Формування системи валютного регулювання й конт-ролю в Україні розпочалося із проголошенням економічної само-стійності держави. Відтоді вона зазнала суттєвих змін, але осно-вою організації цієї системи й досі залишається принцип використання валютних обмежень (рис.1.8). Тенденції розвитку національної економіки, посилення інтеграційних процесів і між-народний досвід у цій сфері засвідчують необхідність поступово-го відмовлення від практики використання жорстких валютних обмежень.
Реформування системи валютного регулювання і контролю вимагає розроблення єдиної державної валютної політики, що має бути сформована на підставі глибокого науково-теоретичного аналізу валютних відносин, методів і засобів регу-лювання, узагальнення вітчизняного й міжнародного досвіду.
Етапи розвитку системи валютного регулювання та контролю
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ СРСР
Основою валютної системи СРСР до 1986 року була ва-лютна монополія держави. Держава мала виняткове право володі-ти й розпоряджатися іноземною валютою1. Основним джерелом валюти були доходи від експорту, залучені кредити та накопичені внутрішні резерви (видобування дорогоцінних металів та каміння). Використання валютних цінностей здійснювалося Держпланом, Мінфіном і Держбанком СРСР. Концентрація валютних доходів від експорту та конверсійні операції з іноземною валютою здійс-нювали лише три банки — Зовнішекономбанк, Міжнародний банк економічної співпраці (МБЕС) та Міжнародний інвестиційний банк (МІБ). Володіючи значними обсягами валютних ресурсів, ці банки були великими гравцями на світовому валютному ринку.
Кроком на шляху відмови від валютної монополії держави стали постанови Ради Міністрів СРСР 1986 року , згідно з якими підприємства отримували у своє розпорядження частину валют-ного виторгу за обмеженого права використовувати її на власні потреби. Цими постановами було започатковано децентралізацію зовнішньоекономічної діяльності.
Майже всі суб’єкти господарської діяльності набули право прямого виходу на зовнішні ринки. Підприємства-експортери від-тепер могли мати власні валютні фонди, а отже, власниками іно-земної валюти поряд із державою стали підприємства. Це послу-гувало поштовхом до трансформації банківської системи, наслідком якої виявилася розгалужена система уповноважених банків, які мали право здійснювати валютні операції. Від 1990 року банки почали отримувати валютні ліцензії Держбанку СРСР.
У березні 1991 року було ухвалено Закон СРСР «Про валютне регулювання», який регламентував здійснення операцій з валютою СРСР та іноземною валютою на території Союзу, а також операції на валютному ринку. До того ж цим законом було розмежовано повноваження державних органів у валютному регулюванні й кон-тролі та визначено функції банків (Державного банку та уповно-важених). Усе це вможливило розвиток валютного ринку СРСР.
ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
До формального розпаду СРСР на його території існу-вало 15 незалежних центральних банків, які здійснювали нескоор-диновану емісію єдиної валюти — рубля. Це призвело до ситуа-ції, за якої кожен із банків емітував безготівкові рублі, виходячи з потреб кожної республіки й економічної політики свого уряду.
Специфічною рисою системи валютного регулювання в Україні була необхідність урахування того, що вона фактично перебувала в «зоні рубля», в якій відповідно до світового досвіду («зона до-лара», «зона франка», «зона фунта») передбачалося замість використання рубля як законного засобу платежу функціонування на-ціональної валюти, курс якої проти інших іноземних валют ви-значався, головним чином, за допомогою крос-курсу до рубля і використання рубля як резервної валюти. Всі ці ознаки були на-явні в той час у валютній системі України.
10 січня 1992 року в Україні було випущено в обіг купони На-ціонального банку України, які виконували функції обігу та пла-тежу поряд із рублями. Випуск цих купонів, власне, був продов-женням політики технічного обмеження функціонування грошей на українському ринку.
У момент уведення купонів в обіг було офіційно проголошено курс: 1 купон = 10 рублям і 1 долар США = 10 купонам. Однак ані НБУ, ані комерційні банки не здійснювали операцій купівлі-продажу рублів за купони, а операції із вільноконвертованою ва-лютою обмежувалися продажем купонів іноземцям у пунктах обміну Національного банку. Це дало НБУ змогу придбати певну кількість іноземної валюти, одначе в подальшому це не мало жод-ного значення, ніяких конкретних кроків з підтримки офіційного курсу зроблено не було й невдовзі скоро ринковий курс купона почав падати.
В Україні й досі не було власного валютного законодавства, на її теренах чинним був Закон СРСР із деякими змінами, не зав-жди у ліпший бік. Так, наприклад, постановою Верховної Ради України експортерів було встановлено диференційований валют-ний податок (у середньому 30—35% валютного прибутку), кошти від надходження якого використовували для створення валютних фондів центрального уряду і місцевих адміністрацій. Ясна річ, це перешкоджало розвитку валютного ринку, який у той час існував переважно у вигляді внутрішньобанківської торгівлі.
Власне, уповноважені банки лише зводили разом своїх кліє-нтів, які бажали придбати чи продати іноземну валюту. Обсяг іноземної валюти, що її продавали на цьому ринку, становив лише кілька мільйонів на тиждень . Окрім українські банки пері-одично здійснювали операції на Московській міжбанківській валютній біржі (поки це не було заборонено Центральним бан-ком Росії).
Першим кроком до запровадження власного законодавства було ухвалення Закону України «Про зовнішньоекономічну діяль-ність» 16 квітня 1991 року. У вересні 1992 року було створено Валютну біржу при НБУ, на якій поступово концентрувалася ва-лютна торгівля. Незначні обороти валютних торгів (близько 100—150 тис. дол. США на тиждень) фіксувалися на Українській фондовій біржі, поки такі операції не були заборонені Націона-льним банком України.
Після виходу України із рубльової зони у листопаді 1992 року почала формуватися власна система валютного законодавства. 16 листопада 1992 року Указом Президента України «Про реформу грошової системи» було здійснено грошову реформу.
Розуміючи необхідність створення умов щодо підтримки кур-су національної валюти, НБУ наприкінці 1992 року розпочав ро-боту зі створення офіційного валютного резерву України, струк-тура якого була затверджена Правлінням у таких пропорціях: долар США — 40%, дойчмарка — 20%, ЕКЮ — 20%, інші валю-ти — 15%, золото — 5%. Попереду очікувала складна робота зі створення необхідного резерву для підтримки курсу за умов кон-вертованості національної валюти. В цей період все ще великі надії покладалися на можливість отримання Україною своєї час-тки (16,37 %) від міжнародних активів колишнього Радянського Союзу1.
У 1993 році було прийнято ДКМ, який дав змогу стабілізувати валютний ринок України. Кошти у ВКВ без обмеження могли купувати резиденти за посередництва банків на підставі укладе-них контрактів. Було скорочено обов’язковий продаж зі 100% до 50% за курсом УМВБ2. 2 листопада 1993 року було тимчасово призупинено валютні торги на УМВБ. Згідно із Законом України «Про внесення змін до ДКМ», обмінні курси іноземних валют встановлювалися НБУ за погодженням із КМУ.
Декрет про валютне регулювання зрештою усунув перепону в розвитку валютного ринку у вигляді урядового валютного фонду і фондів місцевих Рад. Крім скорочення пропозиції валюти, нега-тивною рисою цих фондів було те, що вони, власне, перетвори-лися на додаткові бюджети виконавчих органів влади. Причому ані їхні розміри, ані порядок використання не затверджувалися Радами відповідних рівнів. Тепер ситуація змінилася, виконавча влада і на місцях, і в центрі мала фінансувати свою діяльність ви-нятково за рахунок коштів, передбачених у бюджеті, а необхідну валюту могла придбати на валютному ринку відповідно до чинного законодавства. Також чітко визначалися напрями викорис-тання валютного резерву НБУ. Кошти з цього резерву признача-лися винятково на підтримку валютного курсу карбованця, тоді як у попередній період їх доволі широко використовували як для власних потреб Банку, так і для цільового кредитування чи ці-льового продажу валютних коштів комерційним банкам (хоча та-ка практика, щоправда, в меншому обсязі, тривала й після набут-тя чинності ДКМ).
Досягнута стабілізація вможливила перехід до наступного етапу розвитку валютного ринку, впродовж якого Валютну біржу при Нацбанку було перетворено на самостійне акціонерне това-риство «Українська міжбанківська валютна біржа», засновника-ми якої були понад 40 комерційних банків. Від перших торгів на початку листопада 1992 року до кінця лютого 1993 року обсяги торгів на біржі зросли у 6 разів і ще збільшилися після введення обов’язкової цесії частки валютних надходжень. Щоправда, сис-тема торгів все одно залишалася аукціонною (так званий «фік-синг»), оскільки для переходу принаймні до біржових торгів ще не існувало ані достатньої пропозиції валюти, ані інституціона-льної структури, ані законодавчого підґрунтя.
Невдовзі через нерозвинену систему арбітражних операцій на ринку виникла помітна різниця між курсами готівкової й безготів-кової валюти. Готівкова валюта оцінювалася дешевше, ніж безго-тівкова, оскільки надходження останньої були обмежені. Нама-гаючись пришвидшити зарахування готівкової валюти на кореспондентські рахунки уповноважених банків, НБУ ввів об-меження на відхилення курсів комерційних банків від свого офі-ційного курсу (фактично курсу валютної біржі), що, власне, означало девальвацію курсу готівкового карбованця до рівня його офіційного курсу — так званого уніфікованого курсу. Одначе, ко-мерційні банки з різних причин не підтримали ініціативи НБУ — не скуповували готівкову іноземну валюту за зниженим курсом карбованця.
Вихід із кризової ситуації на ринку готівкової валюти був ускладнений порушенням стабільності на ринку безготівкових операцій: ухвалене у травні 1993 року рішення Верховної Ради України про чергову кредитну емісію (15% річних за інфляції 20—25% щомісячно), спровокувало досить різке падіння курсу карбованця, яке невдовзі сягнуло 4000 за 1 долар. Намагаючись бодай якось контролювати ситуацію, уряд не знайшов нічого лі-пшого, ніж пряме адміністративне втручання в напрямі встанов-лення валютної та зовнішньоторгової монополії держави.
Рішучішим кроком щодо відновлення валютної монополії бу-ло введення директивного валютного курсу. Взагалі незадово-лення нестабільністю валютного курсу далося взнаки ще раніше. Національний банк України впродовж квітня—червня 1993 року неодноразово пропонував переглянути режим валютного курсу й стабілізувати його методами монетарної політики та обмеженням інтервенцій на валютному ринку.
Виходячи з цього, уряд наполягав на введенні НБУ адмініс-тративного фіксованого курсу карбованця для операцій купівлі-продажу частки валютних надходжень, які підлягали обов’язковому продажу. Курс карбованця до інших валют ви-значався через крос-курс до долара, виходячи з котировок Франкфуртської валютної біржі, що його повідомляв Нацбанку України Німецький Бундесбанк. Таким чином відбулася дефо-рмація валютного ринку: пропозиція валюти для вільного про-дажу різко скоротилася, та й обов’язкова теж поступово ско-рочувалася, в зв’язку зі скороченням експорту та приховуванням валютних доходів.
Не знайшовши іншого виходу, крім посилення адміністратив-ного управління ринком, уряд наполіг на прийнятті 2 листопада 1993 року Президентом України Указу «Про реалізацію додатко-вих заходів щодо вдосконалення валютного регулювання», який взагалі призупиняв діяльність валютної біржі. Спільна постанова Кабінету Міністрів та Національного банку України передбачала, що обов’язковий і вільний продаж іноземної валюти здійснюєть-ся лише за офіційним курсом, який тепер не був жорстко фіксо-ваним, а міг щодня змінюватися Нацбанком за згодою із Кабіне-том Міністрів України. Причому покупців валюти, що підлягає обов’язковому продажу, визначав так званий «тендерний комі-тет» (за винятком 10% надходжень, котрі спрямовувалася на по-повнення офіційного резерву НБУ), а додаткові суми іноземної валюти могли продаватися безпосередньо Нацбанку, який згодом почав перепродавати їх на свої аукціонах.
Розуміння безперспективності політики адміністративного ре-гулювання валютних відносин дістало вияв у поверненні до рин-кових методів. Указ Президента України «Про вдосконалення ва-лютного регулювання» від 22 серпня 1994 року передбачав низку заходів щодо лібералізації валютного ринку в Україні, насампе-ред відновлення роботи Валютної біржі.
Зі скасуванням жорсткого фіксованого курсу національної ва-люти і переходом до політики регульованого курсу Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ) частково поновила свою роботу. Від 11 березня 1994 року започатковано аукціони з про-дажу американського долара, а з квітня — німецької марки і ро-сійського рубля. Аукціони проводилися до кінця вересня 1994 року. За час їх проведення на УМВБ обсяг торгів американськи-ми доларами сягнув 267,9 млн, німецькими марками — 21,6 млн, російськими рублями — 98,5 млрд (без урахування деномінації). Однак аукціонна форма торгів виявилася неефективною, оскільки не відповідала реальним умовам валютного регулювання. Тому у жовтні 1994 року УМВБ поновила свою діяльність і відтоді пра-цювала в режимі, що діяв до припинення торгів.
1994 рік виявився переломним етапом у розвитку системи ва-лютного регулювання. 22 серпня було видано Указ Президента, який визначив правові засади створення міжбанківського валют-ного ринку (травень 1995). Постановою НБУ «Про заходи лібе-ралізації валютного ринку України» від 16 травня 1995 року було надано дозвіл на здійснення обов’язкового продажу як через УМВБ, так і на міжбанківському, а також скасовано викуп 10% до Офіційного резерву. Поступовий перехід до ринкових методів регулювання став передумовою запровадження в обіг гривні. 2 вересня 1996 року було встановлено офіційний курс гривні до іноземних валют.
У травні 1997 Україна заявила про приєднання до статті 8 МВФ — де юре гривня стала конвертованою валютою за поточ-ними операціями, що передбачало зняття обмежень на здійснення валютних операцій, які обслуговують торговельний баланс держа-ви. У зв’язку з цим було скасовано обов’язковий продаж валюти, який для підтримання курсу гривні знову було відновлено 7 вересня 1998 року. Упродовж 1997 року обсяги продажу іноземної валюти уповноваженими банками порівняно із 1996 роком загалом зросли на 78%, або на 16,3 млрд доларів США [96]. У 1997 році валютний ринок України зазнав значного тиску внаслідок залучення урядом короткострокового капіталу іноземних інвесторів для фінансування дефіциту державного бюджету шляхом реалізації облігацій внутрі-шньої державної позики (ОВДП) безпосередньо через міжбанківсь-кий ринок та УМВБ. Тиск коштів нерезидентів був нерівномірним і різноспрямованим упродовж року, тому ситуацію на валютному ринку у 1997 році можна умовно розподілити на два періоди.
Визначальною рисою валютно-курсової політики у 1997 та 1998 роках було забезпечення керованості обмінного курсу в ме-жах валютного коридору. Це визначило чіткіші орієнтири учас-никам зовнішньоекономічної діяльності й було важливим анти-інфцяційним чинником.
З метою запобігання подальшій девальвації курсу (особливо у вересні 1998 — пік фінансової кризи) та забезпечення дотриман-ня валютного коридору для підтримання стабільності внутріш-нього фінансового ринку Національним банком України було вжито комплекс цілеспрямованих заходів (зокрема й адміністра-тивних: вони мали тимчасовий характер, але дали змогу зберегти стабільність), серед яких використання інтервенцій на валютному ринку за рахунок офіційного валютного резерву1. Існують різні оцінки антикризових заходів НБУ, але вони досягли поставленої мети: відновлення контролю над ситуацією на валютному ринку. Ознаками стабілізації валютного ринку в Україні також стало скорочення імпорту. В результаті відплив валюти із країни змен-шився, при цьому іноземна валюта за експортними контрактами продовжувала надходити. Здійснення обов’язкового продажу ва-люти здійснювалося у пропорції 30% за офіційним курсом для тендерного комітету, 10% — за ринковим курсом для резервів НБУ, 10% — на валютний аукціон НБУ.
Улітку 1998 року темпи девальвації гривні пришвидшилися й поставили під загрозу стабільність національної валюти. Тож у вересні було знову відновлено обов’язковий продаж валюти у розмірі 50%.
Головною метою системи валютного регулювання стало за-безпечення стабільності валютного ринку України, зокрема кур-сової стабільності. Досягнута стабільність на валютному ринку вможливила НБУ здійснення науки заходів, спрямованих на його лібералізацію. Так, з метою лібералізації та підвищення ліквіднос-ті міжбанківського валютного ринку від 08.07.2003 року НБУ здійснює операції з купівлі—продажу доларів США на умовах не тільки ТОД (дата валютування сьогодні), а й ТОМ (дата валюту-вання— наступний банківський день).
За умов режиму керованого плаваючого валютного курсу НБУ реалізовував активну політику інтервенцій і викуповував надмірну пропозицію з ринку. Інтервенції були головним джерелом зростання резервів, що забезпечувало фінансування імпорту товарів і послуг. Водночас НБУ вживав заходів із попередження відпливу валютних коштів за кордон, для чого запроваджувалися адекватні процедури.
Так, у 2003 році на виконання норм Закону України «Про вне-сення змін до деяких законів України з питань запобігання вико-ристанню банків та інших фінансових установ з метою легалі-зації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 06.02.2003 року № 485-IV скориговано норми щодо ідентифікації клієнтів за операціями з готівкою, які здійснюються без відкриття рахунка, з 10 000 євро на 50 000 гривень, а також затверджено процедуру закриття анонімних валютних рахунків і кодованих рахунків фізичних осіб (резидентів і нерезидентів) в іноземній та національній валюті України.
Для хеджування валютних ризиків банків у разі несприятливої фінансової кон’юнктури, а також для подальшої розбудови ринку банківських металів уповноваженим банкам дозволено купівлю іноземної валюти або банківських металів на міжбанківському валютному ринку України за гривні без наявності зобов’язань, а також купівлю банківських металів без наявності зобов’язань на міжнародному ринку за рахунок власної іноземної валюти або за рахунок придбаної іноземної валюти на міжбанківському валют-ному ринку за гривні.
З метою створення умов для хеджування валютних ризиків клієнтів — суб’єктів господарської діяльності із січня 2003 року НБУ дозволив банкам здійснювати за дорученням і за рахунок коштів клієнтів операції з купівлі-продажу іноземної валюти і групи Класифікатора за іноземні валюти, і групи Класифікатора без наявності зобов’язань у цих валютах як на міжнародних ва-лютних ринках, так і на міжбанківському валютному ринку. Од-ночасно, зважаючи на спрямованість зовнішньої політики нашої держави на набуття членства у Світовій організації торгівлі, з ме-тою поступового наближення до умов функціонування світових валютних ринків уповноваженим банкам дозволено здійснювати на міжнародних валютних ринках операції купівлі-продажу іно-земної валюти, і групи Класифікатора за іноземні валюти і групи Класифікатора на умовах «форвард» за дорученням та за рахунок коштів клієнтів, які є суб’єктами господарської діяльності Украї-ни, а від 24.10.2003 року такі операції дозволено на міжбанківсь-кому валютному ринку України.
Окремі рішення Національного банку України спрямовували-ся на пришвидшення зовнішньоекономічних розрахунків, а саме: скорочення з 5 до 1 дня терміну утримання коштів у гривнях на окремому аналітичному рахунку в разі їх переказу резидентами на користь нерезидентів через коррахунки банків -нерезидентів; скасування вимоги засвідчення митними органами копій митних декларацій, які надаються до уповноважених банків у пакеті під-твердних документів; скасування вимоги в частині формування банками реєстрів на купівлю іноземної валюти, що подаються на погодження податковим органам, у разі купівлі іноземної валюти за імпортними операціями, якщо продукція вже ввезена на тери-торію України. Також було спрощено порядок, що регламентує купівлю іноземної валюти страховиками для здійснення розрахун-ків з нерезидентами за надані фізичним особам при виїзді за кор-дон (наприклад, у відрядження, туристичні поїздки, навчання) послуги через мережу закладів «Асістанс», а також за доручен-ням органів державної влади для виконання державою функцій, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю.
З метою подальшого розвитку валютного ринку України та розширення спектра банківських послуг, які уповноважені банки надають своїм клієнтам, дозволено за бажанням клієнта — фізи-чної особи, яка не є суб’єктом господарської діяльності України, здійснювати конвертацію вільно конвертованої іноземної валю-ти, що перебуває на рахунку, в іншу іноземну валюту І групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів, з одно-часним зарахуванням придбаної валюти на його рахунок.
З метою розширення використання гривні в міжнародних роз-рахунках НБУ скасував обмеження щодо неможливості попов-нення банком-нерезидентом власного кореспондентського раху-нка в гривнях, відкритого в уповноваженому банку України, за рахунок коштів, переказаних із власного кореспондентського ра-хунка, відкритого в іншому уповноваженому банку України, а та-кож дозволив банкам-нерезидентам упродовж календарного міся-ця переказувати до 60 тисяч гривень включно з власного кореспондентського рахунка, відкритого в уповноваженому банку України, на утримання власного представництва в Україні. З ме-тою спрощення процедури встановлення українськими банками ко-респондентських відносин із банками-нерезидентами та відкриття кореспондентських рахунків у цих банках дозволено використо-вувати відповідні повідомлення системами SWIFT, TELEX.
Заходи з лібералізації міжбанківського валютного ринку Украї-ни заторкнули і його готівковий сегмент. Так, від 14 березня 2003 року скасовано вимогу дотримання уповноваженими банками граничного 5% відхилення курсу гривні до іноземних валют від офіційного курсу при здійсненні операцій з купівлі-продажу го-тівкової валюти через каси та пункти обміну валют.
У цьому ж році НБУ пом’якшив вимоги до окремих операцій, пов’ язаних із кредитуванням в іноземній валюті. Зокрема, з ме-тою поліпшення умов та пришвидшення отримання довгостроко-вих кредитів в іноземній валюті, що залучаються уповноважени-ми банками від нерезидентів, спрощено процедуру реєстрації укладених ними кредитних договорів на термін понад рік. Поряд із цим фізичним особам надано право отримувати кредити в іно-земній валюті від уповноважених банків та від нерезидентів, що сприятиме повнішому задоволенню споживчих потреб.
Наступним кроком до лібералізації валютного ринку України бу-ло ухвалення Національним банком України 29.08.2005 року Правил торгівлі іноземною валютою, Правил проведення торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов’язаних з купівлею-продажем іноземних валют і банківських металів. Набрання чинності цих до-кументів дало можливість банкам здійснювати на міжбанківському валютному ринку України операції купівлі-продажу за гривні з іно-земною валютою І групи Класифікатора на умовах «форвард».
З умов збільшення надходжень іноземної валюти до країни та через зростання ризиків інфляції на початку року Національний банк ревальвував гривню. Великі обсяги надходження іноземної валюти в Україну у вигляді експортного виторгу вможливили збільшення золотовалютних резервів (рис.1.9). За таких умов го-ловним завданням НБУ стало забезпечення стримування припли-ву спекулятивного капіталу, зокрема запровадженням механізмів обмеження доступу нерезидентів на ринок ОВДП та інструментів збалансування валютного ринку.
Для збалансування валютного ринку НБУ було запроваджено заходи, спрямовані на подальшу лібералізацію валютного ринку. Крім того, впродовж 2005 року вдосконалювалися норми, що ре-гламентують переміщення через митний кордон України фізич-ними та юридичними особами валютних цінностей: для фізичних осіб спрощено процедуру вивезення готівкової іноземної валюти та здійснення переказів іноземної валюти за межі України; для уповноважених банків спрощену процедуру ввезення банківсь-ких металів і банкнот іноземних держав. Одночасно НБУ вживав заходів щодо запобігання відпливу валютних коштів за кордон.
На виконання заходів Програми протидії легалізації (відми-ванню) доходів , отриманих злочинним шляхом, НБУ здійснює активну роботу щодо узгодження положень нової редакції проек-ту Закону України «Про систему валютного регулювання і валют-ного контролю», котрий розробляє Мінекономіки України за участі всіх зацікавлених міністерств та відомств. Прийняття цьо-го законопроекту дасть змогу вдосконалити законодавче забезпе-чення реалізації єдиної державної валютної політики, а також стабілізувати національну валюту і валютний ринок України як чинники зростання національної економіки.
