, виробничий профіль, спеціалізація агропромислового виробництва.
На ступінь синтезу галузей АПК справляють вплив існуючий адміністративний поділ, диференціація природно-кліматичних умов, рівень розвинутості переробних і сервісних виробництв, наявність реального споживача та його платоспроможний попит, соціальнодемографічна структура населення, участь певного підприємства чи навіть території (груп підприємств) в міжрегіональному обміні продуктами агропромислового виробництва. Ці чинники та особливості розвитку АПК обумовили потребу розглядати його структурну будову з кількох позицій.
А. Виробничо-технологічний підхід, в основу якого кладеться сукупність чинників (ресурсів) виробництва і технологічних способів їх поєднання для одержання кінцевої продукції з відповідними споживчими властивостями. А це потребує врахування реальних потреб і якості ресурсів на всіх стадіях виробництва. На рис. 1.2 схематично показано виробничо-технологічну структуру АПК.
Як видно на схемі, агропромислове виробництво потребує розумного поєднання всіх ресурсів (які мають різне походження) з метою одержання кінцевої продукції. Виробничо-технологічний підхід дозволяє вирішити в реальних умовах інтегрованого виробництва цілу низку досить важливих питань, а саме:
—
— мати чітку і кваліфіковану уяву про формування виробничого потенціалу, під чим у даному випадку слід розуміти сукупність тих ресурсів, від поєднання яких прямо залежить обсяг, якість та ціна кінцевого продукту;
— врахувати вимоги споживача ресурсів до їх виробника; обґрунтувати пропорції між окремими ланками технологічного процесу з позицій забезпечення високої якості й бажаного асортименту продукції;
— виявити відповідність залучення ресурсів особливостям технологічного процесу;
— опрацювати реальні баланси ресурсів, забезпечення ними реального виробничого процесу.
Рис. 1.2. Виробничо-технологічна структура АПК
Як бачимо, виробничо-технологічна структура АПК має розглядатись як обов’язкова передумова пропорційного і збалансованого розвитку цієї багатогалузевої системи.
Б. Територіально-виробничий підхід, за яким АПК розглядається як сукупність регіональних (територіальних) АПК з усіма їх особливостями, що обумовлені рівнем суспільного поділу праці, природно-економічними умовами виробництва, адміністративнотериторіальним поділом країни. На рисунку 1.3 показано територіально-виробничу структуру АПК.
Практичне призначення територіально-виробничої структури АПК зводиться до наступного:
—
— створюється можливість повніше враховувати зональні (територіальні) особливості виробництва, реальніше вирішувати проблеми самозабезпечення регіонів, предметніше здійснювати систему заходів щодо розвитку агропромислової інтеграції в регіоні, раціонального використання виробничих ресурсів та інвестицій, створення рівних економічних умов господарювання і можливостей технічного забезпечення всіх галузей АПК; із загальної сукупності галузей і підприємств АПК стає можливим виокремити ті, які технологічно та організаційно пов’язані між собою і формують у межах регіону певну продуктову вертикаль;
— на рівні держави та регіонів створюються умови для опрацювання механізму регулювання міжрегіональних зв’язків у сфері виробництва, зберігання і реалізації кінцевої продукції;
— створюються умови для формування регіональних аграрних ринків, регіональних і національних продовольчих фондів.
Рис. 1.3. Територіально-виробнича структура АПК
В. Організаційно-управлінський підхід, тобто формування відповідних менеджментських органів на різних рівнях агропромислового виробництва. Як правило, нові підходи і форми агропромислової інтеграції виникають і складаються на мікрорівні, а тому завдання органів управління АПК на обласному і національному рівнях полягає в тому, щоб сформувати таке зовнішнє середовище і виробити такий господарський механізм, які б сприяли утвердженню інновацій. На рис. 1.4 представлено організаційно-управлінську структуру АПК.
Головне призначення організаційно-управлінського підходу до структурної побудови АПК полягає в тому, щоб при формуванні керуючої і керованої систем максимально наблизити їх функцію до практичного розв’язання таких завдань:
— забезпечення ефективного пропорційного розвитку АПК на всіх рівнях;
— удосконалення галузевої та територіальної структури виробництва і забезпечення на цій основі раціональних напрямів інтеграції;
— максимальне сприяння раціональному використанню всіх видів ресурсів і мобілізації всіх можливих джерел одержання продовольства;
— створення реальних економічних умов для ефективного функціонування агропромислового виробництва.
Як видно, суть організаційно-управлінські побудови АПК виходить за рамки управлінської функції, спрямовується на досягнення вищих кінцевих результатів.
Рис. 1.4. Організаційно-управлінська структура АПК
Г. Функціонально-галузевий підхід базується на розумінні АПК як сукупності взаємопов’язаних галузей і видів діяльності, які виконують певні функції та інтегруються в рамках АПК для досягнення кінцевих цілей у системі міжгалузевих зв’язків. На рис. 1.5 показано функціонально-галузева структура АПК.
Рис. 1.5. Функціонально-галузева структура АПК
За своєю суттю функціонально-галузеву структуру АПК слід розглядати з двох точок зору, а саме: як базу для виділення галузевих ланок (окремі сфери, інфраструктура та їх склад) та як важливу умову спільного (синергічного) результату функціонування комплексу в цілому.
Це дає підставу чітко визначити функціональну роль кожної складової даної структури, зокрема: І сфера складається з галузей промисловості, які забезпечують АПК засобами виробництва та іншими матеріально-технічними ресурсами промислового походження. ІІ сфера охоплює галузі сільського господарства, інші джерела одержання сировини для виробництва продовольчих і непродовольчих товарів сільськогосподарського походження. ІІІ сфера — це галузі промисловості, які переробляють сільськогосподарську та іншу сировину для одержання продовольчих і непродовольчих товарів та забезпечують їх зберігання і реалізацію.
Виробнича інфраструктура об’єднує галузі та види діяльності, що забезпечують виробничо-технічне обслуговування підприємств і галузей основного виробництва АПК. І нарешті, соціальна інфраструктура поєднує в собі ті види діяльності, які створюють необхідні умови для відтворювання робочої сили та нормального функціонування людського капіталу в інтегрованому виробництві.
Таким чином, функціонально-галузева структура АПК показує співвідношення різних галузей агропромислового виробництва та їх місце і роль у створенні кінцевого продукту. З її побудови випливає кілька практичних висновків, а саме:
1. У кожній ланці основного виробництва повинно вироблятися стільки ресурсів, скільки можна їх продуктивно спожити чи переробити в наступній.
2. Для нормального функціонування інтегрованої системи необхідна сувора збалансованість не лише обсягів виробництва, а й ресурсів, що гарантує нормальний відтворювальний процес.
3. Галузі і види діяльності АПК повинні забезпечувати не тільки галузевий, а й загальний, спільний ефект агропромислового виробництва.
4. Розчленування АПК на складові за їх функціональним призначенням створює умови для глибшого розуміння особливостей комплексного підходу до планування та аналізу і обґрунтованого трактування міжгалузевих пропорцій.
5. Функціональна побудова АПК має доповнюватись детальною структурою, яка підпорядковується досягненню кінцевої мети і забезпеченню пропорційного розвитку.
Знання функціонально-галузевої структури АПК слугує такій важливій меті, як визначення кінцевої продукції, під чим слід розуміти ту масу продукції, яка створена за певний період і що надійшла в особисте та виробниче споживання за межами АПК. Йдеться, передусім, про сільськогосподарську продукцію, спожиту у свіжому (не переробленому) вигляді, усю продукцію переробки сільськогосподарської сировини; продукцію, спожиту в інших комплексах, резерв і експорт продукції та сировини.
Д. Продуктова структура. Вона логічно випливає із усіх попередніх видів, бо за будьяких проявів агропромислової інтеграції спільний інтерес інтегрованих галузей і підприємств матеріалізується у виробництві конкретних видів (одного чи кількох) кінцевої продукції. Цій меті підпорядковується система комплектації та використання ресурсів, поділ компетенцій між територіями та органами управління, технологія та спеціалізація виробництва. Варто зазначити, що кожен із підкомплексів має свою предметно-продуктову спеціалізацію. Так, у складі агро-продовольчого підкомплексу виокремлюються зернопродуктовий, бурякоцукровий, картоплепродуктовий, овочепродуктовий та ін. Підкомплекс непродовольчих товарів формують шкіряно-взуттєвий, хутровий, тканин та одягу тощо. На рис. 1.6 представлено продуктову структуру АПК.
Рис. 1.6. Продуктова структура АПК
Продуктова побудова як обов’язкові елементи містить виробництво спеціальних засобів виробництва (І сфера), спеціалізовану галузь сільського господарства (ІІ сфера), спеціалізовану заготівлю, переробку і реалізацію кінцевого продукту (ІІІ сферу), а також відповідні елементи інфраструктури.
Практичний бік розуміння суті продуктової структури АПК полягає в наступному:
— кожний структурний елемент орієнтується на кінцевий результат; — виробництва, його зувати найважливіші на розумному поєднанні еконообництві конкретних видів кінцевої продуоми) харганізаційного оформлення в певну верьплексу має доповнюватись добре розвиненою інфт псозначною мірою визначаються дієрішньогосподарська чи міжгалузева інтий напрям (спеціалізація) продуктового підкомплексу визначається аграрним ареорганізаційно-технічному алгвоким чином, являють ту складову АПК, яка безпосередньо по України представлений найовидів фоливість кваліфікованіше вирішувати про вся діяльність підпорядковується вдосконаленню технологіїорганізації, регулюванню економічних взаємовідносин між партнерами;
— виникає можливість зробити предметнішим управління, централіфункції, сконцентрувати увагу на розв’язанні пріоритетних завдань;
— вдається сформувати господарський механізм, побудований мічних та адміністративних методів управління;
— функції менеджменту концентруються на виркції, що бумовлює механізм маркетингу та забезпечує високий синергічний ефект.
Продуктові підкомплекси (а їх ще називають продуктові вертикалі, блоки, систеактеризуються властивими для них особливостями:
1. Їх функціонування потребує конкретного ортикално інтегровану структуру.
2. Основне виробництво підкомрасруктуроюродуктового (пеціалізованог) приачення.
3. Функціонування вертикалі та її кінцевий результат знвістю та взаємовигідністю міжгалузевих відносин.
4. В основі продуктової вертикалі лежить внутеграція.
5. Виробничалом, тобто профілем сільськогосподарського виробництва.
6. Будь-який рівень продуктової вертикалі базується на оритмі «виробництво ресурсів — иробництв сировини — переробка сировини — реалізація кінцевого продукту».
Продуктові підкомплекси, тав’язана із можливостями продовольчого забезпечення населення.
Е. Соціально-економічна структура. В сучасних умовах АПКрізноманітнішими формами власності та організаційно-правовими структурами, що, власне, і слід вважати передумовою ефективного функціонування ринку. Багатоукладність АПК є свідченням розвитку соціально-економічних перетворень і водночас ставить питання про необхідність і важливість своєчасного реагування держави та її управлінських структур на можливі зміни соціально-економічного клімату в цій сфері матеріального виробництва.
Отже, під соціально-економічною структурою АПК слід розуміти сукупність різнрм власності і господарювання та обумовлену цим наявність різних соціальних груп населення, що потребує відповідної соціальної політики.
Знання суті соціально-економічної структури дає можблему відтворення і вирівнювання умов господарювання, вагоміше впливати на мотивацію агропромислового виробництва і праці, реально вирішувати соціальні потреби українського села.
