Posibniki.com.ua Макроекономіка Статистика економічного зростання та конкурентоспроможності країни 4.2. Статистичне оцінювання фінансового стану країни на основі платіжного балансу


< Попередня  Змiст  Наступна >

4.2. Статистичне оцінювання фінансового стану країни на основі платіжного балансу


У процесі взаємного обміну результатами діяльності національних економік: торгівлі товарами і послугами, руху капіталу, спільного підприємництва, науково-технічного співробітництва, міграції робочої сили та розвитку світового туризму — виникає і розвивається сфера валютно-фінансових і кредитноінвестиційних відносин між країнами.

На відміну від внутрішніх платежів міжнародні пов’язані з обміном однієї націона льної валюти на іншу, а тому механізм функціонування міжнародних платежів підпорядковується існуючій системі валютно-фінансових відносин.

З розвитком міжнародної платіжної системи та міжнародного ринку капіталу органи державного управління ставали одними з основних учасників зовнішньоекономічної діяльності. В результаті виникла необхідність розробки методів систематичного обліку та узагальнення міжнародних операцій.

Оцінювання стану міжнародних платіжних відносин має давню історію і пройшло значний шлях розвитку. Перші спроби обліку масштабів і оцінки наслідків міжнародних економічних операцій з’явилися в Англії ще наприкінці ХІV ст. і пов’язані з

232 економічними поглядами раннього меркантилізму, коли золото ототожнювалося з найбільшим національним багатством і відплив його з країни вважався небажаним.

Поняття «платіжний баланс» було введено в економічну теорію Д. Стюартом 1767 року в праці «Дослідження принципів політичної економії». Первісний зміст його фактично зводився до сальдо зовнішньої торгівлі і пов’язаного з ни м руху золота.

Офіційні публікації платіжних балансів з’явилися на початку ХХ ст. У 1923 р. вперше опубліковано платіжний баланс США, статті якого були згруповані у три розділи: поточні операції, рух капіталів, операції із золотом і сріблом. Практично за цією схемою у 1924 р. Ліга націй публікує платіжні баланси 13 країн, поклавши тим самим початок міжнародному порівнянню результатів зовнішньоекономічної діяльності. Схема платіжного балансу без суттєвих змін зберігається до початку Другої світової війни, коли у 1943 р. американський економіст Лері склав платіжний баланс США за 1919

—1939 рр. за дещо іншою схемою. Саме ця схема стала основою для складання платіжних балансів США в повоєнний період.

Платіж ний баланс фіксує стан платежів і надходжень, тобто фінансовий стан країни. Формування світового господарства ставило більш жорсткі вимоги до методики складання і зіставлення платіжних балансів окремих країн. Тому принципи складання платіжних балансів піддавалися усе більшій уніфікації. Досягненню певної однотипності даних міжнародних розрахунків сприяли діяльності експертів Ліги націй.

У 1947 р. була створена у ніфікована схема платіжного балансу. Вона була опублікована як документ ООН і стала базою для подальших розробок форми і принципів складання платіжного балансу. Основним розробником універсальної схеми платіжного балансу, яка б уможливила б порівняння та аналіз платіжних балансів різних країн, став МВФ. Складання платіжного балансу обов’язкове для ус іх країн — членів цієї міжнародної фінансової організації.

Як інструмент оцінювання фінансового стану країни платіжний баланс складається за методологією, визначеною міжнародним стандартом МВФ — Керівництвом з платіжного балансу, останнє (п’яте) видання якого опубліковано 1993 року статтях платіжного балансу узагальнюються і систематизуються усі зовнішньоекономічні операції, за якими права власності на товар, посл уги чи капітал переходять від резидента однієї країни до резидента іншої.

233Облік міжнародних операцій ведеться за принципом подвійного запису: кожна операція одночасно записується в кредит одного рахунка і в дебет іншого. Скажімо, рух товарів через кордон урівноважується рухом у протилежному напрямі засобів платежу за ці товари. Операції, внаслідок яких валютні кошти надходять до країни, записуються в кредит зі знаком «плюс», а операції, внаслідок яких країна витрачає ці кошти, записуються в дебет зі знаком «мінус». Згідно з цим правилом експорт товарів і послуг означає приплив іноземної валюти, а тому реєструється на кредитовому рахунку, а експорт капіталу, навпаки, означає відплив коштів за кордон і реєструється на дебетовому рахунку. Залежно від того, як і саме операції переважають (кредитові чи дебетові), сальдо відповідної статті платіжного балансу має знак «плюс» або «мінус». У Керівництві з платіжного балансу визначені принципи організації міжнародних операцій, які стосуються, передусім, резидентства, часу реєстрації операцій, ціни і валютної одиниці обліку.

Визначення «резидента» в теорії платіжного балансу не відрізняється від прий нятого в системі національних рахунків. Інституційна одиниця є резидентом, якщо центр її економічних інтересів перебуває на економічній території даної країни, на цій території вона знаходиться понад рік, володіє майном або землею, веде господарську діяльність. Резидентом може бути як юридична, так і фізична особа.

У платіжному бала нсі реалізована концепція ринкової ціни — усі операції оцінюються за ринковими цінами. За визначенням

Керівництва «ринкові ціни являють собою суми грошей, які готові заплатити покупці для того, щоб придбати що-небудь у продавців, які бажали здійснити продаж за цю суму, за умови, що сторони є незалежними, а в основі операції ле жать виключно комерційні міркування» [165, с. 121]. Практично це означає, що за деякими винятками для оцінки операцій у платіжному балансі слід використовувати контрактні ціни або ціни, за якими реально відбувався обмін економічними цінностями. Проте на практиці реалізація концепції ринкової ціни спряжена з певними складнощами облікового характеру.

Так, у міжнародній торгівлі залежно від конкретних умов контракту щодо реалізації товар у, від порядку обліку і відшкодування транспортних, страхових, інших витрат для оцінки вартості експорту-імпорту одного і того ж товару існують різні ціни. З метою забезпечення порівнянності статистичних даних ціни зводяться до єдиного базису. Згідно з міжнародними стандартами вартість експортних товарів визначається за цінами fob, ім порт

234

235 них — за цінами cif. Ціна fob формується на кордоні країниекспортера, ціна cif — на кордоні країни-імпортера.

Різниця між цінами cif і fob — це власне вартість фрахту і страхування, частка її у загальній вартості експорту у середньому становить 10%. У платіжному балансі обсяги експорту та імпорту визначаються за ціною fob, а вартість фрахту і страхування врахову ється за відповідними статтями послуг.

Облік експорту-імпорту міжнародних послуг здійснюється за звітами суб’єктів господарювання, які їх продукують. Основні види послуг: транспортні, будівельні, страхові, туристичні, фінансові, комп’ютерно-інформаційні, лізингові винагороди, послуги у сфері культури, відпочинку, освіти, медицини, державні послуги тощо. Оцінювання вартості кожного виду послу г має свої особливості, проте спільною рисою торгівлі послугами є одночасна участь обох сторін — резидента і нерезидента, оскільки послуги не зберігаються.

Вартість експортно-імпортних операцій, не опосередкованих грошима (бартер, надання економічної допомоги), визначається за цінами продажу аналогічних товарів чи активів або надання аналогічних послуг.

У платіжному балансі при визначенні часу реєстрації операці й використовується метод обліку на основі нарахувань . Суть цього методу полягає в тому, що операції реєструються на момент, коли відбуваються обмін, передача, перетворення, створення або зникнення економічних цінностей. Цей момент може відрізнятися від моменту фактичної оплати. Згідно з цим методом: а) операції з товарами відбиваються у момент переходу права власності на них (за винятком товарів, що оренду ються по фінансовому лізингу, товарів для переробки, поставок товарів між головною компанією та її зарубіжними філіями і руху товарів, пов’язаного з торговим посередництвом); б) послуги відбиваються у момент, коли вони надаються; в) дивіденди реєструються на дату їх виплати; г) проценти нараховуються безперервно; д) оплата праці відбивається, коли у ро ботодавця виникає зобов’язання перед працівником; е) трансферти у формі обов’язкових платежів (податків, штрафів, страхових відшкодувань і т. п.) відбиваються у випадку, якщо виникає зобов’язання щодо платежу;

1

Альтернативою методу обліку на основі нарахувань є метод обліку на касовій основі, за яким операція відбивається на рахунках тоді, коли здійснюється оплата.

ж) інші трансферти реєструються на той самий момент, коли відображається операція з товарами, послугами або активами, яку вони балансують; з) операції з фінансовими активами і зобов’язаннями реєструються, коли відбувається передача права власності. Іноді у платіжному балансі відбиваються операції, які мали б статися у звітному періоді, але насправді не сталися. Якщо по гашення певного зобов’язання було прострочене, то вважається, що зобов’язання погашене, а замість нього виникло нове.

У Керівництві з платіжного балансу проведено чітке розмежування між операціями та іншими змінами обсягу активів. У платіжному балансі відбиваються лише зміни в обсягах фінансових активів та зобов’язань, що стали ся внаслідок операцій. Що стосується змін, пов’язаних з коливаннями цін, валютних курсів, монетизації-демонетизації золота і т. д., вони відображаються у балансі, який називається Міжнародною інвестиційною позицією.

Міжнародні операції можуть бути виражені в різних валютах, найчастіше це USD або EUR. Для того щоб усі операції, які реєструються у платіжному балансі (як і зали шки на рахунках Міжнародної інвестиційної позиції), виразити в єдиній валютній одиниці, необхідно визначити валютні курси. Відповідно до викладених вище принципів визначення ринкових цін і часу реєстрації операцій, оцінка операцій у платіжному балансі здійснюється за ринковими обмінними курсами, що склалися на дату здійснення операції. При цьому використовують середній к урс купівлі-продажу валюти.

Важливою особливістю Керівництва є те, що принципи обліку, визначення і класифікації, які використовуються при складанні платіжного балансу, практично повністю узгоджені з системою національних рахунків (СНР-1993). У СНР усі операції резидентів з нерезидентами відображаються на рахунках сектору Інший світ:

• поточні операції-на рахунку «Товарів і посл уг» та рахунку «Первинних доходів і поточних трансфертів»;

• капітальні операції — на рахунку «Операцій з капіталом та фінансовому рахунку».

У платіжному балансі і СНР використовують абсолютно ідентичні критерії щодо розмежування резидентів і нерезидентів, визначення часу реєстрації операцій (метод нарахувань), приведення виражених у різних валютах операцій і залишків на ра хунках до єдиної валютної одиниці. Оцінювання руху товарів за цінами fob дозволяє істотно наблизити статті «Товари» і «Послуги» у платіжному балансі до їхніх аналогів у СНР. Певні методологічні

236 розбіжності щодо обліку товарів для ремонту і переробки істотно не впливають на кінцеві результати.

У платіжному балансі чітко розмежовані доходи і послуги, що відповідає концепції СНР, окрім послуг фінансового посередництва, які в СНР визначаються непрямим методом, а у платіжному балансі їхнім аналогом виступають інвестиційні доходи [150, с.4

16].

Схожі за економічним змістом операції у платіжному балансі, як і в системі національних рахунків, умовно об’єднуються у дві групи: поточні і капітальні. Поточними називаються операції з товарами, послугами, доходами від інвестицій та односторонніми переказами. Операції, пов’язані з кредитно-інвестиційною діяльністю, розглядаються як капітальні. Відповідно у плат іжному балансі виокремлюються два рахунки: поточних і капітальних операцій.

Узгодженість принципів обліку і класифікацій у СНР і в платіжному балансі дозволяє використовувати платіжний баланс як джерело даних для СНР, яка є основою статистичного аналізу макроекономічних процесів.

Дані рахунків сектору Інший світ необхідні для обчислення найважливіших макроекономічних показників: валового внутрішнього про дукту, валового національного доходу, валового заощадження, валового нагромадження тощо.

Різниця між валовим національним заощадженням і валовим нагромадженням є не що інше, як сальдо зовнішнього рахунка поточних операцій. Отже, платіжний баланс, відображаючи масштаби, структуру і характер зовнішньоекономічних операцій країни, її участь у світовому господарстві, є одним з інструментів макроеконо мічного аналізу і прогнозування.

Україна як член МВФ згідно з вимогами розд. 5 ст. VІІІ та розд. 3(б) ст. ІV «Статей угоди Міжнародного валютного фонду» зобов’язана надавати МВФ дані з платіжного балансу, необхідні для виконання його функції — регулювання світової та національних валютних систем.

Розробка і складання платіжного балансу в Україні здій снюється згідно з міжнародними стандартами класифікації компонентів і структури зведеної інформації. Відповідно до світової практики інформаційною базою платіжного балансу є такі джерела:

• дані банківської системи про фінансові операції з нерезидентами;

• інформація митної статистики про рух товарних потоків через кордон;

• статистична звітність експортерів та імпортерів проду кції, інвесторів та одержувачів іноземних інвестицій.

237Щомісячні звіти комерційних банків (ф. № 1-ПБ) та звіти підприємств і організацій, які мають рахунки в іноземних банках (ф. № 2-ПБ), дають інформацію про фінансові операції з нерезидентами України у валюті операцій та в USD.

Банківська звітність забезпечує інформацію про рух валюти на кореспондентських рахунках у зарубіжних банках за операціями платіжного баланс у, на рахунках фізичних та юридичних осіб — резидентів України за кордоном та на рахунках нерезидентів у національній валюті. Про рух коштів на коррахунках інформація надається за всіма операціями по кредиту і дебету за розгорнутою стандартною класифікацією операцій платіжного балансу. За кожною операцією зазначається її тип та зарубіжний партнер; характеристик и операцій, назва країни та валюти подаються кодами. Операції з переміщення коштів між двома рахунками одного банку (резидента чи нерезидента) вважаються нейтральними для платіжного балансу. За подібною схемою надходить інформація про рух коштів на поточних рахунках підприємств, які отримали дозвіл НБУ на відкриття таких рахунків в іноземних банках за кордоно м (звіт ф. № 2-ПБ).

Уся інформація перевіряється, виправляється за участю банка, який звітує, також вилучаються нейтральні операції. Після перевірки і коригування інформації НБУ конвертує дані в USD за середньомісячним курсом. Інформація стосовно торговельних операцій, фіксація яких здійснюється на момент платежу, об’єднується з відповідною інформацією Державної митної служби і Держкомстату України.

Оскільки бе зпосередні дані про окремі показники, які характеризують економічні взаємовідносини з закордонними контрагентами, відсутні, то до балансу включається експертні оцінки і розрахунки. Так, додатково здійснюються дорахунки, пов’язані з коригуванням нафто- та газопотоків, вартості імпорту за цінами fob (віднімається вартість фрахту та страхування від митного кордону експортера), розр ахунки з визначення обсягів неформальної торгівлі, гуманітарної допомоги тощо.

Обсяги неформальної, тобто не врахованої офіційною статистикою, торгівлі визначаються на основі вартості товару, ввезеного в Україну фізичними особами з перевищенням граничної норми, з якої стягуються податки (за даними Держмитслужби

України про суми стягнення ввізного мита, под атку на додану вартість та акцизу з фізичних осіб, що займаються торгівлею).

При коригуванні торговельного балансу НБУ використовує також результати вибіркових обстежень Держкомстату щодо вар

238 тості імпортних товарів, які продаються на речових ринках країни. Дорахунки обсягів неформальної торгівлі становлять 4% від обсягу товарного експорту і 7% від обсягу товарного імпорту, розрахованих Держкомстатом [246].

З 1997 р. врахову ється також імпорт транспортних засобів і запасних частин до них (за експертними оцінками, вартість їх майже однакова). Розрахунки базуються на даних Держмитслужби про кількість ввезених фізичними особами автомобілів та на припущенні, що податок на додану вартість становить 20%.

З метою підвищення ймовірномсті інформації здійснюються двосторонні зіставлення експертних оцінок із основними торговельни ми партнерами, проводяться консультації щодо методології розрахунків та обґрунтування кількісних показників з неформальної торгівлі. Після оцінки достовірності інформації дані рахунка поточних операцій зіставляються з його фінансовим покриттям і оцінюється загальний стан платіжного балансу.

Статтю «Послуги» НБУ формує в основному за власною базою даних, оскільки да ні банківської статистики докладніші.

Найбільш складними є розрахунки за статтею «Подорожі».

Долучаються дані щоквартальної статистичної звітності туристичних фірм і готелів, банківська звітність про купівлю-продаж валюти та дорожніх чеків, оцінюються надходження та витрати від туризму за даними про кількість фізичних осіб, що перетнули кордон та мінімальної суми іноземної валюти, як у дозволено вивезти без митного оформлення. При цьому застосовують диференційований підхід залежно від мети поїздки та країни, кордон якої перетинається (джерело — Держкомкордон України).

Порядок координації дій окремих відомств щодо формування інформаційної бази платіжного балансу України встановлено спільною постановою НБУ і Кабінету Міністрів України «Про складання платіжного балансу» № 5

17 від 17.03.2000» [154].

Відповідно до цієї постанови інформацію для складання платіжного балансу надають: уповноважені комерційні банки; підприємства та організації, які мають рахунки в іноземних банках; Держкомстат України, який узагальнює інформацію Державної митної служби України про експортно-імпортні операції та звітність підприємств і організацій, що здійснюють експортно-імпортні операції з товарами, по слугами та інвестиціями; Міністерство економіки — про отриману технічну допомогу; Міністерство фінансів — про іноземні позики, державний борг та його обслуговування; Державне казначейство — про надходження до Держбюджету від зовнішньоекономічної діяльності та про витрати Держбюджету за міжнарод

239ними зобов’язаннями. Окрім того, Національний банк надає інформацію про стан валютних резервів, а МВФ — про резервну позицію у Фонді. Міжвідомчі потоки інформації подано на рис. 4.6.

Рис. 4.6. Міжвідомчі потоки інформації, необхідної для формування платіжного балансу України

Рис. 4.6. Міжвідомчі потоки інформації, необхідної для формування платіжного балансу України

Платіжний баланс як статистична система є джерелом інформації щодо участі країни у міжнародному обміні товарами, послугами, капіталом. Водночас він слугує інструментом оцінювання фінансового стану країни. Інформацію, що міститься у платіжному балансі, використовують міжнародні фінансові організації і національні урядові служби, банки і компанії, оператори фінансових ринків і потенційні інве стори.

Основою платіжного балансу є поділ міжнародних операцій на поточні і капітальні. Перші пов’язані з передачею прав власності на товари і послуги, другі — з рухом капіталу і придбанням центральним банком золотовалютних активів. Відповідно до стандартних компонент платіжного балансу є два рахунки:

• рахунок поточних операцій;

• рахунок операцій з капі талом та фінансовими інструментами.

Рахунок поточних операцій об’єднує чотири групи операцій: з товарами, послугами, доходами і поточними трансфертами.

Вартісні співвідношення між кредитом і дебетом відповідної групи операцій утворюють чотири баланси:

• Торговельний баланс як різницю між експортом та імпортом 240 експортом та імпортом, баланс послуг ?2 — чисті надходження від експорту та імпорту послуг. Оскільки в митній статистиці товарний експорт оцінюється за цінами fob, а імпорт — за цінами cif, то при складанні платіжного балансу дані митної статистики щодо імпорту коригуються. Рахунок поточних операцій фіксує також експорт та імпорт послуг, до яких відносяться п латежі за використання інтелектуальної власності (патентів, технологій, авторських прав), витрати, пов’язані з міжнародним туризмом, транспортом, страхуванням. На відміну від торгівлі товарами, обсяг торгівлі послугами визначають шляхом непрямих розрахунків.

• Баланс некомерційних платежів об’єднує сальдо інвестиційних доходів ?3 та сальдо поточних трансфертів ?4. На рахунку відображаються чисті доходи від інвестицій, інші дивід енди і проценти за борговими зобов’язаннях, оплата праці резидентів, які працюють за кордоном. Сальдо поточних трансфертів: для сектору державного управління — це гуманітарна допомога, внески державних органів до фондів міжнародних організацій, податки та штрафи; для сектору домашніх господарств — спадок, дарунки, пенсії, грошові перекази тощо.

Отже, ба ланс поточних операцій СА можна подати як суму: На баланс товарів припадає переважна частина усіх зовнішніх поточних розрахунків, а тому цю складову рахунка часом виокремлюють, об’єднуючи інші складові в один баланс, тобто

СА = (?1+?2) + ?3 + ?4.

СА = (?1+?2) + ?3 + ?4.

СА = ?1+(?2 + ?3 + ?4).

СА = ?1+(?2 + ?3 + ?4).

За такого поділу поточних операцій перша складова балансу є чистим експортом торгі влі товарами (за цінами fob), друга — балансом послуг і некомерційних операцій; ці складові умовно називають балансами «видимої» і «невидимої» торгівлі.

Баланс рахунка операцій з капіталом та фінансовими інструментами відображає співвідношення вивозу — ввозу капіталів, наданих — одержаних кредитів, зокрема:

• виплати з капітальних трансфертів, а також придбання — розміщення нематеріал ьних нефінансових активів;

• операції з фінансовими активами і зобов’язаннями (пасивами) резидентів стосовно до нерезидентів.

Класифікація статей рахунка капітальних операцій за своїм змістом є переліком міжнародних фінансових потоків. Рахунок відбиває зміни в обсягах активів та зобов’язань і складається з

241

Купівля-продаж невироблених нефінансових активів охоплює операції з активами, які не є результатом виробництва (земля, надра), а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, авторські права, торговельні знаки та ін.). Рах унок операцій з капіталом, так само як і фінансовий рахунок, є рахунком нагромадження. Для того щоб урівноважити рахунок капітальних операцій і рахунок поточних операцій, рахунки нагромадження формально об’єднані в один «Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами».

На фінансовому рахунку відбиваються операції з активами і зобов’язаннями (пасивами) резидентів стосовно нерез идентів. Активи і зобов’язання традиційно класифікуються за функціональною ознакою: прямі інвестиції, портфельні інвестиції та інші інвестиції. Облік прямих і портфельних інвестицій здійснюється за їх спрямованістю — окремим рядком показуються інвестиції резидентів за кордон та інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку. Стаття «Інші інвестиції» відбиває рух запозиченого капіталу: комерці йних кредитів, коротко- і довгострокових позик, у т. ч. кредитів міжнародних фінансових організацій, депозитів тощо.

Прямими інвестиціями називають підприємницький капітал за кордоном, який забезпечує контроль над об’єктом інвестування (за міжнародною статистикою не менше 10% акціонерного капіталу). Прямими інвесторами можуть бути фізичні особи, громадські установи, уряди, державні та п риватні корпоративні та некорпоративні підприємства. До підприємств прямого інвестування належать дочірні компанії, де інвестор володіє понад 50% акцій або голосів. За формою інвестування це може бути: первинне вкладання інвестором власного капіталу, реінвестування прибутку

1 , кредитування материнською компанією своїх дочірніх або асоційованих компаній.

Портфельні інвестиції — це вкладання капіталу в цінні папери: акції, облігації, казначейські векселі, короткострокові боргові зобов’язання з банківською підтримкою, депозитні сертифікати, інші боргові зобов’язання, які вільно обертаються на

1

Реінвестований прибуток — це та частина прибутку підприємства прямого інвестування, яка належить прямому інвестору і не підлягає розподілу. Цей прибуток збільшує розмір іноземних активів держави, резидентом якої є прямий інвестор.

242 двох субрахунків. На одному з них фіксуються операції з капітальними трансфертами та невиробленими нефінансовими активами, на другому — рух інвестицій, кредитів та офіційних резервів фінансовому ринку. На відміну від прямих інвестицій портфельні не дають права прямого контролю над об’єктом інвестування. Операції з портфельного інвестування поділяються на дві групи: операції з фінансовими активами (зарубіжними цінними паперами) та з фінансовими зобов’язаннями (вітчизняними цінними паперами).

Фінансові інструменти, що становлять категорію «Інші інвестиції», відбивают ь рух позикового капіталу. За формою запозичення коштів і кредитних ресурсів вирізняють: комерційні кредити, довгострокові і короткострокові позики, готівкові гроші та депозити. Інші інвестиції за аналогією з портфельними класифікуються залежно від того, чи є фінансовий інструмент активом чи зобов’язанням резидентів. За термінами погашення вирізняють довгострокові та ко роткострокові фінансові інструменти: довгострокові мають термін погашення понад 1 рік, короткострокові — менше року.

Далі активи класифікуються за внутрішнім сектором кредитора, а зобов’язання — за внутрішнім сектором дебітора: згідно з

СНР це нефінансові корпорації, фінансові корпорації, органи державного управління, домашні господарства, некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

Важливою статтею рах унка капітальних операцій є резервні активи, тобто офіційні резерви, якими розпоряджаються органи грошово-кредитного регулювання. Складові резервів: монетарне золото, запаси іноземної валюти, активи в МВФ у вигляді резервної квоти та спеціальних прав запозичення. Роль резервних активів багатогранна. На них покладаються функції фінансування дисбалансу зовнішніх платежів, підтримки курсу національної валюти, страхування ризиків втрат від стихі йних лих, неврожаїв тощо.

Рахунки платіжного балансу відображають реальні потоки товарів, послуг, трансфертів тощо і фінансові потоки (отримання і надання позик) між резидентами даної країни і рештою світу. Теоретично, виходячи з принципу подвійного запису операцій, обсяги зустрічних потоків по дебету і кредиту мають збі гатися.

Оскільки рахунок капітальних операцій є по суті відображенням рахунка поточних операцій, то і баланси цих рахунків взаємопов’язані: сальдо рахунка поточних операцій має компенсуватися протилежним за знаком сальдо рахунка капітальних операцій, а значить, платіжний баланс має бути зрівноваженим.

Проте на практиці через статистичні неточності, які виникають при ідентифікації окремих опе рацій, через вартісні та часові

243

Значний вплив на дисбаланс справляють документально неоформлені товарні потоки, контрабанда, надання незаконних послуг, вивіз валюти. Розбіжність між сальдо цих рахунків називаються чистими помилками і пропусками і відбивається в статті «Помилки та упущення». Навіть якщо цей показник становить відносно невелику величину, це не означає, що сума а бсолютних величин помилок і пропусків мала, оскільки протилежні за знаком помилки і пропуски взаємно погашаються. Стаття «Помилки та упущення» певною мірою характеризує масштаби «втечі» капіталу.

У табл. 4.4 наведено загальносвітові обсяги міжнародних трансакцій за основними компонентами платіжного балансу в

1990-ті роки, коли прокотилася третя хвиля змін у світовому фінансовому середовищі

1 .

Таблиця 4.4

ОБСЯГИ МІЖНАРОДНИХ ТРАНСАКЦІЙ у 1990 і 2000 рр., млрд USD

Компоненти платіжного балансу 1990 2000
Рахунок поточних операцій – 112,4 – 102,7
Рахунок капіталу 10,2 13,8
Фінансовий рахунок 90,9 214,5
у т.ч. прямі іноземні інвестиції – 33,5 158,2
портфельні інвестиції 64,8 201,7
інші інвестиції 160,6 36,9
резервні активи – 101,0 – 173,1
Помилки та упущення 11,3 – 125,6

Джерело: International Financial Statistics. — Washington: IMF, 2002.

1


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
4.3. Платіжний баланс як інструмент підтриму
РОЗДІЛ V ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНІХ ФІНАНСОВИХ ПОТОКІВ
5.2. Роль держави в залученні прямих іноземних інвестицій
5.3. Міжнародна інвестиційна позиція України
Частина 2. 5.3. Міжнародна інвестиційна позиція України
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)