Posibniki.com.uaЕкономікаАктуальні питання розвитку агробізнесу в УкраїніВИЗНАЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ НЕРУХОМОСТІ: ВІТЧИЗНЯНИЙ І ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД


< Попередня  Змiст  Наступна >

ВИЗНАЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ НЕРУХОМОСТІ: ВІТЧИЗНЯНИЙ І ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД


ПІДПРИЄМСТВАХ АПКАнаньєва О. А.,науковий керівникМельничук В. В., к.е.н., доцент,ДВНЗ «Київський національний економічний університетімені Вадима Гетьмана», м. Київ

ВИЗНАЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ НЕРУХОМОСТІ:

ВІТЧИЗНЯНИЙ І ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

Положення національного і міжнародного стандартів, а такожорганізаційно-методичні аспекти бухгалтерського обліку інвестиційної нерухомості розкриті в працях багатьох українських науковців, зокрема в дослідженнях Генералової Н.В., Головко Т.В.,Жолнер І.В., Міронової О.І., Охрименко С.А., Писарчук О.В.,Супрунової І.В. [4] та інших. Однак, вивчення результатів попередніх досліджень свідчить, що облікові аспекти інвестиційноїнерухомості викликали багато суперечностей і міркувань. Поприце подальшого розгляду потребують спільні риси та недостатньовисвітлені відмінності між П(С)БО 32 «Інвестиційна нерухомість» і МСБО 40 «Інвестиційна нерухомість», що і визначає мету дослідження.

В Україні починаючи з 2008 року для виділення нерухомості,яка розглядається з точки зору забезпечення функціонуванняпідприємства або організації як частина реальних активів використовується поняття «операційна» нерухомість, а нерухомості,що використовується для отримання доходу поза виробничою діяльністю, — «інвестиційна нерухомість».

Згідно П(С)БО 32 інвестиційна нерухомість — це власні абоорендовані на умовах фінансової оренди земельні ділянки, будівлі, споруди, які розташовуються на землі, утримувані з метоюотримання орендних платежів або збільшення власного капіталу,а не для виробництва та постачання товарів, надання послуг, адміністративної мети або продажу в процесі звичайної діяльності [3].

За визначенням МСБО 40 «Інвестиційна нерухомість», інвестиційна нерухомість — це нерухомість (земля чи будівля, абочастина будівлі, або їх поєднання) утримувана (власником абоорендарем згідно з угодою про фінансову оренду) з метою отримання орендних платежів або збільшення вартості капіталу чидля досягнення обох цілей, а не для: а) використання у виробництві чи постачанні товарів, при наданні послуг чи для адміністративних цілей; б) продажу в звичайному ході діяльності [2].

Моделі оцінки інвестиційної нерухомості. Згідно П(С)БО 32придбана (створена) інвестиційна нерухомість зараховується набаланс підприємства за первісною вартістю. На дату балансу інвестиційну нерухомість відображається у фінансовій звітності засправедливою вартістю, якщо її можна достовірно визначити, абоза первісною вартістю, зменшеною на суму нарахованої амортизації з урахуванням втрат від зменшення корисності та вигод відїї відновлення. МСБО 40 на відміну від П(С)БО 32 віддає перевагу підходу до оцінки за справедливою вартістю. Так, п. 31 МСБО40 підкреслює малоймовірність того, що «заміна моделі справедливої вартості на модель оцінки за собівартістю призведе добільш відповідного подання» [2].

Як зазначає І.В. Супрунова, спільним для національних і міжнародних стандартів є визначення первісної вартості інвестиційної нерухомості за чотирма шляхами надходження активів: придбання за звичайних умов; придбання за умови відстрочкиплатежу; одержання у фінансову оренду та створення підприємством. Крім того, МСФЗ 40 «Інвестиційна нерухомість» передбачає ще один напрям отримання інвестиційної нерухомості — вобмін на матеріальні та нематеріальні активи або в обмін на поєднання монетарних і немонетарних активів [4, с. 274].

Відзначимо, що у певних випадках національний стандарт надає детальніші рекомендації щодо віднесення доходів і витрат довідповідного центру.

Припинення застосування моделі справедливої вартості.П(С)БО 32 (п. 17) рекомендує використовувати модель справедливої вартості до того моменту, поки є можливість достовірновизначити справедливу вартість [3]. МСБО 40 передбачає застосування моделі справедливої вартості, якщо її стали використовувати для об’єкта нерухомості, аж до його вибуття.

Відображення в обліку вартості основних засобів, які передаються в оренду разом з інвестиційною нерухомістю. У П(С)БО 32меблі (на відміну від ліфтів та кондиціонерів) рекомендовано обліковувати окремо від об’єкту нерухомості. За МСБО 40 кондиціонери, меблі, ліфти, які встановлені на об’єкті оренди, входятьдо його вартості (у орендодавця) і окремо не обліковуються якоб’єкти основних засобів.

Незалежна оцінка об’єкта інвестиційної нерухомості. УП(С)БО 32 цьому питанню уваги не приділено. В МСБО 40 досить детально розглянуто питання незалежної оцінки об’єктів інвестиційної нерухомості і випадків, коли неможливо достовірновизначити справедливу вартість об’єкта нерухомості.

Відображення в обліку збільшення та зменшення балансовоївартості нерухомості. У П(С)БО 32 (п. 22) сказано, що «сума збільшення або зменшення справедливої вартості інвестиційної нерухомості на дату балансу відображається у складі іншого операційного доходу або інших витрат операційної діяльностівідповідно» [3]. Згідно п. 62 МСБО 40 збільшення або зменшеннябалансової вартості інвестиційної нерухомості визнається як чистий прибуток або збиток [2].

Таким чином, обидва стандарти досить схожі. Як вважаєІ.В. Супрунова, близькість змістовного наповнення П(С)БО 32 таМСФЗ 40 «Інвестиційна нерухомість» підтверджує тенденцію гармонізації стандартів на міжнародному рівні [4, с. 273]. Однак існують також і відмінності між окремими нормами розглянутихстандартів. Причини їх виникнення Бенджамін Хілл пояснює формальним прийняттям МСФЗ в Україні та їх непрямим перекладом [1, с. 7].

Проте для обох стандартів головною умовою визнання інвестиційної нерухомості є можливість генерування нею грошовихпотоків у значній мірі незалежно від інших активів, утримуванихпідприємством. Саме цей критерій відрізняє інвестиційну нерухомість від операційної (нерухомості, зайнятої у виробництві).

Байраківський А. Л.,науковий керівникВеличко О. Г., к.е.н., доцент,ДВНЗ «Київський національний економічний університетімені Вадима Гетьмана», м. Київ

ТРАНСФОРМАЦІЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

ЗГІДНО ВИМОГ МСФЗ

Список використаних джерел

1. Бенджамін Хілл. Порівняння Національних положень (стандартів)бухгалтерського обліку України з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку: Програма фінансового навчання. Проект USAID«Розвиток ринків капіталу». — Kиїв, 26 березня 2010 р. [Електроннийресурс]. — Режим доступу: http://msfz.minfin.gov.ua/uk/Documents/-bhill_compare_ua_acc_int_acc_march2010_ua.pdf.

2. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 40 «Інвестиційнанерухомість», Міжнародний документ від 01.01.2012 р. [Електроннийресурс]. — Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/929_026.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 32 «Інвестиційнанерухомість», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 2липня 2007 р. № 779 [Електронний ресурс]. — Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0.

4. Супрунова І.В. Визнання та оцінка інвестиційної нерухомості вбухгалтерському обліку / І.В. Супрунова // Проблеми теорії та методології бухгалтерського обліку, контролю і аналізу. Міжнародний збірникнаукових праць. — 2010. — Випуск 1(16).

— С. 273–283.

З прийняттям Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»відбулись чергові зміни у формах і структурі фінансової звітності. Поряд із зазначеним національним стандартом, який відмінивдію положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які регулювали складання фінансової звітності (П (С) БО 1-5), при заповненніта перевірці правильності складання фінансової звітності застосовують Методичні рекомендації щодо заповнення форм фінансової звітності та Методичні рекомендації з перевірки порівнянності показників фінансової звітності.

Загалом, склад фінансової звітності не змінився. Однак структура цих звітів і назви для перших двох форм змінились. У новійфінансовій звітності статті укрупнились, однак на розсуд підприємства додаткові статті, передбачені додатком 3 до національно-го стандарту, можна подавати у звітності за умови, що вони є істотними і оцінка статті може бути достовірно визначена [1].

Одним із нововведень стало заміна для форм трирівневого кодування рядків на чотирирівневе. Так, статті фінансових звітівумовно позначаються чотирма цифрами (кодом рядка). Позитивним аспектом такого нововведення стає чітка ідентифікація покоду рядка форми фінансового звіту, а саме, форма № 1 «Баланс(Звіт про фінансовий стан)» має коди рядків, що починаютьсяцифрою один, форма № 2 «Звіт про фінансові результати (Звітпро сукупний дохід)» — два, форма № 3 «Звіт про рух грошовихкоштів» — три та форма № 4 «Звіт про власний капітал» — чотири. Відтак, таке кодування дозволяє ідентифікувати форму, щоспрощує процес її заповнення. Іншим нововведенням стало надання підприємствам вибору форми Звіту про рух грошових коштів. Так, при складанні фінансової звітності та консолідованоїфінансової звітності підприємства можуть обрати спосіб складання звіту про рух грошових коштів за прямим або непрямимметодом із застосуванням відповідної форми звіту [2].

Варто зазначити, що вітчизняні науковці неоднозначно зустріли зміни, що були внесені Міністерством фінансів України і багато з них розкритикувало у своїх роботах новації законотворців.Розглянемо ж детальніше основні зміни, що відбулися із введенням НП(С)БО 1 і Методичних рекомендацій щодо заповненняформи №2 «Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупні доходи)».

Форма 2 «Звіт про фінансові результати» (Звіт про сукупнийдохід) доповнена розділом — «Сукупний дохід», де відображаються зміни у власному капіталі протягом звітного періоду внаслідок господарських операцій та інших подій (за винятком змінкапіталу за рахунок операцій з власниками). Даний розділ містить такі статті: Дооцінка (уцінка) необоротних активів, Дооцінка(уцінка) фінансових інструментів, Накопичені курсові різниці,Частка іншого сукупного доходу асоційованих та спільних підприємств, Інший сукупний дохід, Інший сукупний дохід до оподаткування, Податок на прибуток, пов’язаний з іншим сукупнимдоходом, Інший сукупний дохід після оподаткування та сукупнийдохід, який визначається як сума чистого фінансового результатуприбутку (збитку) та іншого сукупного доходу після оподаткування.

Перший розділ «Звіту про фінансові результати» тепер розпочинається з відображення чистого доходу від реалізації продукціїтоварів, робіт, послуг), тобто не потрібно показувати загальнувиручку, в якій міститься податок на додану вартість, акцизнийподаток та інші надходження, які не відносяться до доходів. Нанашу думку таке рішення є цілком доцільним, оскільки спроститьчитання фінансової звітності, а також зменшує її переобтяження«податковою інформацією». Але на думку Н.В. Прохар, у контексті такої зміни взаємоузгодження доходів відповідно до Звітупро фінансові результати (Звіту про сукупний дохід) та Податкової декларації з податку на прибуток підприємства буде проблемним [3].

Вилучення зі звіту доходів і витрат від первісного визнаннябіологічних активів і сільськогосподарської продукції, що визначаються лише сільськогосподарськими підприємствами також єобґрунтованим у зв’язку з умовністю визначення вартості продукції сільського господарства [3].

Загалом, структура першого розділу майже не змінилась: фінансові результати визначаються поступово порівнюючи доходиі витрати від різних видів діяльності. Однак, варто зазначити, щонавіть у додаткових статтях, що передбачені додатком 3 до національного стандарту, не передбачено статей, в яких би відображались доходи і витрати від надзвичайних статей. Не дивлячисьна це, в додаткових статтях з’явилися такі, що відображають доходи та витрати страхових компаній, а також статті, в яких додатково наводиться інформація щодо доходів і витрат від зміни вартості активів, які оцінюються за справедливою вартістю

Варто звернути увагу на те, що між самими формами існує деяка неузгодженість показників, наприклад, реалізація необоротних активів у формі 2 відображається як результат операційноїдіяльності, а в формі 3 «Звіт про рух грошових коштів» — як дохід від інвестиційної діяльності.

Список використаних джерел

1. Воськало В. І., Воськало Н. М. Зміни у фінансовій звітності: підвищення якості та гармонізація із міжнародними стандартами / В.І. Воськало // Науковий вісник НЛТУ України. – 23.10 (2013). – С. 175–180.

2. Борисейко Ю.В. Нові форми фінансової звітності: переваги і недоліки / Ю.В. Борисейко // Вісник ЖДТУ. – 2013. – №1 (63). ? С.39–41.

3. Прохар Н. В. Особливості та дискусійні аспекти фінансової звітності відповідно до Національного Положення (стандарту) бухгалтерського обліку / Н. В. Прохар // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. — 2013. — Вип. 23.

— С. 341–345.

Бондар К. О.,науковий керівникБілозор Л. В., к.е.н., доцент,ДВНЗ «Київський національний економічний університетімені Вадима Гетьмана», м. Київ

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ

Економічна діяльність окремих господарюючих суб’єктів ікраїни загалом значною мірою характеризується обсягом здійснюваних інвестицій. Ефективний розвиток інвестиційної діяльності є запорукою успішного розвитку та стабільного функціонування економіки. Сьогодні у складній і заплутаній системіекономічних зв’язків усе частіше потрібно приймати зважені рішення щодо нагромадження та інвестування.

За податковим кодексом України (стаття 14) — «Капітальніінвестиції» — господарські операції, які передбачають придбаннябудинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації відповідно до норм податкового кодексу [1].

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного стандарту № 3 «Оцінка цілісних майнових комплексів» надає таке визначення — «Капітальні інвестиції» — інвестиції, що спрямовуються у будівництво, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання, створення необоротних активів (включаючи необоротні матеріальні активи, призначені для заміни діючих, і устаткування для здійснення монтажу), а такожавансові платежі для фінансування капітального будівництва [2].

У наказі № 494 державного комітету статистики України [3]наводиться таке визначення — «Капітальні інвестиції» — інвестиції у придбання або виготовлення власними силами для власного використання матеріальних і нематеріальних активів, термінслужби яких перевищує один рік.

Держкомстат України до складу капітальних інвестицій відносить:

— інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення);

— витрати на інші необоротні матеріальні активи;

— витрати, пов’язані з поліпшенням об’єкта (капітальний ремонт);

— інвестиції в нематеріальні активи;

— витрати на формування основного стада.

До інвестицій в основний капітал згідно Інструкції щодо складання форм державних статистичних спостережень № 2-інвестиції

Капітальні вкладення — один з основних видів інвестиції. Вони здійснюються у формі вкладень коштів у відтворення основних фондів шляхом нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств. Задопомогою капітальних вкладень може здійснюватись як просте,так і розширене відтворення основних фондів. Капітальні вкладення включають витрати на виготовлення проектів і кошторисівдля будівництва, на будівельні роботи, оплату технологічного,енергетичного, підйомно-транспортного й інших видів устаткування, його монтаж, придбання інструмента й інвентарю, що зараховується до основних фондів, та ін.

При технічному переоснащенні підприємств здійснюютьсявитрати на підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів, ділянок шляхом механізації й автоматизації виробництва, модернізації і заміни застарілого і фізично зношеногоустаткування новим, продуктивнішим.

Під час реконструкції здійснюється перебудова існуючих цехів і об’єктів підприємства, на основі впровадження досягненьнауково-технічного прогресу, розширюються окремі будівлі іспоруди, якщо в них через габарити не може бути розміщене нове обладнання, будівництво на території підприємства нових будівель і споруд замість ліквідованих, будівництво і розширеннядіючих об’єктів підсобного й обслуговуючого призначення й ін.

Збільшення капітальних вкладень дозволяє оновлювати основні фонди підприємств, структурно перебудовувати суспільневиробництво й збалансовувати розвиток галузей народного господарства. Вони сприяють створенню необхідної сировинної бази промисловості, прискоренню науково-технічного прогресу іполіпшенню якості продукції, освоєнню нових товарних ринків.

Слід зазначити, що досить часто поняття «капітальні інвестиції» та «капітальні вкладення» ототожнюють. Однак, на нашудумку, поняття «капітальні інвестиції» набагато ширше, ніж «капітальні вкладення»; окрім капітальних вкладень, капітальні інвестиції включають: витрати на інші необхідні матеріальні активи, капітальний ремонт, нематеріальні активи і витрати наформування основного стада. Інакше кажучи, капітальні інвести-

«Звіт про капітальні інвестиції» та № 1 «Звіт про інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення)» відносяться обсяги інвестицій восновний капітал за видами створених (збудованих), придбаних основних засобів: будівлі (включаючи житлові) і споруди; машини,обладнання, інструмент, інвентар (без транспортних засобів);транспортні засоби; інші основні засоби [4].

ції — це реальні інвестиції, а вкладення в основний капітал — цекапітальні вкладення.

Однак, «investments» у перекладі з англійської і означає«вкладення» і тому, на наш погляд, некоректно вводити два поняття, які за своєю суттю відображають один і той самий процес.Тому ми вважаємо, що замість терміну «капітальні інвестиції»коректніше буде використовувати термін «реальні інвестиції»або «інвестицїї в необоротні активи», а термін «капітальні вкладення» слід замінити або на «капітальні інвестиції», бо це будекоректнішим з точки зору походження цього терміну від англійського «capital investments», або виходити з українських еквівалентів при визначені понятійного апарату — інвестиції в основний і оборотний капітал.

Список використаних джерел

1. Податковий кодекс України вiд 02.12.2010 № 2755-VI / [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного стандарту № 3 «Оцінка цілісних майнових комплексів» від 29листопада 2006 р. № 1655 / [Електронний ресурс]. — Режим доступу:http://www.rada.gov.ua.

3. Наказ державного комітету статистики України «Про затвердження Методики розрахунку індексу капітальних інвестицій»25.12.2009 № 494 / [Електронний ресурс]. — Режим доступу:http://www.rada.gov.ua.

4. Інструкція щодо складання форм державних статистичних спостережень № 2-інвестиції «Звіт про капітальні інвестиції» та № 1 «Звітпро інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення)» № 476 від 9жовтня 2006 р. / [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://www.rada.gov.ua.Васюра Р. Г.,науковий керівникКругла М. М., к.е.н., доцент,ДВНЗ «Київський національний економічний університетімені Вадима Гетьмана», м. Київ

ОБЛІК І АНАЛІЗ У СТРАТЕГІЧНОМУ УПРАВЛІННІ

НЕМАТЕРІАЛЬНИМИ АКТИВАМИ

Серед передумов економічного зростання інноваційна складова займає особливе положення. Сучасний етап розвитку вітчиз-

— на першому етапі здійснюється формування цілей розвиткунематеріальних активів;

— на другому етапі здійснюється оцінка вартості та структуринематеріальних активів;

— на третьому етапі розробляється стратегія розвитку нематеріальних активів;

— на четвертому етапі визначається комплекс заходів щодозабезпечення розвитку нематеріальних активів;

— на п’ятому етапі здійснюється реалізація комплексу визначених заходів;

— на шостому етапі проводиться контроль і коригуваннястратегії розвитку нематеріальних активів [2].

Джерело основними методологічними та прикладними аспектами впровадження стратегічного управління нематеріальнимиактивами на вітчизняних підприємствах є:

1) ідентифікація та інвентаризація нематеріальних активів напідприємстві;

няної економіки вимагає значної уваги до процесів підвищенняефективності виробничих структур, розвитку внутрішнього ринку і експортно-орієнтованої діяльності. Тому проблема підвищення конкурентоспроможності національної економіки в світовій господарській системі вимагає посилення інноваційноїспрямованості економічної політики в Україні.

Механізм вибору стратегічних пріоритетів інноваційного розвитку на основі управління нематеріальними активами охоплюєвсі заплановані, організовані і контрольовані зміни в областістратегії, виробничих процесів, структури та інноваційного розвитку підприємства. Тому одне з найважливіших завдань підприємства — це економічне обґрунтування управління нематеріальними активами, їх відповідність стратегічним цілям підприємства, а також цілям і умовам зовнішнього середовища.

Механізм вибору стратегічних пріоритетів інноваційного розвитку на основі управління нематеріальними активами включаєаналіз таких елементів: рівень інноваційності (інноваційної активності, інноваційного розвитку) господарюючого суб’єкта, тобтоінтегральний показник інтенсивності перебігу інноваційних процесів в економічних системах; вартість і ліквідність нематеріальних активів підприємства; ефективність управління інноваційноюдіяльністю; стратегія інноваційного розвитку на основі формування нематеріальних активів [1, с. 88].

Управління розвитком нематеріальними активами на підприємстві передбачає кілька етапів, зокрема:

2) капіталізація нематеріальних активів;

3) створення на підприємстві ефективного організаційно-економічного механізму формування та розвитку нематеріальних активів з метою підвищення конкурентоспроможності підприємства [3].

Стратегічний підхід зосереджений на використанні ринковоїкапіталізації як головного цільового стратегічного показникапідприємства, і визначається як дисконтова на сума очікуванихгрошових потоків від використання активу.

Використання стратегічного підходу включає ряд заходів: 1)формування системи стратегічних завдань у сфері управліннянематеріальними активами; 2) дослідження ринків, на яких дієпідприємство, для виявлення стратегічно важливих напрямів; 3)інвентаризація нематеріальних активів; 4) формалізація нематеріальних активів (у т.ч. гудвілу підприємства) через реєстраціюправ, незалежну оцінку та обґрунтування стратегічної значущостітаких активів для клієнтів і потенційних інвесторів [4, с. 32].

Впровадження у практику механізму вибору стратегічнихпріоритетів інноваційного розвитку на основі управління нематеріальними активами дозволить ефективніше включати в господарський оборот різноманітні і численні нематеріальні активи вітчизняних підприємств, які є джерелами множини технологічних,технічних і продуктових нововведень у сучасних умовах. Більштого, необхідно, щоб інноваційний розвиток підприємства носивпопереджуючий характер. У цьому випадку інноваційний потенціал і система управління мають бути сприйнятливі до черговогоетапу зростання. Цьому сприятиме розвинена система інноваційного планування, в рамках якої визначаються параметри чергового етапу розвитку і розробляються технічні завдання з формування необхідного інноваційного потенціалу. Проте розробка такоїсистеми вимагає створення відповідної концепції і методичноїоснови інноваційного розвитку підприємства.

Список використаних джерел

1. Ефремов В. А. Перспективные направления и механизмы стимулирования инвестиций // Экономика Украины. — 2003. — №9. — С.86–92.

2. Пошенова К. С. Управління розвитком нематеріальних активівпідприємства // Сборник научных трудов «Вестник НТУ «ХПИ» : Технічний прогрес та ефективність виробництва. — 2012. –№13. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://vestnik.org.ua

3. Тарасюк Д. С. Проблеми та перспективи стратегічного управліннянематеріальними активами. [Електронний ресурс]. — Режим доступу:http://libfor.com/index.php?newsid=13

4. Возжаев А. Управление нематериальными активами // Управление компанией. — 2008. — № 6 (85). — С. 32. Вольф І. В.,науковий керівникМервенецька В. Ф., к.е.н., доцент,ДВНЗ «Київський національний економічний університетімені Вадима Гетьмана», м. Київ

ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧІ ВИТРАТИ

ЯК ЕЛЕМЕНТ ВИРОБНИЧОЇ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР

При обчисленні загальної суми понесених витрат на виробництво продукції та визначенні її собівартості особливої актуальності набувають проблеми, пов’язані з обліком і розподілом загальновиробничих витрат. У сучасних умовах реформування таадаптування бухгалтерського обліку до міжнародних стандартівважливість їх вирішення значно зростає.

Вагомий вклад у дослідження особливостей обліку загальновиробничих витрат та їх розподілу внесли вітчизняні вченіекономісти, серед яких варто відмітити Бондура Т. О., Бутинця Ф. Ф., Примаченко О. Л., Сука Л. К., Сука П. Л., ЯрмоленкаВ. П. та інших. Незважаючи на їх вклад у вирішення даної проблеми, багато теоретичних і практичних аспектів потребують подальшого розгляду та вдосконалень.

Загальновиробничі витрати, які виникають під час виробництва продукції зернових культур, відносяться до накладних витрат[1, с. 39]. Безпосередньої участі у процесі виробництва вони неберуть, хоча і включаються до витрат виробничої діяльності згідно П(С)БО 30 «Біологічні активи» [2]. Вважаємо, що досить вдале визначення загальновиробничих витрат дає О.Л. Примаченко,яка зазначає, що це «непрямі витрати, пов’язані організацією виробництва та керівництвом цехами, бригадами, відділеннями таіншими структурними підрозділами підприємства, які не можутьбути віднесеними до конкретного об’єкта обліку» [3, c. 460].

До складу загальновиробничих витрат виробництва продукціїзернових культур відносять:

— витрати, пов’язані з управлінням, організацією роботи та

обслуговуванням основних напрямів виробництва (у тому числі

— відра

— ви

— ви

— ви

— витва

— ви

— ви

оплата праці адміністративному персоналу, зокрема керівникамструктурних підрозділів);хування на соціальні заходи і медичне страхуванняапарату управління та оплата їх службових відряджень;трати на утримання, ремонт, страхування та амортизаціюосновних засобів та інших необоротних активів загальновиробничого призначення;трати на утримання виробничих приміщень (електропостачання, водопостачання, опалення тощо);трати на охорону праці, техніку безпеки та природоохороннізаходи;трати на вдосконалення організації та технології виробниц;трати на обслуговування процесу виробництва;трати на орендну плату за користування земельними ділянками або частками (паями) [4].

Розподіл загальновиробничих витрат являє собою процес їхвключення до собівартості продукції, якщо їх прямо на продукцію віднести неможливо. Загальна сума загальновиробничих витрат у рослинництві розподіляється між видами біологічних активів (об’єктами обліку), що дає змогу визначити виробничусобівартість кожної одиниці продукції максимально точно.

Важливим моментом організації обліку загальновиробничихвитрат є вибір та обґрунтування бази їх розподілу. На сьогоднішній день у науковій літературі відсутній єдиний підхід до обрання оптимальної бази розподілу непрямих витрат, адже жоден зіснуючих не гарантує стовідсоткової точності та не достатньогнучкий при використанні. Враховуючи особливості галузі, длявиробництва продукції зернових культур можна застосовуватитакі бази розподілу: суму прямих витрат на виробництво продукції (без вартості насіння в рослинництві); прямі витрати на оплату праці; загальний обсяг відпрацьованого робітниками часу; обсяг виробництва [4].

Найоптимальнішою базою розподілу загальновиробничих витрат вважаємо пряму оплату праці, оскільки вона є простою у використанні і забезпечує найточніший розподіл загальновиробничих витрат між об’єктами обліку. Крім того, даний вибіробумовлений тим, що галузь рослинництва на даний час характеризується невисоким рівнем механізації і питома вага виконаннявиробничих операцій виконується вручну.

181

Розподіл загальновиробничих витрат варто здійснювати у певній послідовності (рис. 1).

Рис. 1. Етапи процесу розподілу загальновиробничих витрат

Розподіл загальновиробничих витрат у всіх галузях виробництва здійснюється на основі фактичних даних про витрати за звітний період, яким найчастіше виступає або рік або місяць. Протеза необхідності можна застосовувати й інші періоди — день, тиждень, квартал тощо. Що стосується рослинництва, то тут звітним періодом може бути лише рік. Це обумовлено сезонністювиробництва сільськогосподарської продукції, тобто витрати навирощування біологічних активів здійснюються в іншому періодініж вихід продукції. Тому аграрним підприємствам, що займаються вирощуванням зернових культур, слід розподіляти загальновиробничі витрати тоді, коли уся сума прямих виробничих витрат на вирощування культур буде відомою, тобто у кінці року[5, с. 129].

Якщо сільськогосподарському підприємству потрібно визначити суму загальновиробничих витрат за культурами за проміжний період (день, тиждень, місяць тощо), то в такому випадкуслід керуватися плановими (нормативними) даними, які базуються на нормативних ставках витрат [5, с. 129, 130].

Таким чином, загальновиробничі витрати є важливим елементом виробничої собівартості продукції зернових культур. Протепри побудові раціональної системи обліку та розподілу загальновиробничих витрат варто враховувати специфіку галузі та підприємства, що дасть змогу підвищити ефективність виробництвасільськогосподарської продукції.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
ОСОБЛИВОСТІ ОБКЛАДАННЯ ЄДИНИМ СОЦІАЛЬНИМ ВНЕСКОМ СУМ
МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ПОБУДОВУ ОБЛІКУ
ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ПРАЦІ ТА ЇЇ ОПЛАТИ В УКРАЇНІ
ОСОБЛИВОСТІ ВІДОБРАЖЕННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ В ОБЛІКУ
ФОРМУВАННЯ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
Дисциплiни

МаркетингАнглійська моваПравоБухгалтерський облікЕкономікаІнформатикаМенеджментПолітологіяСтатистикаФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki