Схема 8
Соціальна філософія — розділ філософського знання, який вивчає якісні характеристики суспільства, його закони, соціальні ідеали, розвиток і перспективи
Суспільство — виокремлена з природи частина матеріального світу, історично змінна форма життєдіяльності й спілкування людей
Сфери життєдіяльності суспільства економічнасоціальнадуховна духовна культура духовне спілкування духовне виробництво духовні цінності класи страти стани соціальнодемографічні групи та ін. економічний простір діяльність інститутів управління економікою спосіб виробництва матеріальних благ
Діяльність як спосіб існування соціального
Структура об’єкт суб’єкт
Типи матеріальнадуховна політична держава політичні партії професійні союзи суспільні організації та ін.
людей
Проблема суспільства у філософії
Розділ філософії, в якому вивчаються якісні характеристики суспільства, його закони, соціальні ідеали, розвиток і перспективи, називається соціальною філософією. Як дисципліна соціальна філософія виокремилась у ХІХ ст. завдяки працям Сен
Симона, О. Конта, К. Маркса і Ф. Енґельса. Паралельно виокремилася соціологія, яка зосередила свою увагу на конкретних проблемах су спільного життя. У ХХ ст. проблемами соціальної філософії переймалися О. Шпенглер, А. Берґсон, Ж.-
П. Сартр, М. Гайдеґґер, Т. Парсонс, К. Поппер, М. Вебер та інші.
Головною особливістю предмета соціальної філософії є те, що вона стала вивчати не окремі проблеми суспільного життя, а суспільство загалом як систему, що саморозвивається. Соціальна філософія стала ніби специфічною формою самосвідомості людської цивілізації загалом, відповіддю на одвічні питання про причини існування і розвитку суспільства, спрямованості цього розвитку, створення сприятливих соціальних умов для реалізації людиною своїх потреб та інтересів.
У широкому розумінні суспільство — це система життєдіяльності людей, об’єднаних територією проживання, епохою, традиціями та культурою. Суспільство є об’єктивною реальністю, формою існування су спільного буття, що має внутрішню структуру, цілісність, закони та спрямованість розвитку. У вузькому розумінні цим поняттям позначають конкретний тип соціальної організації, як системи, що саморозвивається
1 . Виділяють два боки суспільного буття (суспільства): 1) об’єктивний, тобто те, що існує незалежно від свідомості та волі людей (умови життя, потреби людей, стан матеріального виробництва тощо); 2) суб’єктивний — свідомість і воля людей, їх ставлення до суспільства, прагнення, погляди.
Філософське уявлення про суспільство розпочинається з аналізу головних сфер суспільного життя, гармонійна вз аємодія між ними забезпечує цілісність суспільства, і навпаки, дисгармонія між ними призводить до перманентної кризи, в
1
Поняття «суспільство» необхідно відрізняти від таких понять, як «громада» і «держава». Громада є найпершою формою соціальної організації, її поява пов’язана з первісною культурою і створенням кровноспоріднених зв’язків. Трохи згодом виникає держава як результат формування і розвитку класового суспільства і як політичний інститут управління цим суспільством.
межах якої розвиток суспільства зупиняється або стає взагалі неможливий. Поняття «сфера суспільного життя» використовується для позначення різнопланових матеріальних та духовних процесів розвитку суспільства. Сфера суспільного життя — це реальний процес людської життєдіяльності. Діалектика сфер суспільного життя визначає загальні характеристики конкретного суспільства. Соціальна філософія пропонує виділяти такі сфери суспільного життя, як економічну, політичну, со ціальну та духовну.
Економічна сфера життя суспільства є базовою, визначальною. Вона охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну та використання матеріальних благ, а також продуктивні сили й виробничі відносини. Економічна сфера існує в таких формах:
1) економічний простір — середовище, в якому здійснюється господарська діяльність людини;
2) діяльність інститутів управління економікою;
3) спосіб виро бництва матеріальних благ, до якого належать продуктивні сили та виробничі відносини.
Продуктивні сили — це люди з їхніми знаннями, уміннями та трудовими навичками й засобами виробництва (з усім тим, за допомогою чого здійснюється виробництво, — сировиною та матеріалами, устаткуванням, транспортом тощо). Виробничі відносини віддзеркалюють взаємовідносини між людьми в процесі виробництва. В основі виробничих віднос ин лежить власність на засоби виробництва як їх визначальний елемент. Річ у тім, що той, хто володіє засобами виробництва, диктує умови розподілу й використання кінцевого продукту виробництва, водночас люди, які не є власниками засобів виробництва, пропонують свої послуги (працю) власникам, отримуючи за це заробітну плату. Виробничі відносини — це відносини обміну діяльністю на основі ро зподілу праці та вироблених матеріальних і духовних благ. відбивається на духовній сфері як безпосередньо (на її змісті),
Матеріальне виробництво (економічна сфера життя суспільства), по-перше, створює матеріальну базу існування суспільства; по-друге, сприяє вирішенню проблем, що стоять перед суспільством; по-третє, безпосередньо позначається на соціальній структурі (класах, соціальних групах); почетверте, впливає на політичні процеси; по-п’яте,
так і опосередковано на її інфраструктурі, а також носіях (школі, бібліотеках, театрах тощо).
Соціальна сфера — це система внутрішньої будови суспільства (соціальні групи, нації, народності), заснована на розподілі праці, власності на засоби виробництва та національному чиннику. Вона безпосередньо сприяє створенню передумов для життя й соціальної активності людини.
Аналіз головних підходів до соціальної сфери життя суспільства дає змогу виокремити два з них: а) класовий, згідно з яким ус е суспільство поділяється на великі групи — класи (зазвичай між власниками і невласниками виникають антагоністичні суперечності, що виявляються в класовій боротьбі), цей підхід є визначальним у марксизмі й неомарксизмі; б) стратифікаційний, згідно з яким суспільство складається з безлічі різноманітних невеликих соціальних груп (страт
1 ), що взаємодоповнюють одна одну та взаємодіють між собою. Цей підхід обстоює сучасна західна філософія.
Головними елементами соціальної структури є класи, страти, стани, жителі міста та села, представники фізичної та розумової праці, соціально-демографічні групи (чоловіки, жінки, люди похилого віку, молодь), національні спільноти.
Важливою характеристикою соціальної сфери є соціальна мобільність — можливість переходу ві д однієї соціальної групи до іншої (наприклад, селяни стають робітниками, робітники — інтелігенцією, інтелігенція — підприємцями тощо). Соціальна мобільність є основою нормального існування суспільства, самореалізації кожної людини. Низька соціальна мобільність властива тоталітарним державам, а також тим, що перебувають у стані глибокого економічного й духовного занепаду. Водночас висока соціальна мобільність характерна для демократичних су спільств, що динамічно розвиваються, а також для будь-яких суспільств, які перебувають на етапі економічного піднесення. У країнах з високим рівнем демократії та високим рівнем життя низький рівень соціальної мобільності пояснюється суспільним
1
Страта (лат. stratum — верства) — елемент соціальної структури, що виокремлюється на основі однієї чи кількох ознак (економічних, політичних, національних, психологічних, релігійних тощо).
конформізмом, міцними взаємозв’язками між членами суспільства, «зайнятістю» місць у соціальній структурі .
Аналіз тенденцій, що існують у сучасному світі (соціальної сфери) дає змогу виокремити основні напрями його розвитку: світ перетворюється на більш-менш однорідну систему, мета якої — уникнути гострих внутрішніх суперечностей, різкого розмежування між стратами. Водночас у ньому ускладнюється структура, що веде до роздрібнення страт до мікрорівня (так званих малих груп).
Найвищим рівнем ро звитку інтеграції соціальних груп є громадянське суспільство, члени якого вважають себе громадянами єдиного цілого, відчувають себе вільними особистостями (а не підлеглими владі), свідомо ставляться і виконують загальні завдання, закони, моральні традиції.
Громадянське суспільство в соціальному управлінні спирається не на силу, а на суспільний договір між державою і громадянами, що є га рантією поваги і захисту індивідуальної свободи особистості. Суспільні суперечності мають вирішуватись у цивілізованих формах, що виключають насильство, обман, маніпуляції волевиявленням і свідомістю людей. Права і свободи особистості стають найвищою цінністю громадянського суспільства.
Політична сфера суспільства — це сукупність соціальних інститутів та організацій, що управляють суспільством, виражаючи інтереси соціальних груп. У філософській літературі політи чна діяльність визначається як здійснення впливу і влади, форма панування, спосіб вирішення конфліктів, метод досягнення колективних цілей. Без такої діяльності неможлива цілеспрямована участь великих мас людей (соціальних груп) у вирішенні проблем суспільного розвитку.
До основних елементів політичної системи суспільства належать:
1. Держава як система органів, що здійснюють державну владу. У філософському контексті поняття «держава» позначає потен цію свободи і права, а також певну діяльність задля їх реалізації в суспільній практиці. Держава є історичною формою людської спільноти, яка в ідеалі має на меті свободу і добробут громадян, декларуючи реальне панування загальної волі.
1
До соціально мобільних країн Заходу належать США, Італія, Японія; країнами із середнім рівнем мобільності є Канада, Англія, а до країн з низьким рівнем мобільності належать Нідерланди, Данія і Швейцарія.
Головними ознаками держави є наявність особливої системи державних інститутів, які реалізують функції державної влади; право, що закріпляє певну систему норм, санкціонованих державою; спільна територія, на яку поширюється юрисдикція даної держави, тощо. Головними функціями держави є: представницька (представляє інтереси різноманітних політичних, соціальних груп); регулятивна (підтримує порядок у суспільстві); захисна (захищає громадян від зовнішньої та внутрішньої небезпеки); з овнішньополітична; інтегративна.
2. Політичні партії — організована група однодумців, яка репрезентує інтереси частини суспільства (народу) і ставить собі за мету їх реалізацію через завоювання державної влади або участь у її здійсненні.
3. Професійні союзи
— масові суспільні організації найманих працівників, засновані на спільності їх інтересів у процесі трудової діяльності, які мають на меті поліп шення умов життя і праці.
4. Інші соціальні інститути.
Духовна сфера — це сфера діяльності, в якій здійснюється духовне виробництво, тобто створюються не матеріальні предмети, а ідеї, образи, наукові, естетичні цінності з метою задоволення духовних потреб особистості. Звичайно всі ці цінності мають можливість реалізуватись у конкретних фізичних предметах, носіях.
Умовно виділяють такі її основні елементи:
Духовна культура, що являє собою сукупність форм суспільної свідомості, способи створення і використання духовних цінностей, форм комунікації між людьми.
Духовне спілкування — діяльність людей з обміну і розповсюдження знань, обміну емоціями тощо, творчість і виховання в широкому розумінні.
Духовне виробництво — поняття, яке характеризує виробництво ідей, знань, уя влень, етичних, естетичних цінностей, об’єктивно необхідних для розвитку суспільства й особистості.
Духовні цінності — нормативно-оцінний бік явищ суспільної свідомості, що слугує нормативній формі орієнтації людини в соціальній і природній діяльності.
До основних елементів духовної сфери належить також індивідуальна свідомість людини (сприйняття нею окремих боків соціального буття) і суспільна сві домість (сприйняття загальних боків соціального буття). Особливого значення набуває суспільна свідомість (докладніше див. тему 4).
