Оскільки постулати загальної теорії рівноважного економічного аналізу не виконуються для реальної економіки, то на зміну прийшов квазістатичний підхід, котрий полягає в дослідженні зсуву точки (стану) рівноваги, викликаного впливом зовнішніх діянь (сигналів). Уже протягом цілого століття зазначений підхід слугує як основний прийом вивчення закономірностей економічної динаміки.
Викладемо сутність квазістатичного підходу в економічному аналізі (точка зору Й. Шумпетера). Економічний розвиток трактується як перехід від одного статичного стану економіки до іншого — з новими якостями і кількісними характеристиками. Зміна місцеположення точки рівноваги може відбуватися як плавно, так і стрибкоподібно. Саме геометричне місце рівноважних точок утворює динамічну траєкторію, котра відповідає так званому перехідному процесу. Він цілком детермінується механізмом розвитку ЕС за рахунок різних інновацій
— ефективне (нові методи, технології, форми, варіанти та їх комбінації) використання ресурсів; зміна доходів, заощаджень, обсягу основного капіталу; конкуренція за кредити (товарні чи грошові); прояв підприємницьких нововведень у масштабах регіону, галузі виробництва і суспільства, не лише в інтересах однієї особи.
У методиці застосування квазістатичного підходу з’являються цілком слушні запитання: до якого з рівноважних станів, яких в ЕС кілька, зійдеться процес переходу? Як перейти до потрібного економічного стану або апріорі вибраного? Як довго, наскільки якісно і кількісно відбуватиметься перехідний процес від одного до іншого стану? Відповіді на сформульовані запитання дуже важливі для теоретичної і практичної економіки. З’являється проблема та можливості керованості перехідним процесом.
Перехідні процеси відбуваються за рахунок перманентного надходження субстанції, енергії, економічної інформації і сигналів управління. Вони мають сприйматися як цілком закономірне явище для суспільства і його господарського механізму, котре відображає процеси їхнього розвитку. Перехідні процеси можуть відбуватися по-різному: як плавно, так і стриб-коподібно, з фазовими переходами — зміною структури ЕС (ступеня взаємодії, взаємозв’язку і взаємовпливу між елементами — складовими системи). На наш погляд, дуже важлива характеристика — час перебігу перехідних процесів, який має бути якомога коротшим.
Перехідні процеси ЕС у цілому, її елементів у сукупності сприяють появі негармонійних (відмінних від синусоїдальних) коливань зі складними структурою і спектром, інколи близьких до хаотичного руху, що пояснюється ієрархічною і технологічною складністю досліджуваної системи.
Особливості перехідних процесів. Характеризуючи загальні закономірності стану і еволюції ЕС, перехідні процеси пов’язують минуле з теперішнім. Перехідному стану притаманне: а) несприйняття наявного, його заперечення, що проявляється через нестабільність, а потім загостренням раніше латентних суперечностей; б) значна нерівноважність господарських процесів — великий розкид кількісних значень, що пояснюється лише нелініністю елементів і складових, їхнього взаємодією, взаємовпливом тощо. У таких нелінійних зв’язках криється вплив невідомого майбутнього на теперішнє, що відповідає фундаментальній синергетичній тезі. Перехідний процес обов’язково приходить до свого завершення, і важливо, щоб цей факт був логічно виправданим, фіксував новий стійкий стан, започатковуючи таку динамічну траєкторію економічного розвитку. Існують такі форми перехідних процесів: критична ситуація; криза і катастрофа (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
| За якістю і напрямом розвитку |
За характером причин |
З погляду відтворення викликаючих факторів |
| Критичні ситуації Кризи Катастрофи |
Ендогенними Екзогенними -//- |
Періодичними Випадковими Свідомо запланованими |
Примітка. У табл. 1.1 подано умовну класифікацію криз [6, с. 75].
Критична ситуація відповідає порушенню стійкості, як долається адаптивним механізмом ЕС. Криза — це поглиблення критичної ситуації, що пов’язанене з трансформацією складових ЕС, її структури. Катастрофа кваліфікується як такий ступінь кризи, який є причиною деградації та можливого розпаду ЕС (порушується її цілісність і втрачаються притаманні властивості — креативні ознаки), біфуркативно набуваючи нового стану.
Ранжирування криз проводиться з позицій різновиду перебігу процесу: рівноважний, слабо нерівноважний і сильно нерівноважний. Форми нерівноважного процесу — відносна стійкість, м’який зрив і жорстка втрата стійкості. Важливою є і системна оцінка змін і наслідків, що відбуваються в ЕС.
Перехід від критичної ситуації до кризи і тим більше катастрофи не може бути лінійним, а є лише нелінійним. Шляхи переходу від поточного стану до наступного можуть бути: 1-го роду або локальної дії; 2-го роду, коли зміни приводять до часткової деформації ЕС, не порушуючи її цілісності загалом і не втрачаючи базових системотвірних характеристик.
Зупинимося на сутності поняття перехідного (проміжного) стану (ПС). У широкому розумінні воно передбачає форму (спонтанні зміни в організації системи), у вигляді якої відбувається процес розвитку ЕС. У вузькому — те, що характеризує динаміку переходу від одного якісного стану до наступного (відбувається системна трансформація).
У табл. 1.2 відображено діалектику режимів розвитку ЕС і перехідних процесів [6, с. 71].
Таблиця 1.2
| 1 |
Стан економічної системи |
рівноважний, слабко нерівноважний, сильно нерівноважний |
| 2 |
Статика: режим функціонування |
стаціонарний, коливний, хаотичний |
| 3 |
Динаміка: характер розвитку |
еволюційний, циклічний, стрибкоподібний |
| 4 |
Режим переходу, трансформації |
збереження стійкості; м’яка і жорстка втрата стійкості |
| 5 |
Форма перехідного процесу |
критична ситуація, криза, катастрофа |
| 6 |
Форма збереження стійкості |
«організоване ціле»; дезорганізоване ціле; нейтрально організоване ціле |
| 7 |
Форма реалізації механізму розвитку |
пристосованість; змінюваність; якісні трансформації фазові переходи 1-го і 2-го рядів |
Зауваження. М’яка форма втрати стійкості передбачає що початковий і кінцевий стани мають несуттєві відмінності у якісному і кількісному аспектах. Жорстка втрата стійкості означає реструктуризацію перш за все взаємозв’язків, елементів системи, їхніх взаємовпливів (кожного окремо або загалом узятих).
Розуміння сутності проміжних станів і механізмів, їх практичної реалізації сприяє оптимізації пошуку і вибору напрямів і форм корекції динаміки ЕС — виваженій економічній політиці: свідоме і доцільне регулювання та управління з метою не допустити гострої кризи (шокової терапії), уникнути непередбачуваного катастрофічного розвитку подій.
Слід наголосити ось на чому. По-перше, квазістатичний концептуальний підхід за своєю сутністю є вербальним і несе в собі лише опис (інтуїтивні здогадки) можливого. По-друге, він не відповідає запитам епохи стрімких трансформацій, коли крім кількісного оцінювання вимагається ще й якісне розуміння подій — різновиди можливої поведінки (фазові й параметричні портрети) залежно від числових значень параметрів ЕС.
Нижче викладено вузлові концепти [34] теорії економіки, котрі сприяють сучасному комп’ютерному дослідженню перебігу подій нелінійної економічної динаміки (НЕД), надаючи цим самим сценарії еволюції економіки (як поради в прийнятті рішень або попередження про негативний характер подій).
1. Причиною процесу суспільного розвитку, його економічної динаміки, появи циклів і криз є неперервне зростання населення і пов’язане з цим зростання ВВП і споживання.
2. Об’єктом теорії суспільного розвитку, який охоплює не лише економічні відносини, а й політичний устрій, є суспільство в цілому.
3. Рівновага суспільної системи за своєю природою не статична, а динамічна.
4. Динамічна рівновага суспільної системи створюється трендами зростання ВВП і споживання.
5. Процес суспільного розвитку — це зміна його станів динамічної рівноваги на довготривалому часовому інтервалі, котрі значно різняться один від одного абсолютними макроекономічними показниками.
6. Процес суспільного розвитку — це акумуляція економічної ефективності, що відбувається стрибком.
7. Процес розвитку — це складне об’єднання коротких, середніх і довгих економічних циклів, причиною є зростання населення на довгому часовому інтервалі та обмеженість ресурсів суспільства.
8. Подолання економічної кризи відбувається шляхом кластерного утворення нових, ефективніших форм використання обмежених ресурсів суспільства, що відбувається з нарощуванням тренда через групову взаємодію людей в умовах сильної (великої) нерівноваги економіки.
9. Процес самоорганізації суспільства, чим створюється синергетичний ефект, є необхідною умовою виходу з економічного спаду до стійкого розвитку.
10. Механізм самоорганізації як інструмент підвищення економічної ефективності ґрунтується на груповій взаємодії членів суспільства через політичну систему і залежить від умов формування макроекономічної політики на довгочасному інтервалі, що зумовлюється політичним устроєм.
11. Якість політичного устрою суспільства зумовлює темпи економічного розвитку. Якщо це не сприяє підвищенню ефективності використання обмежених ресурсів суспільства, то відбувається реструктуризація (насильницька або ні).
На наш погляд, зазначені одинадцять пунктів слід розглядати як план-проспект досліджень з математичного моделювання НЕД.
Виконання такої програми досліджень сприятиме створенню теорії економічної синергетики перш за все в кількісному і якісному вимірах, мета якої полягає: а) у: з’ясуванні причин настання коротко-, середньо- та довгострокових циклів, їх взаємодії; б) пізнанні механізму соціально-економічного розвитку, його реалізації; в) внаслідок чого (яких факторів) настають сильно нерівноважні стани СЕС.
Наостанок зауважимо, що глибоке й системне вивчення нелінійної природи економіки і пошук механізмів трансформаційних процесів можливі на підґрунті широкомасштабного обчислювального експерименту (ОЕ). Саме так вдається заповнити прогалини теоретичних уявлень і концепцій нелінійної економіки, досягнути розуміння її природи.
