Posibniki.com.ua Право Державна служба 50.Стратегічне управління в професійній діяльності


< Попередня  Змiст  Наступна >

50.Стратегічне управління в професійній діяльності


У сучасній теорії управління відомі чотири основні концепції, що включають: бюджетний (фінансовий) контроль, довгострокове планування, стратегічне планування та стратегічне управління.

Бюджетний контроль заснований на незмінності (сталості) основних умов конкуренції на ринку. Згідно з його концептуальними засадами за умови появи відхилення між фактичними результатами діяльності та запланованими вносяться відповідні корективи до обсягів і стру ктури капіталовкладень, виробництва та збуту.

В основу концепції довгострокового планування покладалася теза щодо можливості прогнозування тенденцій розвитку, які визначалися екстраполяцією попередніх тенденцій та даних розвитку.

Концепція стратегічного планування передбачає зміну вихідного принципу: йти не від сучасного до майбутнього, а навпаки — від майбутнього до сучасного. Тим самим, чітко визначаючи майбутнє та ґрунту ючись на реальному аналізі стану справ, визначаються шляхи досягнення майбутнього стану.

Цей же принцип (від майбутнього до сучасного) притаманий і стратегічному управлінню. Однак відмінною його рисою є акцентування уваги на виявленні та запровадженні можливостей реального впливу на стан системи в трансформаційний (перехідний) період.

Термін «стратегічне управління» виник на початку 70-х рр. минулог о століття як засіб відокремлення управління, що здійснюється на вищому рівні. Сутність стратегічного управління полягає в тому, що основою стратегічних рішень постає визначення поведінки організації в поточний момент, який при цьому розглядається як початок майбутнього. Таким

чином, рішення визначається обставинами, що виникли, але в той же час воно передбачає, що його виконання має дати відповідь не тільки на виклик із зовнішнього середовища, а й забезпечити можливість подальших успішних реакцій на зміни навколишнього середовища.

Значний внесок у розроблення методології стратегічного управління внесли І. Ансофф, П. Друкер, Х. Мінцберг і М. Портер. Взаємозв’яз ок між системою управління та зовнішнім середовищем є сутнісною характеристикою змісту стратегії розвитку. Так, Х. Мінцберг зазначав, що «формулювання стратегії включає інтерпретацію середовища та розвиток послідовних моделей у потоці організаційних рішень»

1 . Е.

Боумен розглядає стартегію як «інституціональну сферу, що має справу переважно з відносинами між організацією та її оточенням»

2 .

О. С. Виханський наводить таке визначення стратегічного управління : «Стратегічне управління — це таке управління організацією, що спирається на людський потенціал як основу організації, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, гнучко реагує та проводить відповідні своєчасні зміни в організації, що відповідають виклику з боку оточення та дозволяють отримати конкурентні переваги, що в сукупності надають можливість організації відповідати потребам споживачів у довгостроковій перс пективі, досягаючи при цьому своїх цілей».

Доцільно виокремити певні характерні риси стратегічного управління, що випливають з цього визначення.

Стратегічне управління — це управління організацією. Тим самим засвідчується, що стратегічне управління здійснюється вищим керівництвом певної організації як суб’єктом управління.

Сама організація є об’єктом управління. Виокремлення суб’єкту та об’єкту уп равління встановлює певний комунікативний зв’язок між ними, що зумовлює факт реагування об’єкта на управлінські впливи з боку суб’єкта. В той же час і суб’єкт, і об’єкт інтегровані в одну організацію, тобто в єдиний контініум.

Стратегічне управління має цілеспрямований вплив суб’єкта управління на об’єкт.

1 Mintzberg H., The Structering of Organization, Prentice Hall. — 1979. — P.25.

2 Bowman E., «Epistomology, Corporate Strategy and Academy», Sloan Management Review. — 1974.

3

Виханский О. С. Стратегическое управление: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп.

— М.: Гардарики, 2000.

Стратегічне управління спирається на людський потенціал організації. Воно впливає на свідомість, поведінку та діяльність особи як члена організації, так і особи

—споживача продукту організації. Ця ознака одразу активізує здобутки шкіл управління, пов’язані з людським фактором. Тим самим, стратегічне управління орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів. Це ще раз підкреслює його цілеспр ямований вплив, а також засвідчує, що діяльність організації зумовлена запитами, які йдуть ззовні для організації, тобто призначення діяльності організації визначається іззовні щодо неї. Призначення діяльності має бути трансформовано в цілі діяльності, які відповідають потребам споживачів.

Стратегічне управління зумовлює необхідність постійного гнучкого реагування організації на зовнішні впливи, своєчасно змінюючи внутрішні характеристики організації з метою адаптації ор ганізації до викликів з боку оточення.

При цьому стратегічне управління має забезпечити отримання конкурентних переваг для організації. Останнє означає, що результат діяльності організації, по-перше, настільки цікавий для споживача, що він готовий оплатити його отримання, та, подруге, споживач готовий отримувати цей результат саме від цієї організації, а не якої-небу дь іншої.

Чинною ознакою стратегічного управління є також властивість організації внаслідок попередніх ознак відповідати потребам споживачів у довгостроковій перспективі.

Наведені риси стратегічного управління збігаються з рисами державного управління, що є похідними з визначення категорії останнього, а саме: державне управління — цілеспрямований організаційний та регулятивний вплив держави на стан і розвиток су спільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених в Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією

1 .

Важливою особливістю концепції стратегічного управління є те, що враховуючи та інтегруючи економічні та соціальні пріоритети держави, а також еволюційний характер розвитку

1

Оболенський О. Державна служба України: реалізація системних поглядів щодо організації та функціонування. — Хмельницький: Поділля, 1999.

державного управління, слід зосередити увагу на прагматичній природі механізму прийняття рішень і пов’язаною з цим орієнтацією на вибір дій, що гармонізують різнопланові цілі в умовах посилення зовнішньої нестабільності та обмеженості ресурсного потенціалу.

Стратегічне управління забезпечує організацію:

• методологією формулювання, запровадження, моніторингу та адаптації до зовнішніх впливів стратегії розвитку;

• інструментарієм для ко ординації та інтегрування заходів, що часто-густо можуть бути диверсифікованими, з метою досягнення цілей організації;

• засобами передбачення ризиків зовнішніх впливів та адаптації до них.

Головною причиною використання методів стратегічного управління є доведена на практиці їх здатність забезпечити довгострокову результативність та ефективність.

Досвід запровадження принципів і методів стратегічного управління в діяльно сті структур органів влади та бізнесі дозволяє виокремити такі позитивні аспекти його впливу на результативність діяльності.

1. Стратегічне управління передбачає реалістичну модель майбутніх результатів з урахуванням призначення

2 організації та дозволяє коригувати стратегії з метою досягнення наперед визначених цілей.

2. Процес стратегічного управління забезпечує чітке усвідомлення цілей діяльності організації та її структурних підрозділів управлінцями всіх організаційних рівнів і підвищує мотивацію їх діяльності.

3. Цілі діяльності організації декомпозуються на відповідні підцілі, завдання та функції конкретних структурних одиниць організації.

4. Стратегічне у правління сприяє посиленню зв’язків між організацією та зовнішнім середовищем, між структурними підрозділами самої організації, поліпшує внутрішню координацію діяльності.

5. Стратегічне управління конкретизує завдання кожного структурного підрозділу організації та кожного працівника,

1

Деякі з указаних позитивних аспектів впливу стратегічного управління на результативність діяльності наведені в: Стратегическое управление: принципы и международная практика / Под ред. В.А. Белошапки. — Киев: Абсолют-В, 1998.

2

Багатьма вченими і практиками призначення організації трактується як місія організації.

стимулює їх до кооперативного підходу під час вирішення проблем.

6. Стратегічне управління дає можливість інтегрувати поведінку індивідуумів і колективів усередині організації.

7. Стратегічне управління спрямоване на підвищення якості управлінських рішень, що зумовлено всебічним аналізом і врахуванням значної кількості релевантних чинників і альтернативних варіантів розвитку.

8. Стратегічне управління забезпечує здатність до змін, а також стиму лює управлінців до різноманітних обґрунтованих новацій.

Воно передбачає формування підходів, що орієнтуються на пошук переваг від зовнішніх впливів, а не на традиційні захисні реакції.

9. Стратегічне управління забезпечує раціональне використання ресурсів.

Процес стратегічного управління потребує творчого, а точніше науково обґрунтованого підходу. За Дж. Месоном

1 , «стратегічне управління не є механістичною та жорстко формалізованою діяльністю. Воно творче, неперервне та гнучке. Інакше кажучи, це мистецтво, що передбачає стратегічне мислення».

Для органів державної влади та місцевого самоврядування системи можна запропонувати такі етапи запровадження методології стратегічного управління:

1) визначення призначення (місії) органу;

2) оцінка умов і чинників зовнішнього середовища;

3) цільовий, функціональ ний, організаційний та ресурсний аналіз діяльності органу;

4) формулювання цілей діяльності органу;

5) формування стратегії;

6) реалізація стратегії з одночасним моніторингом;

7) оцінювання досягнення результатів.

Розглянемо ці етапи.

Визначення призначення (місії) органу. Розроблення призначення органу влади чи органу місцевого самоврядування є першим етапом стратегічного управління.

Як уже зазначалося, приз начення органу (його місія) визначається положеннями Конституції держави та відповідними законодавчими актами. Виокремлення цих положень дозволить

1 Mason J., Developing Strategic Thinking // Long Range Planing. — Vol. 19. — June.

1986. — P. 72

—80.

конкретизувати сферу діяльності, визначить певні конституційні та законодавчі принципи, форми та методи функціонування.

Зміст призначення ґрунтується на таких складових:

• призначення має бути сформульоване на підставі конституційних і законодавчих положень у досить простій та сприйнятній формі

1 ;

• основою призначення є задоволення певних інтересів і потреб споживачів управлінських на рівні держави або відповідної громади послуг;

• призначення має ґрунтуватися на цінностях суспільства й держави, враховувати напрями розвитку цівілізації;

• призначення має віддзеркалювати довгострокову перспективу розвитку надання зазначених послуг;

• призначення має дати відповідь, чому саме ці послуги мають на даватися органами державної влади або органами місцевого самоврядування і не можуть бути делеговані недержавним організаціям.

Роль призначення полягає в тому, що воно: орієнтує в одному напрямі інтереси та очікування споживачів послуг та їх виробників; визначає цілеспрямованість діяльності органу, що віддзеркалює, для реалізації яких конституційних або законодавчих положень він створюється чи існує; встано влює філософію органу, що проявляється у цінностях, принципах, методах діяльності органу; підпорядковує «внутрішні» інтереси потребам споживачів послуг; встановлює відповідність між очікуваннями споживачів, які сприймають орган іззовні, та очікуваннями співробітників органу.

Не менш важливим є факт, що працівники органу усвідомлюють не тільки те, що їм необхідно ро бити, а й для чого.

Розуміння призначення полягає у визначенні філософії та змісту існування органу.

Філософія органу визначає цінності, принципи та методи діяльності, а також організаційно-правовий статус органу. Зміст існування — це сформульоване положення про те, для чого та чому існує орган, у чому відмінність цього органу від інших.

Філософія та зміст існ ування практично не змінюються в часі.

1

Наведене обмеження суто важливе для забезпечення інформування широких верств населення та забезпечення прозорості діяльності органу.

Чітке уявлення призначення органу та законодавче його закріплення забезпечуватиме стабільність державного апарату та стабільність державної служби.

Оцінка умов і чинників зовнішнього середовища. Аналіз зовнішнього середовища складається з аналізу цільового середовища (task environment) та аналізу макросередовища (macro-environment). Перший ґрунтується на результатах розроблення призначення органу. Це означає, що цілі діяльності органу визначаються у формалізованому вигляді без конкретиза ції діагностичності критеріїв їх досягнення. Він передбачає аналіз цілей на пріоритетність і доцільність, тобто необхідність задоволення відповідних інтересів і потреб юридичних та фізичних осіб на відповідному організаційноправовому рівні державного управління.

1 охоплює політичні, економічні, соціальні, культурні, технологічні, екологічні та інші чинники, що можуть сприяти або загрожувати розвитку відповідної сфери управління.

Аналіз макросередовища

Цільовий, функціональний, організаційний та ресурсний аналізи діяльності органу. Ці аналізи проводяться на підставі реальних даних функціонування органу. При цьому цільовий аналіз має засвідчити наявність і правильність визначення діагностованих (тобто мають чітко виражений критерій оцінки діяльн ості), науково обґрунтованих (перспективні напрями діяльності органу влади визначені на підставі результатів наукових досліджень) і підтриманих громадськістю (наявність, зокрема, результатів незалежних соціологічних досліджень або інших методів вивчення громадської думки) цілей функціонування органу, що мають визначатися відповідними (програмою діяльності Кабінету Міністрів України, національними, державними, галузевими, регіональними, місцевими тощо) програмами (план ами) діяльності.

Функціональний аналіз передбачає нормативно-правову конкретизацію завдань і функцій органу та її порівняння з реальною діяльністю органу.

Цільовий та функціональний аналізи надають можливість проведення організаційного, в тому числі структурного, аналізу діяльності. При цьому проводиться не тільки аналіз

1

Аналіз основних чинників макросередовища як правило називають PEST-аналізом (Р — political and legal environment / політико-правове середовище, E — economic environment / економічне середовище, S — sociocultural environment / соціальнокультурне середовище, T — technological environment / технологічне середовище).

організаційної структури органу, а й аналіз технологічних та регламентних процесів прийняття управлінських рішень і надання відповідних послуг юридичним та фізичним особам.

Попередні аналізи закладають підґрунтя для проведення аналізу ресурсного забезпечення. Аналізу підлягають правовий, фінансові, матеріальні, інформаційні, кадрові та інші ресурси, необхідні для реалізації призначення органу. Інтегрування результатів оцінювання чинників зовнішнього середовища, а також сук упного (цільового, функціонального, організаційного, ресурсного) потенціалу органу в науковій літературі зі стратегічного управління отримало назву SWOTаналіз (S — strengths / сильні сторони, W — weaknesses / слабкі сторони, O

— opportunities / можливості, T

— threats / загрози).

Цим практично завершується процес визначення призначення та проведення аналізу. Подальший процес стратегічного управління спрямований на формулювання стратегії діяльності.

Формулювання цілей діяльності органу. На зас адах проведеного SWOT-аналізу можна перейти до формування пропозицій щодо цілей функціонування органу.

Цілі — це конкретний стан окремих показників діяльності органу в певний момент часу, досягнення яких є бажаним і на досягнення яких спрямована діяльність органу

Цілі мають максимально повно відзеркалювати призначення та охоплювати всі аспекти діяльності органу.

Вони є визначальними характерис тиками щодо планування діяльності, побудови організаційної структури на основі цільової та похідної від неї функціональної структури, ресурсного забезпечення діяльності, мотивації та оцінки як функціонування органу взагалі, так і його окремих структурних підрозділів та працівників.

Цілі державного управління можна класифікувати як стратегічні, тактичні та оперативні.

Підґрунтям для перших є конституційні та законодавчі поло ження, легітимізовані програми діяльності вищих посадових осіб держави, уряду, представницьких органів. Стратегічні цілі декомпозуються у тактичні, характерною ознакою яких є їх конкретизація і деталізація в часі (коли виконує) та просторі (хто і що виконує). Оперативні цілі визначають зміст і характер повсякденної діяльності структурних піддрозділів органу та його працівників.

Цілі як правил о розподіляються на довгострокові та короткострокові. Вони суттєво відрізняються за змістом.

Досвід розвинутих країн світу, що запровадили стратегічне управління, зокрема США, засвідчують, що кількість стратегічних (довгострокових) цілей діяльності органу не може перевищувати шести.

При цьому на цілі накладаються певні обмеження. Вони мають бути:

• конкретними (specific);

• вимірюваними або діагностичними (measurable);

• такими, що можуть бути досягнутими (achievable);

• релевантними (relevant);

• визначеними в часі (timed).

Формування страте гії. Існує два протилежні підходи до розуміння процесу вироблення та реалізації стратегії.

Перший ґрунту ється на чіткому визначенні кінцевого стану сфери управління, що має бути досягнутий через певний проміжок часу. Далі окреслюються всі заходи, що мають бути реалізовані для досягнення цілей, створюється план дій із зазначенням термінів. Такий підхід до розуміння стратегії притаманний централізованій плановій економіці. За такого розуміння стратегія — конкретний довгостроковий план досягнення конкретної довгостр окової мети, а вироблення стратегії — це визначення цілей та створення довгострокового плану.

Стратегія функціонування органу в ринкових умовах має нести в собі можливість отримання переваг від змін. Це визначальна парадигма другого підходу до розуміння категорії стратегія. За О.С. Виханським

1 , стратегія — «це довгостроковий якісно визначений напрям розвитку організації, що належить до певної сфери, засобів і форм її діяльності, системи взаємовідносин усередині організації, а також позиції організації щодо оточення, що приводить організацію до її цілей».

Таке розуміння стратегії визначає напрям розвитку як домінанту стратегічного управління. При цьому напрям розвитку обов’язково крім змістової скл адової характеризується певною однією ціллю, вимоги до якої наведено раніше.

Поряд зі стратегією в стратегічному управлінні органу велику роль відіграють правила (policy), що визначають процедурні (технологічні) аспекти його діяльності та не мають цільових засад.

1

Виханский О.С. Стратегическое управление: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп.

— М.: Гардарики, 2000.

Вони мають переважно обмежувальний або рекомендаційний характер і встановлюють межі діяльності та поведінки органу, спрямовуючи тим самим орган на реалізацію визначеної стратегії.

Реалізація стратегії з одночасним моніторингом. Ця стадія являє собою процес трансформації стратегії в конкретні дії органу шляхом розроблення цільових програм, формування відповідних функціональних та організаційних структур, відповідного ресурсного забезпечення. Цей пр оцес може передбачати зміни в структурі, навіть у системі управління органом.

Важливою особливістю реалізації стратегії є те, що в цей період можуть виникнути не тільки труднощі внаслідок поганого виконання добре розробленої стратегії, а й проблеми, що викликані негативними зовнішніми впливами. Це потребує спрямування (навіть коригування) реалізації стратегії в межах визначеного приз начення органу.

Оцінка досягнення результатів. Оцінка досягнення результатів передбачає застосування наперед визначених критеріїв результативності, порівняння фактичної результативності з цільовою. За наявності відхилень (коли цільова перевищує фактичну) результативності передбачається запровадження заходів щодо усунення цих відхилень.

Оцінювання досягнення результатів передбачає проведення моніторингу заходів реалізації стратегії. Тим самим можуть бути виявлені слабкі місця або неефективні захо ди в процесі реалізації стратегії на попередніх етапах. Це дає змогу своєчасно усунути негативні чинники або вжити заходів щодо мінімізації їх впливу на досягнення цілей діяльності органу.

Актуальним є проблеми формування програми діяльності органу виконавчої влади.

Програма діяльності Кабінету Міністрів України інтегрує програми діяльності центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Ав тономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій, враховує пріоритетність виконання загальнодержавних програм.

Необхідною передумовою вироблення проекту програми діяльності органу виконавчої влади є врахування інтересів усіх основних економічних суб’єктів, діяльність яких або певна складова майна знаходиться у сфері впливу цього органу, та можливих реакцій на неї. Дієвим засобом такого врахування є формування корпоративних інтересів інституціалізованими об’єдна ннями економічних суб’єктів — створеними

об’єднаннями суб’єктів господарювання на рівні галузі чи економіки в цілому.

Розроблення проектів програм діяльності органу має ґрунтуватися також на аналізі економічних і соціальних проблем сфери впливу, на консультаціях між зацікавленими органами, визначенні пропозицій щодо цілей діяльності конкретного органу, основних показників їх діагностування та шляхів їх досягнення.

При цьому різні ва ріанти досягнення цілей органу мають бути економічно, науково, організаційно та адміністративно обґрунтовані, тобто визначені критерії досягнення цілей, витрати, засоби та механізми контролю з відповідними витратами на їх здійснення, засоби адміністративного та економічного впливу, достатні для запровадження цілей, оцінювання ризиків, пов’язаних з чинниками, що перебувають поза впливом органів виконавчої влади.

Перед поданн ям проекту програми діяльності органу до Кабінету Міністрів України доцільно його узгодити із зацікавленими структурами державного апарату, Міністерством економіки України щодо відповідності пріоритетним напрямам, державним програмам і Міністерством фінансів України щодо забезпечення фінансової можливості його реалізації.

Подання цього проекту до Кабінету Міністрів завершує підготовчий етап, дозволяє вищому органу виконавчої влади узго дити основні цілі органів між собою та оцінити проекти діяльності щодо їх адекватності пріоритетним напрямам, викладеним у посланні Президента України та бюджетній резолюції Верховної Ради.

Схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України Верховною Радою є підґрунтям для розроблення проекту бюджету та оцінювання його щодо відповідності визначеним пріоритетам і прийнятності для виконання з фінан сової точки зору.

Після прийняття Верховною Радою Закону України «Про державний бюджет України» починається період реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів. Найбільш актуальними стають проблеми узгодження дій різних центральних органів виконавчої влади, нівелювання негативних зовнішніх та внутрішніх впливів, раціонального і своєчасного ресурсного забезпечення заходів Програми.

Розглянувши процеси формування та закріплення державної політик и, зокрема економічної, треба зазначити, що всі їх етапи в

основному проходять у структурах державного апарату — органах державної влади — та виконуються державними службовцями. Це висуває вимоги високого професіоналізму щодо діяльності працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, а також нормативного врегулювання процесуальних регламентів формування, закріплення та реалізації положень державної економічної політики.

Таке нормативне врегулювання діяльності на різних рівнях виконавчої влади дозволяє залучит и механізми, що використовують не тільки правові (юридичні) норми, а й квазіправові засоби — норми пруденціального (справедливого) характеру, що унормовуються процесуальнимим регламентами. Завдяки цьому діяльність державного апарату кожного організаційно-правового рівня з формування та реалізації державної економічної політики підпадає під правове врегулювання та контроль, що дозволяє об’єктивно оцінювати її ефективність. Такий захід отр имав назву «принципу заміни ненормативних заборон (норм пруденціального характеру) процесуальними нормами».

Особливій процесуальній регламентації підлягають процеси прийняття рішень щодо реалізації проголошеної державної економічної політики. Це стосується механізмів висунення та юридичного закріплення цілей, підготовки альтернатив, їх оцінки та вибору за чітко визначеними та наперед заданими критеріями.

Застосування та поширення використання цього п ринципу сприятиме вирішенню загального та важливого завдання забезпечення ефективності діяльності державного апарату, зміни іміджу державної служби, формування нової управлінської культури державних службовців.

В умовах трансформаційного періоду реалізація державної політики, в тому числі й економічної, вимагає значно більшого впливу держави, ніж властиве державам зі сталою ринковою економікою. Функції держави, цілі, заходи, засоби, методи, техноло гії тощо з реалізації політики постійно перебувають у динаміці, що має супроводжуватися адекватними, а в цілому випереджальними змінами цільових, функціональних, структурних, елементних, комунікаційних, управлінських, процесуальних настанов державного апарату та державної служби.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
52.Професійне навчання як складова діяльності державного службовця
Частина 2. 52.Професійне навчання як складова діяльності державного службовця
ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ЯК КУЛЬТУРНИЙ ІНСТИТУТ 53.Поняття культурного інституту державної служби та його складові
54.Формування культури державної служби в системі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації
55. Етика державного службовця
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)