Posibniki.com.ua Макроекономіка Бюджетно-податкова політика 2.4. Середньострокове планування та прогнозування бюджету: способи запровадження в Україні


< Попередня  Змiст  Наступна >

2.4. Середньострокове планування та прогнозування бюджету: способи запровадження в Україні


На виконання основних завдань щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, вимог Бюджетного кодексу України щодо формування якісно нової, адаптованої до вимог ринкової економіки системи управління бюджетними коштами, підвищення ефективності та прозорості використання коштів платників податків, досягнення першочергових цілей держави, зміцнення довіри та співпраці між урядом та громадськістю, Міністерство фінансів України продовжує роботу щодо розроблення середньострокового планування та прогнозування бюджету.

Зміцнення системи державних фінансів є необхідною умовою створення сталого ринкового середовища та досягнення економічного зростання в довготривалому періоді. Тому перехід до середньострокового бюджетного планування та прогнозування дасть змогу учасникам цього процесу узгодити політику розвитку у сфері державних фінансів безпосередньо як у межах підготовки бюджету на плановий бюджетний рік, так і на наступні три роки, перейшовши до формування довгострокової бюджетної політики.

Міністерства, відомства, бюджетні установи й організації та громадськість мають бути поінформовані про бюджетну стратегію уряду та добре знати, на які напрями та заради досягнення яких цілей уряд планує в майбутньому витрачати кошти платників податків.

Середньострокове планування та прогнозування бюджету це визначення відповідно до політики уряду середньострокових цілей головних розпорядників бюджетних коштів та прогнозне оцінювання коштів для досягнення зазначених цілей. Політика уряду в основному визначається у вигляді програмних і прогнозних документів. Обов’язковою вимогою середньострокового планування та прогнозування бюджету є відбір відповідних напрямів діяльності та завдань згідно з фінансовими можливостями [49].

Основною метою запровадження середньострокового планування та прогнозування бюджету є підвищення дисципліни державних видатків, а також забезпечення процесу аналізу використання коштів, що стимулюватиме прийняття ефективніших рішень щодо використання бюджетних коштів на всіх рівнях та планування головними розпорядниками коштів своєї діяльності.

Цілі середньострокового планування та прогнозування:

• поліпшення макроекономічного балансу через розроблення узгоджених та реалістичних прогнозів ресурсів;

• установлення загальних цілей бюджетної політики та відкритість щодо досягнення цих цілей протягом кількох років;

• забезпечення можливостей ініціювання змін бюджетної політики та забезпечення механізмів для контролю за їх реалізацією;

• поліпшення розподілу ресурсів, спрямованих на стратегічні пріоритети, між галузями та всередині галузей;

• підвищення рівня зобов’язань щодо побудови прогнозів напрямів бюджетної політики та фінансування (міністерства можуть планувати свої видатки наперед та обґрунтовувати їх);

• забезпечення головним розпорядникам жорстких бюджетних обмежень та поліпшення стимулювання ефективного й раціонального використання ресурсів.

Характерні риси системи середньострокового планування та прогнозування:

1. Прогнозні оцінки розробляються у два етапи:

1) прогнозування, під час якого складаються технічні оцінки поточних витрат виходячи з наявних умов;

2) програмування, на якому визначається й аналізується вартість кількох можливих змін політичного курсу.

2. Зосередження уваги на змінах і пріоритетах політики.

3. Прогнозний бюджет не відображає збільшення тих видатків у наступні роки, які потрібні для фінансування нових бюджетних програм (хоча в ньому може закладатися певний резерв для покриття таких витрат).

4. Прогнозний бюджет деталізовано до такої самої міри, що й бюджет поточного року, але для заохочення використання коштів з найвищою ефективністю головним розпорядникам надається в межах їхньої компетенції певна свобода дій у питанні перерозподілу коштів між програмами.

5. Оцінки витрат є реалістичними.

Середньострокові прогнози мають відображати:

— поточний стан видатків;

— додаткові видатки, потрібні для забезпечення однакового рівня та якості послуг у майбутньому (наприклад, для збереження відношення кількості учнів на одного вчителя в навчальних закладах);

— додаткові витрати або економію коштів, якщо рівень або вид послуг передбачається змінити [49].

Середньострокове бюджетне планування та прогнозування з урахуванням можливості розширення часових меж бюджетного управління для досягнення кращих бюджетних результатів дає можливість:

• посилити загальний бюджетний контроль;

• установити чіткіші пріоритети у сфері державних видатків;

• розробити стабільнішу бюджетну політику;

• підвищити відповідальність головних розпорядників щодо розподілу та використання бюджетних коштів;

• передбачати поточні видатки, які виникнуть у зв’язку із завершенням проектів бюджетних капіталовкладень (наприклад, оцінити, які будуть поточні видатки на утримання нової дороги після завершення її будівництва).

Для розроблення нових підходів до формування багаторічної бюджетної стратегії поставлене завдання визначитися з переліком проблемних питань, які існують у галузях, з оцінкою вартості витрат на їх розв’язання та кількості років, за які ці проблеми можуть бути вирішені. Крім цього, також поставлене завдання визначити, які з проблем є найбільш нагальними, потребують першочергового розв’язання та можуть бути вирішені в короткі терміни за менші кошти.

Передумовою ефективного середньострокового планування та прогнозування є запровадження суворих бюджетних обмежень через установлення граничних розмірів видатків для всіх

головних розпорядників коштів державного бюджету. В основу розподілу граничних розмірів має бути покладено попередні прогнози вартості наявних програм з урахуванням прийнятих урядом політичних рішень. Перевагою існування середньострокових граничних обсягів є те, що головні розпорядники коштів показуватимуть не бажаний ними обсяг видатків, що не підтверджений ресурсами, а реальнішу картину видатків у середньостроковій перспективі. Саме існування таких обмежень, що виходять із прогнозованих ресурсів та середньострокової політики уряду, змусить головних розпорядників коштів відокремити найпріоритетніший напрям діяльності. Водночас варто зазначити, що граничні обсяги на середньострокову перспективу є умовними, оскільки вони коригуватимуть щороку, відповідно до зміни економічної ситуації, зміни політики уряду, а також це залежатиме від пріоритетів і структурних змін у видатках головних розпорядників та якості обґрунтувань ними оцінок своїх прогнозних видатків.

Загалом, для забезпечення передбачуваності, багаторічні оцінки слід розподіляти за галузями, розпорядниками бюджетних коштів та поміж програмами. Сильною стороною орієнтовних обсягів видатків головних розпорядників є те, що вони заохочують установи до коригування видатків бюджетної програми з огляду на граничні обсяги видатків протягом середньострокового періоду.

Процес підготовки середньострокового бюджету має поєднувати три підходи:

1. Підхід «зверху — вниз», який складається з таких етапів:

1) визначення попередніх граничних обсягів видатків для головних розпорядників відповідно до пріоритетів, визначених урядом на підставі прогнозу ресурсів;

2) доведення граничних обсягів видатків та інструктивних матеріалів щодо заповнення бюджетних запитів на відповідний рік до головних розпорядників коштів.

2. Підхід «знизу — вгору», який передбачає формування бюджетних запитів головними розпорядниками коштів у межах визначених для них граничних обсягів видатків. На цьому етапі головний розпорядник із залученням розпорядників нижчого рівня (відповідальних виконавців) та отримувачів коштів державного бюджету повинен визначити свої пріоритети й у такий спосіб здійснити найефективніший розподіл бюджетних коштів.

3. Механізм узгодження, який передбачає взаємодію між Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів та головними розпорядниками.

Підготовку проекту бюджету заведено розпочинати з підходу «зверху — вниз», з переходом на подальших стадіях бюджетного процесу до застосування другого та третього підходів.

Прогноз видатків, розроблений попереднього року, є відправним пунктом процесу складання бюджету на відповідний рік. Однак водночас Міністерство фінансів разом з іншими головними розпорядниками може коригувати середньорічний прогноз, складений попереднього року, беручи до уваги очікувані зміни у структурі видатків, виконання бюджету та аналіз видатків. Необхідно також провести попереднє оцінювання можливої економії коштів, якої можна досягти протягом запланованого періоду завдяки існуючим програмам.

Потрібно також зауважити, що граничні обсяги можуть бути перевизначені на наступний рік для того, щоб відображати макроекономічні зміни та пріоритетні напрями політики.

Робота щодо запровадження середньострокового планування видатків бюджету в Україні була розпочата ще в 2001 р. Під час підготовки бюджетних запитів на 2002 р. вже було застосовано елементи середньострокового бюджетного планування та прогнозування: головним розпорядникам бюджетних коштів було запропоновано спрогнозувати обсяг видатків за бюджетними програмами та відповідальними виконавцями.

Визначаючи видатки на бюджетну програму на плановий рік, кожен головний розпорядник повинен був оцінити необхідні та можливі бюджетні ресурси для її продовження в наступних за плановим роках, очікуваний результат і вплив від запровадження бюджетної програми у плановому році на обсяг відповідних видатків у наступні періоди. При цьому видатки на наступні роки повинні були розраховуватися виходячи з умов наявних ресурсів з урахуванням можливих структурних змін у діяльності головного розпорядника.

Проте деякими головними розпорядниками запропоноване нововведення щодо прогнозування видатків на середньострокову перспективу було сприйнято як можливість завчасно показати свою потребу в бюджетних коштах на виконання програм. Отже, ними не враховувалася необхідність забезпечення пріоретизації своїх бюджетних програм [49].

Ураховуючи досвід минулих років, було запропоновано такий план дій щодо реалізації поставленої мети у 2003 р.: I етап — підготовка разом з Міністерством економіки, НБУ, іншими центральними органами державної влади прогнозу макропоказників економічного й соціального розвитку України на 2003 р. і наступні три роки;

ІІ етап — унесення головними розпорядниками пропозицій стосовно очікуваних структурних змін проти 2002 р. у прогнозних обсягах видатків на 2003 р. та пропозицій щодо змін до програмної класифікації видатків державного бюджету; ІІІ етап — розроблення на основі одержаних макроекономічних показників розрахованого прогнозного обсягу бюджетних ресурсів на 2003 р. та наступні три роки граничних обсягів видатків загального фонду на 2003 р. за головними розпорядниками та доведення їх до відповідних головних розпорядників разом з прогнозним обсягом видатків на 2004—2006 рр.; IV етап — заповнення головними розпорядниками бюджетних запитів у межах доведених граничних обсягів видатків на

2003 р. та прогнозних обсягів видатків на наступні три роки; V етап — подання прогнозних обсягів видатків державного бюджету на 2004—2006 рр. у переліку матеріалів, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України та Верховній Раді України разом з проектом Закону України «Про Державний бюджет України на

2003 рік».


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3.1. Бюджетне прогнозування: організаційно-методичне забезпечення
3.2. Бюджетне прогнозування: методологічні рекомендації МВФ
Бюджетне прогнозування: методологічні рекомендації МВФ. Частина 2.
3.3. Моделююча система «Бюджет»: загальна характеристика та призначення
3.4. Алгоритм прогнозування показників державного бюджету
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)