< Попередня  Змiст  Наступна >

2.3. Складання планів навчання


Психологія планування діяльності


Перш ніж вирушити в подорож малознайомим маршрутом, ви, напевно, його спочатку визначите на карті. Утім, коли ви міркуєте про своє майбутнє, цілі й кроки, необхідні для його досягнення, мабуть, і гадки не маєте щодо письмових планів. Отут є над чим замислитися: найважливіша подорож у житті — і жодного слова на папері! Але ж планування своєї діяльності, письмовий виклад своїх планів та ідей робить їх наочнішими, окресленішими і, тим самим, реальнішими. От чому японці, які вміють домагатися свого, 95 % часу витрачають саме на планування і лише 5% — власне на реалізацію. Це виявляється ефективним.


Поміркуйте, скільки часу ви приділяєте плануванню своєї основної діяльності, наприклад, навчальної? Запитання, мабуть, риторичне. Однак дослідження свідчать, що ті, хто регулярно занотовують у щоденнику свої плани (як на сьогодні, так і на майбутнє), почуваються впевненіше (на 32 %) у просуванні до обраної мети1.


Взагалі планування є однією з основних функцій управління будь-якою (у тому числі й навчальною) діяльністю. З точки зору теорії менеджменту планування «вирішує, якою має бути мета організації і що треба зробити, щоб досягти її»,2 тобто охоплює поняття мети і програму дій для її досягнення.


У сучасних психологічних концепціях планування (разом із ціллю, мотивом, переробкою інформації, оперативним образом, прийняттям рішень, діями, перевіркою результатів, коригуванням дій)3 є однією зі складових діяльності. Б.Ф.Ломов вважає, що образ-ціль, який формується на початку діяльності, має зберігатися в пам’яті людини до її завершення, виступаючи в ролі провідного регулятора всієї системи дій. Але зв’язок між діями можливий лише в тому випадку, якщо людина має план діяльності, який організує її в часі та просторі. Цей план, подібно до мети, формується в свідомості людини ще до початку діяльності, тобто в процесі антиципації (передбачення). Але на відміну від цілі, яка відображає майбутній продукт діяльності, в плані відображають стратегію і тактику її реалізації на основі суб’єктивних та об’єктивних умов виконуваної діяльності1.


Наприклад, щоб провести заняття, необхідно скласти його план, який має містити такі обов’язкові структурні компоненти: 1)дата проведення заняття, номер заняття за тематичним планом, клас, в якому проводиться заняття; 2)тема, цілі та завдання заняття; 3)структура заняття з розкриттям послідовності його етапів та приблизного розподілу часу на ці етапи; 4)зміст навчального матеріалу; 5)методи та прийоми роботи вчителя й учнів у кожній навчальній ситуації; 6)перелік навчального обладнання, навчальних та наочних посібників та місце їх застосування на занятті; 7)плани розв’язування задач, вправ.


Отже, процес планування починається до початку діяльності (минулий час), реалізується в конкретних діях і заходах (сучасний момент), які спрямовані на досягнення майбутнього образу-цілі (майбутній час). Ось чому В.А.Козаков вважає, що з психологічної точки зору процес планування — це мисленнєва діяльність, яка інтегрує такі пізнавальні процеси, як пам’ять (образ минулого), сприймання (образ сучасного) та уявлення (образ майбутнього)2. За В. А. Козаковим планування як психологічне явище — це документальне відображення образу майбутнього та шляхів його досягнення.


Саме здатність планувати відрізняє будь-яку діяльність людини від життєдіяльності тварини. Навчальна діяльність, що являє собою двобічний процес, неможлива без зовнішнього (дії того, хто навчає) та внутрішнього (дії того, хто навчається) планування або самопланування.


Отже, внутрішнє планування — це індивідуальне планування своєї діяльності тими, хто навчається. Зовнішнє планування навчання є однією з функцій навчального менеджменту, це дії того, хто планує, які мають забезпечувати систематичність, послідовність навчального процесу, його наукову обґрунтованість з урахуванням особливостей суб’єктів навчальної діяльності, навчальних цілей, принципів і закономірностей навчання.


Види, способи планування та характеристика планів


Чи хочеться вам бути успішною людиною? Тоді майте на увазі, що у успішних людей не менш як півгодини на день забирають міркування щодо своїх цілей (як найближчих, так і віддалених) і планування дій, що ведуть до досягнення цих цілей. Узагалі, чим раніше людина починає планувати своє життя (яке є сукупністю певних діяльностей), тим більше у неї шансів зробити його саме таким, як вона хоче. Про це свідчать психологічні дослідження, які доводять, що організація діяльності залежить від того, як вона планується.


Отже, ефективність навчальної діяльності багато в чому залежить від способів планування діяльності тих, хто навчає: найдоцільнішим буде створення гнучких навчальних планів, які складають з урахуванням особливостей самопланування (планування тих, хто навчається).


У цьому контексті (з точки зору планування учіння) цікавою буде класифікація Б. Ф. Ломова1. Він вирізняє три способи планування: 1)за орієнтирами; 2)за шаблоном; 3)з передбаченням зміни умов.

 

  • Робота «за орієнтирами» — це елементарний спосіб планування. В цьому випадку дії будуються за принципом відповіді на сигнали, що виникають. Якщо людина діє за орієнтирами, це означає, що вона фактично не має заздалегідь обміркованого й чіткого плану.
  • Робота за взірцем, шаблоном — це спосіб вищого рівня. За такої організації людина має достатньо чіткій, але стандартний (жорсткий) план і намагається виконувати дії завжди в тій самій послідовності. Стандартний план забезпечує вищу ефективність діяльності, ніж робота за орієнтирами. Але непередбачені труднощі можуть дезорганізувати таку діяльність.
  • Планування діяльності з урахуванням передбаченої зміни умов — найефективніший спосіб планування. У цьому разі людина окреслює загальну стратегію діяльності, але без деталізації, що дає можливість залежно від конкретних умов змінити характер і послідовність дій.


Отже, під час створення навчальних планів бажано враховувати рівень розвитку самостійності та інших індивідуально-психологічних особливостей тих, хто навчається.


Для планування навчальної діяльності тих, хто навчає, необхідно формувати навички розвиненого планування. Невід’ємним компонентом розвиненого способу планування діяльності є передбачення перебігу процесу і можливих змін середовища, в якому цей процес відбувається. Б.Ф.Ломов виокермлює такі рівні передбачення залежно від професійного досвіду: 1) елементарний рівень; 2) більш високий рівень. На першому рівні визначаються послідовності основних фаз процесу в зв’язку з діями, які передбачаються (на момент часу t виникає подія а: необхідно виконати дію x, наслідком якої є подія а'). На вищому рівні передбачається кілька різних можливих варіантів процесу і приблизно (на основі минулого досвіду) оцінюється імовірність їх (на момент часу t можливі події або а, або в; якщо з’явиться подія а, треба виконати дію х, у результаті якої виникає подія а'; якщо з’явиться подія в, треба виконати дію у, у результаті якої з’явиться подія в', тощо)1.


Уміння передбачати формується в процесі накопичення професійного досвіду людини. Цього вміння можливо і потрібно навчати. Раціональне планування діяльності передбачає не тільки аналіз умов, в яких вона відбувається, а й передбачення перебігу процесу, а також оцінку людиною її можливостей, тобто самооцінку, і визначення оптимальних шляхів використання своїх резервів.
План діяльності, сформований до початку її виконання, визначає лише загальну «канву». В процесі діяльності він розвивається й уточнюється. При цьому змінюється і «масштаб» плану — перехід від загальних принципів до деталей (операцій). Ось чому в теорії менеджменту вирізняють такі форми планування (залежно від тривалості планового періоду): перспективне планування (прогнозування); середньострокове планування; поточне (бюджетне, оперативне) планування. Розрізняють також кілька видів планів:


- залежно від змісту господарської діяльності — плани науково-дослідницьких робіт; виробництва і збуту; матеріально-технічного постачання; фінансовий план;
- залежно від організаційної структури підприємства (фірми) — плани виробничої дільниці, плани дочірньої компанії1.


Узагальнюючи викладене, В.А.Козаков пропонує таку характеристику планів:

 

  • за цілями — комплексні, загальні, спеціалізовані;
  • за змістом — розподіл ресурсів, адаптація до зовнішнього середовища; внутрішня координація; організаційно-стратегічне передбачення;
  • за часом — довгострокові, тактичні, оперативні, календарні2.


Однак за найретельнішого планування треба враховувати, що в процесі діяльності може статися щось непередбачене. З метою запобігання психотравмувальному впливу на вас наслідків непередбачених ситуацій і подій радимо під час виконання довгострокових, тактичних, оперативних і календарних планів не сприймати неможливість «вкластися» в точно заплановані терміни як трагедію свого життя. В цьому вам допоможе знання не зовсім «серйозного» закону терміну виконання робіт, сутність його полягає в такому:


Щоб визначити, скільки часу необхідно на виконання роботи, причому за термін реальний, справжній слід взяти той термін, який ми після всіх можливих розрахунків намічаємо, помножити його на 2 і замінити взяті нами одиниці вимірювання (день, тиждень, місяць …) на одиниці вищого порядку (відповідно: тиждень, місяць, рік ...). Так, якщо ми впевнені, що виконаємо завдання за три дні, це означає, що результат треба очікувати десь за півтора місяця3.


Планування навчання як основа освіти, навчальний план, навчальний предмет, програма навчального предмета


Як уже зазначалося, сутність планування виявляється в конкретизації цілей розвитку всієї організації, зокрема й освітньої. Тому планування як функція навчального менеджменту реалізується на всіх рівнях управління навчальною діяльністю з урахуванням певної ієрархії навчальних цілей. В.А.Козаков пропонує таку класифікацію цілей освіти: цілі фаху, цілі навчального предмета, цілі уроку1. Тоді, враховуючи цей підхід, «документальним відобраенням» образу майбутнього результату та шляхів його досягнення на рівні цілей фаху будуть виступати базові навчальні плани та плани закладів освіти; на рівні цілей навчального предмета — навчальні плани предмета, а на рівні цілей уроку — навчальні плани занять з певної теми. Унаочнимо це у вигляді таблиці 2.11.

ПЛАНУВАННЯ ЯК КОНКРЕТИЗАЦІЯ ЦІЛЕЙ ОСВІТИ

Отже, планування в освіті здійснюється, перш за все, шляхом складання навчальних планів для загальноосвітніх шкіл та вищих навчальних закладів. У загальноосвітній середній школі навчання здійснюється на основі базового навчального плану, який містить державний та шкільний компоненти. Державний компонент (константа освіти) обов’язковий для вивчення в усіх школах. Він забезпечує досягнення всіма учнями державного рівня обов’язкової загальноосвітньої підготовки. Базовий навчальний план повинен мати перспективний характер. Шкільний (або рухомий) компонент включає навчальні предмети, які вводяться на розсуд регіонів, шкіл. Навчальний час для цих предметів перебуває винятково в розпорядженні ради регіону школи. Він призначений для ознайомлення школярів зі специфікою регіону і організації індивідуальних та групових занять, курсів за вибором і факультативів, професійного навчання у старших класах.


План вищого навчального закладу теж містить два компоненти: нормативні та вибіркові предмети. Ці плани відповідають вищому рівню ієрархії цілей освіти.


Середньому рівню ієрархії відповідає навчальна програма, яка визначає зміст предмета. Вона може бути типовою та робочою (яка створюється на основі типової).


І, нарешті, нижньому рівню ієрархії цілей освіти відповідає конкретне планування заняття, яке залежить від типу уроку: урок засвоєння, закріплення, контролю або комбінований урок.


У зв’язку з недостатнім розробленням питання планування у вітчизняній навчальній літературі з педагогіки наведемо деякі пояснення для кращого розуміння певних понять.


Навчальний план — це державний нормативний документ, який визначає підсумкове навчальне навантаження учнів і його розподіл за етапами навчання і класами, тобто встановлює перелік навчальних предметів, розподіл їх за роками навчання, кількість годин на тиждень, виділених для вивчення кожного предмета в окремому класі або на певному курсі.


Навчальна програма — це державний нормативний документ, у якому розкривається зміст освіти з кожного предмета в кожному класі (курсі) і визначається система наукових знань, світоглядних і морально-етичних дій, практичних умінь і навичок, які необхідно опанувати учням, а також кількість годин на їх вивчення1.


Навчальний предмет — це дидактично обґрунтована система знань, умінь і навичок, що виражають основний зміст тієї чи тієї науки. Навчальний предмет спирається на відповідну науку (у плані добору матеріалу), але не є тотожним їй. З науки відбираються лише основи, враховуються вікові особливості, рівень освітньої підготовки учнів, призначення навчання, а також межпредметні зв’язки. Встановлюється співвідношення між фактами, спостереженнями і практичними роботами учнів, висновками, узагальненнями і закономірностями. Передбачається можливість практичного застосування знань, умінь і навичок у навчальній і трудовій діяльності учнів. Зміст навчальних предметів щільно пов’язаний із цілями освіти1.


При плануванні на кожному із вищезгаданих рівнів визначають зміст освіти (обсяг знань, умінь і навичок), а також принципи його побудови. В історії відомі два основні напрями у визначенні змісту освіти: формальна (дати широкі енциклопедичні знання) та реальна (дати реальну професію) освіта. Для планування навчання має значення також принцип побудови змісту навчання: лінійний, концентричний та блочно-модульний. У процесі планування здійснюється вибір методів навчання (системи прийомів, засобів і способів навчання).


Отже, плануючи навчання, ми обираємо зміст, методи і втілюємо свій вибір у навчальних планах і програмах, які відповідають свідомо поставленій меті навчання.


Планування занять: сценарії, технології, проекти


Мабуть, ніхто не заперечуватиме думку, що викладання — це мистецтво, а не ремесло. Майстерність викладача значною мірою визначається вмінням скласти план конкретного заняття, яке є «більш або менш закінченим відрізком, або «клітинкою», педагогічного процесу. У ньому, як сонце у краплині води, відбиваються всі його боки. Якщо не вся, то значна частина педагогіки концентрується на уроці»2. Отже, вдосконалення педагогічної майстерності передбачає ретельну змістовну, методичну й організаційну підготовку до кожного заняття, тобто серйозне його проектування. Як же воно відбувається?


У проектуванні будь-якого заняття розрізняють два етапи: попередній і безпосередній. Попередня підготовка полягає у вивченні тим, хто навчає, спеціальної, методичної і педагогічної літератури, у ретельному ознайомленні зі змістом і вимогами навчальної програми, з підручниками і навчальними посібниками, з досвідом роботи інших учителів, в аналізі особистого досвіду в попередні періоди, у тематичному плануванні.


Безпосередня підготовка до уроку полягає в конкретизації тематичного планування стосовно кожного уроку, в складанні планів уроків. План уроку (інколи його називають робочим планом уроку на відміну від тематичного плану) необхідний для кожного вчителя, різниться зазвичай тільки його обсяг: від докладного конспекту в вчителя-початківця до стисного плану у досвідчених учителів.


Одначе план — це не єдиний спосіб проектування майбутнього заняття. Існує ще кілька способів, кожен з яких обирають відповідно до преференцій і досвіду педагога, типу навчального заняття, змісту теми: конспект, скорочений план-конспект, картки, тези, сценарій заняття. Серед них найповнішою формою проекту заняття є його сценарій, в якому розписано діяльність суб’єктів навчальної діяльності на кожному його етапі. Він дає змогу в деталях продумати перебіг заняття, послідовність висвітлення питань, використання необхідних фактів і цифр, художніх образів, наочних посібників тощо. Незамінний для викладачів-початківців, оскільки допомагає краще запам’ятати необхідну послідовність дій і надає впевненості. Проте під час проведення заняття не рекомендується буквально дотримуватися сценарію, бажано дещо відходити від нього, імпровізувати, щоб створити на занятті невимушену атмосферу.


Планування заняття з теми зумовлюється операціоналізованими навчальними цілями. Саме навчальні цілі заняття з певної теми є вирішальними при плануванні заняття. Зміст навчання, форму та методи добирають відповідно до поставлених цілей.
У теорії й практиці навчального заняття центральним є питання щодо його структури, тобто логічне взаємне розташування і зв’язок етапів, в основі виокремлення яких — логіка процесу засвоєння навчального матеріалу. Таких етапів можна вирізнити 13: організація, перевірка домашнього завдання, мотивування, інформування, первинна перевірка, закріплення, застосування, узагальнення і систематизація, контроль і самоконтроль, корекція, надання домашнього завдання, рефлексія, підсумки. В.А.Онищук називає ще такий компонент, як актуалізація опорних знань, тобто відновлення попередніх знань, необхідних для засвоєння нових. Але в реальному процесі навчання кількість і черговість етапів можуть бути різними залежно від обраного типу заняття. Відобразимо цю залежність у табл. 2.12.


У реальній практиці рідко реалізуються заняття чистих типів, тому найчастіше вирізняють такий тип навчального заняття, як комбінований, на якому вирішують кілька дидактичних завдань. На таких заняттях з набору етапів викладач може створювати найрізноманітніші комбінації: пропускати чи поєднувати кілька етапів, повторювати деякі етапи з різними блоками навчальної інформації і паралельно реалізовувати різні етапи з різними підгрупами учнів.


Утім, хоч би який тип заняття ви обирали, бажано дотримуватися такого алгоритму складання плану заняття: 1 крок — оберіть тему заняття; 2 крок — визначте цілі заняття; 3 крок — оберіть відповідно до визначених цілей тип заняття; 4 крок — опишіть основні форми і методи роботи на занятті; 5 крок — оберіть основні етапи заняття й побудуйте структурно-логічну схему заняття; 6 крок — здійсніть розподіл загальної тривалості заняття за його етапами; 7 крок — визначте завдання та зміст кожного етапу заняття, підберіть прийоми і методи, опишіть необхідні засоби й умови роботи на занятті, опишіть очікувані результати.

ТИПИ І СТРУКТУРА ЗАНЯТЬ

ТИПИ І СТРУКТУРА ЗАНЯТЬ



Структура уроку не обов’язково має бути стандартною, шаблонною.


Так, уроки проблемного характеру мають свою структуру, яка відповідає особливостям пошукової пізнавальної діяльності, тому включає компоненти: створення проблемної ситуації, формування проблеми, висунення гіпотез та їх обґрунтування, обговорення висунутих гіпотез, обґрунтування правильного розв’язання проблеми, закріплення знань, застосування нових знань.


Своєрідному «розкріпаченню» побудови уроків сприяв досвід липецьких учителів (1960-ті роки).


Сутність їхнього досвіду полягала в тому, що вони, відмовившись від традиційної обов’язкової форми комбінованого уроку, об’єднали роботу щодо формування нових знань з удосконаленням і перевіркою раніше засвоєного, використовуючи для цього різні за формою і змістом види самостійної роботи учнів на уроці. Це дало змогу найбільш раціонально використовувати навчальний час, підвищити інтенсивність роботи учнів на уроці, забезпечити безперервність повторення, закріплення засвоєного, виробляти сталі навички самостійної роботи учнів, повсякденно оцінювати її результати.


Авторську структуру уроку запропонував і В. Ф. Шаталов.


Так, його уроки включають своєрідну реалізацію багатьох структурних елементів: щоденне опитування всіх школярів за конспектом-схемою, дворазове повторення матеріалу вчителем під час пояснення, запис учнями опорних конспектів тощо.

Практикує В. Ф. Шаталов і уроки відкритих думок, коли кожному учневі надається можливість розповісти, про що він прочитав у наукових публікаціях, висловити свої думки, спостереження.


Творчий підхід до уроку зумовив виникнення терміна «нестандартні уроки»: інтегровані, коли вивчається матеріал кількох тем одним блоком; міжпредметні, які об’єднують споріднений матеріал кількох предметів; урок-есе; театралізовані уроки; урок-конкурс; урок-аукціон; урок-телеміст; урок-прес-конференція; урок-ділова гра; урок-посиденьки; урок-суд; урок-практикум; урок-семінар; урок-екскурсія тощо1.


А зараз спинимося на кількох правилах, яких бажано дотримуватися під час підготовки будь-якого заняття.


Правило1. Враховуйте вікові особливості і рівень розвитку (інтелектуальний, соціальний, особистісний тощо) членів навчальної групи при виборі методів, засобів та прийомів.


Наприклад, планування заняття в загальноосвітній середній школі відрізнятиметься від планування занять у вищих навчальних закладах або на курсах підвищення кваліфікації та перекваліфікації. Так, сценарій заняття як найповнішу форму проекту заняття, де розписана діяльність вчителя і учнів на кожному етапі заняття, доцільно розробляти для учнів загальноосвітній школи.


Правило 2. При підготовці до заняття враховуйте моменти, які забезпечують:


- ефективне використання часу (тому необхідно скласти план заняття з урахуванням конкретної кількості часу на кожен структурний компонент уроку);
- ефективне засвоєння матеріалу (тому необхідно розписати модель бази знань, продумати й підготувати наочність, запитання та завдання для актуалізації знань);
- ефективний зворотний зв’язок (тому необхідно ретельно продумати контрольно-перевірочні заходи).


Правило3. Пам’ятайте, що тип заняття залежить від навчальної цілі.


Як уже зазначалося, за дидактичною метою вирізняють такі типи занять: урок засвоєння знань та способів діяльності; урок закріплення знань та способів діяльності; урок контролю й оцінювання рівня засвоєння змісту освіти; комбінований урок.


Комбіноване заняття передбачає наявність таких структурних елементів: організаційний момент; визначення мети заняття; актуалізація опорних знань; подання матеріалу теми; закріплення засвоєного; підсумки, висновки; завдання для домашньої та самостійної роботи; контроль засвоєного.


Правило4. При виборі типу заняття враховуйте, що в ньому, незалежно від типу, мають бути реалізовані такі моменти:


- постановка пізнавального завдання;
- мотивація;
- вибір змісту, встановлення послідовності його викладу;
- використання методичних засобів і дидактичних прийомів;
- отримання зворотного зв’язку.


Правило5. Спирайтеся на свій творчий потенціал та інтуїцію.


Хоч би який тип уроку ви обрали, ваш успіх залежатиме від того, чи будете ви виступати від свого імені, чи когось копіювати. Як радить О.В.Аксьонова, «ніколи не копіюйте навіть найблискучішого викладача! Будьте самим собою!»1.


Правило 6. Плануйте використання на занятті методичних засобів і дидактичних прийомів.


Незалежно від обраної технології ретельно продумайте дидактичні засоби і прийоми, які ви будете використовувати, бо як відомо, найкращий експромт — підготовлений.


Отже, для сучасного уроку характерний взаємозв’язок таких елементів, як засвоєння, синтезування, повторення і закріплення, контроль раніше вивченого в зв’язку з опануванням нового навчального матеріалу і його практичним застосуванням. Самостійна робота організується не тільки на етапі повторення і закріплення, а й при вивченні нового матеріалу. Елементи пошукової діяльності використовують не лише на уроках проблемного характеру, а й на окремих етапах уроків усіх типів (комбінованих, контрольних тощо). Залежно від перебігу розв’язання поставлених дидактичних задач можуть розширюватися чи зберігатися окремі етапи уроку. Структура сучасного уроку вирізняється великою розмаїтістю, відбиваючи специфіку організації пізнавальної діяльності тих, хто навчається, і керівної ролі тих, хто навчає.


При висвітленні цього питання ми переважно акцентували проблему планування у викладанні, тобто розглядали діяльність викладача, учителя як менеджера. Хоча навчання, як ми вже зазначали, — це двосторонній процес, неможливий без індивідуального планування своєї діяльності учнем. Психологічні й фізіологічні дослідження засвідчують, що в разі виконання діяльності за чітким алгоритмом, «за орієнтирами», без можливості самостійного планування у людини швидко розвивається стомлення, втрачається інтерес до діяльності, збільшується кількість помилок1. Тому ідеальні навчальні плани і програми можливі лише за врахування індивідуального планування, рівня підготовки кожного студента (учня) і його індивідуально-психологічних особливостей. У процесі реалізації спільної діяльності загальний план виконує насамперед координаційну роль, визначаючи функціональні взаємозв’язки між учасниками цієї діяльності. На підставі загального плану кожен учасник діяльності формує індивідуальний план (нехай навіть дуже простий). При цьому будь-який індивідуальний план будується не лише як план власних дій, а з урахуванням передбачуваних дій інших учасників спільної діяльності, їхнього сприяння чи протидії. Інакше кажучи, формування індивідуального плану в спільній діяльності включає момент рефлексії2. У цьому підрозділі ми практично не заторкували проблем самоменджменту в контексті спільної діяльності вчителя й учня. Таким чином, планування спільної діяльності (зокрема й навчальної) поки залишається тим колом проблем, що вимагають подальшого вивчення.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Тема 3. МОТИВАЦІЯ НАВЧАННЯ
3.2. Управління мотиваційними процесами у навчанні
3.3. Мотивування учнів до навчання
3.4. Стимулювання навчання
3.5. Методи і прийоми мотивації навчання
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki