Posibniki.com.ua Маркетинг Управління конкурентоспроможністю підприємства 6.4. Специфічні особливості забезпечення конкурентоспроможності бізнесорганізацій різних типів


< Попередня  Змiст  Наступна >

6.4. Специфічні особливості забезпечення конкурентоспроможності бізнесорганізацій різних типів


Специфічні  особливості забезпечення конкурентоспроможності  бізнесорганізацій різних  типів розглядаються,  виходячи  з   типології бізнес-організацій, наведеної у табл. 6.8.

Таблиця 6.8 ТИПОЛОГІЯ БІЗНЕСОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Класифікаційна ознака

Різновиди організацій

Фокус уваги (маркетингова орієнтація) організації

Організація, зорієнтована на виробництво

Організація, зорієнтована на продукт

Організація, зорієнтована на продажі

Організація, зорієнтована на споживача

Організація, зорієнтована на соціальну відповідальність

Характер  взаємодії організації з  зовнішнім середовищем

Механістична організація

Органічна організація

Характер взаємодії організації з людиною

Корпоративна організація

Індивідуалістська організація

Розмір організації

Велика організація

Середня організація

Мала організація

Типологія підприємств за ознакою їхньої маркетингової орієнтації   здійснена за критерієм базової концепції маркетингу, що покладена в основу організації усієї (а не лише маркетингової!) діяльності того чи іншого підприємства. На сьогодні таких альтернативних концепцій відомо п’ять:

—виробничоорієнтована концепція;

—продуктовоорієнтована концепція;

—концепція орієнтації на продажі;

—концепція орієнтації на споживача;

—концепція соціальновідповідального маркетингу.

Виробничоорієнтована концепція — одна з найстаріших у бізнесі.     Виробничоорієнтовна     концепція     стверджує,     що споживачі віддають перевагу доступним і дешевим продуктам. Звідси випливає головне завдання менеджменту виробничоорієнтованої організації — досягнення високої ефективності виробництва продукції та її оптимальний розподіл. Яскравим прикладом реалізації цього підходу є компанія Генрі Форда, що чудово зарекомендувала себе на автомобільному ринку США на початку     ХХ  століття. В         організаціях,     зорієнтованих     на виробництво,      домінує      філософія «максимальний      обсяг виробництва — зниження цін» та відповідна їй стратегія досягнення високих обсягів виробництва та вдосконалення технології; це дає змогу знижувати ціни на продукцію, збільшувати ринкову частку та займати домінантні конкурентні позиції. Основна стратегія формування конкурентних переваг полягає у стратегії контролю над витратами, а ключовими конкурентними перевагами є, відповідно, продуктивність, низькі виробничі витрати та низька ціна продукції при прийнятному рівні її якості.

Значна     частка      компаній      дотримується     продуктовоорієнтованої бізнесконцепції. Її прихильники впевнені у тому, що споживачі віддають перевагу товарам із найвищою якістю, кращими експлуатаційними властивостями та характеристиками, а з цього випливає, що менеджмент підприємства повинен сконцентрувати всі зусилля на виробництві високоякісної продукції та її постійному вдосконаленні. Основна стратегія формування      конкурентних          переваг           полягає      у    стратегії диференціації,     а     ключовою     конкурентною     перевагою    є, відповідно, неперевершена якість продукції, що виробляється, та послуг, що надаються.

Відповідно до концепції орієнтації на продажі, споживачі за своєю природою ніколи не будуть добровільно купувати всю продукцію, що випускається. Тому підприємство повинно вести агресивну політику продажів і інтенсивно просувати свої товари на ринок. Концепція передбачає, що споживачам властива певна інертність і навіть опір; вони зважуються на покупку тільки після тривалих умовлянь. Також передбачається наявність у підприємства ефективної системи збуту та ресурсів для застосування різних методів просування товару на ринок як засобу стимулювання покупців. Мета таких компаній — продаж вироблених товарів, а не виробництво продукції, котрої потребує ринок. Основними засобами досягнення стійких конкурентних    позицій  для підприємств, роботу     яких організовано на базі цієї концепції, є виключно активні заходи з просування товарів та реклама.

Зорієнтований на покупця спосіб мислення вимагає від підприємства визначення споживацьких потреб з погляду покупця. Прихильники цієї концепції, яка широко відома під назвою «концепції маркетингу», вважають, що запорукою успіху в досягненні цілей організації є визначення потреб цільових ринків та задоволення споживачів більш ефективними, аніж у конкурентів, способами. Концепція маркетингу тримається на чотирьох китах: цільовому ринку, споживацьких потребах, інтегрованому                 маркетингу   та          рентабельності.     Концепція передбачає зовнішньовнутрішню перспективу — підприємство, що дотримується її положень, має чітко визначити цільовий ринок; увага підприємства має бути сконцентрована на потребах покупців; має бути передбачений комплекс заходів для впливу на споживачів, що дає змогу вести рентабельне виробництво. Основна стратегія формування конкурентних переваг полягає          у      стратегії     фокусування,          а     ключовими конкурентними перевагами є як низькі витрати, так і висока якість продукції, що виробляється, та послуг, що надаються.

Концепція    соціально-відповідального   маркетингу проголошує головним завданням підприємства встановлення потреб, вимог та інтересів цільових ринків та задоволення споживачів більш ефективними, ніж у конкурентів, способами при  збереженні     або      підсиленні          добробуту     споживача               і суспільства в цілому. Концепція вимагає врахування у практиці управління підприємством та його конкурентоспроможністю соціальних та етичних аспектів, що змушує встановлювати баланс суперечливих показників, які визначають доходи підприємства, задоволення потреб споживачів та суспільні інтереси.

За такою класифікаційною ознакою, як взаємодія між бізнесорганізацією та зовнішнім середовищем, прийнято виділяти механістичний та органічний типи організацій.

Механістичний тип організацій має такі характеристики:

—централізоване прийняття управлінських рішень;

—вузька    спеціалізація    в     роботі    та    вузько    визначена відповідальність;

—наявність великої кількості формальних правил та процедур;

—чітко визначені права та обов’язки;

—жорстка ієрархія влади.

Застосування терміна «механістичний» використовується для того, щоб показати, що організаційна система спроектована на кшталт машинного механізму, що призначається для здійснення продуктивних  операцій.        Підприємство        з        такими характеристиками ефективно діє в умовах масового виробництва, створеного на базі використання стандартних виробничих технологій, при цьому зовнішнє середовище підприємства є нединамічним     та     відносно     нескладним.     За     умови,  що виконуються     такі       вимоги     —     загальні    цілі     та     завдання підприємства чітко визначені; стратегії їх досягнення розроблені та підкріплені різноманітними оперативнотактичними планами та програмами;        використовується          централізована        система планування; роботи поділено на окремі елементарні операції — проявляються основні переваги такого типу організацій, як стабільність їх роботи та високий рівень продуктивності.

Наочним         прикладом   ефективного застосування механістичного підходу до побудови організації є підприємства — виробники автомобільної техніки — технології у цій галузі, за визнанням спеціалістів, достатньо стабільні і проблеми, з якими автовиробники стикаються у зовнішньому середовищі (безпека руху,      паливо,     шляхи,  захист     навколишнього     природного середовища), мало змінилися за останні десятиліття.

Органічний тип організацій має такі характеристики: —децентралізоване прийняття управлінських рішень та широке залучення працівників до управління організацією;

—універсальність (на відміну від  вузької   спеціалізації, притаманної механістичній організації) в роботі та широка відповідальність;

—відносно мала кількість формальних правил і процедур;

—відносно мала частка чітко визначених прав та обов’язків;

—гнучкість структури влади.

Застосування терміна «органічний» використовується для того, щоб показати, що організаційній системі немовбито властиві якості живого організму, вільного від недоліків механістичної структури.

Підприємство з такими характеристиками ефективно діє в умовах динамічного та складного зовнішнього середовища, а виробничі технології є нестандартними та нерутинними (тобто такими, що характеризуються високим ступенем невизначеності відносно того, коли, як і де виконувати роботу). Основними перевагами такого типу організацій є швидка адаптація до змін у середовищі та високий рівень гнучкості.

Наочним прикладом ефективного застосування органічного підходу до побудови організації є підприємства — виробники електронної техніки та розробники програмного забезпечення — технології у цих галузях, за визнанням спеціалістів, оновлюються майже кожного місяця, і не меншими темпами змінюється зовнішнє середовище, складність якого ні в кого не викликає сумнівів.

За такою класифікаційною ознакою, як взаємодія між бізнесорганізацією та        працівником,  прийнято виділяти корпоративний та індивідуалістський типи організацій.

Корпоративна організація — особлива система зв’язку між людьми в процесі здійснення ними спільної діяльності. Таке розуміння корпорації слід відрізняти від розуміння корпорації як суб’єкта права — юридичної особи, що часто асоціюється з формою акціонерного товариства. Корпорації як соціальний тип організації являють собою замкнені групи людей з обмеженим доступом, максимальною централізацією та авторитарністю керівництва, що протистоять іншим соціальним спільнотам на основі               власних    вузькокорпоративних   інтересів.    Основними характеристиками корпоративної організації є:

—домінування ієрархічних владних структур;

—монополія й стандартизація в діяльності організацій;

—централізований розподіл ресурсів;

—суб’єкт інтересу — група, колектив або вся організація;

—свобода для організації, суверенітет організації. Корпоративна організація бере на себе відповідальність за своїх членів. У корпоративних структурах домінує лояльне ставлення працівника до організації.

Протилежним корпоративному є індивідуалістський тип організації. Це також об’єднання людей за спільною діяльністю, але об’єднання вільне, відкрите та добровільне. Сама організація являє собою сукупність або спільноту напівавтономних утворень.

Основними характеристиками індивідуалістської організації є: —панування принципу узгодження інтересів усіх членів у рамках демократичного процесу;

—сполучення конкуренції і кооперації в діяльності членів та груп в організації;

—пошук     можливостей     та     додаткових     ресурсів,     що підтримується керівництвом;

—суб’єкт інтересу — особистість;

—свобода для особистості, суверенітет особистості.

Індивідуалізм є основою моралі та культури в організації, оскільки визнається і допускається усіма її членами. Переважає лояльність власним переконанням, що ще більше зміцнює впевненість індивіда у правоті своїх дій.

За такою класифікаційною ознакою як розмір прийнято виділяти       великі, середні  та  малі бізнес-організації. Підприємства на групи можна ділити за різними ознаками (чисельність працюючих тощо), але, згідно з Законом України про захист економічної конкуренції до категорії малих та середніх підприємців віднесено «суб’єктів господарювання, дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній фінансовий рік чи вартість активів яких не перевищує суми, еквівалентної 500 тисячам євро, визначеної за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року, якщо на ринках, на яких діє цей підприємець, є конкуренти зі значно більшою ринковою часткою». Таким чином, решта суб’єктів господарювання потрапляє до категорії великих.

Підкоряючися закону нормального розподілу, ринковий попит зазвичай концентрується навколо середнього цінового рівня і середнього рівня якості, типових для даної економіки і на даний момент часу; дорогих товарів найвищої якості або дешевих та низькоякісних        збувається      значно менше. Для                            великих виробників ця закономірність має важливе практичне значення: за допомогою відносно вузького асортименту товарів можна задовольнити суттєву частину усього платоспроможного попиту. Основною конкурентною перевагою великих підприємств є економія на масштабах виробництва, яка полягає в тому, що зі зростанням розмірів підприємства витрати на виробництво одиниці продукції знижуються. Зменшення питомих витрат та відповідне зниження собівартості продукції зі збільшенням розмірів підприємства зумовлено рядом причин:

—технологічні — великомасштабне виробництво дає змогу використовувати   прогресивне   і   більш  продуктивне автоматизоване устаткування та обладнання;

—економічні — купувати та використовувати автоматизоване спеціалізоване устаткування  та   обладнання,  дорожче  за універсальне, економічно доцільно лише при значних обсягах випуску товарів і послуг;

—організаційні — підвищується спеціалізація устаткування та персоналу, що надає додаткові вигоди.

Найчастіше великі підприємства застосовують такі стратегії для підтримки та підвищення своєї конкурентоспроможності, як:

—стратегія обслуговування масового попиту головна перевага стандартних товарів полягає у можливості організувати їх ефективне виробництво. Рішення проблеми привернення споживачів і, таким чином, завантаження потужностей великі підприємства знаходять у своєрідному «підкупі» споживачів, змушуючи їх забути про претензії до стандартного товару заради його переваг. До числа стимулів для споживача належать низькі ціни, гідна якість продукту й сервісу, повнота асортименту;

—стратегія придушення конкурентів така стратегія найчастіше використовується лідерами галузі, оскільки вони мають великий технологічний досвід, досвід обслуговування ринку, гарну репутацію у споживачів, ними акумульовані значні фінансові ресурси.

Підприємства малого та середнього бізнесу мають вагомі конкурентні переваги, серед яких:

—мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей;

—низька    капіталоємність,    швидка    окупність    вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства;

—здатність до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи оперативне     використання  досягнень       науковотехнічного прогресу (у технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах);

—раціональна      організація      підприємства,       зумовлена максимальним         зближенням менеджменту,  маркетингу  та виробничого процесу;

—оптимальні     можливості     для    реалізації     мотивів     та схильностей до підприємницької діяльності.

Водночас зворотним боком наведених конкурентних переваг є низка системних загроз, які зумовлюють нестійкість розвитку малого підприємництва. Серед них:

—обмеженість фінансових ресурсів, труднощі в придбанні виробничих площ та обладнання;

—відсутність     фінансових     резервів    та    високий     ризик банкрутства;

—надто вузьке коло постачальників, що може утворювати небажану залежність бізнесу;

—недостатній розвиток інфраструктури збуту продукції та післяпродажного обслуговування;

—локальність ресурсних та збутових ринків;

—нестабільність доходів підприємств і зайнятих на них осіб;

—соціальна незахищеність працівників, що створює труднощі найму;

—висока вразливість щодо несприятливих економічних (інфляція, циклічні коливання, податковий тиск тощо) та позаекономічних (тиск із боку органів влади тощо) чинників.

Контрольні питання

1. Які  чинники визначають рівень конкурентоспроможності підприємства?

2. Якими є   ключові        аспекти  забезпечення конкурентоспроможності підприємства?

3. На     яких     принципах    ґрунтується    оцінка     рівня конкурентоспроможності      підприємства?      Які      етапи охоплює загальний порядок дослідження, оцінювання та, в цілому,              управління              конкурентоспроможністю підприємства?

4. Яким    чином    класифікуються    методи    оцінювання конкурентоспроможності  підприємства      за      формою представлення результатів оцінювання?

5. Які методи входять до групи комплексних методів оцінювання  конкурентоспроможності     підприємства? Якими є переваги та недоліки кожного з них?

6. У чому полягає мета та що є об’єктом управління конкурентоспроможністю підприємства?

7. Які фізичні та юридичні особи можуть виступати суб’єктами   управління   конкурентоспроможністю підприємства?

8. Реалізацію   яких    управлінських   функцій    передбачає управління конкурентоспроможністю підприємства?

9. Які  дії  включає  процес  управління конкурентоспроможністю підприємства?

10. Якою   є    типологія   бізнесорганізацій    за    різними ознаками та які специфічні особливості забезпечення конкурентоспроможності бізнесорганізацій різних типів?

Тестові завдання для перевірки знань

1) Конкурентоспроможність підприємства це:

a) потенційна або реалізована здатність економічного суб’єкта до ефективного     довготривалого функціонування   у  релевантному зовнішньому середовищі, що ґрунтується на конкурентних перевагах підприємства;    визначає     здатність     підприємства     витримувати конкуренцію на певному ринку; відображає позицію даного підприємства відносно конкурентів;

b) певний аспект менеджменту підприємства, спрямованого на формування,  розвиток   та реалізацію конкурентних    переваг та забезпечення життєздатності підприємства як суб’єкта економічної конкуренції.

 

2) За класифікаційною ознакою «Місце виникнення» виділяють такі чинники конкурентоспроможності підприємства, як:

a) незалежні;

b) похідні;

c) зовнішні;

d) внутрішні.

 

3) За     класифікаційною    ознакою     «Сфера     походження» виділяють          такі          чинники          конкурентоспроможності підприємства, як:

a) науковотехнічні;

b) організаційноекономічні;

c) соціальні;

d) постійні;

e) тимчасові;

f) екологічні;

g) політичні.

 

4) Мета управління конкурентоспроможністю підприємства полягає в:

a) знищенні усіх реальних та потенційних ринкових суперників;

b) забезпеченні прибутковості діяльності підприємства за будьяких змін у його внутрішньому середовищі;

c)     забезпеченні   життєздатності   та    сталого    функціонування підприємства за будьяких економічних, політичних, соціальних та інших змін у його зовнішньому середовищі.

 

5) Об’єктом          управління          конкурентоспроможністю підприємства є:

a) рівень конкурентоспроможності, необхідний і достатній для забезпечення життєздатності підприємства як суб’єкта економічної конкуренції;

b)     певне    коло     осіб,    що     реалізують     мету     управління конкурентоспроможністю.

 

6) Суб’єктом   управління конкурентоспроможністю підприємства є:

a) рівень конкурентоспроможності, необхідний і достатній для забезпечення життєздатності підприємства як суб’єкта економічної конкуренції;

b)     певне    коло     осіб,    що     реалізують     мету     управління конкурентоспроможністю.

 

7) До загальних функцій управління конкурентоспроможністю підприємства відносяться такі функції, як:

a) цілепокладання;

b) планування;

c) нормування;

d) організація;

e) проектування;

f) мотивація;

g) інжиніринг;

h) контроль.

 

8) До базових принципів управління конкурентоспроможністю слід віднести:

a) принцип системності управління;

b) принцип відсікання зайвого;

c)    принцип   збереження   та   розвитку   конкурентних   переваг підприємства;

d) принцип ринкової орієнтації;

e) принцип цільової спрямованості;

f) принцип глобалізації;

g) принцип комплексності;

h) принцип гнучкості;

i) принцип домінування другорядного.

 

9) Конкурентними перевагами великих підприємств є: —акумулювання коштів у значних масштабах, що дає змогу фінансувати програми з підвищення якості продукції, рекламні кампанії; інноваційні проекти;

—низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства;

—економія на масштабах виробництва та можливості зниження собівартості продукції;

—мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей.

 

10) Конкурентними перевагами cередніх і малих підприємств є: —акумулювання коштів у значних масштабах, що дає змогу фінансувати програми з підвищення якості продукції, рекламні кампанії; інноваційні проекти;

—низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства;

—економія на масштабах виробництва та можливості зниження собівартості продукції;

—мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Зовнішні та внутрішні передумови, що визначають необхідність розробки програм підвищення конкурентоспроможності
Програми підвищення продуктивності та якості як складові програм підвищення конкурентоспроможності підприємства
7.2. Етапи розробки програми підвищення конкурентоспроможності
Реалізація програми підвищення конкурентоспроможності та її моніторинг
7.3. Програми підвищення конкурентоспроможності галузі та країни. Вітчизняний підхід до забезпечення конкурентоспроможності національної економіки
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)