Згідно з методичними рекомендаціями Статистичної комісії Організації Об’єднаних Націй щодо побудови і застосування системи національних рахунків, виробничі ресурси належать до динамічної частини національного багатства, а отже, потребують докладнішого вивчення з точки зору кількісних і якісних ск ладових.
Національне багатство, за рекомендацією ООН, — це сукупність ресурсів держави (власний капітал), які визначають її економічний потенціал. Національне багатство являє собою найважливішу категорію СНР і характеризує якісні та кількісні характеристики власності, що використовується державою для організації виробництва, вирішення соціальних завдань та збільшення власного капіталу.
Розвиток національних економік провідних країн світу значно прискорився на основі інноваційних досягнень, коли об’єднуються в єдиний процес наука, технології, техніка, виро бництво, економіка й управління для створення новітніх товарів і послуг. Інноваційна модель розвитку надійно підтверджує свою ефективність. У розвинених країнах близько 90 % приросту валового внутрішнього продукту припадає на виробництво наукомісткої продукції. У 1991 р. Україна займала гідне місце у світовому поділі праці, мала розвинену промисловість та значний науковий потенціал. Так, на початку 1
990-х років в Україні було зосереджено близько 7 % світового наукового потенціалу при кількості населення близько 0,1 % від світового. Однак унаслідок економічного спаду, помилок, припущених у соціально-економічній сфері, Україна, за оцінками Світового економічного форуму, перемістилася з 45-го місця за рівнем конкурентоспроможності у світовій класифікації у 1993 р. на 84-те у 200
5 р. [245 285].
Основою української економіки залишаються морально і фізично застарілі технології. Ступінь спрацьованості основних засобів досяг 60%. Щорічно відновлюється усього 4% основних фондів. Нормою стало технічне відставання виробництва. Понад
90% продукції, що виробляється промисловістю України, не має сучасного рівня науково-технічного забезпечення. Проте Україна має надзвичайно великі можливості розвитку ринку висок их технологій. Однак він залишається незадіяним через відсутність активного державного стимулювання. На сьогодні Україна входить до вісімки держав, які мають науково-технічний потенціал для створення сучасної авіакосмічної техніки і до десятки найбільших суднобудівельних країн світу.
Проте не можна говорити про економічне зростання взагалі, не торкаючись проблем його якості, забезпечення прогре сивних інноваційних змін. Стратегічним завданням для України має стати перехід до нової моделі економічного розвитку — економічної системи, розвиток якої відбуватиметься під впливом цілеспрямованого стимулювання інноваційно-інвестиційної перебудови економіки. Однак, зважаючи на реальні потреби підприємств, старіння основних засобів і витрати на амортизацію, зменшення інвестиційних можливостей бюд жету, інвестиційний процес в
Україні формується дуже повільно.
36 Підприємства також не мають коштів для інвестиційної діяльності, у них хронічно не вистачає власних ресурсів для технічного розвитку. Якщо у 1990 р. амортизація — головний власний ресурс технічного оновлення — становила 10,9 % усіх витрат, то зараз удвічі менше. «Амортизація втратила свою основну функцію — відтворення основних фондів як у вартісній, так і у натуральній форм і. Діапазон способів її нецільового використання вітчизняними підприємствами доволі широкий — від покриття поточних господарських витрат до фінансування інвестицій у фонди» [100]. Національний інвестор має стати основою фінансового забезпечення науково-технічного прогресу в Україні. Взагалі подорожчання житла, прихід іноземних банків зі своїми ресурсами виштовхує національного інвестора, яким є населення, з інв естиційних процесів в Україні. Це вкрай небезпечний процес, тому що населення є основним інвестором економіки. У зв’язку з цим стратегічним завданням державного забезпечення має стати збереження та примноження вкладів населення в надійних банках як головного інвестиційного ресурсу.
Важливою частиною національного багатства держави є ресурси капіталу. В еконо мічній літературі [106] дано класифікацію цих ресурсів, що і проілюстровано рис. 2.11.
Рис. 2.11. Склад ресурсів капіталу за стандартом СНР
Основний капітал, як складова частина вироблених нефінанних рахунків операції всіх секторів економіки з нефінансовими активами враховуються операції з капіталом. Координація показників потоків і запасів здійснюється через систему рахунків, яка закінчується балансом активів і пасивів, або в концентрованому і традиційному вигляді — балансами національного багатства як різновиду економічних балансів.
У вітчизняній практиці розробляється баланс основних засобів як складова баланс у національного багатства. Основний капітал поділяється на матеріальний та нематеріальний. У національній економіці Положення (стандарт) бухгалтерського обліку визначає матеріальну частину основного капіталу як основні засоби. Основний капітал включає основні засоби, які багаторазово беруть участь у виробничому процесі, зберігають свою первісну вартість до повного спрацювання і переносять свою вартість на проду кт, який виробляється, не цілком, а поступово у міру зносу.
Згідно з податковим законодавством щодо нарахування амортизації основні засоби поділяються на виробничі та невиробничі.
Виробничі основні засоби тривалий час беруть участь у процесі виробництва, поступово зношуються і, не змінюючи своєї натуральної форми, частинами переносять свою вартість на готовий про дукт. Поновлення виробничих основних засобів здійснюється за рахунок інвестицій.
Виробничі основні засоби створюють необхідні умови для розвитку науково-технічного прогресу як фактора розвитку економіки. Збільшення обсягу виробничих основних засобів, удосконалення їх якісного складу — передумова поліпшення умов праці, підвищення її продуктивності.
Невиробничі основні засоби (основні засоби житловокомунальної сфери економіки, осві ти, охорони здоров’я, управління тощо) функціонують тривалий час і поступово зношуються, але не беруть участь у виробничому процесі, і тому втрачена ними вартість не переноситься на вироблений продукт. Відтворення втраченої ними вартості здійснюється за рахунок національного доходу, а на підприємстві — завдяки прибутку. Незважаючи на те що невир обничі основні засоби безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих засобів пов’язане з поліпшенням соціальних умов і підвищенням добробуту населення.
Облік основних засобів здійснюється у натуральному і вартісному вигляді. Вартісна оцінка є узагальнюючою характеристикою різноманітних засобів праці. Оскільки основні засоби мають тривалий
38 термін функціонування, протягом якого змінюються умови їх відтворення, то це призводить до зміни з плином часу їхньої вартості. Існують кілька видів оцінок: за первісною вартістю, відновною вартістю, ринковою вартістю. Розрахунок проводиться залежно від стану основних засобів у період оцінки у двох варіантах: за повною вартістю і за вартістю з урахуванням знос у (залишковою).
Повна первісна вартість основних засобів (балансова вартість) — вартість у цінах придбання (введення в дію) з урахуванням усіх транспортних, монтажних та інших витрат, пов’язаних з передаванням прав власності.
Повна відновна вартість — вартість відтворювання основних засобів у сучасних умовах, тобто з урахуванням зміни цін, що досягається за ра хунок щорічних переоцінок основних засобів. Проведення генеральної переоцінки основних засобів потребує грошових і трудових затрат. Тому проводиться генеральна інвентаризація основних засобів, під час якої звіряють фактичну наявність об’єктів основних засобів з даними бухгалтерського обліку і визначають фактичну зношеність кожного об’єкта та його відновну вартість.
Залишкова вартість ос новних засобів — та частина їхньої вартості, яка не перенесена на виготовлену продукцію; її визначають як різницю між повною вартістю та сумою зносу.
Ринкова вартість основних засобів — вартість, що спостерігається на ринках активної торгівлі активами, що були вже використані, і за якою окремі види основних засобів може придбати підприємство.
Бала нсова вартість основних засобів характеризується її сумою на балансі підприємства. Сюди включають суму відновної вартості основних засобів на момент останньої переоцінки та повної первісної вартості введених в дію основних засобів після їх переоцінки.
Ліквідна вартість основних засобів — це сума коштів або інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації або ліквідації ос новних засобів після загального строку їх корисного використання з урахуванням витрат, пов’язаних з цим вибуттям.
В аналізі складу основних засобів важливе місце посідає визначення частки активних і пасивних засобів праці (технологічна структура) та вивчення зміни співвідношення цих груп протягом ряду років. До активних основних засобів належать такі, що безпосередньо діють на пр одукт і визначають масштаби виробництва. Насамперед це робочі машини й устаткування. Поділ основних засобів на активні та пасивні певною мірою умовний. В окремих випадках до активних відносять виробничий інструмент та інвентар, транспортні засоби, тобто склад активної частини залежить від специфіки виробництва поліп шення структури основ-них засобів, передусім підвищення питомої ваги їх активної частини, сприяє нарощуванню виробничих потужностей, зростанню виробництва та технічного озброєння праці.
У сучасних умовах підприємствам усіх форм власності надається право провадити щорічну індексацію балансової вартості окремих груп виробничих основних засобів і нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою де I — коефіцієнт індексації балансової вартості основних засобів на початок звітного року; I — індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація. K I
Балансова вартість основних засобів розраховується за окремими їх групами: де — балансова вартість групи основних засобів на кінець звітного періоду; — балансова вартість групи основних засобів на початок звітного періоду; н — вартість групи основних засобів, що надійшли протягом звітного періоду і сума витрат на реконструкцію, модернізацію, здійснення капітального ремонту та інші поліпшення основних засобів; в — вартість виведеної з експлуатації відповідної групи основних засобів протягом звітного періоду; А — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих за звітний період. к
ОЗ п
ОЗ
ОЗ
ОЗ
Для всебічної характеристики основних засобів застосовується система статистичних показників. Система статистичних показників основних засобів являє собою сукупність узагальнюючих та специфічних показників, які характеризують розвиток, а саме: наявність, стан, рух, використання основних за собів — і побудованих у логічній послідовності.
Наявність і рух основних засобів підприємства і організацій вивчаються за допомогою річних балансів, побудованих за первісною та залишковою вартістю основних засобів.
На основі балансів основних засобів, побудованих за повною і залишковою вартістю, може бути розрахована система показників для оцінки забезпеченості еко номіки основними засобами, стану та руху основних засобів та ефективності їх використання. Як вже відмічалося у попередньому розділі, ця система показни40
Рис. 2.12. Система показників забезпеченості економіки основними засобами, їх стану та ефективності використання
А. Показники стану та руху основних засобів
1. Частка основних засобів у майні підприємств або в національному багатстві d — виражає питому вагу основних засобів ОЗ у загальній вартості національного багатства або майна підприємств М(НБ)
2. Частка активної частини основних засобів a d у загальній вартості останніх характеризує питому вагу активних основних засобів а
ОЗ у загальній вартості
ОЗ
ОЗ а a =d.
ОЗ
ОЗ а a =d.
3. Коефіцієнт зносу основних засобів зн
К характеризує рівень зносу основних засобів:
4. Коефіцієнт придатності п
К відображає частину вартості основних засобів, яка ще не перенесена на вироблену продукцію
5. Коефіцієнт надходження над
К показує, яку частину становлять основні засоби н
ОЗ, що надійшли протягом року, у загальній вартості основних засобів на кінець року к
ОЗ к
6. Коефіцієнт оновлення он
К показує частку нових основних засобів, що надійшли протягом року н.н
ОЗ, у загальній вартості основних засобів на кінець року к
ОЗ к
7. Коефіцієнт оновлення інтенсивний он.ін
К показує оновлення через заміну основних засобів новими н.н.зам
ОЗ . к
8. Коефіцієнт оновлення екстенсивний он.ек.
К характеризує оновлення як приріст нових основних засобів н.н.пр
ОЗ . к
Якщо коефіцієнт оновлення основних засобів випереджає коефіцієнти вибуття, то це свідчить про розширене відтворення основних засобів.
9. Коефіцієнт вибуття виб
К показує, яку частку становлять основні засоби, що вибули протягом року в
ОЗ , у загальній вартості основних засобів на початок року п
ОЗ
42
ОЗ
п в виб
К= .
ОЗ
10. Коефіцієнт вибуття зношених основних засобів виб.зн
К характеризує інтенсивність вибуття основних засобів зі сфери виробництва в.зн.
ОЗ п в.зн. виб.зн
ОЗ
К=.
ОЗ
В. Показники використання основних засобів
11. Капіталовіддача загальна характеризує ефективність використання основних засобів — скільки вироблено продукції на 1 грн середньорічної вартості основних засобів
КВ Q =.
ОЗ
12. Капіталовіддача активної частини показує, скільки вироблено продукції на 1 грн середньорічної вартості активної частини основних засобів а а
КВ Q =.
ОЗ
Під час розрахунку капіталовіддачі на рівні підприємств і галузей як продукція використовується обсяг виробленої продукції або валова додана вартість, на рівні економіки у цілому — вартість ВВП.
13. Капіталоозброєність праці характеризує вартість виробничих засобів у розрахунку на одного працюючого
ОЗ щ=.
Т
14. Рентабельність основних засобів Р характеризує інтенсивність використання основних засобів — як відношення прибутку П до середньорічної вартості основних засобів %100
П
Р?=.
ОЗ
Капіталомісткість продукції як відношення середньорічної вартості основних засобів за період до обсягу продукції, виробленої за цей самий період, використовується під час побудови міжгалузевого балансу основних засобів.
Капіталомісткість продукції може бути розрахована по окремих видах основних засобів (часткова капіталомісткість), тобто вартість основних засобів і-го виду, використання для виробництва одиниці продукції j-го виду ? ? ? ? ? ? ? ? j іj Q
ОЗ
КМ .
С. Оцінка інтенсивності відтворення основних засобів
З метою оцінки інтенсивності процесів відтворення основного капіталу статистика використовує низку показників, які характеризують рух основних засобів, до яких належать:
16. Коефіцієнт оновлення
17. Коефіцієнт ліквідації
Вартість ліквідованих основних засобів за рік
К виб = .
Первісна вартість ОЗ на початок року
К виб = .
Первісна вартість ОЗ на початок року
Коефіцієнти зносу та придатності є моментними показниками, і визначаються станом на початок та кінець року. Коефіцієнти оновлення та вибуття є відносними характеристиками відтворення основного капіталу.
На сьогодні в Україні основні засоби мають тенденцію до зростання, проте щороку ці показники уповільнюються. У середньому за період 2000—2004 рр. щорічна вартість основних засобів становила 956 509 млн грн.
У цілому обсяг основних засобів за період 2000
—2004 рр. зріс на 218447 млн грн. Найбільше зростання спостерігалося у 2004 р. і 44
вність зростання вартості основних засобів з року в рік спадає і в 2004 р. порівняно з 2003 р. становить лише 2,1%.
Необхідно відмітити, що абсолютне значення 1% приросту має тенденцію до зростання. Так, якщо у 2000 р. він становив 8288,22 млн грн приросту, то в 2004 р. — 10 261,63 млн грн приросту.
Отже, у період 2000—2004 рр. у середньому щорічно обсяг основних за собів зростав на 54 611,75 млн грн, або на 6,0%. Наочну характеристику динаміки основних засобів дає рис. 2.13, який характеризує динаміку основних засобів у фактичних цінах.
Постійне зростання виробничих основних засобів, їх удосконалення підвищують озброєність праці основними засобами, що сприяє зростанню продуктивності праці, обсягу виробництва й підвищенню ефективності виробництва. Капіталоозброєність праці обчислюють на зу мовлену дату і переважно як середньорічний показник, що дозволяє порівняти його з продуктивністю праці.
Що вища озброєність працівника основними засобами, то вищою буде за інших рівних умов його продуктивність.
Поліпшення використання діючих основних засобів забезпечує зростання обсягів виробництва без залучення додаткових інвестицій. Ступінь використання основних засобів залежить від їх технічного стану, рі вня механізації та автоматизації виробничого процесу і рівня завантаження обладнання тощо.
При проведенні економіко-статистичного аналізу з використання основних засобів важливим є не тільки значення показників, але й їх динаміка. Підвищення ефективності виробництва передбачає випереджальне зростання обсягів виробництва порівняно зі збільшенням основного капіталу або зростанням проду ктивності праці порівняно зі зростанням його капіталомісткості.
Рис. 2.13. Динаміка вартості основних засобів України за 2000—2004 рр.
Особливий теоретичний і практичний інтерес викликає аналіз процесу оновлення та ліквідації фізично та морально застарілих основних засобів. Як показують дані, у 2000—2004 рр. спостерігається інтенсифікація оновлення основних засобів в економіці. Про це свідчить динаміка коефіцієнта оновлення, який щорічно зростав: з 2,9% у 2000 р. до 5,4% у 2004 р. Щоправда, така позитивна динаміка не п ризупинила процес зношення основних засобів, що набув невідворотності. За досліджуваний період ступінь зносу основних засобів збільшувався щорічно на 1—2 п.п. і у 2004 р. сягнув позначки 49,3%. Ця цифра красномовно свідчить про те, що майже половину вартості основних засобів в економіці можна вважати «списаною» (додаток Ж).
Маємо констатувати невтішний факт у процесах відтворення основного капіталу — наразі ступінь його зношення зростає, а ін
1
Мова йде про кумулятивний (накопичувальний) ступінь зносу, який характеризує питому величину зносу основних засобів за весь період їхнього використання. По суті, цей показник відображає результати відтворення основного капіталу не за підсумками окремого року, а за кількарічний період.
46 тенсивність введення в дію нових об’єктів не спроможна подолати цю негативну тенденцію (рис. 2.14).
6
50
5
48
4
46
3
44
2
42
1
40
20002001200220032004
Рис. 2.14. Динаміка ступеня зносу та оновлення основних засобів в економіці України за 2000—2004 рр.: коефіцієнт оновлення ОЗ, %
Економічна теорія знає лише один спосіб подолання цієї негативної тенденції, а саме — активізацію інвестиційного процесу. Розуміння інвестицій як потоку має значення для оцінки загальної методології регулювання економіки України. Якщо йдеться про подолання інвестиційної кризи, про масштабне і швидке вибуття застарілого виробничого потенціалу, то важко уникнути проблем визначення діапазонів коливань голо вних макроекономічних показників, у межах яких можливе виконання поставлених завдань.
У загальному вигляді рівень інвестицій як ресурсів, спрямованих безпосередньо на відшкодування і збільшення функціонуючого основного капіталу, залежить від низки факторів, кожний з яких впливає на їхній обсяг. Тобто розмір інвестицій є функцією ряду економічних показників, які стають у дан ому разі факторами, що впливають на нього.
Одним із зазначених вище факторів є рівень і структура сукупного попиту, що, у свою чергу, є функцією багатьох змінних.
Хоч інвестиції можуть безпосередньо впливати на попит, але первинним і головним є все ж зв’язок «попит — інвестиції». Це визначається самим меха нізмом ринкової економіки. Інвестиційний попит залежить від факторів, що визначають рівень і структуру сукупного попиту загалом. Попит є суспільним орієнтиром для товаровиробників і інвесторів (робити або не робити інвестиції) — це своєрідний індикатор, який безпосередньо впливає на інвестиційну підприємницьку діяльність.
Наступним фактором є норма процента. Норма процента вказує на ступінь доступності позикових засобів для товаровиробників. Низький рівень реального процента сприяє збільшенню інвестиці й з двох причин: по-перше, дешевшає позиковий капітал; по-друге, підвищують, як правило, курси акцій, що певною мірою полегшує завдання мобілізації вільних коштів акціонерними товариствами. Водночас низький рівень процента повинен стримувати процес нагромадження коштів фінансовими посередниками. Як вказує Дж. Кейнс, при високому рівні процента набуває велико го значення інша залежність. Вона полягає в тому, що високий рівень процента скорочує обсяги інвестицій, а це створює умови для тенденції до зниження загального розміру зайнятості, прибутку, а отже, потенційного нагромадження.
Одним з основних факторів інвестицій є гранична ефективність капіталу. Поняття граничної ефективності капіталу визначено Кейнсом як спі ввідношення між поточною ціною пропозиції додаткової одиниці капітального майна і прибутком, що від нього очікується протягом усього терміну обігу. На граничну ефективність капіталу має вирішальний вплив не поточний прибуток від капітального будівництва, а очікуваний майбутній прибуток.
Спрощено можна уявити граничну ефективність капіталу як шкалу, або криву, ефективності кожної о диниці капітальних вкладень зі збільшенням їхніх обсягів. Це поняття близьке за своєю суттю до відомої категорії норми прибутку. В обох випадках наявні підприємницькі очікування і необхідність постійного порівняння з нормою процента. Через вплив на майбутню віддачу від капітального майна множини не завжди прогнозованих факторів, наприклад, техніко-технологічних (шв идке моральне спрацювання техніки і застарілі технології), споживчого попиту (переключення його на іншу номенклатуру продукції), грошовокредитних (зміни умов кредитування, нові норми оподатковування), — значення цієї шкали граничної ефективності капіталу має характер більш-менш точних припущень учасників інвестиційного процесу. Але на ці припущення впливає загальний стан упевненості і до віри в економічному середовищі.
Стан і механізм регулювання грошово-кредитної системи виступає ще одним фактором інвестицій. Якщо гроші мають
48 стійкі характеристики, то це означає, що вони ефективно працюють на інвестиції. Якби включити гроші як економічний ресурс до показників національною багатства і ВВП, то інвестиції завжди дорівнювали б заощадженням, оскільки гроші, нереалізовані у матеріалізовані інвестиції, можна було б розглядати як інвестиції у збільшення грошового ресурсу. Проте через специфіку грошово го ресурсу, головне призначення якого визначається в опосередкуванні реального товарного обігу, подібне інвестування має обмежений економічний зміст. Насправді розбіжність між розміром інвестицій і заощаджень тим більша, чим далі економіка знаходиться від стану рівноваги. Серйозною перешкодою трансформації заощаджень в інвестиції є недосконалість інвестиційної інфраструктури, яка спрямовує і регулює інвестиц ійні потоки. Отже, умови трансформації заощаджень в інвестиції визначаються розвиненістю інвестиційної інфраструктури.
У період переходу до ринкової економіки внаслідок зниження господарської активності та незадовільного фінансового стану більшості суб’єктів господарювання, сталого характеру набрала тенденція зменшення обсягу інвестицій, яка призупинилася у 1998 р. (рис. 2.15).
Останніми роками намітилося пожвавлення ін вестиційної активності, про що свідчать темпи зростання інвестицій в основний капітал: 14,4% у 2000 р.; 20,8% у 2001 р; 8,9% у 2002 р. У 2003 р. було зафіксовано рекордний для української економіки приріст інвестицій
— 31,3 % (дод. Б-1; Б-2; Б-3; В).
Світовий досвід переконує, що країни з перехідною економікою не в змозі розвивати господарство без залучення та ефективного використання інвестицій. Акумулюючи підприємницький, державний та змішаний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й пожвавлюють ринки товарів та послуг. Інвестиції, як прав ило, сприяють заходам макроекономічної стабілізації, вдосконаленню структурної політики, що дозволяє вирішувати економічні та соціальні проблеми трансформаційного періоду. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснює раціональні та ефективні заходи для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-економічних і технологічних програм, відтворює процеси на макро- й мікр оекономічному рівнях. Водночас держава повинна створювати сприятливий інвестиційний клімат з метою ширшого залучення, поряд із внутрішніми, іноземних інвесторів на взаємовигідних засадах.
Крім того, що є виключно важливим, інвестиції в системі відносин розширеного відтворення виконують важливу структуроутворюючу функцію. Від того, в які галузі економіки вкладаються кошти для їх розвитку, залежить майбутня структу ра економіки.
Обсяг реальних інвестицій РІ на одиницю валового внутрішнього продукту Q характеризує капіталомісткість продукції КМ цій цей показник дає змогу виділити галузі більш і менш капіталомісткі. Вкладення капіталу в менш капіталомісткі структуроутворюючі одиниці дозволить дістати більший ефект.
