Posibniki.com.ua Економіка Економічне зростання і стан платіжного балансу 2.3. Сальдо платіжного балансу в системі макроекономічних показників


< Попередня  Змiст  Наступна >

2.3. Сальдо платіжного балансу в системі макроекономічних показників


Отже, узагальнені дані платіжного балансу дають можливість простежити, як протягом року (кварталу) розвивалася зовнішня торгівля, визначити форми й обсяги іноземного інвестування, з’ясувати стан офіційних рез ервів. Платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка відображає стан міжнародних платіжних відносин даної країни з рештою світу і виступає найважливішим орієнтиром під час розробки програм макроекономічної стабілізації, завчасного коригування диспропорцій та визначення обсягу зовнішнього фінансування, забезпечення валютно-фінансової стабільно

64сті та інтеграції у світове співтовариство. З поняттям рівноваги платіжного балансу пов’язане поняття платоспроможності країни.

Стан платіжного балансу використовують як одну з компонент для конструювання рейтингів фінансової стабільності, кредитоспроможності та інвестиційної привабливості окремих країн, для визначення державних (політико-економічних) ризиків.

За економічним змістом платіжний баланс — це макроекономіч на модель, що характеризує масштаби, структуру і характер зовнішньоекономічних операцій країни з іншим світом, рівень пристосування національної економіки до світової. Зважаючи на зовнішньоекономічний характер операцій платіжного балансу, його рівновагу називають зовнішньою. Як агрегована макроекономічна модель платіжний баланс пов’язаний з іншими макроекономічними показниками, а тому оцінювання його рівноваги здійснюється в контексті макроекономі чної рівноваги, тобто в поєднанні із внутрішньою рівновагою.

Макроекономічну рівновагу визначають як «магічний чотирикутник», сторонами якого є: сталі темпи економічного розвитку, низькі темпи інфляції, високий рівень зайнятості та рівноважний стан платіжного балансу. Забезпечення макроекономічної рівноваги — основна функція органів державного управління. За визначенням В. Шевчука

1 , макроекономічна рівновага досягається, коли: ? зовнішня рівновага є самодостатньою з погляду відповідності сальдо рахунку поточних операцій (СА) довгостроковим по

токам капіталу (K), забезпечуючи рівність (СА + K = 0); внутрішня рівновага характеризується рівноважним значенням доходу, тобто коли підтримуються стійкі в довгостроковій перспективі темпи зростання доходу з мінімальним безробіттям.

Щодо оцінк и зрівноважених темпів зростання доходу в перехідних економіках, то вони залежно від позицій авторів коливаються в межах 3—7% приросту реального ВВП 2 . Поточний рівень доходу через дисбаланс між внутрішнім попитом і пропозицією може відхилятися від рівноважного. Диспропорції, дисбаланси товарного і грошового ринків впливають на потоки платіжного балансу, порушують його рівновагу. З іншого боку, стан платіжного балансу впливає на внутрішню рівновагу. токам капіталу (K), забезпечуючи рівність (СА + K = 0); ? внутрішня рівновага характеризується рівноважним значенням доходу, тобто коли підтримуються стійкі в довгостроковій перспективі темпи зростання доходу з мінімальним безробіттям.

Щодо оцінк и зрівноважених темпів зростання доходу в перехідних економіках, то вони залежно від позицій авторів коливаються в межах 3—7% приросту реального ВВП 2 . Поточний рівень доходу через дисбаланс між внутрішнім попитом і пропозицією може відхилятися від рівноважного. Диспропорції, дисбаланси товарного і грошового ринків впливають на потоки платіжного балансу, порушують його рівновагу. З іншого боку, стан платіжного балансу впливає на внутрішню рівновагу.

1

Шевчук В. Платіжний баланс і макроекономічна рівновага в трансформаційних економіках: досвід України. Монографія. — Львів: Каменяр, 2001. — С. 18.

2

Колодко Г. Глобализация и сближение уровней экономического развития: от спада к росту в странах с переходной экономикой // Вопросы экономики. — 2000. — № 9. —

65На рис. 2.4 схематично подано взаємозв’язок зовнішньої і внутрішньої рівноваги. Зовнішня рівновага — це рівновага рахунків платіжного балансу: сальдо поточного рахунку (горизонтальний потік) і сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансовими інструментами (вертикальний потік). Внутрішня рівновага (чотирикутник) — це баланс між внутрішнім попитом і пропозицією. Сполучними ланками між внутрішньою і зо внішньою рівновагою є оптимальне співвідношення чотирьох ключових макроекономічних характеристик, а саме: темпу зростання (зменшення) ВВП (І Q ), рівня інфляції (І

Р ), рівня процентних ставок (r) і обмінного курсу валюти (L).

Рис. 2.4. Взаємозв’язок зовнішньої і внутрішньої рівноваги

Рис. 2.4. Взаємозв’язок зовнішньої і внутрішньої рівноваги

Характер впливу окремих характеристик на стан платіжного балансу різний:

Від рівня доходів залежить індивідуальна і загальнонаціональна потреба в різних видах товарів і послуг. Отже, у разі підвищення доходів можна очікувати зростання споживання імпортних товарів. Імпорт, своєю чергою, негативно впливає на платіжний баланс, збільшуючи потребу в іноземній валюті. Звідси в ипливає, що, здійснюючи програму стимулювання зростання національного доходу, слід очікувати погіршення стану платіжного балансу. За уповільнення чи навіть призупинення зростання національного доходу платіжний баланс країни поліпшується.

66 З підвищенням рівня інфляції знижується конкурентоспроможність вітчизняних товарів і послуг, унаслідок чого скорочуються обсяги експорту; імпортні товари, навпаки, виявляються більш привабливими для покупців, що веде до зростання обсягів імпорту.

Величина процентних ставок визначає умови надання кредитів, що впливає на міжнародні потоки капіталу: з підвищенням реальних (не пов’язаних з інфляці єю) ставок збільшується приплив підприємницького капіталу; зниження ставок, навпаки, тягне за собою відплив капіталу.

На торговельні потоки кардинально впливає підвищення (зниження) курсу національної валюти: високий курс погіршує конкурентоспроможність експортних товарів і послуг і робить привабливими імпортні товари і послуги, що сприяє зростанню обсягів імпорту, ни зький курс, навпаки, сприяє зростанню обсягів експорту.

У контексті макроекономічної рівноваги зовнішня рівновага

— це такий стан платіжного балансу, за яким дефіцит поточного рахунку забезпечується довгостроковим фінансуванням унаслідок припливу капіталу, при цьому відбувається економічне зростання, спостерігається тенденція до стабілізації цін, і країна спроможна сплатити свої борги у повному об сязі.

В оцінюванні стану платіжного балансу першорядне значення має сальдо рахунку поточних операцій. Від того, активний чи пасивний баланс поточних платежів, залежать обсяги і структура зовнішніх запозичень та стан офіційних резервів. Саме баланс поточних платежів визначає потреби країни у зовнішньому фінансуванні і водночас є фактором зовнішньоекономічних обмежень у вну трішній економіці. Відношення сальдо поточних платежів до ВВП

— основний індикатор міжнародної фінансової позиції країни й один з критеріїв оцінювання державного ризику.

Як показано в підрозд. 2.1, на рахунку поточних операцій аґрегуються всі надходження від експорту і витрати на імпорт, а також чисті доходи від інвестицій і чисті поточні трансферти.

Сальдо рах унку поточних операцій має три складові: торговельний баланс, баланс інвестиційних доходів і баланс поточних трансфертів. В Україні характер динаміки цих балансів різний,

Млр д USD

67

Млр д USD

199619971998199920002001200220032004

Рис. 2.5. Динаміка складових балансу поточних операцій

Рис. 2.5. Динаміка складових балансу поточних операцій

Так, баланс інвестиційних доходів стабільно від’ємний, баланс поточних трансфертів, навпаки, додатній, і останніми роками завдяки виплатам остарбайтерам розмір цього активу зростав. Баланс товарів та послуг за період 1999—2002 рр. змінив знак «мінус» на «плюс», що істотно вплинуло на сальдо рахунку поточних операцій.

Визначальною складовою рахунку поточних операцій є торговель ний баланс, тобто сальдо обсягів експорту та імпорту. Як видно за даними табл. 2.3, знаки сальдо сумарного торговельного балансу і балансу рахунку поточних операцій однакові: до 1998 р. баланси пасивні, починаючи з 1999 р. — активні. Коефіцієнт кореляції між ними, розрахований за квартальними даними, становить 0,94.

Отже, саме незбалансованість зовнішньоторговельних потоків товарів і послуг п орушує рівновагу платіжного балансу і чинить вплив на всю систему економічних відносин. Незбалансованість зовнішньої торгівлі, своєю чергою, є наслідком несприятливої асиметрії торговельних відносин з партнерами, залежності національної економіки та її окремих секторів від імпорту, здатності країни конкурувати на світовому ринку, умов торгівлі.

68

СА = (ХМ) + DL,

Припускаючи DL = 0, подамо основну макроекономічну модель відкритої економіки у вигляді Q = С + І + G + (ХМ), QТ = С + І + GТ + (ХМ). Таблиця 2.3

ДИНАМІКА САЛЬДО ТОРГОВЕЛЬНОГО БАЛАНСУ ТА РАХУНОК ПОТОЧ

НИХ ОПЕРАЦІЙ

Рахунок поточних операцій

Рік

Баланс товарів, млн USD

Баланс послуг, млн USD

Баланс товарів та послуг, млн USD млн USD % до ВВП

1996 – 4296 3174 – 1122 – 1185 – 2,6

1997 – 4205 2669 – 1536 – 1335 – 2,7

1998 – 2584 1377 – 1207 – 1296 – 3,1

1999 244 1577 1821 1658 3,0

2000 779 627 1406 1481 3,9

2001 198 415 613 1402 3,7

2002 710 1147 1857 3173 7,5

2003 – 269 1557 1288 2891 5,9

Джерело: розраховано за: Платіжний баланс України за 2003 рік. — К.: НБУ, 2004.

Сальдо рахунку поточних платежів (СА) можна подати рівнянням

СА = (ХМ) + DL, де (ХМ) — торговельний баланс; D — сальдо інвестиційних доходів і трансфертних платежів; L — номінальний обмінний курс валют.

Впливаючи на зовнішньоекономічну позицію країни, сальдо рахунку поточних операцій водночас є одним з компонентів валового внутрішнього продукту і функціонально пов’яз аний з іншими його компонентами — внутрішнім споживанням та інвестуванням.

Припускаючи DL = 0, подамо основну макроекономічну модель відкритої економіки у вигляді Q = С + І + G + (ХМ), де Q — ВВП, C — внутрішнє приватне споживання, І — внутрішні інвестиції, G — державні витрати.

Якщо ліву і праву частини тотожності зменшити на суму податків (Т), то дістанемо QТ = С + І + GТ + (ХМ).

Звідси сальдо поточних платежів можна подати тотожністю

69

СА = (ХМ) = (QТ) – С – І – (GТ) або, позначивши (QТ – С) = S, дістанемо

СА = (ХМ) = (S – І) + (ТG), ватних перевитрат, коли (І > S), і бюджетного дефіциту, коли (G > Т).

Взаємозв’язок сальдо рахунку поточних платежів з макроекономічними показниками внутрішньої економіки (співвідношення інвестицій-заощаджень, сальдо державного бюджету, інфляції тощо) схематично зображено на рис. 2.6. СА = (ХМ) = (QТ) – С – І – (GТ) або, позначивши (QТ – С) = S, дістанемо

СА = (ХМ) = (S – І) + (ТG), де (S – І) — приватні заощадження, (ТG) — урядовий дефіцит/надлишок.

Отже, дефіцит рахунку поточних платежів — це еквівалент приватних перевитрат, коли (І > S), і бюджетного дефіциту, коли (G > Т).

Взаємозв’язок сальдо рахунку поточних платежів з макроекономічними показниками внутрішньої економіки (співвідношення інвестицій-заощаджень, сальдо державного бюджету, інфляції тощо) схематично зображено на рис. 2.6.

Торговельний баланс

Баланс некомерційних платежів

Сальдо рахунку поточних операцій

Валовий внутрішній продукт

Сальдо рахунку поточних операцій у % до ВВП

Валютний курс

СпоживанняІнвестиції

Грошова маса

Податки

Дефіцит (профіцит) державного бюджету Інфляція

Рис. 2.6. Взаємозв’язок сальдо рахунку поточних платежів з макроекономічними показниками внутрішньої економіки

Цілком закономірно, що збалансованість поточних платежів розглядається як підґрунтя фінансової стабільності й економічного поступу країни. Очевидно також, що зрівноваження платіжного балансу неможливо без урегулювання низки макро

70економічних проблем у сфері фінансів, грошового обігу і валютного курсу. Ґрунтуючись на механізмі взаємозв’язків, можна здійснити комплексний статистичний аналіз фінансового стану країни, її зовнішньоекономічної позиції, розробити стратегію щодо зрівноваження платіжного балансу.

Як свідчить світовий досвід, стихійний механізм вирівнювання поточних платежів через автоматичне цінове регулювання діє слабо, тому підтр имання рівноваги платіжного балансу є одним з об’єктів державного регулювання. Методи регулювання міжнародних розрахунків відображені в сучасних теоріях платіжного балансу — неокейнсіанській і монетарній. Остання модель аналізу платіжного балансу з кінця 70-х років ХХ ст. явно домінувала.

Неокейнсіанська теорія ґрунтується на макроекономічному аналізі, об’єднуючи в систему платіжний баланс, експорт ка піталу, національні інвестиції та національний дохід. У рамках цієї теорії єдиною причиною стимулювання вивозу капіталу має бути активне сальдо платіжного балансу. Саме на основі цієї концепції створювався МВФ як наднаціональний центр регулювання руху капіталу від країни з активним сальдо платіжного балансу до країни з пасивним сальдо. Тим са мим регулювався стан міжнародної валютної ліквідності.

У монетарній моделі особливе значення надається сфері грошового обігу; активи та пасиви платіжного балансу розглядаються як грошові потоки, зумовлені порушенням рівноваги грошової маси на грошовому ринку. Дефіцит виникає за умови надлишку грошей відносно попиту на гроші, профіцит, навпаки, зумовлений перевищенням попиту на гр оші відносно грошової пропозиції. Отже, монетарна модель абстрагується від реального сектору економіки і в пошуках шляху подолання зовнішнього дисбалансу повністю зосереджується на співвідношенні попиту і пропозиції грошей.

Два зовні суперечливі пояснення можна поєднати, оскільки за кожним з них аналізуються різні розділи платіжного балансу: неокейнсіанці розглядають статистику платіжного балансу «від верх у до низу», тобто починаючи з поточного рахунку, монетаристи — «від низу до верху», тобто починаючи зі зміни в резервах. У першому разі аналізується рух товарів і послуг, у другому

— автономний рух довгострокового і короткострокового капіталів.

Сучасна теорія міждержавного регулювання платіжного балансу ґрунтується на сполученні цих теорій. Ста тутом МВФ зафіксо

71вано принципи симетричного вирівнювання платіжного балансу країнами як з пасивним, так і з активним сальдо. В адаптаційних програмах МВФ для зрівноваження платіжного балансу пропонується: придушення інфляції, скорочення дефіциту державного бюджету, стиснення грошової маси, девальвація національної валюти, а також здійснення режиму жорсткої економії.

1 на прикладі країн Латинської Америки та Центральної і Східної Європи наводить аргументи стосовно переваг та обмежень двох альтернативних варіантів вирівнювання платіжного балансу:

В. Шевчук

1) фінансування від’ємного сальдо поточного рахунку;

2) підтримання додатного сальдо поточного рахунку.

Для країн з перехідною економікою аргументи на користь від’ємного сальдо пов’язані з пр ипливом капіталу. Як уже зазначалось у підрозд. 1.3, основним джерелом зовнішнього фінансування дефіциту поточних платежів є іноземні інвестиції. В умовах невисокої капіталоозброєності й недостатніх внутрішніх заощаджень розширення інвестиційного імпорту сприяє модернізації виробництва і зміцненню конкурентоспроможності національних товаровиробників. Приплив підприємницького капіталу створює умови для зростання зайнятості населення і доз воляє оптимізувати приватне споживання.

Проте в конкретних умовах перехідної економіки незбалансоване сальдо поточного рахунку може створити певні проблеми, особливо ситуація загострюється тоді, коли іноземний капітал використовується для фінансування дефіциту бюджету. Чим більше капіталу залучається в країну у формі позик і кредитів (на умовах зворотності та виплати відсотків), тим більші боргові зобов’яза ння. Якщо темпи зростання зовнішніх запозичень випереджають темпи зростання ВВП, то витрати на обслуговування боргових зобов’язань здійснюються за рахунок заощаджень і навіть споживання.

Низка аргументів на користь додатного сальдо поточного рахунку ще ширша. Це — неінфляційне стимулювання попиту, формування очікувань цінової та грошової стабільності, полі пшення інвестиційних перспектив, трансфер технологій тощо. Основний засіб підтримання додатного сальдо поточного рахунку — експортна орієнтація економіки країни. Прямий зв’язок між збільшенням експорту та економічним зростанням підтверджується пово

1

Шевчук В. Платіжний баланс і макроекономічна рівновага в трансформаційних

72єнним досвідом країн із середнім рівнем доходу, передусім країн

Південно-Східної Азії. Саме збільшення експорту було джерелом стимулювання платоспроможного попиту в 1990-ті роки в Польщі, Словенії та Угорщині.

В економічній літературі відзначається істотний внесок додатного сальдо торговельного балансу в збільшення ВВП. За оцінками А. Головка, понад 80% приросту українського ВВП 2

000 р. зумовлено зростанням експорту товарів та послуг і лише 20% — за рахунок внутрішнього споживання , а Ю. Василенко вважає зовнішню торгівлю «…чи не єдиним важелем оперативного виведення української економіки із затяжної кризи» 2 .

Валютні надходження від експорту товарів і послуг зміцнюють грошову одиницю, збільшують золотовалютні резерви і стримують нарощення зовнішніх боргів. Потенційні обмеження додатного сальдо поточного рахунку (загроза інфляційного «перегріву» і надмірної монетизації економіки) у перехідних економіках не створюють особливих проблем.

Рівновага платіжного балансу є гарантом фінансової стабілізації країни, а тому відіг рає істотну роль у визначенні фінансовокредитної політики. У кожному конкретному разі необхідно проаналізувати причини дисбалансу платіжного балансу і визначити систему заходів, спрямованих на його ліквідацію, обмеження чи збереження залежно від альтернативних завдань, які належить розв’язати першочергово (забезпечення економічного зростання, збільшення зайнятості, зменшення інфляції тощо).

Розглянуті варіанти економі чної політики щодо зрівноваження платіжного балансу країни алгебраїчно можна подати у вигляді рівнянь: де СА — сальдо поточного рахунку; ?К — чистий приплив капіталу; ?R — збільшення (зменшення) офіційних золотовалютних резервів; CDI

— валовий національний дохід, С — внутрішнє споживання.

— валовий національний дохід, С — внутрішнє споживання.

Рівняння (1) характеризує стан платіжного балансу: будь-яке п еревищення рівня споживання над доходами (а це — дефіцит

1

Головко А. Українська економіка у 2000 р. (макроекономічний аспект) // Економіка

України. — 2001. — № 2. — С. 32—41.

2

Василенко Ю. Роль зовнішньої торгівлі у платіжному балансі України // Вісник

73поточного рахунку) має компенсуватись або припливом капіталу, або зменшенням резервів.

Рівняння (2) показує, що для поліпшення сальдо поточного рахунку необхідно збільшити обсяги виробництва або скоротити свої витрати. Методи регулювання відповідно можуть бути спрямовані на зростання обсягів або на скорочення витрат з метою збільшення експорту і зменшення витрат на імпорт.

У країнах з обме женою мобільністю капіталу і значною зовнішньою заборгованістю перехід до стійкого економічного зростання не виключає тривалого підтримання від’ємного сальдо на «безпечному» рівні, яким вважається 2—3% відносно ВВП. Дефіцит на рівні 6—7% сигналізує про серйозні макроекономічні дисбаланси.

У країнах Східної Європи на межі 1990-х років через дезінтеграцію експортних р инків, скасування субсидій у зовнішній торгівлі і погіршення умов торгівлі від’ємне сальдо рахунку поточних платежів виявилося небезпечно високим. Період трансформації економіки цих країн умовно поділяється на два етапи:

1) фінансової стабілізації і 2) переходу до стійкого економічного зростання. Характерне для першого етапу від’ємне сальдо платіжного балансу під час пе реходу до другого етапу розвитку погіршується. Рівняння регресії між доходом і станом платіжного балансу в країнах Східної Європи за даними 1990—1999 рр. свідчить про наявність оберненої залежності сальдо поточного рахунку від доходу:

СА t = – 4,312 + 0,284 CA (t–1) – 0,470 І Q + 0,023 t, де СА t — сальдо поточного рахунку, % до ВВП; І Q — темп зростання ВВП; t — змінна часу (вплив неістотний).

Найвагомішим є коефіцієнт регресії за змінної І Q . Він засвідчує, що кожен процент зростання ВВП погіршує сальдо поточного рахунку в середньому на 0,47%, що пояснюється збільшенням попиту на імпорт, передусім на інвестиційний.

Неістотність впливу змінної часу t, яка ідентифікує вплив як технологічних інновацій, так і макроекономічного середовища, зумовлено тим, що цей вплив перебрала на себе авторе гресійна компонента CA (t–1) .

Подібною виявилася динаміка сальдо платіжного балансу в країнах Балтії. В Україні, на відміну від країн Східної Європи і

Балтії, динаміка платіжного балансу відтворювала траєкторію

74зв’язок тенденцій сальдо поточних платежів (у % до ВВП), бюджетного дефіциту (шкала ліворуч) і реального ВВП (шкала праворуч). -10 -8 -6 -4 -2

10

15

8

8

10

6

5

4

ВВП -25 -20 -15 -10 -5

0

2

0

В % до

В % допоперед н ьогороку

1994199519961997199819992000200120022003

Рис. 2.7. Взаємозв’язок між сальдо рахунку поточних операцій, дефіцитом бюджету і темпами зростання ВВП

Рис. 2.7. Взаємозв’язок між сальдо рахунку поточних операцій, дефіцитом бюджету і темпами зростання ВВП

Як бачимо, від’ємне сальдо поточних платежів за 1994

—1998 рр. поєднується зі спадом виробництва, а в 1999

—2003 рр., навпаки, зростання реального ВВП відбувалось одночасно з поліпшенням сальдо платіжного балансу. 2003 р. відношення сальдо поточних платежів до валового внутрішнього продукту становило 6,0%.

З метою регулювання зовнішньої рівноваги застосовують поєднання валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів, які спрямовані на фор мування основних статей платіжного балансу або ліквідацію його надлишку чи дефіциту. Сукупність цих заходів можна згрупувати у три блоки:

1) обмеження потоків торгівлі та капіталу;

2) коригування внутрішніх економічних перекосів;

3) зміна курсів валют.

Для регулювання зовнішньої торгівлі та руху капіталів у світовій практиці застосовують різні тарифні та нетарифні ба р’єри. Тарифні (імпортні тарифи, експортні субсидії, податки тощо) впливають на ціну товару безпосередньо, нетарифні (імпортні

75квоти, ліцензії, обмеження на вивезення дивідендів) обмежують обсяги ввезення/вивезення товарів чи капіталів. Незважаючи на явні переваги вільних торговельних зв’язків, практично кожна країна застосовує торговельні обмеження з метою захисту національних інтересів.

Перекоси внутрішньої економіки стосуються передусім інфляції. Темпи її зменшують жорсткою грошовою та фінансовою політикою, високими відсотковими ставками, контроле м за зарплатою та цінами. Але цей шлях призводить до економічного застою та безробіття. Можна також урізноманітнити експорт перерозподілом ресурсів на випуск конкурентоспроможної продукції.

Третій метод відновлення рівноваги платіжного балансу пов’язаний зі зміною курсу валют. Уряди можуть підтримувати національну грошову одиницю за допомогою продажу та купівлі іноземної валюти, уве дення кількох валютних курсів тощо. Аналітики вважають, що зниження курсу або девальвація національної валюти роблять вітчизняну продукцію дешевшою на міжнародних ринках, тим самим розширюючи експорт. Одночасно девальвація робить дорожчими імпортні товари, що веде до зниження попиту, а значить, до зниження імпорту.

Вибір того чи іншого засобу рег улювання платіжного балансу країни — це проблема передусім політична, а вже відтак — економічна. Значну роль у підтриманні рівноваги платіжного балансу і досягненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності більшого ступеня платоспроможності відіграють міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3.2. Умови торгівлі, торговельний баланс і динаміка доходу
Розділ 4. РОЛЬ ЗОВНІШНЬОГО ФІНАНСУВАННЯ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СТАЛИХ ТЕМПІВ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
4.2. Прямі іноземні інвестиції: надходження та використання
Розділ 5. МІЖНАРОДНА ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЗИЦІЯ В КОНТЕКСТІ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
5.2. Боргове навантаження на економіку
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)